Постанова № 37284523, 20.02.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2014 р. Справа № 920/1640/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Шевцові Є.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3918С/1-28) на рішення господарського суду Сумської області від 25.11.13 у справі № 920/1640/13

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ;

до Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради, м. Ромни Сумської області;

про стягнення 238 987,77 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до КП "Ромникомунтепло" Роменської міської ради про стягнення з відповідача на користь позивача 238987,77 грн., що складаються з: пені в сумі 155473,52 грн.; інфляційних витрат в сумі 8671,25 грн. та 3% річних в сумі 74843,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на прострочення відповідачем оплат за природний газ, отриманий по укладеному між сторонами договору про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010 р. № 06/10-2596-ТЕ-29.

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.11.2013 р. у справі № 920/1640/13 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 77736,76 грн.; інфляційні витрати в сумі 8671,25 грн. та 3% річних в сумі 74843,00 грн. В частині стягнення пені в сумі 77736,76 грн. у позові відмовлено.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з рішенням суду першої інстанції не погоджується, вважає його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 81Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що, на його думку, неустойка (пеня) за прострочення виконання зобов'язання повинна нараховуватися за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом позивача, як це передбачено пунктом 9.3 договору № 06/10-2596ТЕ-29 від 20.12.2010 р. про закупівлю природного газу за державні кошти.

При цьому зазначає, що обраний у вказаному пункті договору спосіб нарахування неустойки не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам сторін і повністю відповідає волевиявленню сторін та фундаментальному принципу свободи договору.

Також вказує на те, що на погашення заборгованості перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та відповідно до статті 23 Закону України «Про Державний бюджет України», постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", між учасниками розрахунків, в тому числі і за участю ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та КП «Ромникомунтепло» Роменської міської ради, були укладені договори про організацію взаєморозрахунків № 70/517-ГУ від І І /,08.2012 р. та № 508/5173-ГУ від 05.12.2012 р.

При чому, як зазначає апелянт, підпунктом 2 пункту 12 вищевказаних договорів передбачено, що сторони (в тому числі ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та КП «Ромникомунтепло» Роменської міської ради») зобов'язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Крім того, звертає увагу на те, що позивач не виконав вимоги ухвали господарського суду Сумської області від 07.10.2013 року, якою було оголошено перерву і зобов'язано позивача надіслати відповідачу копію позовної заяви разом з доданими до неї додатками на виконання вимог частини 1 статті 56 ГПК України з метою усунення даних порушень позивачем та забезпечення відповідачу права на захист, можливості ознайомитися з доказами позивача та надати відзив на позовну заяву, а також надати суду відповідні докази, які свідчать про таке надсилання.

При цьому, 21.11.2013 року КП «Ромникомунтепло» Роменської міської ради» отримало від ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» цінний лист, в описі якого вказувалося, що направляється копія позовної заяви від 20.09.2013 року № 31/10-4286 з доданими до неї документами. Проте на 3 вкладених у лист аркушах, не завірених позивачем, вміщено 46 сторінок документів, текст яких неможливо розібрати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 28.01.2014 року на 10:00 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року розгляд справи було відкладено на 20.02.2014 року на 11:30 год. у зв"язку із неявкою в судове засідання представників сторін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує пунктом 9.3 договору, в якому сторони встановили, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, які передували моменту звернення із претензією або позовом, суперечить вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

При цьому, зазначає, що пеня, яку нарахував позивач (за шість місяців з моменту прострочення зобов'язання), згідно п.7.3.1 Договору та п.6 ст. 232 ГК України є обґрунтованою та такою, що відповідає положенням чинного законодавства.

Також зазначає, що згідно з вимогами статей 526, 628 Цивільного кодексу України відповідач зобов"язаний виконувати умови договору щодо оплати поставленого газу та сплати встановленої договором пені за несвоєчасну оплату, а посилання відповідача на неможливість стягнення з нього нарахованих пені, 3% річних та інфляційних збитків у зв'язку з укладанням договорів про організацію взаєморозрахунків є необгрунтованими, оскільки зобов'язання може припинятися лише на підставі ст. 604 Цивільного кодексу України.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, 20.02.2014 року від позивача на адресу Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами. Також у вказаному клопотанні позивач підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання 20.02.2014 року також не з"явився, звернувся до суду з клопотанням (вх. № 1552 від 20.02.2014 р.) про розгляд апеляційної скарги без участі представника відповідача, зазначив, що вимоги, викладені в апеляційній скарзі повністю підтримує.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 20.12.2010 року між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, постачальником, та Комунальним підприємством “Ромникомунтепло” Роменської міської ради”, покупцем, було укладено договір №06/10-2596 ТЕ-29 про закупівлю природного газу за державні кошти (далі договір), відповідно до умов якого постачальник поставляє покупцеві імпортований природний газ в обсязі, обумовленому пунктом 2 договору..

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34 (тридцять чотири) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 (тридцять три) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного, за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 4.3 за наявності заборгованості за цим договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від покупця як погашення заборгованості за спожитий газ, поставлений за минулі періоди за цим договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов‘язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач як постачальник поставив відповідачеві газ в обумовлені договором обсязі та строки , що підтверджується копіями актів передачі-приймання природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання від 31.01.2011р. (на суму 1018697,69 грн.), від 28.02.2011р. (на суму 909634,78 грн.), від 31.03.2011р. (на суму 1058113,78 грн.), від 30.04.2011р. (на суму 256601,89 грн.).

Проте, відповідач свої зобов’язання з оплати за вищевказаним договором виконував несвоєчасно.

Пунктом 7.3.1 договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору, покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Крім того, пунктом 9.3 договору передбачено, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, які передують моменту звернення з претензією або позовом.

Проте, колегія суддів вважає такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, умови договору про встановлення строку позовної давності щодо вимог про стягнення за цим договором пені у три роки та що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення з претензією або позовом.

При цьому, слід зазначити, що такі умови суперечать вимогам частини 2 статті 260 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін, тоді як відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (пені штрафу).

До того ж, відповідно до частини 2 статті 6 Цивільного кодексу України Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, оскільки вимоги частини 2 статті 258 та статті 260 Цивільного кодексу України щодо неможливості зміни за домовленістю сторін порядку обчислення строку позовної давності, зокрема, і спеціального, носять імперативний характер, умови пункту 9,3 договору щодо трирічного строку позовної давності не можуть вважатися законними.

Також, у пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" вказано таке: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін."

При цьому, така правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України у постанові від 11.12.2012 року у справі №3-6ІГСІ2/32/14.

А тому, на думку колегії суддів, є безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що що обраний у вказаному пункті договору спосіб нарахування неустойки не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам сторін і що пункт 9.3 договору повністю відповідає волевиявленню сторін та фундаментальному принципу свободи договору.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, дійшла висновку, що його здійснено позивачем з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, так як його здійснено за 6 місяців з моменту прострочення зобов’язання по кожному місяцю прострочення.

Так, згідно з доданим до позовної заяви розрахунком сума пені становить 155473, 52 грн.

Пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов’язання.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З положень вищевказаних норм випливає, що вони застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов’язання, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання зобов’язання тощо.

Як передбачено пунктом 1.1 договору газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №1702 від 14.12.2010р. затверджено тариф на теплову енергію для КП “Ромникомунтепло” Роменської міської ради” на рівні 221,77 грн. за 1 Гкал (без ПДВ), хоча висновком №138 від 22.09.2010р. Державної інспекції з контролю за цінами в Сумській області встановлено, що економічно обґрунтований тариф на теплову енергію для даного підприємства визначається на рівні 279,77 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Відповідно до частини 6 статті 20 Закону України “Про теплопостачання” від 02.06.2005, № 2633-IV у разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012р. № 517 затверджені Порядок та умови надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до розрахунку обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, що надана населенню Комунальним підприємством “Ромникомунтепло” Роменської міської ради”, обсяг заборгованості з різниці в тарифах для підприємства за 2011 рік становив 1504933,45 грн.

Відповідно до Звіту про фінансові результати за 2011 рік Комунальне підприємство “Ромникомунтепло” Роменської міської ради” має за 2011 рік збиток в розмірі 1614000 грн.

Отже, оскільки відповідач повністю виконав свої зобов’язання з оплати вартості поставленого газу, а також враховуючи, що газ використовувався відповідачем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання, беручи до уваги збитковість господарської діяльності відповідача, місцевий господарський суд цілком обгрунтовано скористатися правом, наданим частиною 3 статті 551 ЦК України, статтею 233 ГК України, пунктом 3 статті 83 ГПК України, та зменшити розмір пені, заявлений до стягнення, на 50%.

При цьому, слід зазначити, що нормами 83 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкці, а тому використання судом такого права не може розцінюватися як порушення.

Вказане вище відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Вищого господарського суду України від 19.12.2012 року у справі №5023/3165/12 та від 10.04.2013 року у справі №5023/5039/12.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 77736,76 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

А тому, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 74843,00 грн. 3 % річних та 8671,75 грн. інфляційних збитків підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами діючого законодавства.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що заперечення відповідача щодо періоду нарахування інфляційних збитків та 3% річних судом є безпідставними, так як наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання (Постанова Верховного суду України від 15 листопада 2010 року №4/720).

Отже, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що на погашення заборгованості перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та відповідно до статті 23 Закону України «Про Державний бюджет України», постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", між учасниками розрахунків, в тому числі і за участю ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та КП «Ромникомунтепло» Роменської міської ради, були укладені договори про організацію взаєморозрахунків № 70/517-ГУ від І І /,08.2012 р. та № 508/5173-ГУ від 05.12.2012 р.

При чому, як зазначає апелянт, підпунктом 2 пункту 12 вищевказаних договорів передбачено, що сторони (в тому числі ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та КП «Ромникомунтепло» Роменської міської ради») зобов'язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Однак, колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, оскільки частиною шостою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі тимчасового встановлення тарифу на теплову енергію нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізм компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, вищенаведеними нормами законодавства передбачено спосіб компенсації різниці в тарифах на теплову енергію, що не впливає на чинність умов укладеного сторонами договору, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань та прострочення виконання грошового зобов'язання.

До того ж, сторони не вносили відповідних змін договору про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010 р. № 06/10-2596-ТЕ-29.

А тому, відповідач відповідно до положень статті 526, 628 Цивільного кодексу повинен виконувати умови вказаного договору в повному обсязі.

До того ж, така правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній Вищим господарським судом України у постанові від 31.01.2011 року у справі №17/191.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що позивач не виконав вимоги ухвали господарського суду Сумської області від 07.10.2013 року, якою зобов'язано позивача надіслати відповідачу копію позовної заяви разом з доданими до неї додатками на виконання вимог частини 1 статті 56 ГПК України з метою усунення даних порушень позивачем та забезпечення відповідачу права на захист, можливості ознайомитися з доказами позивача та надати відзив на позовну заяву, а також надати суду відповідні докази, які свідчать про таке надсилання.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими посиланнями відповідача, так як, виходячи зі змісту статей 22, 33 ГПК України, у господарському процесі діє принцип диспозитивності, при цьому, позивач не був позбавлений можливості реалізувати надані йому статею 22 ГПК України права ознайомитися з матеріалами справи та викласти після цього свої заперечення на позов та надати відповідні докази.

Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 25.11.2013 р. у справі № 920/1640/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.02.2014 року.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.