Постанова № 37283615, 11.02.2014, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2014 року Справа № 811/3436/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Притули К.М.

при секретарі:Білоус І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу з позовом ОСОБА_2 до Управління Держземагенства в Кіровоградському районі Кіровоградської області, Кіровоградської міської ради, Реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсним акту,_

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати недійсним рішення Кіровоградської міської ради від 27.08.2009 року №2439 «Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок»;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_3 на підставі рішення сесії від 27.08.2009 року №2439 Кіровоградської міської ради на земельну ділянку площею 0,1 га розташовану в АДРЕСА_1;

- визнати незаконними дії Кіровоградської міської ради, Управління Держземагенства в Кіровоградському районі та Реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області по видачі державного акту ОСОБА_3

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.09.2013 року слідчим СВ Кіровоградського МВ УМВС України позивача повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.190 КК України, в якій зазначено, що він вчинив шахрайство шляхом отримання коштів за надання послуги з оформлення земельної ділянки розташованої АДРЕСА_1 для ОСОБА_4 Позивач зазначає, що його обвинуватили в тому, що він достовірно знаючи про те, що земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_3 подав заяву для винесення питання про виділення земельної ділянки на сесію Кіровоградської міської ради. Отримавши рішення Кіровоградської міської ради від 02.09.2010 року №3743 «Про надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 та розуміючи, що дане рішення недійсне заволодів коштами ОСОБА_4, отримавши від останньої кошти за виконану роботу.

Позивач вказує, що ОСОБА_3 не звертався з жодною заявою до Кіровоградської міської ради, Кіровоградська міська рада не надавала ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, вказаний проект не міг бути розробленим та не розроблявся, жодних узгоджень чи висновків відповідні територіальні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронні і санітарно-епідеміологічні органи не виносили.

Таким чином, на думку позивача, рішення №2439 від 27.08.2009 року сфальсифіковане посадовими особами Кіровоградської міської ради з метою незаконного передання ОСОБА_3 земельної ділянки.

Позивач та його представник, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представники Кіровоградської міської ради та Управління Держземагенства в Кіровоградському районі Кіровоградської області в судовому засіданні позовні вимоги не визнали просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник Реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, в судове засідання не з'явився, до суду повернувся конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Заслухавши пояснення позивача його представника, представників Кіровоградської міської ради та Управління Держземагенства в Кіровоградському районі Кіровоградської області, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень).

Суд звертає увагу на те, що у положеннях КАСУ йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки правового, або інакше - легітимного, тобто законного інтересу.

Предметом даного спору є вимога позивача визнання недійсним рішення Кіровоградської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання незаконними дії щодо видачі державного акту.

Підставами поданого позову є, як стверджує позивач порушене його право у вигляді того що йому вручено підозру у вчиненні кримінального провадження.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом зобов'язаний довести, яким чином оспорювані ним дії та рішення порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач всупереч наведених вище вимог, не наводить в чому полягає порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду, а фактично просить суд встановити ті обставини, які розглядаються в кримінальному проваджені.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 р. № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Суд звертає увагу, що неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, чого у позивача не відбувалося.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року №2 визначено, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача. Якщо ж права, свободи та інтереси позивача не були порушені, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Виходячи з наведених норм права та встановлених по справі дійсних обставин, суд не вбачає порушеного права, свобод та інтересів позивача.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, Кіровоградський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 94, 162, 163, 181 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова відповідно до ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 17.02.2014 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Притула К.М.