Постанова № 37289700, 18.02.2014, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 лютого 2014 року (15:45)

Справа №801/293/14

головуючого судді Сидоренка Д.В., при секретарі Леоновій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Департаменту соціальної політики Ялтинської міської ради АР Крим

до Управління Пенсійного фонду України у м. Ялта АР Крим

про визнання протиправним та скасування рішення,

Обставини справи: Департамент соціальної політики Ялтинської міської ради АР Крим звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Ялта АР Крим з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення від 24.12.2013 року про застосування фінансових санкцій за ненадання даних, які використовуються в системі персоніфікованого обліку, передбачених чинним законодавством.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення про застосування фінансових санкцій прийнято відповідачем на підставі ч. 5 п. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка втратила чинність 01.01.2011 року, тобто вказана норма не діяла на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву, в яких з позовними вимогами не погодився, посилаючись на те, що згідно з п. 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 2464-VІ від 08.07.2010 року за період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або несплачених у період до 1 січня 2011 року, у тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Відтак, застосування до позивача фінансових санкцій на підставі ч. 5 п. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є правомірним та обґрунтованим, у зв’язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.

В судове засідання 18.02.2014 року сторони явку своїх представників не забезпечили, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Враховуючи заявлені сторонами клопотання, керуючись положеннями ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у ній документів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У відповідності до п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Основними завданнями Пенсійного фонду України є, зокрема, керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою; забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами актів законодавства про пенсійне забезпечення і законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску; стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів; застосовування фінансових санкцій, передбачених законом.

Згідно з пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 року за № 209/14900 Управління Пенсійного фонду України (далі - Фонд) у районах, містах і районах у містах (далі - Управління) є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні управління), що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Виходячи з системного аналізу вищенаведених норм, суд дійшов висновку про те, що Управління Пенсійного фонду України у м. Ялта АР Крим є територіальним органом виконавчої влади, який у правовідносинах з юридичними особами, в тому числі пов'язаними із контролем за повнотою нарахування та сплати єдиного внеску, реалізують владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п.п.7 п.1 ст.3 КАС України.

Отже, даний спір є публічно-правовим та, керуючись правилами територіальної підсудності адміністративних справ про оскарження ненормативних актів індивідуальної дії за місцем знаходження позивача, що встановлені ч.2 ст.19 КАС України, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Окружним адміністративним судом АР Крим.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2013 року Управлінням Пенсійного фонду України у м. Ялта АР Крим на підставі п.5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» прийнято рішення за №572 про застосування до Департаменту соціальної політики Ялтинської міської ради АР Крим фінансових санкцій у розмірі 592,62 грн. за подання недостовірних відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку, за 2005 рік (на підставі акту перевірки №133 від 25.11.2013 року).

Судом була перевірена наявність в Управління Пенсійного фонду України у м. Ялта АР Крим підстав для нарахування позивачу фінансових санкцій, а також відповідність прийнятого рішення про застосування фінансових санкцій нормам чинного законодавства, та встановлено наступне.

Ст.19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів Пенсійного фонду України , суд має керуватися критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Принципи, основи та механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування визначені в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.03р. №1058-IV (далі по тексту - Закон) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин скоєння позивачем правопорушення.

Згідно із ст. 1 Закону страхові внески – це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Стаття 3 Закону визначає, що суб'єктами системи пенсійного забезпечення в Україні є, зокрема Пенсійний фонд і страхувальники.

Частиною 3 статті 15 Закону було встановлено, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду. З

Згідно з ч. 6 ст. 17 Закону, страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Частиною 6 статті 20 Закону було встановлено, що страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 днів із дня закінчення цього періоду (ч. 6 ст. 20 Закону).

Відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють доставку пенсій, та їх посадових осіб було передбачено ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону (в редакції на час вчинення правопорушення) передбачалось, що за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення — у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проте, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ внесені зміни до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», зокрема, виключено п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 1 Розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» цей Закон набрав чинності з 1 січня 2011 року.

Таким чином, на момент прийняття позивачем оскаржуваного рішення (24.12.2013), норми, що передбачали відповідальність за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, а саме п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», втратили чинність.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1/99-рп надано роз’яснення про те, що ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов’язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином, якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

З аналізу наведеної норми чинного законодавства вбачається, що органи пенсійного фонду зберегли повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, тобто в тому числі повноваження, передбачені статтею 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Отже, органи пенсійного фонду мають право стягувати недоїмку, штраф та пеню, однак, тільки ті, які виникли у період до 01.01.2011 року. Механізм стягнення цих сум відповідає змісту статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та застосовується з посиланням на пункт 7 Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Проте, органи пенсійного фонду з 01.01.2011 року не вправі за порушення, вчинені до 01.01.2011року, нараховувати штрафи та пеню, передбачені статтею 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки передбачені цією нормою склад правопорушень та санкції за їх вчинення втратили чинність, у зв’язку з чим їх застосування з 01.01.2011 року суперечить статті 58 Конституції України, не зважаючи на зміст пункту 7 Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Застосування відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень норми, яка втратила чинність, суперечить засадам верховенства права, що передбачає, в першу чергу, суворе дотримання суб'єктами владних повноважень вимог чинного законодавства під час виконання останніми владних управлінських функцій при реалізації публічно-правового інтересу.

Прийняті відповідачем рішення також суперечать принципу пропорційності, тобто дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:

1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти;

2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей;

3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш «шкідливі» засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

В даному випадку суд вважає, що позивачем порушено принцип пропорційності в частині застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 592,62 грн. на підставі норми законодавства, яка втратила чинність, оскільки ступінь важкості скоєного позивачем порушення, не відповідає розміру шкоди, що буде завдана позивачу стягненням зазначеної суми фінансових санкцій.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо скасування рішення від 24.12.2013 року № 572.

Відповідно до статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення вказаної норми закону відповідачем не доведено правомірність рішень від 24.12.2013 року № 572 про застосування фінансових санкцій.

Таким чином, суд вважає рішення від 24.12.2013 року № 572 є таким, що прийнято протиправно, з порушенням вимог чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

У судовому засіданні, яке відбулось 18.02.2014 року оголошено вступну ту резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 24.02.2014 року

Керуючись ст.ст. 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Ялта АР Крим від 24.12.2013 року № 572 про застосування до Департаменту соціальної політики Ялтинської міської ради АР Крим фінансових санкцій.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.