Рішення № 37318903, 20.02.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2014 р.Справа № 922/5026/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Фармаком" (м.Харків) до Приватного підприємства "Осан" (м.Харків) про стягнення 17525,34 гривень за участю представників:

позивача - Москаль Г.С. (довіреність б/н від 01 вересня 2013 року)

відповідача - Шитель С.А. (довіреність №б/н від 23 грудня 2013 року)

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2013 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельна фірма "Фармаком", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "Осан" (відповідача) 17525,34 гривень заборгованості та 1720,50 гривень судового збору. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №5630 від 19 вересня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 грудня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15 січня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 січня 2014 року було відкладено розгляд справи на 30 січня 2014 року.

У відкритому судовому засіданні 30 січня 2014 року було оголошено перерву до 06 лютого 2014 року.

04 лютого 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№3790), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з позивачем, але за відсутністю специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, неможливо, на думку відповідача, виконати договірні зобов'язання щодо поставки, а тому й відсутні підстави для оплати отриманого товару. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 лютого 2014 року було відкладено розгляд справи на 20 лютого 2014 року. Також, відповідною ухвалою було продовжено строк розгляду спору на календарних 15 днів, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 20 лютого 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у відкритому судовому засіданні 20 лютого 2014 року проти позовних вимог заперечував з мотивів, викладених у відзиві.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

19 вересня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельною фірмою "Фармаком" (позивачем) та приватним підприємством "Осан" (відповідачем) було укладено договір поставки №5630. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (відповідач) зобов'язався передати у власність покупця (позивача) товар в асортименті, зазначеному в специфікації, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами відбулась поставка товару без складання специфікації на товари, згідно із якою, за період з 05 жовтня 2012 року по 23 листопада 2012 року позивач поставив на адресу відповідача товар на суму 43410,00 гривень, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- в/н №РН-0020619 від 05 жовтня 2012 року на суму 705,30 гривень;

- в/н №РН-0020620 від 05 жовтня 2012 року на суму 2170,80 гривень;

- в/н №РН-0020629 від 05 жовтня 2012 року на суму 8573,40 гривень;

- в/н №РН-0020833 від 08 жовтня 2012 року на суму 327,60 гривень;

- в/н №РН-0021237 від 12 жовтня 2012 року на суму 2215,80 гривень;

- в/н №РН-0021827 від 19 жовтня 2012 року на суму 1918,92 гривень;

- в/н №РН-0022371 від 26 жовтня 2012 року на суму 7387,74 гривень;

- в/н №РН-0022830 від 02 листопада 2012 року на суму 6132,30 гривень;

- в/н №РН-0023403 від 09 листопада 2012 року на суму 2389,98 гривень;

- в/н №РН-0023421 від 09 листопада 2012 року на суму 1252,80 гривень;

- в/н №РН-0024112 від 16 листопада 2012 року на суму 6706,80 гривень;

- в/н №РН-0024838 від 23 листопада 2012 року на суму 3628,56 гривень.

Вищевказані накладні було підписано з обох сторін. Крім того, факт поставки товару підтверджується додатковими первинними документами, а саме, наявними у матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та податковими накладними (а.с.99-126).

Право власності на товар від постачальника до покупця переходить в момент підписання уповноваженою за довіреністю особою відповідних видаткових накладних (п.1.2 договору).

Датою поставки є дата передачі товару покупцеві, зазначена в підписаній сторонами видаткової накладної (п.5.13 договору).

Також, у відповідності до п.5.11 договору (порядок повернення товару), за період з 29 жовтня 2012 року по 07 травня 2013 року, відповідач повернув позивачу товар на суму 16866,12 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи та підписаними з обох сторін накладними на повернення (а.с.26-49).

Крім того, 29 жовтня 2012 року під час приймання відповідачем товару за видатковою накладною №РН-0022371 від 26 жовтня 2012 року була виявлена невідповідність поставленого позивачем товару на суму 18,54 гривень, про що було складено відповідний акт (а.с.98).

Відповідно до п.7.1 договору (в редакції протоколу розбіжностей), покупець здійснює оплату товару кожні 14 календарних днів, на підставі наданого звіту.

Відповідач, в свою чергу, отриманий товар не оплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 17525,34 гривень. До того ж, сума відповідної заборгованості підтверджується підписаним з обох сторін та скріпленим печатками підприємств актом звірки взаєморозрахунків за період з 01 липня 2013 року по 30 вересня 2013 року станом на 01 жовтня 2013 року (а.с.59).

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив вимогу (вих.№291) від 29 липня 2013 року та претензію (вих.№345) від 10 вересня 2013 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав. Факт направлення вимоги та претензії відповідачу підтверджується чеками та поштовими описами (а.с.53, 56).

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 17525,34 гривень, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В розумінні ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 17525,34 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо тверджень відповідача про те, що відсутні підстави для оплати отриманого товару, оскільки між сторонами не було складено специфікації та не були направлені звіти, суд не приймає ці доводи до уваги, виходячи з наступного.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п.1.1 постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17 грудня 2013 року).

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від складення сторонами специфікації чи отримання звітів.

Крім того, слід зазначити, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Тобто, позивач шляхом відпуску товару за видатковими накладними, а відповідач шляхом одержання за довіреностями товару, вказаного у накладних, створили певні права та обов'язки, які аналогічні цивільним правам та обов'язкам сторін за договором поставки продукції. Зокрема, у позивача виникло право вимагати оплати поставленого товару, а у відповідача виник обов'язок по оплаті отриманого товару.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20 вересня 2012 року №12/5026/556/2012).

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.509, 530, 612, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного підприємства "Осан" (61038, м.Харків, в'їзд Белостокський, 3, код ЄДРПОУ 30426905) на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Фармаком" (61001, м.Харків, вул.Юр'ївська, 17, код ЄДРПОУ 30590731) 17525,34 гривень заборгованості та 1720,50 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25 лютого 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/5026/13