Рішення № 37291745, 11.02.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

провадження № 22ц/790/222/14 Головуючий 1 інст. - Зелінський В.Г.

Справа №623/1688/13-ц Доповідач - Шаповал Н.М.

Категорія: спадкові

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Кіпенка І.С.,

Котелевець А.В.,

при секретарі - Макаренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приват-Банк», ОСОБА_3, треті особи - орган опіки та піклування Ізюмської райдержадміністрації, приватний нотаріус ОСОБА_4, Ізюмська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права власності в порядку спадкування, визнання свідоцтва про право на спадщину і договора іпотеки недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати свідоцтво про право на спадщину на ім»я ОСОБА_3 на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним; визнати за ним право власності на 1/8 частину вказаного житлового будинку з надвірними будівлями; визнати договір іпотеки від 26.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приват Банк», недійсним.

Посилався на те, що він є сином ОСОБА_3 і ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_5 помер.

Після смерті батька відкрився спадок на житловий будинок по АДРЕСА_1.

28.07.2006 року Ізюмською державною нотаріальною конторою видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частину житлового будинку.

Згідно довідки виконкому Червонооскільської сільської ради від 06.05.2010 року на день смерті батька в будинку були зареєстровані та проживали:

- жінка спадкодавця, ОСОБА_3 та її неповнолітні діти:

- син - ОСОБА_7;

- син - ОСОБА_2;

- син - ОСОБА_6.

26.02.2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір іпотеки, предметом якого є вказаний житловий будинок.

Згоди на укладення такого договору він не давав.

Просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1 2 частину спірного житлового будинку, яке видано на ім'я ОСОБА_3, визнати за ним на зазначений житловий будинок право власності у порядку спадкування на 1 8 частину та визнати недійсним договір іпотеки.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

З таким рішенням суду ОСОБА_2 не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід скасувати з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалене у справі судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Приймаючи рішення про відмову у визнанні права власності у порядку спадкування за законом, районний суд виходив із того, що на час видачі свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_3 позивач був повнолітнім, а тому мав право на звернення до суду, але не реалізував його.

Також позивач пропустив строк позовної давності без поважних причин для звернення до суду, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовлено.

Проте з такими висновками районного суду погодитися не можна за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Постановою Верховного суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, як з підстав необґрунтованості позовних вимог, так у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції всупереч наведеним роз'ясненням не врахував, що ці підстави є взаємовиключними та при вирішенні позову одночасно застосовуватися не можуть.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_5 ( а.с. 14)

Після його смерті залишилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1.

Спадкоємцями на спірне майно є: дружина померлого, ОСОБА_3 та діти: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. ( а.с. 12)

На час смерті спадкодавця ОСОБА_5 позивач був неповнолітнім, йому виконалась 13 років та він проживав разом із матір'ю у спірному будинку.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, позивач прийняв спадщину фактично, а тому він має право на частину спадщини у спадковому майні.

З урахуванням того, що мати позивача, ОСОБА_3 отримала в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом 28. 07. 2006 року після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року без врахування сина, ОСОБА_2, який також прийняв спадщину, тому слід визнати вказане свідоцтво частково недійсним у 1 8 його частині.

Із довідки Червонооскільської сільської ради від 06. 06 2013 року вбачається, що довідка про склад сім'ї від 26. 02. 2008 року, в якій зазначено, що у спірному житловому будинку зареєстровано лише ОСОБА_3 сільською радою не видавалась. ( а.с. 104)

При визначенні частки спадкового майна судова колегія враховує, що на 1 2 частину видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності за реєстровим № 3- 2312, яке сторонами не оскаржується. ( а.с. 60)

Інша 1 2 частина домоволодіння є спадковим майном на яке мають право дружина померлого, ОСОБА_3, та зокрема, позивач - ОСОБА_2, частка якого складає 1 8 частину. ( 12 : 4 спадкоємців = 1 8)

26. 02. 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційний банк « ПриватБанк» було укладено іпотечний договір, предметом якого є АДРЕСА_1 і земельна ділянка для обслуговування будинку. ( п. 35. 3 іпотечного договору, а.с. 10)

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України.

Матеріали справи не містять доказів того, що в момент вчинення договору іпотеки, сторонами не були дотримані вимоги, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України.

Визнання за позивачем права власності на 1 8 частину спірного житлового будинку не є підставою для визнання недійсним договору іпотеки, який було вчинено у 2008 році, зокрема, з підстав, передбачених ст. 578 ЦК України, ст. 6, ч. 1 ст. 17 З У « Про іпотеку» .

Згідно ст. 1 Закону України « Про Іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі „невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед шшми кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

У п. 35.3 договору зазначено, що іпотекодавець свідчить, що жилий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину, виданого Ізюмською державною нотаріальною конторою Харківської області 28. 07. 2006 року. ( а.с. 10)

Тобто, на час вчинення правочину власником житлового будинку була ОСОБА_3, яка і розпорядилась майном, шляхом укладання іпотечного договору. При цьому вимоги, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України , порушені не були.

За змістом ст. 578 ЦК України , майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Між тим, на час укладання іпотечного договору спірний жилий будинок не перебував у спільній власності.

Отже на час вчинення іпотечного договору норми матеріального права, на які посилається позивач, як на підставу визнання правочину недійсним, порушені не були.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судова колегія вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, оскільки у встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України строки, він звернувся до суду з моменту, коли дізнався, що його права порушені.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 4 ч. 1 ст. 309, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати недійсним в 18 частині свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Ізюмською державною нотаріальною конторою 28. 07. 2006 року на ім'я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 18 частину жилого будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходиться у АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

В інші частині позову відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: