Рішення № 37315737, 24.02.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2014 р. Справа № 918/7/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" (далі - Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" (далі - Компанія) та фізичної особи-підприємця Чорного Ігоря Анатолійовича (далі - Підприємець) про стягнення заборгованості в сумі 81 304 грн. 89 коп.,

за участі представників:

Товариства: Сагата Б.Р. за дов. від 2 січня 2014 року,

Компанії: не з'явився,

Підприємця: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2013 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору дистрибуції № 673, укладеного між позивачем та Підприємцем 3 вересня 2012 року, останньому у період з 3 вересня 2012 року по 30 грудня 2013 року було поставлено товар на загальну суму 119 400 грн. 98 коп.

3 вересня 2012 року Товариство підписало з Компанією договір поруки, згідно з яким остання поручилася перед позивачем за виконання Підприємцем майнових зобов'язань, що виникли (виникнуть) між ним та Товариством.

Оскільки Підприємець взяте на себе зобов'язання за договором дистрибуції від 3 вересня 2012 року № 673 по оплаті вартості поставленої позивачем продукції виконав лише частково, заборгувавши таким чином Товариству 56 476 грн. 79 коп., останнє, посилаючись на статті 509, 525, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд стягнути з відповідачів вищезазначену суму боргу, а також стягнути з Підприємця 6 152 грн. 08 коп. пені, 16 943 грн. 03 коп. штрафу, 396 грн. 12 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 1 336 грн. 87 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11 січня 2014 року порушено провадження у справі № 918/7/14, розгляд якої було призначено на 28 січня 2014 року.

Ухвалою суду від 28 січня 2014 року розгляд справи відкладено на 11 лютого 2014 року.

Ухвалою суду від 11 лютого 2014 року розгляд справи відкладено на 24 лютого 2014 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява позивача від 17 лютого 2014 року № 2261 (а.с. 116-118), в якій останній, уточнивши та зменшивши розмір своїх позовних вимог, просив суд стягнути з Підприємця 55 013 грн. 74 коп. основного боргу, 3 458 грн. 32 коп. пені, 16 804 грн. 19 коп. штрафу, три проценти річних у розмірі 1 708 грн. 81 коп., а також просив солідарно стягнути з відповідачів 1 000 грн. 00 коп. основного боргу. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Крім того, до початку даного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява позивача від 24 лютого 2014 року (а.с. 142), в якій останній відмовився від позову в частині стягнення з Підприємця 396 грн. 12 коп. інфляційних втрат. Вказана заява також була прийнята судом до розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 24 лютого 2014 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням вищезазначених заяв від 17 лютого 2014 року № 2261 і від 24 лютого 2014 року, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідачі явку своїх повноважних представників у призначені судові засідання не забезпечили, витребуваних судом документів не надали, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не направили.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова) визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачам за адресами, вказаними у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового зв'язку з посиланням на закінчення терміну їх зберігання.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідачі завчасно та належним чином були повідомлені про місце, дату та час судового засідання. Крім того, останнім надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників Підприємця та Компанії.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

3 вересня 2012 року між позивачем та Підприємцем був укладений договір дистрибуції № 673, за умовами якого Товариство зобов'язалося передати даному відповідачу у власність обумовлену цією угодою продовольчу продукцію, а останній, у свою чергу, - прийняти та оплатити даний товар згідно видаткових накладних (а.с. 10-15).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Пунктом 3.1 спірного договору передбачено, що асортимент, кількість та ціни на продукцію, яка передається дистрибутору, визначаються сторонами у замовленні та відповідних накладних на відпуск продукції, що є невід'ємними частинами даного договору, виписаними постачальником і вважаються такими, що взаємно погоджені сторонами.

Відповідно до пункту 3.3 цієї угоди кількість товару зазначається в письмовому замовленні дистрибутора згідно пункту 5.3 цього договору та/або у відповідній видатковій накладній.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціна товару на кожну окрему партію погоджується сторонами та зазначається у видаткових накладних. Вважається, що дистрибутор погодився з ціною товару у випадку підписання ним відповідної видаткової накладної, за якою такий товар був поставлений (придбаний).

Загальна вартість товару за цим договором дорівнює сумі всіх видаткових накладних, на підставі яких передається товар у межах договору (пункт 4.2 спірної угоди).

У пункті 7.2 договору сторони погодили, що дистрибутор своїм підписом та печаткою на видатковій накладній стверджує відсутність претензій до постачальника по кількості та якості поставленого товару.

Відповідно до пункту 13.1 цього договору останній вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2012 року. Якщо за 30 календарних днів до закінчення дії договору будь-яка із сторін не повідомить своєму контрагенту про бажання розірвати цей договір, його дія вважається продовженою на наступний рік на тих самих умовах.

Цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 13.2 даної угоди).

Судом встановлено, що в рамках вищезазначеного договору дистрибуції від 3 вересня 2012 року № 673 позивач поставив Підприємцю обумовлену цією угодою продовольчу продукцію, зокрема, за наступними видатковими накладними: від 17 жовтня 2012 року № АТ-0032068 на суму 6 582 грн. 24 коп., від 17 жовтня 2012 року № АТ-0032071 на суму 1 599 грн. 76 коп., від 24 жовтня 2012 року № АТ-0032810 на суму 2 812 грн. 32 коп., від 26 грудня 2012 року № АТ-0040031 на суму 2 923 грн. 20 коп., від 26 грудня 2012 року № АТ-0040032 на суму 7 374 грн. 70 коп., від 6 лютого 2013 року № АТ-0003212 на суму 2 187 грн. 60 коп., від 6 лютого 2013 року № АТ-0003213 на суму 1 836 грн. 00 коп., від 6 лютого 2013 року № АТ-0003218 на суму 2 491 грн. 20 коп., від 6 лютого 2013 року № АТ-0003224 на суму 8 378 грн. 80 коп., від 15 лютого 2013 року № АТ-0004315 на суму 7 464 грн. 96 коп., від 15 лютого 2013 року № АТ-0004316 на суму 5 518 грн. 80 коп., від 15 лютого 2013 року № АТ-0004317 на суму 1 226 грн. 03 коп., від 15 лютого 2013 року № АТ-0004318 на суму 5 618 грн. 14 коп. (а.с. 45-50, 52-55, 57-59).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором дистрибуції від 3 вересня 2012 року № 673 також свідчить відсутність з боку Підприємця претензій та повідомлень про порушення Товариством умов даної угоди.

У пункті 9.4 договору сторони погодили, що дистрибутор зобов'язується оплачувати конкретну партію товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару, що підтверджується видатковими накладними.

Датою оплати вартості товару (чи його частини) вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 9.4 договору).

Проте всупереч умовам вищенаведеної угоди Підприємець взятий на себе обов'язок по оплаті вартості переданого йому товару в установлений строк виконав частково, оплативши лише частину вартості продукції, переданої за видатковою накладною від 15 лютого 2013 року № АТ-0004318 та перерахувавши Товариству 500 грн. 00 коп. Факт часткової оплати товару, переданого за наведеною видатковою накладною підтверджується наданою позивачем випискою з його банківського рахунку (а.с. 141).

Слід зазначити, що зі змісту поданої позивачем заяви від 17 лютого 2014 року № 2261 вбачається, що наведена проплата Підприємцем суми боргу була врахована Товариством та не включена останнім у заявлену до стягнення суму основного боргу.

Таким чином судом встановлено, що Підприємець за вищезазначеним договором дистрибуції заборгував Товариству 56 013 грн. 74 коп., що додатково підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою позивача про суму боргу від 17 лютого 2014 року (а.с. 119).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу Підприємця за договором дистрибуції від 3 вересня 2012 року № 673, яка складає 56 013 грн. 74 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до даного відповідача про стягнення 55 013 грн. 74 коп. основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Судом також встановлено, що 3 вересня 2012 року Товариство підписало з Компанією договір поруки, згідно з яким остання поручилася перед позивачем за виконання Підприємцем майнових зобов'язань, що виникли (виникнуть) між ним та Товариством (а.с. 16-17).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками Товариства та Компанії, а також скріплений печатками цих юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно з пунктом 3.1 договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми в розмірі 1 000 грн. 00 коп.

Поручитель не відповідає за відшкодування боржником збитків та за сплату ним неустойки, штрафу, пені (пункт 3.2 договору поруки).

За пунктом 4.2 вказаного договору кредитор вправі звернутися до поручителя наступного дня після відмови боржника належним чином виконати зобов'язання за основним договором чи при відсутності відповіді боржника на запит кредитора після закінчення розумного терміну, необхідного для відповіді.

Згідно з пунктом 5.1 договору поруки вказана угода набирає чинності з моменту її підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

За частиною 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини 1 статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Пунктом 4.3 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання зобов'язання поручитель і боржник відповідають перед кредитором як субсидіарні боржники, при цьому кредитор вправі вимагати від поручителя виконання його зобов'язань за цим договором у разі незадоволення вимоги кредитора до боржника за основним договором.

З системного аналізу нормативних приписів чинного законодавства та положень спірного договору поруки вбачається, що сторони даного правочину погодили настання саме субсидіарної відповідальності Компанії перед Товариством у випадку неналежного виконання Підприємцем своїх зобов'язань перед позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство в порядку, встановленому вищезазначеними нормами чинного законодавства України та умовами вказаного договору поруки пред'явило Підприємцю вимогу від 18 квітня 2013 року № 820 про сплату останнім наявної у нього суми заборгованості за спірним договором дистрибуції. Вказана вимога була отримана даним відповідачем 22 квітня 2013 року, що підтверджується підписом Підприємця на зазначеному документі (а.с. 61).

Судом встановлено, що Підприємець у добровільному порядку та у розумні строки не погасив наявний у нього борг перед позивачем, у зв'язку з чим Товариство звернулося до Компанії, як до поручителя Підприємця, з відповідною вимогою від 30 квітня 2013 року № 859 про сплату 1 000 грн. 00 коп. (гранична сума майнової відповідальності Компанії, встановлена договором поруки від 3 вересня 2012 року). Ця вимога була отримана Компанією 30 квітня 2013 року, що підтверджується вхідним штампом даного відповідача, проставленим на вказаному документі (а.с. 62).

Як було встановлено судом, сума основного боргу Підприємця за договором дистрибуції від 3 вересня 2012 року № 673 складає 56 013 грн. 74 коп. За таких обставин, оскільки останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, а Компанія не надала доказів належного виконання нею умов договору поруки від 3 вересня 2012 року щодо сплати Товариству 1 000 грн. 00 коп., суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1 000 грн. 00 коп. основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині також підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням Підприємцем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, позивач, з урахуванням заяви від 17 лютого 2014 року № 2261, також просив суд стягнути з цього відповідача 3 458 грн. 32 коп. пені, нарахованої у період з 31 грудня 2012 року по 17 серпня 2013 року по кожній спірній видатковій накладній окремо згідно розрахунку, який міститься у матеріалах справи (а.с. 121-134).

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.1 договору дистрибуції від 3 вересня 2012 року № 673 передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, дистрибутор сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховувалась пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої Товариством, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з Підприємця 3 458 грн. 32 коп. пені підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням Підприємцем своїх зобов'язань за вищенаведеним договором, позивач, з урахуванням заяви від 17 лютого 2014 року № 2261, також просив суд стягнути з останнього штраф у розмірі 16 804 грн. 19 коп.

За частиною 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 10.2 спірного договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, дистрибутор сплачує постачальнику штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір штрафу є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовна вимога про стягнення з Підприємця вказаного штрафу в розмірі 16 804 грн. 19 коп. також підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Товариство, з урахуванням заяви від 17 лютого 2014 року № 2261, просило суд стягнути з Підприємця три проценти річних в сумі 1 708 грн. 81 коп., нараховані з 17 листопада 2012 року по 17 лютого 2014 року на відповідні суми основного боргу по кожній спірній видатковій накладній.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з Підприємця вказаної суми підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як було зазначено вище, до початку судового засідання 24 лютого 2014 року через канцелярію суду надійшла заява Товариства від 24 лютого 2014 року, згідно якої останнє відмовилося від позову в частині стягнення з Підприємця 396 грн. 12 коп. інфляційних втрат.

Частиною 4 статті 22 ГПК України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За частиною 1 статті 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Згідно з частиною 6 статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Водночас суд, керуючись частиною 2 статті 78 ГПК України, роз'яснює позивачу правові наслідки відмови від позову, якими є недопущення повторного звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

За пунктом 4.6 Постанови, якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи той факт, що відмова позивача від позовних вимог у даній справі в частині стягнення з Підприємця 396 грн. 12 коп. інфляційних втрат підписана уповноваженою на це особою, не суперечить чинному законодавству та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення вказаної заяви Товариства та припинення провадження у справі в частині стягнення з Підприємця нарахованої до стягнення суми інфляційних втрат на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України.

За таких обставин позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За змістом частини 3 статті 80 ГПК України в разі припинення провадження у справі суд має вирішити питання про розподіл між сторонами господарських витрат та про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

У той же час пунктом 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що статтею 7 вищезазначеного Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК України). Однак закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини 1 цієї статті Закону, є поняттям цивільного й адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судом у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 44, 49, 75, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Чорного Ігоря Анатолійовича (25009, місто Кіровоград, провулок Дачний, будинок 9, ідентифікаційний код: 2657402879) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" (33009, місто Рівне, провулок Робітничий, будинок 5, ідентифікаційний код: 37023086) 55 013 (п'ятдесят п'ять тисяч тринадцять) грн. 74 коп. основного боргу, 3 458 (три тисячі чотириста п'ятдесят вісім) грн. 32 коп. пені, 16 804 (шістнадцять тисяч вісімсот чотири) грн. 19 коп. штрафу, три проценти річних у розмірі 1 708 (одна тисяча сімсот вісім) грн. 81 коп. а також 1 689 (одну тисячу шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 85 коп. судового збору.

Стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця Чорного Ігоря Анатолійовича (25009, місто Кіровоград, провулок Дачний, будинок 9, ідентифікаційний код: 2657402879) та товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія"(33009, місто Рівне, вулиця Князя Володимира, будинок 112А, ідентифікаційний код: 31383171) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" (33009, місто Рівне, провулок Робітничий, будинок 5, ідентифікаційний код: 37023086) 1 000 (одну тисячу) грн. 00 коп. основного боргу, а також 21 (двадцять одну) грн. 95 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" до фізичної особи-підприємця Чорного Ігоря Анатолійовича про стягнення 396 грн. 12 коп. інфляційних втрат припинити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25 лютого 2014 року

Суддя Є.В. Павленко