Ухвала суду № 37318802, 13.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2587/13-а(в 9-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

13 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

при секретарі судового засідання Нечай Ю.О.

за участю:

представника позивача Устименко М.В.

представника відповідача Кобанова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаверна" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 14.12.2012 №00020923013107, та від 14.12.2012 №00020923013108.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено відсутність реального характеру правочину, укладеного між ТОВ «Лаверна» та ФОП ОСОБА_4, разом з тим, позивачем в повній мірі доведено обґрунтованість включення ним до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаного контрагента первинних документах сум ПДВ.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано відображеними в акті перевірки позивача висновками податкового органу, з посиланням на акти перевірок контрагента позивача, відносно того, що господарська діяльність ФОП ОСОБА_4 як контрагента-покупця не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів; наслідком діяльності ФОП ОСОБА_4 є виключно чи переважно діяльність, що спрямована на формування податкового кредиту на користь третіх осіб з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

В судове засідання з'явився представник відповідача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Лаверна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_4 за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 20.11.2012 року № 3455/220/19407661.

Згідно висновків даного акту, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства, зокрема п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139 ПК України - занижено податок на прибуток у сумі 115088,73 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.6, 201.7, 201.8 ст. 201 ПК України - завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 105340,18 грн. та занижено податок на додану вартість у сумі 24983 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 14.12.2012 №00020923013107, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 37474,50 грн., у тому числі за основним платежем 24983,00 грн., штрафні санкції - 12491,50 грн. та від 14.12.2012 №00020923013108, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 137462,70 грн., у тому числі за основним платежем 115088,70 грн., штрафні санкції - 22374,00 грн.

Товариством зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку.

ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС листом від 11.12.2012 №3659/10/220 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Рішенням Державної податкової служби у Київської області №510/10/10-206/20 від 05.03.2013 про результати розгляду скарги Товариства скаргу частково задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС від 14.12.2012 №00020923013108 в частині застосованих 6486 грн. штрафних санкцій, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС від 14.12.2012 №00020823013107 в частині грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 12590,75 грн., в т. ч. 5076 грн. за основним платежем та 7514,75 грн. за штрафними санкціями.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України №2576/6/88-88-10-01-15 від 15.05.2013 про результати розгляду скарги Товариства оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін з урахуванням рішення Державної податкової служби у Київської області №510/10/10-206/20 від 05.03.2013.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем протиправно, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив їх скасувати.

Суд першої інстанції визнав доводи позивача обґрунтованими та дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

Разом з тим, визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій, яка підтверджується первинними документами, оформленими належним чином.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що між позивачем (замовник) та фізичною особою-підприємцем 15.06.2011 укладено договір №122 на надання транспортно-експедиційних послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом, згідно умов якого Експедитор залучає третю сторону для здійснення доставки вантажу автомобільним транспортом в межах України. Експедитор доставляє вантаж Замовника, а Замовник сплачує послуги Експедитора. Згідно п. 2.2 договору конкретні умови по кожному перевезенню обумовлюються в транспортній заявці, що є невід'ємною частиною даного договору. Ціна та порядок розрахунків визначені п. 4 договору, згідно якого ціна послуг з перевезення вказується в кожній окремій договір-заявці. Розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора протягом 3 (трьох) банківських днів з часу отримання оригіналів провізних документів, що підтверджують отримання вантажу вантажеотримувачем.

На підтвердження належного виконання умов даного договору, в матеріалах справи наявні копії актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, міжнародних товарно-транспортних накладних. податкових накладних, рахунків-фактур, рахунків на оплату, платіжних доручень, довідок про транспортні витрати, копії виписок по особових рахунках, а також копії договорів оренди складського приміщення, оренди автомобільного транспорту, договорів на транспортні послуги.

На момент виписки податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість і доказів анулювання такої реєстрації на час здійснення господарських операцій відповідачем надано не було.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, встановленим п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідач доказів того, що відомості первинних документів не відповідають дійсності не надав.

За таких обставин, висновки, викладені в акті перевірки суб'єктом владних повноважень про відсутність факту реального здійснення позивачем господарських операцій за спірними правочинами є безпідставними і спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, викладені в акті перевірки висновки про нікчемність договорів, укладених позивачем з його контрагентами зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

Колегія суддів критично оцінює посилання податкового органу на акт Рокитнянської МДПІ від 08.11.2012 року № 27/1701/НОМЕР_1, в якому зазначено, що господарська діяльність ФОП ОСОБА_4 як контрагента-покупця не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів; наслідком діяльності ФОП ОСОБА_4 є виключно чи переважно діяльність, що спрямована на формування податкового кредиту на користь третіх осіб з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, оскільки не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 №2а-6258/12/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року, визнано протиправними дії Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області ДПС щодо визнання в Акті від 08.11.2012 року №27/1701/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, період діяльності з 01.01.2011 року по 30.10.2012 року» нікчемними правочинів, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; визнано протиправними дії Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області ДПС щодо визнання в Акті від 02.08.2012 №14/1701/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, січень, лютий, березень 2012 року фізичної особи приватного підприємця ОСОБА_4 за період з 01.09.2011 року по 31.03.2012 року» нікчемними правочинів, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; зобов'язано Рокитнянську міжрайонну державну податкову інспекцію в Київській області ДПС вилучити з Автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію про результати перевірок фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, оформлених Актами від 08.11.2012 №27/1701/НОМЕР_1, від 19.10.2012 №23/1701/НОМЕР_1 та від 02.08.2012 року №14/1701/НОМЕР_1.

Враховуючи наведене, зважаючи на наявні в матеріалах справи копії первинних та інших документів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем в повній мірі доведено обґрунтованість включення ним до складу податкового кредиту відображених в отриманих від ФОП ОСОБА_4 первинних документах сум ПДВ, що в свою чергу свідчить про недоведеність викладених в акті перевірки позивача висновків щодо порушення останнім вимог податкового законодавства та протиправність прийнятих на підставі вказаного акту податкових повідомлень-рішень.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаверна" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.А. Губська

Суддя А.Б. Парінов

Суддя О.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 20 лютого 2014 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.