Постанова № 37296204, 19.02.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2014 р. Справа № 909/1095/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

при секретарі судового засідання Томкевич Н.М.

за участю представників

від позивача: Мельник А.Б.;

від відповідача: не з'явились,

розглянув матеріали апеляційної скарги Долинського будівельно-монтажного об'єднання "Райагробуд", б/н від 19.12.2013р. (вх. № 01-05/385/14 від 21.01.14р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2013р.

у справі № 909/1095/13, суддя Максимів Т.В.

за позовом: фізичної особи-підприємця Мельник Любові Мар'янівни, смт. Вигода Івано-Франківської області

до відповідача: Долинського будівельно-монтажного об'єднання "Райагробуд", м. Долина

про стягнення 135 077, 95 грн. боргу,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2013р. у справі № 909/1095/13 позов задоволено. З Долинського будівельно-монтажного об'єднання "Райагробуд" на користь фізичної особи-підприємця Мельник Любові Мар'янівни стягнуто 120828,17 грн. основного боргу, 3494,50 грн. пені та 2705 грн. судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.12.2013р. у справі № 909/1095/13 з відповідача на користь позивача стягнуто 10 755,28 грн. 3% річних.

Не погодившись з рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2013р. у справі № 909/1095/13, Долинське будівельно-монтажне об'єднання "Райагробуд" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, б/н від 19.12.2013р. (вх. № 01-05/385/14 від 21.01.14р.). Просить скасувати рішення місцевого господарського суду у даній справі та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 21.01.2014р. справу за № 909/1095/13 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням в.о. голови суду від 22.01.2014р. у склад колегії для розгляду справи № 909/1095/13 введено суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.14 апеляційну скаргу у справі № 909/1095/13 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 04.02.14.

17 січня 2014 року на розгляд суду поступило заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 04.02.2014р. розгляд справи відкладено на 19.02.2014р. у зв'язку з неявкою представника скаржника.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу і висловив свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Скаржник в судове засідання участі свого представника повторно не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Місцевим господарським судом встановлено, що 15.11.10 між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу №15-1/11/10, за умовами якого продавець (позивач) зобов'язався продати та поставити покупцю будівельні матеріали, а покупець, у свою чергу, - прийняти та оплатити їх вартість. Найменування, кількість та ціна будівельних матеріалів визначається у специфікаціях, що є додатками до даного договору (п.1.1 договору).

Термін дії договору - до 01.01.12 ( до 31.12.13 згідно додаткової угоди від 25.12.11), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.10.1 договору).

Згідно з п.1.3 договору поставка товару здійснюється партіями за додатковим та попереднім погодженням сторін до 31.12.11.

Розділом 4 договору сторони погодили ціну товару та порядок проведення розрахунків: товар відвантажується за договірними цінами, що зазначені в рахунку-фактурі; покупець здійснює 100% передоплату товару продавцю шляхом безготівкового перерахунку коштів на його рахунок.

На виконання умов договору позивач в період з 16.11.2010р. по 03.08.2013р. поставив відповідачу товар (будівельні матеріали) на загальну суму 1 336 377,02 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 14-86), скріпленими підписами та печатками обох сторін.

За отриманий від позивача товар відповідач розрахувався частково, на суму 1 216 198, 89грн., заборгувавши позивачу 120 828,17грн., що слугувало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Окрім суми основного боргу, на підставі п.6.2 договору за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач просив суд стягнути на його користь 3 494, 50 грн. пені за період з 08.10.12 по 16.09.13 (розрахунок проведено по кожній накладній окремо, з врахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України) та 10 755,28грн. 3% річних за період з 16.11.10 до 16.09.13 в порядку вимог ст. 625 ЦК України.

З врахуванням фактичних обставин справи та наявних у справі доказів, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 193 ГК України, яка кореспондується зі статтею 526 ЦК України, передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Порушення боржником, взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності (ст. 611 ЦК України).

У відповідності до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ч. 3 ст. 549).

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відтак, враховуючи те, що позивачем в підтвердження заявлених вимог, згідно положень ст.ст. 33, 34 ГПК України доведено належними і допустимими доказами факт відпуску товару відповідачу, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову в повному обсязі.

Доводи скаржника про безпідставність незалучення судом до участі у справі Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА, оскільки таке згідно договору підряду, укладеного між ним і відповідачем, виступило замовником будівництва Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів в с. Вишків, на виконання якого і було укладено договір, на підставі якого заявлено позов у даній справі, є необґрунтованими з огляду на те, що Головне управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА не є стороною договору купівлі-продажу №15-1/11/10 від 15.11.2010р. Крім того, зобов'язання покупця (відповідач) згідно договору купівлі-продажу №15-1/11/10 від 15.11.2010р. щодо оплати вартості товару не ставились в залежність від будь-яких дій третіх осіб.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 16 Постанови пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012р. у разі оскарження первісного судового рішення, щодо якого було прийнято додаткове судове рішення, перегляду в сукупності з таким первісним судовим рішенням підлягає і додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта і його невід'ємна складова.

Як було зазначено в описовій частині постанови, додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.12.2013р. у справі № 909/1095/13 з відповідача на користь позивача стягнуто 10 755,28 грн. 3% річних.

В силу вимог ч. 1 ст. 88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Тобто, суд має право прийняти додаткове рішення, зокрема, у випадку, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення. При цьому, резолютивна частина такого додаткового рішення має містити висновок суду щодо тієї вимоги з якої не прийнято рішення.

Зі змісту судового рішення від 05.12.2013р. вбачається, що вимога позивача про стягнення з відповідача 10 755, 28 грн. 3% річних розглядалась судом по суті, оскільки про це зазначено як в описовій так і у мотивувальній частинах рішення.

Відтак, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2013р. та додаткове рішення суду від 20.13.2013р. у справі № 909/1095/13 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 21 лютого 2014 року.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.