Постанова № 37289851, 03.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2014 року справа № 826/16099/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сілард»

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001912260 від 14.06.2013

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Сілард» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001912260 від 14.06.2013.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 351589,00грн.

Встановлене порушення, як вважає представник позивача, не відповідає дійсним обставинам справи. У зв’язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати винесене податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надано суду письмові заперечення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення норм Податкового кодексу України, що підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у порядку письмового провадження у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Сілард» зареєстроване Дніпровською районною державною адміністрацією м.Києва. Свідоцтво про державну реєстрацію від 31.10.2006 та включено відомості про юридичну особу до ЄДР за №10671020000009237. Взято на податковий облік 01.11.2006 в ДПІ у Дніпровському районі м.Києва за №11997.

ДПІ у Дніпровському районі м.Києва ДПС на підставі наказу від 24.05.2013 №1097, направлення на перевірку від 28.05.2013 №1157 та пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Сілард» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість за січень 2013 року та податку на прибуток за І квартал 2013 року по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Інтерколірметгруп».

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт перевірки від 30.05.2013 №1820/621-34647641, яким встановлено порушення п.201.1, п.201.2, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на загальну суму 351589,00грн.

Перевірка проводилась згідно пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, якою передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, а саме: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Сілард» у 2013 році здійснювало операції щодо купівлі вугільної продукції від ТОВ «Інтерколірметгруп», згідно договору постачання вугільної продукції від 03.01.2013 №03/01/13.

На виконання вищезазначеного Договору від 03.01.2013 №03/01/13 ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Сілард» отримано акти приймання передачі, видаткові та податкові накладні, а саме:

акти приймання-передачі від 04.01.2013 №1, від 05.01.2013 №2, від 06.01.2013 №3, від 06.01.2013 №4, від 08.01.2013 №5, від 10.01.2013 №6;

видаткові накладні від 04.01.2013 №5, від 05.01.2013 №6, від 06.01.2013 №7, від 08.01.2013 №8, від 09.01.2013 №12, від 10.01.2013 №13, від 10.01.2013 №15, від 10.01.2013 №16, від 10.01.2013 №17, від10.01.2013 №18;

податкові накладні від 04.01.2013 №6, від 05.01.2013 №7, від 06.01.2013 №8 від 08.01.2013 №9, від 09.01.2013 №143, від 10.01.2013 №144, від 10.01.2013 №146, від 10.01.2013 №147, від 10.01.2013 №148, від 10.01.2013 №149.

Також, підтвердження виконання умов зазначеного договору підтверджується виписками з банківських установ.

В зв’язку з чим, позивачем задекларовано податкове зобов’язання з податку на додану вартість за січень 2013 року в сумі 941587,00грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерколірметгруп».

На думку представника позивача, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит.

Представником відповідача зазначено, що на адресу податкового органу надійшов акт від 10.04.2013 №439/22.5-10/37386733 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтерколірметгруп» з питань підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків за лютий 2011 року – лютий 2013 року, складеного ДПІ у м.Полтаві ДПС, згідно з яким стан платника на 15.02.2013 – 9 (направлено повідомлення 15-ОПП до державного реєстру щодо відсутності платника за місцезнаходженням). Перевіркою встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), та придбання у постачальника товарів, (робіт, послуг) ТОВ «Інтерколірметгруп». Також, за перевіряємий період неможливо встановити реальне здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з листопада 2011 року по лютий 2013 року.

Податковий орган вважає, що оскільки ТОВ «Інтерколірметгруп» є основним постачальником позивача, укладений між ними правочин не спрямований на реальне настання наслідків, отже, є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Тобто, позивач не мав підстав відображати у складі податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за перевіряємий період податкові накладні з реквізитами контрагента-постачальника ТОВ «Інтерколірметгруп».

Оцінюючи подані сторонами докази, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зімну або припинення цивільних прав та обов’язків. При цьому договір є обов’язковим до виконання.

Згідно ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов’язкова ознака – специфічна мета – порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника – фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов’язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладених між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 №1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Крім того, слід зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.

Пунктом 11 ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні визначено, що державним податковим інспекціям, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках-коштів, одержаних без установлених законом підстав,а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Також, ст.20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не самостійно визнавати їх нікчемними.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі – Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Кодексу).

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. а п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (надалі по тексту - Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону).

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2 зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як вбачається з акту перевірки позивача, ним надавались відповідачу належним чином засвідчені копії первинних документів, зокрема, податкових накладних, отриманих від контрагента, що підтверджує факт їх наявності. Тобто, позивачем надано документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за усним договором з контрагентом. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в акті перевірки, ані в запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані документи, а також не зазначав про невідповідність первинних документів вимогам чинного податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, договір не визнано недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на акт від 10.04.2013 №439/22.5-10/37386733 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтерколірметгруп» з питань підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків за лютий 2011 року – лютий 2013 року, складеного ДПІ у м.Полтаві ДПС, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання усного договору недійсним.

Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначає Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1232 (далі-Порядок).

Згідно п.1 Порядку, зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб’єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки проводяться у суб’єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов’язань (п.2 Порядку).

Відповідно до п.3 Порядку, з метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб’єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних.

При цьому, згідно пп.3.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 р. № 236 (далі-Методичні рекомендації, з метою забезпечення результативності та оперативності проведення зустрічної звірки орган ДПС – ініціатор повинен максимально чітко та повно навести у запиті інформацію щодо здійснених господарських операцій платника податків із суб’єктом господарювання та навести повний і чіткий перелік питань, дослідити які необхідно при проведенні зустрічної звірки для з’ясування реальності здійснених операцій та повноти їх відображення в обліку платника податків.

Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб’єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб’єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку (п.4 Порядку).

За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб’єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб’єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб’єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення (п.7 Порядку).

Відповідно до пп.4.4. Методичних рекомендацій, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб’єкта господарювання, зокрема у зв’язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб’єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від підписання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає заходів, передбачених актами ДПС України.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2013 №826/2232/13-а, якою позовні вимоги ТОВ «Інтерколірметгруп» до ДПІ у м.Полтаві ДПС про визнання дій неправомірними, протиправними та зобов’язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби по проведенню зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерколірметгруп» (код ЄДРПОУ 37386733) з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за листопад 2011 року - лютий 2013 року, за результатами якої складено акт від 10.04.2013 №439/22.5-10/37386733. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби по формуванню в акті від 10.04.2013 №439/22.5-10/37386733 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерколірметгруп» (код ЄДРПОУ 37386733) з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за листопад 2011 року - лютий 2013 року» висновків про неможливість підтвердити реальність проведення господарських відносин з платниками податків за період листопад 2011 року - лютий 2013 року та про документальне не підтвердження господарських відносин з покупцями та постачальниками за період листопад 2011 року - лютий 2013 року. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби вилучити з «Деталізованої інформації по платнику податків на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» Автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію щодо проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерколірметгруп» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за листопад 2011 року - лютий 2013 року, за результатами якої складено акт від 10.04.2013 №439/22.5-10/37386733. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби відобразити в "Деталізованій інформації по платнику податків на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» Автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» самостійно задекларовані Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерколірметгруп» за податковими деклараціями з податку на додану вартість за листопад 2011 року - лютий 2013 року суми податкових зобов'язань та податкового кредиту. Зазначена Постанова набрало законної сили.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Сілард» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сілард» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 14.06.2013 №0001912260.

Судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев’яносто чотири)грн. 00коп. присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сілард» (ідентифікаційний номер 34647641) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук