Рішення № 37294420, 18.02.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/3097/13-ц 18.02.2014 18.02.2014 18.02.2014

Провадження №22-ц/784/446/14

Провадження № 22-ц/784/446/14 Суддя першої інстанції: Старжинська О.Є.

Категорія 53 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Базовкіної Т.М,

суддів: Кушнірової Т.Б.,

Яворської Ж.М.

при секретарі судового засідання: Богатирьової В.А.,

за участю: позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, представника відповідача - Тіщенко Г.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3,

комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Миколаїв»

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Миколаїв» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

В липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Миколаїв» (далі - КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що з 20 січня 2009 р. працював у КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв» на різних посадах, з 02 травня 2011 р. обіймав посаду головного інженера. З 29 лютого 2013 р. він за погодженням з керівником підприємства перебував у відпустці, яка, на його думку з урахуванням невикористаних відпусток за минулі роки, періодів тимчасової непрацездатності, святкових та вихідних днів мала тривати 131 день. 09 липня 2013 р. він вийшов на роботу та подав заву про звільнення за власним бажанням. Наказом № 206/к від 09 липня 2013 р. його звільнили з роботи за прогули.

Посилаючись на незаконність зазначеного вище наказу у зв'язку з тим, що був відсутні на роботі, оскільки перебував у відпустці, та через неотримання при звільненні згоди профспілкового комітету, позивач, уточнивши позовні вимоги, остаточно просив поновити його на роботі на посаді головного інженера, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 липня по 11 грудня 2013 р. в сумі 38955 грн. 84 коп., а також 150000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 грудня 2013 р. позов задоволено частково. Постановлено визнати незаконним наказ генерального директора КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв» № 206-к від 09 липня 2013 р. про звільнення ОСОБА_3 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважної причини); змінити формулювання звільнення ОСОБА_3, вважати його звільненим з посади головного інженера КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв» з 09 липня 2013 р. за ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. У поновленні на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванні моральної шкоди відмовлено. Крім того, суд стягнув з КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв» на користь держави 229 грн. 40 коп. судового збору та на користь позивача - 2000 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду вимогам матеріального закону й просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову.

В апеляційній скарзі КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв», посилаючись на невірне застування судом положень ст. 148 КЗпП України, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

У запереченні на апеляційну скаргу представник відповідача вказує на безпідставність доводів позивача і просить його скаргу відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, а у задоволенні скарги представника відповідача необхідно відмовити з наступних підстав.

Так, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Судом встановлено, що з 20 січня 2009 р. ОСОБА_3 працював у КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв» на різних посадах. З 02 травня 2011 р. він обіймав посаду головного інженера, з 31 січня 2012 р. по 06 лютого 2013 р. виконував обов'язки генерального директора КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв».

26 лютого 2013 р. він подав заяву про надання відпустки з 28 лютого 2013 р., яка була погоджена керівником підприємства згідно резолюції останнього: «ВК, у наказ з 01 березня 2013 р.» (а.с. 65).

Згідно наказу № 56/к від 06 березня 2013 р. ОСОБА_3 надається планова відпустка за період з 20 січня 2012 р. до 01 березня 2013 р. на 34 календарних дня з 01 березня 2013 р. по 03 квітня 2013 р.

Таким чином, позивач з 29 лютого 2013 р. за погодженням з керівником підприємства перебував у щорічній відпустці і мав приступити до роботи 04 квітня 2013 р.

Згідно листків непрацездатності серія АГД № 601274 та серія АГД № 601720 (а.с. 12, 13) ОСОБА_3 був непрацездатний з 20 березня 2013 р. по 29 березня 2013 р. та з 11 квітня 2013 р. по 19 квітня 2013 р. Про тимчасову непрацездатність позивач повідомляв роботодавця листами поштою, в яких просив продовжити термін відпустки на час непрацездатності (а.с. 15, 16).

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка має бути перенесена на іншій період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника.

З урахуванням таких обставин та положень закону щорічна відпустка ОСОБА_3 мала бути продовжена на час непрацездатності і тривати до 22 квітня 2013 р., а до роботи позивач повинен був приступити 23 квітня 2013 р.

Між тим, він вийшов на роботу 09 липня 2913 р. та подав заяву про звільнення за власним бажанням з 09 липня 2013 р.

Наказом № 206/2 від 09 липня 2013 р. позивача звільнено з роботи по п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули з 23 квітня по 30 квітня 2013 р., з 15 травня по 31 травня 2013 р., з 25 червня по 27 червня 2013 р. та з 01 липня по 08 липня 2013 р.

Як роз'яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 р., при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається

відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня,

так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого

дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового

договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого або середнього спеціального учбового закладу).

Частиною 4 ст. 11 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

Посилання позивача на те, що він за погодженням з керівником підприємства перебував у відпустці, яка з урахуванням невикористаних відпусток за минулі роки, періодів тимчасової непрацездатності, святкових та вихідних днів мала тривати 131 день суперечить наявним у справі доказам, оскільки ні заява про надання відпустки, написана позивачем, ні погоджувальна резолюція на ній керівника підприємства, ні наказ не свідчить про досягнення згоди між сторонами щодо перенесення термінів надання раніше невикористаних відпусток.

За такого правильним є висновок суду про те, що позивачем були самовільно без погодження з роботодавцем використані дні відпусток, що слід вважати прогулом. Тобто, починаючи з 23 квітня 1013 р. (за виключенням тимчасової непрацездатності з 3 червня по 21 червня 2013 р.) ОСОБА_3 був відсутній на роботі без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 22 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за

порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148,

149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень,

зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і

попередня робота працівника.

Статтею 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Таким чином, з урахуванням строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, періоду тимчасової непрацездатності ОСОБА_3 з 3 червня по 21 червня 2013 р. (а.с. 14), КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв», видавши наказ про звільнення за п. 4 ст. 40 КзпП України за прогули, які допустив позивач, починаючи з 21 травня 2013 р., дотрималось передбаченого ст. 148 КЗпП України строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

За такого суд першої інстанції помилково вважав, що КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв» притягнуло позивача до дисциплінарної відповідальності за усі прогули з порушенням строку, визначеного ст. 148 КЗпП України.

Між тим, при звільненні позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, відповідачем порушено порядок, передбачений ст. 43 КЗпП України.

Так, в силу ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і пунктами 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно довідки профспілкової організації «Авіатор» від 26 липня 2013 р. ОСОБА_3 є членом цієї профспілкової організації з 28 квітня 2009 р.

КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв», вирішуючи питання про звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, не запитував згоди у профспілкової організації, членом якої є позивач.

На запит суду профспілкова організація «Авіатор» надала обґрунтовану відмову у наданні згоди на звільнення позивача, що унеможливлює його звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що звільнення ОСОБА_3 проведено з порушенням вимог чинного трудового законодавства

В той же час з висновком суду про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі з одночасною зміною підстав звільнення, а також відмовою у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди погодитись не можна.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Вирішуючи спір, суд не звернув уваги, що вимоги про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_3 не заявлялись.

Крім того, змінюючи причину формулювання причини звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), суд не врахував, що, подавши заяву від 09 липня 2013 р. про звільнення за власним бажанням, ОСОБА_3 міг її відкликати протягом двох тижнів, оскільки зазначена ним у заяві дата звільнення не була погоджена із роботодавцем (ч.ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України).

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що є підстави для поновлення ОСОБА_3 на роботі, а відтак і для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу: з 09 липня 2013 р. по 11 грудня 2013 р.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок), яким визначено правила проведення розрахунку середнього заробітку у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна

плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього

Порядку. Пунктом 4 Порядку передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в

трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

У зв'язку з перебуванням у відпустці, тимчасовою непрацездатністю та прогулами позивач з 01 березня по 09 липня 2013 р. не працював. Отже при розрахунку середньоденного заробітку слід виходити з розміру його заробітку за січень та лютий 2013 р., які згідно довідки становлять відповідно: 10446 грн. 25 коп. та 5868 грн. 72 коп. За такого середньомісячний заробіток складає 8157,49 ((10446,25 грн.+5868,72 грн.):2), а середньоденний - 397 грн. 26 коп. (8157,49 : 20,5 (середньомісячна кількість робочих днів в січні та лютому 2013 р.). Виходячи з таких розрахунків середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2013 р. по 09 липня 2013 р. становить: 397,26 грн. х 111 днів = 44169 грн. 82 коп.

Однак, з урахуванням положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України та заявлених ОСОБА_3 позовних вимог стягненню підлягає середній заробіток в сумі 38995 грн. 84 коп.

Згідно із ч. 1. ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки встановлено, що звільнення позивача було проведено з порушенням вимог законодавства про працю, що призвело до моральних страждань позивача, пов'язаних з необхідністю в судовому порядку поновлювати свої права, то є підстави для відшкодування моральної шкоди, розмір якої з урахуванням обставин справи, поведінки позивача, який скоїв прогули, характеру порушень законодавства, допущених відповідачем, необхідно визначити у 300 грн.

За такого, рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати, ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог та одночасно відповідно до положень ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь держави 848 грн. 36 коп. судового збору, виходячи з передбачених пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставок: 389 грн. 56 коп. за вимогу майнового характеру (про стягнення середнього заробітку) та 229 грн. 40 коп.х2 за дві вимоги немайнового характеру (поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди).

Керуючись статями 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, апеляційну скаргу комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Миколаїв» відхилити.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 грудня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Миколаїв» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3 на роботі у комунальному підприємстві «Міжнародний аеропорт Миколаїв» на посаді головного інженера з 09 липня 2013 року.

Стягнути з комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Миколаїв» на користь ОСОБА_3 38955 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 84 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу без врахування податків та інших обов'язкових платежів, 300 (триста) грн. у відшкодування моральної шкоди та 2000 (дві тисячі) грн. витрат на правову допомогу.

Стягнути з комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Миколаїв» на користь держави 848 (вісімсот сорок вісім) грн. 36 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: