Ухвала суду № 37320531, 04.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/28948/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року

у справі № 2а-10513/09/12/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколого-туристичний центр в Парковом»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколого-туристичний центр в Парковом» (позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0011052301/0 від 28 серпня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Еколого-туристичний центр в Парковом» 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Еколого-туристичний центр в Парковом» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за червень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 травня 2009 року по 31 травня 2009 року, за результатами якої складено акт № 8090/23-4/35003031 від 21 серпня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011052301/0 від 28 серпня 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 13 473 298,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з протиправним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних робіт з проектування та будівництва об'єкту Еколого-туристичного центру, та сум податку на додану вартість, сплачених в ціні представницьких витрат, з підстав непов'язаності придбаних робіт та послуг з господарською діяльністю ТОВ «Еколого-туристичний центр в Парковом», а також неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 13 473 298,00 грн. з огляду на те, що товариство мало обсяги оподатковуваних операцій за останні дванадцять місяців менші, ніж заявлена ним сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2009 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, передбачено, що рахунок 15 «Капітальні інвестиції» призначений для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Як встановлено судовими інстанціями, в охоплений перевіркою період позивачем здійснювалось придбання робіт з проектування та будівництва Еколого-туристичного центру за адресою: смт Паркове, та обліковувались понесені витрати на рахунку 15 «Капітальні інвестиції». Будівництво велось на двох суміжних земельних ділянках площею 9,97 га та 9,5 га на підставі рішення Сімеїзської селищної ради № 304 від 10 липня 2007 року, а також дозволів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Ялти та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим.

Вказана діяльність в повній мірі узгоджується із статутною діяльністю позивача та направлена на отримання останнім доходу, а відтак у контролюючого органу були відсутні правові підстави для виключення сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ «Еколого-туристичний центр в Парковом» в ціні придбаних робіт з проектування та будівництва, із складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР особа, яка мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів) не має права на отримання бюджетного відшкодування.

Отже, враховуючи те, що Закон № 168/97-ВР не ставить в залежність право платника на включення до складу податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість від введення основних фондів в експлуатацію, а також з огляду на те, що в охоплений перевіркою період позивач формував податковий кредит з податку на додану вартість внаслідок будівництва основних фондів, що контролюючим органом, зокрема, не заперечується, відсутні підстави для позбавлення його права на користування пільгою, встановленою підпунктом «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, щодо можливості отримання бюджетного відшкодування особами, які хоч і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування.

Також, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 333,33 грн. на підставі податкової накладної № 1153 від 30 червня 2009 року, виписаної на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Кримавіасервіс», адже за змістом пункту 1 Норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання, затверджених спільним наказом Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 року № 88 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), представницькі витрати - це витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю.

До представницьких витрат відносяться витрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, їх транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства, установи, оплатою номерів у готелях.

Отже, виходячи з поняття господарської діяльності та тлумачення представницьких витрат підприємства, зазначені витрати позивача безпосередньо пов'язані із здійсненням господарської діяльності, а тому сума податку на додану вартість, сплачена в їх ціні, включається до складу податкового кредиту у відповідності з положеннями підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

При цьому слід враховувати, що правомірність формування заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 13 473 298,00 грн. підтверджується висновком судово-бухгалтерської експертизи № 131 від 30 вересня 2010 року, проведеної на підставі матеріалів даної адміністративної справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Карась О.В.