Постанова № 37316006, 06.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11207/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Гром Л.М.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Головко І.І., представника відповідача - Перепелюка Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги публічного акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня", державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" до державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва державної податкової служби, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватне підприємство "Торговий Дім "Везувій Інвестмент 2010" про часткове скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство "Завод "Ленінська кузня" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2012 року №0002862220 та №0002882220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва державної податкової служби від 07.08.2012 №0002862220 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 117083,38 грн. та №0002882220 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 101811,50 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач та відповідач подали апеляційні скарги. В своїй апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач, не погоджуючись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позову, в своїй апеляційній скарзі просить скасувати в цій частині оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ПАТ "Завод "Ленінська кузня" необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва державної податкової служби - задовольнити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва державної податкової служби проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2012.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 25.07.2012 №272/22-205/14312364, який містить висновки про порушення позивачем вимоги п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 840 550 грн. та вимоги п. 186.3 ст. 186, п. 196.1.14 ст. 196, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК, внаслідок чого занижено ПДВ на 590 442 грн.

Відповідно до вказаного Акту зміст порушень позивача полягав в завищені ним валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням послуг з автостоянки згідно договору від 01.11.2010 №1/1 з ПП "ТД "Везувій Інвестмент 2010".

В обґрунтування висновків перевірки відповідач зазначив в акті, що придбання послуг із стоянки не впливає на обсяг продажу позивачем товарів, надання послуг чи виконання робіт, не направлено на отримання прибутку і не має зв'язку з господарською діяльністю позивача, оскільки надання послуг із стоянки передбачено за рахунок майна самого позивача, наданого в управління ПП "ТД "Везувій Інвестмент 2010" згідно договору управління майном №193-10 від 14.09.2010. Водночас договір управління майном від 14.09.2010 №193-10 не відповідає ст. 1031 ЦК тому, що не був нотаріально посвідченим і не пройшов державної реєстрації.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва державної податкової служби винесено податкові повідомлення-рішення від 07.08.2012: №0002862220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 1 050 688 грн. (у т.ч.: основний платіж - 840 550 грн., штраф - 210 138 грн.); №0002882220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 703 543 грн. (у т.ч.: основний платіж - 590 442 грн., штраф - 113 101 грн.).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність факту порушення позивачем податкового законодавства, проте оскільки вказані порушення мали місце в період з 1 січня по 30 червня 2011р., то відповідач зобов'язаний був застосувати до позивача штраф у розмірі 1 грн. згідно з п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України за кожне порушення. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій в розмірі, що перевищує 1 грн., є неправомірним.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.11.2010 між позивачем та ПП "ТД "Везувій Інвестмент 2010" укладено договір про надання послуг по стоянці автомобілів №1/1, предметом якого є надання послуг по стоянці автомобілів Замовника (ПАТ "ЗЛК") за адресою м. Київ, вул. Комінтерну, 32, та інших транспортних засобів, що належать підрядним організаціям, що поставляють будівельні вантажі на будівництво "тимчасового" торговельного комплексу ВАТ "ЗЛК" з продажу продовольчих та не продовольчих товарів із закладами громадського харчування, та надання послуг зі зберігання автомобільної техніки замовника.

Так, відповідно до умов вказаного договору, строк дії якого з 01.11.2010 року по 01.11.2011 року, виконавець зобов'язаний, після вступу Договору в дію надати Замовнику 180 місць на стоянці автомобілів.

На підтвердження виконання договору з ПП "ТД "Везувій Інвестмент 2010" позивачем надано до суду копії акта про надання послуг від 29.04.2011 №131 та податкової накладної від 29.04.2011 №30.

Проте, з матеріалів справи також вбачається, що 14.09.2010 між позивачем (Установник управління) та ПП "ТД "Везувій Інвестмент 2010" (Управитель) укладено договір управління майном №193-10, згідно з яким Установник управління передає Управителю наступне нерухоме майно: відкриту автостоянку за адресою вул. Комінтерну, 32, інв. №01285, балансовою вартістю 2456282,30 грн. в управління на строк, визначений цим договором, а Управитель здійснює управління цим майном виключно в інтересах Установника управління. У п. 1.1.1 договору визначено характеристики майна, а саме площу ділянок, покриттів та контрольно-пропускних пунктів.

Так, сторонами договору складено акт приймання-передачі майна в управління від 14.09.2010 відповідних, зазначених в п. 1.1.1 договору, характеристик. Крім того, згідно додаткової угоди №1/1 від 01.01.2011 до договору управління майном від 14.09.2010 №193-10 та акта приймання-передачі майна від 01.01.2011 Управитель 01.01.2011 повернув Установнику управління з управління частину відкритої автостоянки за адресою вул. Комінтерну, 32, вказаної в додатковій угоді та акті площі.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, при укладенні вказаного договору управління майном не дотримано процедури нотаріального посвідчення і державної реєстрації, що в даному випадку, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1031 ЦК є обов'язковими, так як в управління передано саме нерухоме майно, що вбачається зі змісту договору від 14.09.2010 №193-10.

Колегія суддів зазначає, що необґрунтованими та безпідставними є посилання позивача на те, що в управління передавалося рухоме майно, так як вказане не підтверджується обставинами справи та доказами, наявними в матеріалах справи.

Надане позивачем рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2011 по справі №52/160 за позовом ВАТ "ЗЛК" до ПП "ТД "Везувій Інвестмент 2010" про розірвання договору управління майном, згідно з яким в задоволенні позову було відмовлено, колегія суддів не вважає належним доказом на підтвердження правомірності та дійсності договору управління майном від 14.09.2010 №193-10, оскільки вказаним рішенням не встановлено відповідних обставин, які б мали преюдиціальне значення.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що так як договір управління майном від 14.09.2010 №193-10 не пройшов державної реєстрації та не був нотаріально посвідченим, то згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК даний правочин не вважається вчиненим.

Вказане спростовує наявність правових передумов для надання послуг ПП "ТД "Везувій Ігнвестмент 2010" з автостоянки та виникнення господарських зобов'язань, а також дає підстави вважати вірним висновок перевірки, що позивачем придбано послуги по стоянці автомобілів за рахунок власних площ автостоянки.

Крім того, фактична передача позивачем площ ПП "ТД "Везувій Інвестмент 2010" згідно акта від 14.09.2010 та вчинення останнім певних фактичних дій щодо цих площ у відносинах з позивачем не впливає на їх правовий статус і не визначає такі дії третьої особи як надання послуг.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що придбання позивачем у ПП "ТД "Везувій Інвестмент 2010" послуг із автостоянки не пов'язано з провадженням позивачем господарської діяльності, а значить відсутні правові підстави для формування валових витрат і податкового кредиту.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи виробничу необхідність придбання послуг з автостоянки і їх пов'язаність зі своєю господарською діяльністю, позивач зазначав про будівництво ним "тимчасового" торгівельного центру, для чого йому необхідно було забезпечити паркування транспортних засобів та іншої будівельної техніки підрядних організацій ТОВ "Фраміс" та ТОВ "ОСВ Практик".

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, як встановлено судом першої інстанції, 07.07.2010 року між позивачем (Замовник) і ТОВ "ОСВ Практик" укладено договір підряду №137-10, відповідно до умов якого Підрядник зобов'язується за адресою: вул. Жилянська, 107 у Шевченківському районі м. Києва, на свій ризик із свого матеріалу і своїми засобами виконати комплекс робіт по будівництву тимчасового ринку продовольчих та промислових товарів гідно робочої документації.

При цьому сторонами договору укладено додаткову угоду №4 від 01.10.2010, якою передбачено доповнення договору п. 7.2.8, згідно з яким Замовник зобов'язується забезпечити підряднику за свій рахунок місця для паркування транспортних засобів підрядника, які доставляють будівельні матеріали для будівництва тимчасового ринку продовольчих та промислових товарів по вул. Жилянська, 107.

Також, 27.05.2010 року між позивачем (Замовник) та ТОВ "Фраміс" (Виконавець) укладено договір на виконання будівельних робіт №110-10, які полягали у ремонті надземного автодорожнього міського мосту №3 через р. Либідь на території позивача за адресою: вул. Жилянська, 107 у Шевченківському районі м. Києва.

Крім того, сторонами укладено додаткову угоду №2 від 01.09.2010, якою передбачено доповнення договору п. 4.12.4, згідно з яким Замовник зобов'язується забезпечити підряднику за свій рахунок місця для паркування приватних та службових транспортних засобів виконавця, приватних та службових транспортних засобів субпідрядних організацій, та автомобілів, що доставляють будівельні матеріали та конструкції для виконання ремонту наземного автодорожнього мосту №3 через р. Либідь на території Замовника по вул. Жилянська, 107.

З матеріалів справи також вбачається, що згідно договору на виконання будівельних робіт від 27.05.2010 №111-10, укладеного між позивачем (Замовник) та ТОВ "Фраміс" (Виконавець), останній приймає на себе зобов'язання виконання в повному обсязі будівельних робіт по ремонту надземного автодорожнього міського мосту №1 через р. Либідь на території позивача за адресою: вул. Жилянська, 107 у Шевченківському районі м. Києва.

При цьому сторонами укладено додаткову угоду №2 від 01.09.2010, якою передбачено доповнення договору п. 4.12.4, згідно з яким Замовник зобов'язується забезпечити підряднику за свій рахунок місця для паркування приватних та службових транспортних засобів виконавця, приватних та службових транспортних засобів субпідрядних організацій, та автомобілів, що доставляють будівельні матеріали та конструкції для виконання ремонту наземного автодорожнього мосту №1 через р. Либідь на території Замовника по вул. Жилянська, 107.

Також позивачем суду надано письмову заявку ТОВ "Фраміс" від 31.10.2010 №122/52 про забезпечення наявності паркувальних місць для паркування приватних та службових транспортних засобів виконавця у кількості 5 одиниць, приватних та службових транспортних засобів субпідрядних організацій у кількості 12 одиниць, автомобілів, що доставляють будівельні матеріали та конструкції для виконання робі на об'єкти будівництва вказані в договорах від 27.05.2010 №110-10 та №111-10 у кількості 5 одиниць, тобто разом 22 одиниці.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, самі по собі дані договори і листи-заявки не свідчать про фактичне проведення будівельних робіт.

При цьому, позивачем надано пояснення, що будівництво "тимчасового" торгівельного комплексу призупинено у зв'язку з фінансовими проблемами, будівельні роботи проведено частково; будівельні роботи по ремонту мостів №1 і №3 через р. Либідь виконано.

Крім того, матеріали справи не містять документів, які б вказували на фактичне здійснення робіт з будівництва тимчасового торгівельного комплексу. Надані позивачем графік виконання робіт, локальний кошторис №1-1-1 на тимчасовий ринок промислових товарів на загальну суму 12200335 грн., розроблений у 2011р. ПП "Макропроект" Проект багатофункціонального виставково-торговельно-розважального центру з паркінгами на вул. Комінтерну,32-вул. Жилянській, 107 у Шевченківському районі м. Києва (Торговельний комплекс з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, із закладами громадського харчування та відкритою автостоянкою) не підтверджують фактичне проведення будівельних робіт.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що факт будівництва торгівельного комплексу і факт використання при цьому будівельної техніки чи інших транспортних засобів залишився не підтвердженим позивачем.

При цьому, письмова заявка ТОВ "ОСВ Практик" від 01.11.2010 №5 на розміщення транспортних засобів згідно переліку (41 шт.) носить лише умовний характер і не підтверджує фактичне використання 180 паркувальних місць у період з 01.11.2010 по 29.04.2011. Крім того, згідно наданого позивачем графіку виконання робіт будівництво тимчасового торгівельного комплексу передбачено здійснити у період з 01.07.2010 по 30.09.2010, що також не стосується періоду надання послуг з автостоянки.

В свою чергу, договори з ТОВ "Фраміс" на виконання будівельних робіт з ремонту автодорожніх міський мостів №1 і №3 через р. Либідь не стосуються будівництва "тимчасового" торгівельного комплексу ПАТ "ЗЛК", а отже не пов'язані з предметом договору про надання послуг з автостоянки від 01.11.2010 №1/1.

Виконання ТОВ "Фраміс" будівельних робіт з ремонту мостів у березні 2011р., що підтверджено наданими актами приймання виконаних підрядних робіт за березень 2011р., не пов'язано з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямованим на отримання доходу, тобто не пов'язано з господарською діяльністю позивача за визначенням пп. 14.1.36 ПК.

При цьому, вартість послуг із автостоянки в сумі 2443500 грн. неспіврозмірна з вартістю будівельних робіт згідно довідок від 31.03.2011р. про вартість виконаних ТОВ "Фраміс" робіт за березень 2011р. в сумі 1212686,40 грн. та в сумі 532748,40 грн., а згідно актів приймання виконаних підрядних робіт за березень 2011р. вартість експлуатації машин становила лише 143025 грн. і 28002 грн.

Таким чином, надані позивачем докази фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Фраміс" не підтверджують виробничу необхідність і фактичне використання 180 паркувальних місць у період з 01.11.2010 по 29.04.2011.

Отже, враховуючи не підтвердження позивачем факту будівництва "тимчасового" торгівельного комплексу, зважаючи на недоведення позивачем виробничої необхідності і фактичного використання 180 паркувальних місць у період з 01.11.2010 по 29.04.2011, а також з огляд у на те, що грошовий розрахунок за придбання послуг з автостоянки не проводився, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про неправомірне включення позивачем вартості послуг по стоянці автомобілів в сумі 2036250 грн. до складу валових витрат. З цих же мотивів, а також враховуючи, що послуги з автостоянки не призначалися для використання позивачем в оподатковуваних ПДВ операціях, неправомірними є включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за квітень 2011р. 407250 грн.

Стосовно правомірністі нараховання позивачу штрафних санкцій колегія суддів зазначає наступне.

Так, скасовуючи податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва державної податкової служби в частині застосування штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що факт завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ позивачем допущено у квітні 2011р. (2 квартал 2011р. для податку на прибуток), а тому застосуванню підлягають положення п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК, відповідно до якого штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011р. застосовуються у розмірі не більше 1 грн. за кожне порушення.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, ч.1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якої вони настали або мали місце.

Так, главою 11 розділу 2 Податкового кодексу України регулюється відповідальність платників податків за порушення правил оподаткування.

Зокрема, статтею 123 Податкового кодексу України встановлено штрафні санкції, які застосовуються до платників податків у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання.

Таким чином, при вирішенні питання про застосування передбачених статтею 123 та іншими нормами Податкового кодексу України штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, вчинених до 01 січня 2011 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені контролюючим органом після вказаної дати, колегія суддів виходить з наступного.

Так, 06 серпня 2011 року підрозділ 10 розділу ХІХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 11.

Відповідно до зазначеної норми штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2011 року № 2198/11/13-11 зазначено, що з дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» штрафні санкції за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені після 01 січня 2011 року, застосовуються згідно з приписами пункту 11 підрозділу 10 розділу ХІХ Податкового кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачу штрафні санкції податковим органом було визначено правомірно.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку і задовольнив частково позовні вимоги позивача.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 1, 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва державної податкової служби підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року в частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

Л.М. Гром

Постанову в повному тексті виготовлено 11.02.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Гром Л.М.