Постанова № 37290368, 17.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2014 р. Справа№ 925/1833/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Агрикової О.В.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Шевченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги б/н від 09.01.2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Валява» на рішення господарського суду Черкаської області від 26.12.2013 року

у справі № 925/1833/13 (суддя - Курченко Н.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КреМікс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Валява»

про стягнення 426 473,73грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Пінтійська Н.І. - дов. б/н від 18.09.2013 року,

від відповідача: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

08.11.2013 року до господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «КреМікс» з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Валява» про стягнення 426 473, 73 грн., що становить 404 226,80 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, 9 329,36 грн. пені, 12 917,57 грн. річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 186 від 03.07.2013 року, оскільки відповідачем не в повному обсязі та несвоєчасно здійснено оплату вартості поставленого товару.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.12.2013 року у справі № 925/1833/13 позовні вимоги позивача задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Валява» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КреМікс» 404 226,80 грн. основного боргу, 9 329,36 грн. пені, 12 917,57 грн. - 18% річних та 8 530,00 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Валява» 16.01.2014 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що місцевим господарським судом прийнято рішення за відсутності відповідача, чим порушено його право подати відзив на позов, документи в обґрунтування заперечень, що відповідач не отримав навіть копії позовної заяви.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2014 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Валява» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 17.02.2014 року.

Апелянт у судове засідання 17.02.2014 року не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Позивач у судовому засіданні 17.02.2014 року заперечив доводи скаржника, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

03 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КреМікс» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Валява» (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір поставки №186, згідно умов якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виготовити і поставити покупцю замінники молочних кормів, вітамінно-мінеральні суміші (премікси), білково-вітамінні добавки, комбікорма (далі - товар), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплатити товар.

Договором сторони обумовили: ціну товару, що встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується постачальником у рахунках-фактурах та видаткових накладних, які мають містити обов'язкове посилання на цей договір (п.2.1 договору); загальну суму договору, як підсумок вартості окремих партій товару, поставленого покупцю по видаткових накладних протягом строку дії цього договору (п.2.2договору).

За умовами договору поставка товару здійснюється автомобільним транспортом окремими партіями на умовах Інкотермс в редакції 2000р. -СРТ - фрахт/перевезення оплачено до місця призначення, вказаного покупцем в заявці на поставку товару. Під окремою партією сторони розуміють асортимент і кількість товару, поставленого постачальником по одній видатковій накладній і сплаченого покупцем по одному рахунку-фактурі (п.4.1договору).

Згідно умов п. 4.7 договору постачальник одночасно з товаром повинен передати покупцю: видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; податкову накладну; рахунок-фактуру; посвідчення про якість.

Договором сторони визначили порядок і строки оплати товару - шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару (п.7.1 договору) та майнову відповідальність покупця за порушення строків оплати у вигляді сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (НБУ) від суми простроченого платежу, яка діяла в період прострочення, за весь період такого прострочення (п.8.4 договору).

За умовами договору якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання, то він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також вісімнадцять процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення по оплаті (п.8.5 договору).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

У відповідності до вимог частини 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Оплата проводиться у строки визначені умовами договору.

Підписанням специфікацій №1від 10.07.2013 року та №2 від 02.08.2013 року, які є невід'ємною частиною договору, сторони погодили асортимент, рецептуру та ціну товару, що поставляється по Договору.

У Додатку №1 від 10.07.2013 року до Договору сторонами визначено кількість товару, який постачальник зобов'язався поставити.

02.08.2013 року сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою засвідчили зміну директора покупця.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 404 226,80 грн., що підтверджується рахунком на оплату №2302 від 12.07.2013 року на суму 361 111,80 грн., видатковою накладною №2485 від 15.07.2013 року на суму 361 111,80 грн., товарно-транспортною накладною від 15.07.2013 року, податковою накладною №187 від 15.07.2013 року, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №93 від 16.07.2013 року, рахунком на оплату №2701 від 14.08.2013 року на суму 43 115,00 грн., видатковою накладною №2963 від 16.08.2013 року на суму 43 115,00 грн., товарно-транспортною накладною від 16.08.2013 року, податковою накладною №240 від 16.08.2013 року, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №108 від 14.08.2013 року (належним чином засвідчені копії наявні в матеріалах справи). Отримання товару на суму 404 226,80 грн., не заперечено відповідачем.

За твердженням позивача відповідач у встановлений Договором строк, не оплатив вартість отриманого товару.

13 вересня 2013 року позивач направив відповідачу вимогу за № 1309 про оплату вартості отриманого товару в сумі 404226,80 грн. Направлення вимоги позивачем та отримання останньої відповідачем підтверджено представленим в матеріалах справи повідомленням поштової установи про вручення кореспонденції, однак відповідач заборгованість не оплатив, що стало підставою звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на норми ст. 193 ГК України, ст. ст. 509, 526 ЦК України зазначив, що підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що на час розгляду справи відповідачем не надано належних доказів оплати вартості отриманого за договором поставки від 03.07.2013 року товару, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 404 226,80 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований належними чи допустимими доказами, тому вимога про його стягнення є правомірною.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, що доведено матеріалами справи та не заперечене відповідачем, позивач правомірно застосував до нього відповідальність, у відповідності до вимог ст.ст. 216, 217, 230 ГК України, ст.ст. 611, 612, 549 ЦК України, у вигляді неустойки (пені), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді стягнення пені за порушення строків оплати передбачена сторонами в п. 8.4. договору, відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування пені в сумі 9 329,36 грн., яку обраховано позивачем за період прострочення з 16.07.2013 року по 22.10.2013 року від суми боргу 361 111,80 грн. та з 15.09.2013 року по 22.10.2013 року від суми боргу 43 115,00 грн. з врахуванням вимог ст. 232 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до вимог зазначеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем обґрунтовано нараховані 12 917,57 грн. річних в розмірі 18% від простроченої суми за період прострочення з 16.07.2013 року по 22.10.2013 року, що відповідає умовам договору та вимогам закону.

Колегія визнає необґрунтованими твердження апелянта про те, що при винесенні рішення порушено його право на захист, оскільки відповідач знав про порушення справи, про час та місце розгляду якої було повідомлено судом належним чином. В матеріалах справи наявні докази вручення відповідачу ухвали суду про порушення провадження у справі, відповідач мав можливість, але не скористався правами передбаченими ст. 22 ГПК України щодо ознайомлення з матеріалами справи, присутності в судовому засіданні, подання доказів, тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу також на те, що апелянт належним чином повідомлений про час та місце перегляду рішення суду (докази наявні в матеріалах справи), однак не скористався правом направити свого представника в судове засідання, не подав будь-яких заперечень по суті спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду Черкаської області від 26.12.2013 року у справі № 925/1833/13 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати із сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Валява» на рішення господарського суду Черкаської області від 26.12.2013 року у справі № 925/1833/13 залишити без задоволення.

2.Рішення рішення господарського суду Черкаської області від 26.12.2013 року у справі № 925/1833/13залишити без змін.

3.Справу № 925/1833/13 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді О.В. Агрикова

А.О. Мальченко