Постанова № 37287216, 17.12.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

17 грудня 2013 року Справа № 814/4292/13-а

м. Миколаїв

15:15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представників позивача: Цюпи В.П., Каленіченка А.М.,

представника відповідача: Чернявського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

за позовом:Приватного підприємства «Злагода», вул. Шкільна, 37, с. Єрмолівка, Баштанський район, Миколаївська область, 56120 до відповідача:Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. М. Аркаса, 2, м. Баштанка, Миколаївська область, 56100 про:визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2012 № 000021600, Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 000021600, що було прийнято Баштанською міжрайонною державною податковою інспекцію Миколаївської області Державної податкової служби 10.04.2012.

3. Присудити Приватному підприємству «Злагода» понесені ним судові витрати (судовий збір) в сумі 805,04 грн. з Державного бюджету України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року Справа № 814/4292/13-а

м. Миколаїв

15:15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представників позивача: Цюпи В.П., Каленіченка А.М.,

представника відповідача: Чернявського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

за позовом:Приватного підприємства «Злагода», вул. Шкільна, 37, с. Єрмолівка, Баштанський район, Миколаївська область, 56120 до відповідача:Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. М. Аркаса, 2, м. Баштанка, Миколаївська область, 56100 про:визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2012 № 000021600, Приватне підприємство «Злагода» (надалі - Підприємство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ або відповідач) від 10.04.2012 № 000021600.

Ухвалою від 17.12.2013 (ар. с. 116) суд замінив відповідача у справі його правонаступником - Баштанською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство вказало на безпідставність тверджень ДПІ про порушення позивачем норм податкового законодавства і, відповідно, на неправомірність визначення суми грошового зобов'язання.

Відповідач надав письмові заперечення проти адміністративного позову (ар. с. 49-51), в яких, з посиланням на висновки перевірки, просив у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представники позивача вимоги адміністративного позову підтримали, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

17.12.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

В період з 16.03.2012 по 26.03.2012 ДПІ повела документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2011, результати якої оформила актом від 02.04.2012 № 24/35-00/31417341 (надалі - Акт, ар. с. 8-32).

На стор. 3 Акта відповідач зазначив, що «… у періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість від 07.02.09 №100190472 (НБ №071202), виданого Баштанською МДПІ … ПП «Злагода» був зареєстрований платником ПДВ спеціального режиму оподаткування з 01.01.09».

За результатами перевірки ДПІ дійшла висновків про порушення Підприємством підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, пунктів 81.2, 81.6 статті 81 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон № 168), пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.7 статті 201, пунктів 209.2, 209.6, 209.7 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого була занижена сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету, на 64403,24 грн. (жовтень 2009 року - 22 850 грн., липень 2010 року - 26 553 грн., жовтень 2011 року - 15 000 грн.).

Податковим повідомленням-рішенням від 10.04.2012 № 000021600 (ар. с. 33) ДПІ збільшила суму грошового зобов'язання Підприємства з ПДВ на 80 504 грн. (64 403 грн. - за основним платежем, 16 101 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Ухвалою від 15.10.2013 суд зобов'язав відповідача, не пізніше як за три дні до судового засідання (07.11.2013), надати:

письмові пояснення щодо підстав і обставин проведення перевірки з посиланням на статті 78 і 79 Податкового кодексу України. Пояснення підтвердити документально;

документи на підтвердження викладеного в абзаці 3 на сторінці 17 Акта;

витяг з реєстру державного земельного кадастру (посилання на інформацію з якого міститься в абзаці 2 на сторінці 17 Акта);

докази на підтвердження того, що реалізована позивачем у жовтні 2009 року, липні 2010 року, жовтні 2011 року сільськогосподарська продукція була вирощена на земельних ділянках, що використовувались без правовстановлюючих документів;

письмові пояснення щодо порушення позивачем пункті 209.6 і 209.7 статті 209 Податкового кодексу України;

правове обґрунтування щодо обов'язку позивача декларувати податкові зобов'язання в сумі 64 403 грн. у загальній декларації з ПДВ.

Про надання цих документів суд зазначив також в повістках (ар. с. 39, 43), проте відповідач вимоги ухвали суду не виконав.

В судовому засіданні представник відповідача надав: лист ДПІ від 20.10.2011 № 8978/10/15-015 (ар. с. 105-107), пояснення Підприємства (ар. с. 108), відповідь позивача на лист відповідача від 20.10.2011 № 8978/10/15-015 (ар. с. 109), доповідну записку посадової особи ДПІ керівнику ДПІ (ар. с. 110), наказ ДПІ від 16.03.2012 № 55 (ар. с. 41).

Відповідно до наказу, фактичною підставою для перевірки ДПІ визначила доповідну записку, правовою підставою - підпункти 78.1.1 і 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що відсутність у листі ДПІ від 20.10.2011 № 8978/10/15-015 підстав для його надіслання (з перелічених у підпунктах 1-6 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України) свідчить про те, що цей лист не набув статусу обов'язкового запиту, що виключало проведення перевірки згідно з підпунктами 78.1.1 і 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Суть виявлених за результатами перевірки порушень викладена у розділі 3.2.1 Акта (стор. 12-18 Акта).

Згідно з висновками ДПІ, Підприємство використовувало орендовані земельні ділянки, при цьому деякі договори оренди не набули чинності через відсутність державної реєстрації (стаття 18 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі»).

ДПІ встановила, що у жовтні 2009 року позивач реалізував ПП «Аліка» соняшник на суму 137 100 грн. (в тому числі ПДВ - 22 850 грн.), у липні 2010 року - ТОВ «Сага» ячмінь на суму 159 319,44 грн. (в тому числі ПДВ - 26 553,24 грн.), у жовтні 2011 року - ТОВ «Агросервіс-М» пшеницю на суму 90 000 грн. (в тому числі ПДВ - 15 000 грн.).

Як зазначено в Акті, вказану сільськогосподарську продукцію Підприємство виростило саме на тих земельних ділянках, договори оренди яких не були зареєстровані, тому позивач мав сплатити відповідні суми податку до бюджету.

В Акті не вказано, яким чином ДПІ встановила цей факт, і якими доказами це підтверджується.

На думку суду, висновки ДПІ не ґрунтуються на законі.

Пунктом 81.1 статті 81 Закону № 168 передбачалось, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування, суть якого полягає в тому, що сума податку на додану вартість (надалі - ПДВ), нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (пункт 81.2 статті 81).

Згідно з пунктом 81.6 статті 81 Закону № 168, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пунктом 81.11 статті 81 Закону № 168 було визначено, що якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари (послуги), питома вага яких перевищує 25 відсотків від вартості всіх поставлених товарів (послуг), то:

а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за наслідками звітного періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

б) податковий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після спливу наступних дванадцяти послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;

в) таке підприємство вважається платником цього податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Аналогічні норми містяться у статті 209 Податкового кодексу України.

Відповідність Підприємства критеріям, зазначеним у пункті 81.6 статті 8 Закону № 168 і пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, підтверджена відповідачем в розділі 3.1 Акта (таблиця на стор. 12). В судовому засіданні представники позивача надали Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2010 рік (статистична звітність № 50-сг) за 2009-2011 роки (ар. с. 70-80); Податкові розрахунки і податкову декларацію з фіксованого сільськогосподарського податку за 2009-2011 роки (ар. с. 81- 104), що також підтверджують право позивача на перебування на спеціальному режимі оподаткування.

При вирішенні спору суд також врахував позицію, що викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.12.2012 № 2614/12/13-12. Так, Вищий адміністративний суд України зазначив:

«… для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, Податковий кодексу України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки.

Аналогічні правила застосовуються при визначенні підстав для застосування особою спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Так, відповідно до пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Таким чином, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість. В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстав для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

… сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

Аналогічним чином відсутні підстави для визначення особі податкових зобов'язань із податку на додану вартість за правилами загального режиму в разі, якщо такою особою дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації.».

Той факт, що питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг, що були вироблені (надані) Підприємством, не є меншою 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, Актом не спростована, тому у ДПІ не було підстав для збільшення суми грошового зобов'язання позивача з ПДВ.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.

На стор. 17 Акта ДПІ вказала, що «… на земельних ділянках, які не пройшли державну реєстрацію, вирощувались кормові культури, які були використані на вигодівлі свиней та використані на молочній товарній фермі ПП «Злагода» на корм КРХ».

Це твердження суперечить іншим висновкам відповідача (на підставі яких був зроблений висновок про заниження суми ПДВ), чим позбавляє Акт доказової сили.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 000021600, що було прийнято Баштанською міжрайонною державною податковою інспекцію Миколаївської області Державної податкової служби 10.04.2012.

3. Присудити Приватному підприємству «Злагода» понесені ним судові витрати (судовий збір) в сумі 805,04 грн. з Державного бюджету України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Постанова оформлена у відповідності до статті160 КАС України

та підписана суддею 23 грудня 2013 року