Постанова № 37306129, 24.02.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2014 р. Справа № 922/4418/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., судді Ільїн О.В., Черленяк М.І.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників:

позивача - Белозора А.В., за довіреністю №14-329 від 16 березня 2012 року (після перерви не з'явився),

відповідача - Рожкової С.Г., за довіреністю № 3927 від 26 грудня 2013 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3788Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 27 листопада 2013 року у справі № 922/4418/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків

про стягнення 83 401,90 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 листопада 2013 року у справі № 922/4418/13 (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені в сумі 29 201,08 грн., 7% штрафу в сумі 43 059,99 грн., 3% річних в сумі 9 387,89 грн., судового збору у розмірі 1 684,34 грн.; в частині стягнення з відповідача пені в сумі 254,61 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 498,33 грн. - відмовлено.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Харківгаз", з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 27 листопада 2013 року у справі № 922/4418/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Свої вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що, в порушення вимог статей 43, 3, 4, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом взяті до уваги лише доводи і аргументи позивача. Вказує на те, що при вирішенні питання щодо зменшення штрафних санкцій господарський суд повинен був взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення, невідповідність розміру пені наслідкам порушення.

Розгляд апеляційної скарги відкладався.

Так, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14 січня 2014 року розгляд справи було відкладено на 11 лютого 2014 року, у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги для надання часу для примирення сторін.

11 лютого 2014 року через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду відповідач надав доповнення до апеляційної скарги (вх.1187), в яких просить припинити провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення 7% штрафу в розмірі 43059,99 грн., інфляційних в сумі 1498,33 грн., пені в сумі 29455,69 грн., 3% річних в сумі 9387,89 грн., а також, просить вважати таким, що не підлягає виконанню на підставі наказу оскаржуване рішення в цій частині. В обґрунтування даного клопотання, відповідач посилається на додаткову угоду № 1 від 26 січня 2014 року до договору купівлі-продажу природного газу від 29 лютого 2012 року № 12/1979-ТКЕ (БО), якою передбачено здійснення остаточного розрахунку за газ у строк до 31 січня 2014 року.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про залишення його без задоволення, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено право апеляційного господарського суду щодо припинення провадження у справі на вищевказаній підставі з урахуванням приписів статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, у відповідності до частини третьої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. На час винесення рішення судом першої інстанції, додаткової угоди № 1 від 26 січня 2014 року, якою змінено строк виконання зобов'язання, не існувало.

В судовому засіданні 11 лютого 2014 року представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні 11 лютого 2014 року було оголошено перерву до 20 лютого 2014 року.

Двомісячний строк для розгляду апеляційної скарги закінчувався, у зв'язку з чим представником відповідача було заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Представник відповідача у судовому засіданні 20 лютого 2014 року підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити у повному обсязі.

Позивач в судове засідання після перерви свого представника не направив, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 29 лютого 2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківгаз" (Покупець) було укладено договір 12/1979 ТКЕ (БО) про закупівлю природного газу (далі договір) (а.с. 10-13).

Відповідно до пункту 1.1, 1.2. договору Продавець зобов'язується поставити Покупцеві імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00) ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», далі - газ, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.

На виконання умов договору позивач поставив протягом березня - грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ обсягом 109,195 тис. куб. метрів на загальну суму 615142,64 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31 березня 2012 року, 30 квітня 2012 року, 31 жовтня 2012 року, 30 листопада 2012 року, 31 грудня 2012 року (а.с. 17-21).

Відповідно до пункту 4.1 договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Однак, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, відповідач, умови договору належним чином не виконав, оплату за спожитий природний газ у встановлені строки не здійснив, що підтверджується довідкою про операції по підприємству ПАТ "Харківгаз" (а.с.22).

В силу статей 611 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 4.1 цього договору, Покупець у безспірному порядку зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

З огляду на вищезазначене, відповідачу нараховані позивачем штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 29455,69 грн. та 7% штрафу в сумі 43059,99 грн.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Проте, відповідачем не надано до суду належних доказів невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов'язання, крім того, не надано доказів того, що випадок цей є винятковим.

До того ж, що зменшення штрафних санкцій є правом суду, а не його обов'язком.

А тому колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність достатніх підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та що клопотання про зменшення пені та 7% штрафу на 97% є необґрунтованим.

Крім того, дослідивши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 29455,69 грн. та 7% штрафу в сумі 43059,99 грн., колегія суддів також погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що розрахунок позивачем зроблений арифметично невірно, у зв'язку з чим, підлягають стягненню пеня в розмірі 29201,08 грн. та 7% штрафу в сумі 43059,99 грн. В іншій частині стягнення штрафних санкцій суд вірно відмовив.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 9387,89 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1498,33 грн., слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної норми випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши період нарахування позивачем суми 3% річних, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 9387,89 грн.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що у спірному періоді процеси дефляції переважали і перекрили суму нарахованої позивачем інфляції, а тому у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1498,33 грн. правомірно відмовлено.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того, слід зазначити, що посилання відповідача на те, що місцевий господарський суд не врахував, що встановлена НКРЕ гранична ціна на природний газ не включає в себе можливі наслідки (пеня, штраф, інфляція, 3 % річних) для підприємства від несвоєчасного виконання зобов'язань за договорами купівлі-продажу природного газу з постачальниками газу в Україні, яке виникає внаслідок незалежних від підприємства причин, в тому числі - заборгованості споживачів за поставлений природний газ.

Також вказує на те, що стягнення з відповідача втрат від інфляції, З % річних та штрафних санкцій може мати за собою негативні наслідки та робить неможливим вчасне проведення поточних ремонтів газопроводів та споруд на них, що загрожує безпеці газопостачання та створить умови для виникнення непоправних наслідків.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися із такими твердженнями, зважаючи на таке.

За своєю правовою природою інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені є способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.

А тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Крім того, частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Однак, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим станом та несвоєчасністю розрахунків населення за поставлену теплову енергію, не є надзвичайними чи невідворотними обставинами та не звільняють Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" від відповідальності у відповідності до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків господарського суду Харківської області, вкладених в рішенні від 27 листопада 2013 року у даній справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27 листопада 2013 року у справі № 922/4418/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складений 24.02.2014р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Черленяк М.І.