Ухвала суду № 37295910, 10.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2014 р. м. Київ К/800/52456/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31.07.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013

у справі № 2а-918/12/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Лак"

до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 31.07.2012, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.03.2012 №0000232301 та №0000242301; скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.03.2012 №0000202301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 447 061,50 грн., в тому числі за основним платежем на 298 041,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 149 020,50 грн.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами заявника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2010 по 30.09.2011, складено акт від 20.02.2012 № 37/23-020/19237456.

Так, відповідач вважає, що позивач неправомірно відніс до валових витрат та податкового кредиту 2010 року вартість придбаної олії соняшнику та сплаченого (нарахованого), при цьому, ПДВ по операціям з НВКП "Атон", неправомірно нарахував амортизацію у 2011 році на придбану фасовочно-пакувальну машину SKT/H6, неправомірно відніс до податкового кредиту ПДВ, у зв'язку з цим придбанням.

Відповідач вважає, що позивач у 2010 році задокументував безтоварні операції з придбання товарів у НВКП "Атон" через те, що фактична доставка товарів не підтверджена товарно-транспортними накладними. За даними звітності постачальника у нього відсутні трудові та матеріальні ресурси для реального здійснення господарських операцій з поставки товарів позивачеві. При перевірці податкового кредиту НВКП "Атон" було встановлено, що його основним постачальником було ТОВ "Альпарі Холдинг, ЛТД". Враховуючи, що у ТОВ "Альпарі Холдинг, ЛТД" на час здійснення господарських операцій були відсутні ресурси для реального здійснення таких операцій, це підприємство не знаходиться за юридичною адресою, у відношенні нього порушено провадження у справі про банкрутство, податковими органами визнано безтоварними операції поставки товарів ПН ВКП "Атон", а правочини нікчемними та такими, що укладені без мети реального настання наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування покупців товарів.

За аналогічних обставин зменшено валові витрати та податковий кредит позивача за результатами відносин позивача з ПП "КФ "Таврія Пласт" та ТОВ "Світ Імпекс". По цим контрагентам у позивача відсутні товарно-транспортні накладні на фактичну поставку товарів, у публічній звітності вони не декларують наявність ресурсів та умов для фактичного здійснення господарських операцій з поставки товарів позивачеві.

На підставі вказаного акта перевірки, відповідачем 14.03.2012 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000232301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 384 900,94 грн., у тому числі за основним платежем на 307 920,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 76 980,19 грн.;

- № 0000242301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 3 квартал 2011 року на 4 492 459,00 грн.;

- № 0000202301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 308276,30 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 151579,33 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України (чинного на час формування валових витрат в I кварталі 2011 року) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами встановлено, що позивачем виконано всі зазначені вище формальні умови для формування валових витрат та податкового кредиту по операціям з НВКП "Атон", ПП "КФ "Таврія Пласт" та ТОВ "Світ Імпекс", зокрема, в ході перевірки надано всі первинні документи, якими підтверджується виконання господарських операцій з вказаними контрагентами, в тому числі податкові та видаткові накладні.

В акті перевірки відповідачем не заперечується, що контрагенти позивача на момент видачі останньому податкових накладних були зареєстрованими платниками податку на додану вартість та мали відповідні свідоцтва.

Крім того, як вбачається з податкових декларацій з ПДВ з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додатками № 5), контрагенти позивача у податковій звітності задекларували спірні господарські операції з поставки товарів позивачу.

Слід зазначити, що відсутність у покупця товарно-транспортних накладних на поставку товарів не є беззаперечним доказом того, що задокументовані товари не були придбані цим покупцем, а лише вказують на недотримання встановлених правил транспортування такого товару.

Також, відповідач вважає безпідставним декларування позивачем у І кварталі 2011 року збитків попередніх податкових періодів у сумі 546 690,00 грн., тоді, як ці збитки у деклараціях за 2010 рік відсутні.

Як було вірно враховано судами, за річною декларацією позивача з податку на прибуток за 2009 рік від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток складало 683 362,00 грн. Із цієї суми, на підставі Закону України від 20.05.2010 р. № 2275-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", до декларації з податку на прибуток за 2010 рік переносилось 20 відсотків від'ємного значення, яке утворилось станом на 01.01.2010, а до декларації з податку на прибуток за 2011 рік решту 80 відсотків такого від'ємного значення.

Однак, дана обставина не була врахована відповідачем під час перевірки.

Крім того, при зменшенні задекларованої суми валових витрат позивача по рядку 05.2 "самостійно виявлені помилки" за результатами минулих попередніх періодів" на 3 244 831,00 грн., відповідач посилається на акт попередньої перевірки позивача від 24.02.2011 № 55/23-020/19237456, яким не виявлено невідображених у декларації з податку на прибуток валових витрат, та стверджує, що у перевіреному періоді підстав для виправлення помилок на цю суму не має.

Позивач посилається на п. 7.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і стверджує, що на кінець 2008 року мав неповернутий кредит іноземним партерам у сумі 1402000,0 дол. США і, в зв'язку з подорожчанням іноземної валюти у гривнях переоцінив залишок цього кредиту у відповідності з офіційним курсом НБУ на кінець 2008 року. Кредитні операції були відображені у бухгалтерському обліку та не враховані при складанні податкової звітності у 2008-2009 роках. Позивач стверджує, що ця переоцінка з урахування строку давності правомірно врахована у декларації з податку на прибуток за ІV квартал 2010 року та неправомірно не обчислена та не врахована відповідачем під час перевірки 24.02.2011.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Слід зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а відтак - протиправність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень від 14.03.2012 №0000232301, №0000242301 та №0000202301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 447 061,50 грн.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 222-224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль