Рішення № 37315686, 17.02.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" лютого 2014 р.Справа № 916/3508/13

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація"

до відповідача: Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунального закладу "Біляївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги"

про стягнення 2 020,61 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Пшенична В.Б. - довіреність від 10.09.2013 року;

від відповідача: Колісніченко П.В. - довіреність № 1 від 10.02.2014 року;

від третьої особи: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство "Аптечна мережа "Фармація" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 2 020,61 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1 720,50 грн.

В якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, позивачем було зазначено, а судом залучено Комунальний заклад "Біляївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 26.01.2010р. між Відкритим акціонерним товариством "Фармація" (новим найменування якого є ПАТ "Аптечна мережа "Фармація") та лікарняною амбулаторією загальної практики та сімейної медицини с. Августівка Біляївського району, в особі Чорного О.О., який діяв на підставі рішення Августівської сільської ради від 26.01.2010р. було укладено договір, погоджений та схвалений Августівською сільською радою Біляївського району Одеської області.

Відповідно до п. 1.1. договору товариство зобов'язалось здійснювати постачання медичних засобів амбулаторії за її місце розташуванням, а амбулаторія в свою чергу зобов'язалась приймати та оплачувати товар.

Як зазначає позивач, ПАТ "Аптечна мережа "Фармація" свої зобов'язання за договором виконувало належним чином, у період з 4.03.2010р. по 17.06.2010р. амбулаторії було поставлено товар на загальну суму 13 610,35 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Разом з тим, в порушення умов договору, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 10 105 грн. та повернув товар на суму 1 484,74 грн. Отже непогашеною залишилась сума 2 020,61 грн.

Позивач також зазначає, що амбулаторія загальної практики сімейної медицини створена рішенням органу місцевого самоврядування в порядку п.3 Примірного положення про амбулаторію загальної практики сімейної медицини, затвердженого наказом МОЗ України №303 від 23.07.2001р. "Про організацію роботи закладів (підрозділів) загальної практики - сімейної медицини".

На момент укладання договору амбулаторія перебувала у комунальній власності Августівської сільської ради, що підтверджується рішенням Біляївської районної ради від 31.12.2010р. №53-VI "Про прийняття до спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Біляївського району з комунальної власності відповідних місцевих рад закладів охорони здоров'я", та рішенням Августівської сільської ради №44/Р-УI "про надання згоди на передачу з комунальної власності Августівської сільської ради до спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Біляївського району Одеської області, управління якої здійснює районна рада, закладів охорони здоровя", якими чітко визначено, що амбулаторія є комунальної власністю Августівської сільської ради. Отже, як зазначає позивач, амбулаторія утримувалась та фінансувалась Августівською сільською радою.

При цьому позивач зазначає, що амбулаторія, на момент укладання договору не мала статусу юридичної особи всупереч п. 2, 3 Примірного положення про амбулаторію загальної практики сімейної медицини, затвердженого наказом МОЗ України №303 від 23.07.2001р. "Про організацію роботи закладів (підрозділів) загальної практики - сімейної медицини" внаслідок невиконання відповідачем положень чинного законодавства щодо порядку створення амбулаторій загальної практики сімейної медицини.

Таким чином, на думку позивача, створена Августівською сільською радою на базі комунальної власності амбулаторія, фактично, була її структурним підрозділом, фінансувалась з відповідного бюджету та управління якою здійснювала Августівська селищна рада без створення юридичної особи, філії, представництва, тощо в порядку ст. 95 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене позивач і звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 20.12.2013р. було порушено провадження у справі № 916/3508/13 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні 17.02.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.02.2014р. проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що договір поставки було укладено не з Августівською сільською радою Біляївського району Одеської області, а з Чорним Олександром Олеговичем. Крім того, у цьому ж судовому засіданні представником відповідача було подано заяву про застосування строку позовної давності (т. 2 а.с.21-22).

В обґрунтування вказаної заяви представник відповідача зазначив, що строк позовної давності починає відлік з моменту укладання договору, а саме з 26.10.2010р. Отже, загальний строк позовної давності у три роки щодо вимоги про оплату за договором сплив 26.10.2013р.

Враховуючи вищевикладене представник відповідача просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 17.02.2014р. проти задоволення заяви про застосування строку позовної давності заперечував, зазначаючи при цьому, що в даному випадку строк позовної давності починає свій перебіг з 31.03.2011р. - з дати останнього платежу. Крім того, представник позивача зазначив, що, сплативши 31.03.2011р. частину боргу у сумі 3 200 грн., лікарняна амбулаторія, фактично, визнала наявність боргу, а отже перебіг позовної давності було перервано.

Третя особа, КЗ "Біляївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги", у судове засідання 17.02.2014р. не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином у попередньому судовому засіданні, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про відкладення (т.2 а.с.14), про поважність причин відсутності не повідомила.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи, що явка третьої особи не визнавалася судом обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі третьої особи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2010р. між Відкритим акціонерним товариством "Фармація" (новим найменування якого є ПАТ "Аптечна мережа "Фармація") (сторона 2) та лікарняною амбулаторією загальної практики та сімейної медицини с. Августівка Біляївського району (сторона 1) було укладено договір (т.1 а.с. 50-51), відповідно до умов якого сторона 2 зобов'язалась за завданням сторони 1 протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: постачання медичних засобів лікарській амбулаторії, а сторона 1 зобов'язалась прийняти та оплатити товар.

Оцінюючи вказаний договір на предмет правовідносин, що склалися між сторонами, суд вказує наступне.

Як встановлено судом, договір від 26.01.2010р. було укладено лікарняною амбулаторією загальної практики та сімейної медицини с. Августівка, в особі Чорного О.О., який діяв на підставі рішення Августівської сільської ради від 26.01.2010р.

Вказаний договір, як вбачається з матеріалів справи, було погоджено Августівською сільською радою, що відображено у погодженні (т.1 а.с.53).

Крім того, судом також встановлено, що на момент укладання договору та до 5.01.2011р., а саме до моменту передачі Августівської амбулаторії до спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Біляївського району Одеської області, остання належала до комунальної власності Августівської сільської ради, про що зазначено у рішенні Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області "Про надання згоди на передачу з комунальної власності Августівської сільської ради до спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Біляївського району Одеської області, управління якою здійснює районна рада, закладів охорони здоров'я" (т. 1 а.с.190).

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що станом на дату укладання договору, лікарняна амбулаторія не мала статусу юридичної особи, проте про узгодження укладання договору свідчить печатка сільради на тексті договору (т.1 а.с.50) та погодження (т.1 а.с.53), суд доходить висновку щодо вірного визначення позивачем у якості відповідача саме Августівську сільську раду Біляївського району Одеської області.

Аналізуючи вимоги позивача щодо стягнення з Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області суми боргу у розмірі 2 020,61 грн., суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 2.3.1. договору ВАТ "Фармація" зобов'язалось щомісяця постачати амбулаторії медичні засоби, в строк не пізніше 7 днів з дня отримання заявки.

Амбулаторія, в свою чергу, відповідно до п. 3.1. договору, зобов'язалась оплачувати товар в строк не рідше двох разів на тиждень шляхом передачі готівки в аптеку.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, позивач свої зобов'язання до договором виконував належним чином, та у період з 4.03.2010р. по 17.06.2010р. поставив амбулаторії товар на загальну суму 13 610,35 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними (т.1 а.с.55-82).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Разом з тим лікарняна амбулаторія загальної практики та сімейної медицини с. Августівка Біляївського району розрахувалась лише частково за поставлений товар у сумі 10 105 грн. та повернула товар на суму 1 484,74 грн. Отже непогашеною залишилась сума 2 020,61 грн.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що будь-яких належних доказів, які б спростовували наявність вищевказаної заборгованості, відповідач, згідно приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, суду не надав, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги Публічного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація" про стягнення 2 020,61 грн.

Водночас, суд враховує подану у судовому засіданні 17.02.2014р. представником відповідача заяву про застосування строку позовної давності (т.2 а.с.21-22), в якій відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову, оскільки строк для звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права щодо стягнення заборгованості сплинув.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право на охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право та чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В силу ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки, остання поставка товару відбулася 17.06.2010р., що підтверджується видатковою накладною (т.1 а.с.82), а в силу вимог ст. 692 ЦК України амбулаторія була зобов'язана оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, то і право на звернення до суду за захистом свого порушеного права позивач міг реалізувати в строк до 17.06.2013р. Натомість, з позовною заявою, яка розглядається в межах даної справи, позивач звернувся 18.12.2013 року, що підтверджується відповідним штампом канцелярії суду (а.с.3), тобто позовна заява подана позивачем з пропуском позовної давності.

Заперечення позивача стосовно переривання строку позовної давності судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно до положень пункту 4.4.1. пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

За таких обставин, враховуючи, що поставка товару відбувалась партіями, а отже і оплата товару здійснювалась частинами, суд не може вважати часткову сплату боргу підставою для переривання строку позовної давності.

До того ж, з наданої позивачем у підтвердження часткової сплати заборгованості у сумі 3 200 грн. виписки по рахунку (т.2 а.с.20), не вбачається, що саме лікарняною амбулаторією було внесено зазначену суму в рахунок погашення заборгованості.

У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд зобов'язаний застосувати позовну давність за заявою сторони у спорі, якщо така заява була подана до винесення судового рішення. Як зазначалося вище, представником відповідача до прийняття рішення по даній справі подано заяву про застосування строків позовної давності. В силу ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (відповідачем), є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація", у зв'язку із спливом позовної давності.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація" судові витрати, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 24.02.2014р.

Суддя Щавинська Ю.М.