Ухвала суду № 37287307, 17.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року Справа № 9104/162/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Шуптар Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Сокальському районі на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Датський текстиль» компанії «ПНВ Холдінг А/С» до державної податкової інспекції у Сокальському районі про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

дочірнє підприємство «Датський текстиль» компанії «ПНВ Холдінг А/С» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Сокальському районі в якому просило визнати нечинними податкове повідомлення-рішення відповідача №000858231/0 від 27.09.2006 р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Сокальському районі №000858231/0 від 27.09.2006 р.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції державна податкова інспекція у Сокальському районі оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів.

Згідно п.п.7.7.2 п.7.7 ст. 7 зазначеного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту («різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду»), має від'ємне значенім, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Тому апелянт вважає, що законодавством передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до складу податкового кредиту (бюджетного відшкодування) з ПДВ є фактична сплата цих сум до Державного бюджету.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає з самої суті податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст.1 ст. 19 Бюджетного Кодексу України), а також поняття платника податку, як особи, яка згідно з Законом України «Про податок на додану вартість» зобов'язана здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п. 1.3 ст. 1 Закону).

Тому апелянт вважає, що вказаним вище Законом встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку, а потім включення відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодуванням ПДВ за рахунок коштів, сплачені у вигляді ПДВ. Отже право на відшкодування ПДВ виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару

У відповідності до п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 8.1 Наказу ДПА України від 24.04.2003 року №196/ДКС «Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам» обов'язковим є проведення документальних перевірок декларацій з

податку на додану вартість поданих платниками ПДВ. При цьому, в першу чергу

документальній перевірці підлягають суми, заявлені до відшкодування на рахунок платника податку чи в рахунок погашення інших податків, зборів (обов'язкових платежів), які зараховуються в Державний бюджет України, потім - в рахунок майбутніх платежів.

Пункт 8.3 згаданого Наказу №196 встановив обов'язок податкових органів забезпечити в ході документальної перевірки заявленого до відшкодування ПДВ проведення зустрічні перевірок основних постачальників (до виробника чи імпортера товарів, робіт, послуг), при цьому обов'язковим перевіркам підлягають СПД, в яких платником податку, які перевіряється за місяць придбані товари (роботи, послуги), де суми ПДВ складають: 10 тис. грн. і більше при заявленій до відшкодування сумі ПДВ до 200 тис. грн..; 20 тис. грн.. і більше при заявленій до відшкодування сумі ПДВ до 400 тис. грн..; 30 тис. грн.. і більше при заявленій до відшкодування сумі ПДВ до 1000 тис. грн..; 50 тис. грн.. і більше при заявленій до відшкодування сумі ПДВ до 1 000 тис. грн.

Згідно з п.3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.97р. №166 платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у декларації. Дані, наведені у декларації, мають відповідати даним бухгалтерського обліку платника та даним книг податкового обліку.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби здійснюють, зокрема, перевірку бухгалтерських книг, звітів кошторисів, декларацій.

Вищезазначені акти чітко передбачають те, що дані податкової декларації повинні бути перевірені щодо достовірності зазначених у них відомостей про суму податкового кредиту та суму податкового зобов'язання декларанта за відповідний податковий період. Саме на підставі даних таких перевірок робляться висновки про те, чи має право підприємство на відшкодування сум ПДВ, який згідно з відповідною податковою декларацією платника податку підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

На виконання вимог чинного законодавства України передбачене забезпечення проведення зустрічних перевірок основних постачальників по ланцюгу постачання до виробника, в частині віднесення останнім сум ПДВ, зазначених у податкових накладиних, до складу податкових зобов'язань відповідного періоду.

В результаті проведення такої зустрічної перевірки по ПП «Ритмікс» (ДПІ у Жовтневому р-ні м.Дніпропетровськ) встановлено, що по взаєморозрахунках з ДП «Датський текстиль» суми ПДВ (32560,50 грн.) по зазначених податкових накладних включені до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображені в книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) та відповідають даним податкової декларації з ПДВ.

Однак, дане підприємство є посередником, і отримувало відвантажений товар від постачальника ПП «Форте» м.Дніпропетровськ.

ДПІ у Сокальському районі отримано відповідь від ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, що провести зустрічну перевірку ПП «Форте» не можливо, оскільки не встановлено фактичне місцезнаходження підприємства, надано матеріали до податкової міліції на розшук підприємства, що контрагент не звітує з початку 2006 р. та, що свідоцтво платника ПДВ анульовано 12.05.2004 року. Отже, ПП «Форте» уже станом на 12.05.2004р. не був платником ПДВ, оскільки анульовано його свідоцтво платника ПДВ.

Крім того апелянт зазначає, що згідно акту перевірки відповідності юридичної адреси ПП «Форте» від 01.08.06р., складеного ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ, фактичне місцезнаходження перевіркою не встановлено.

Так як зустрічну перевірку по ланцюгу від постачальника до виробника на вимогу

наказу ДПА України від 18.08.200р. №350 Про затвердження методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість провести неможливо, то неможливо й підтвердити фактичну сплату податку на додану вартість до бюджету сум ПДВ по придбанню товарно-матеріальних цінностей, отриманих ДП «Датський Текстиль» від ПП «Ритмікс» (ПДВ 32561,00 грн.) одним з постачальників якого є ПП «Форте», тобто неможливо встановити джерела відшкодування сум ПДВ.

Вищезгадані обставини свідчать про відсутність фактичної сплати податку на додану вартість до бюджету.

На підставі вище викладеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем в грудні 2004 року до ДПІ у Сокальському районі Львівської області подано декларацію по ПДВ за листопад 2004 р., а 25.02.2005 року подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, відповідно до якого сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню складає 348622,00 грн. 22.09.2006 р. ДПІ у Сокальському районі Львівської області здійснена виїзна позапланова перевірка ДП «Датський текстиль» компанії «ПВН Холдінг А/С» (Данія) з питань відшкодування з бюджету податку на додану вартість за період з 01.11.2004 р. по 30.11.2004 р., за результатами якої складено акт №626/23-1/31588791 від 22.09.2006 р. згідно якого встановлено порушення підприємством пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7, п.1.8 ст. 1 та п.1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування в сумі 32561,00 грн. На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000858231/0 від 27.09.2006 р.

Розглядаючи спір суд першої інстанції з'ясував, що у листопаді 2004 року ДП «Датський текстиль» отримано барвники від ПП «Ритмікс», у зв'язку з відвантаженням товару, останнім були виписані податкові накладні, а саме: №406 від 27.09.2004 р. на суму ПДВ 14 214,05 грн. та №511 від 19.11.2004 р. на суму ПДВ 18 346,45 грн. За результатами зустрічної перевірки ПП «Ритмікс» встановлено, що по взаєморозрахунках з ДП «Датський текстиль» сума ПДВ у розмірі 32 560,50 грн. була включена до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображена в книзі обліку продажу товарів

(робіт, послуг) та відповідає даним податкової декларації з ПДВ. Відповідно ПП «Ритмікс» є посередником, отримувало відвантажений товар від постачальника ПП «Форте». 01.08.2006 р. відповідачем отримано відповідь №30441/7/23-713 від ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, що провести зустрічну перевірку ПП «Форте» не можливо, оскільки не встановлено фактичне місцезнаходження підприємства, надано матеріали до податкової міліції на розшук підприємства. 22.08.2006 р. від Червоноградського ВПМ УПМ ДПА у Львівській області отримано відповідь, що дане підприємство має ознаки «фіктивності», а саме за юридичною адресою не знаходиться.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції правильно вказав, що відповідно до пункту 1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Згідно з підпунктом 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до податкового кредиту, згідно з н.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Підпунктом 7.7.4. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Підпунктом 7.4.1. пунктом 7.4. статті 7 зазначеного Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тому суд правильно вважав, що право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (основних фондів, нематеріальних активів), в ціні яких платником податку - покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість.

Відповідно до п. 1.3 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. У даній спірній ситуації ДП «Датський текстиль» є покупцем товару, а платником податку є його контрагент (ПП «Ритмікс»), а відтак саме на нього Законом покладено обов'язок з утримання та внесення до бюджету податку, сплаченого покупцем (позивачем), і він несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України (ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»). При цьому правильно суд першої інстанції вказав, що чинне податкове законодавство не містить положень відповідно до яких на покупця покладався б обов'язок по сплаті ПДВ не тільки продавцю, але ще й до бюджету.

В даному випадку контрагент позивача, ПП «Ритмікс» включив до податкових зобов'язань суму ПДВ, сплачену йому ДП «Датський текстиль». Невстановлення податковим органом факту сплати до бюджету суми ПДВ наступним контрагентом по ланцюгу (ПП «Форте»), з яким ДП «Датський текстиль» не мало жодних правових відносин, не може впливати на формування податкового кредиту ДП «Датський текстиль». Позивач не здійснював господарських операцій безпосередньо з тим підприємством, організаційно-правова форма якого містить ознаки «фіктивності». А отримані відповідачем відомості про ознаки фіктивності фірми-постачальника по ланцюгу придбання не є підставою для зменшення бюджетного відшкодування позивачу, якщо платником податку дотримано всіх встановлених законом умов для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту по господарським операціям, які мали реальний характер і це встановлено судом на підставі належних і допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права.

З огляду на вище наведене, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Сокальському районі - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року по справі № 2а-6088/10/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Н.В. Ільчишин

Повний текст ухвали виготовлений 21.02.2014 року