Постанова № 37277435, 17.02.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2014 року № 810/6472/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн» до третя особаБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Трек»проскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Ейвон Косметікс Юкрейн» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 12.06.2013 № 0007182220, за яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 399204,47 грн. (за основним платежем - 319363,58 грн. та штрафними санкціями - 79840,89 грн.) та від 20.06.2013 № 0007192220, за яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 310795,67 грн. (за основним платежем - 207197,11 грн. та штрафними санкціями - 103598,55 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товару. Тому правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Дніпро-Трек», є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював надання послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Представник третьої особи підтримав позовні вимоги позивача, надав суду копії документів на підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та первинно-бухгалтерських документів, що, на його думку, свідчать про реальність виконання ним своїх зобов'язань за спірними правочинами.

У ході судового розгляду справи представниками позивача та відповідача заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності у письмовому провадженні.

Наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальні позапланові невиїзні перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Дніпро-Трек» за січень-березень 2013 року.

За результатами перевірок відповідачем складено акти від 23.05.2013 № 281/22-2/24924140 та від 04.06.2013 № 326/22-2/24924140 (надалі - акти перевірок) (а.с.77-116 Том І).

Під час перевірок податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Дніпро-Трек», є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування позивачеві податку на додану вартість за січень 2013 року у розмірі 138421,13 грн., за лютий 2013 року у розмірі 180942,42 грн. та за березень 2013 року у розмірі 207197,11 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних системах державної податкової служби та матеріалів перевірки його контрагента, а саме: актів ДПІ у Жовтневому районі м. Луганськ від 17.05.2013 № 880/15-300/35203365 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дніпро-Трек», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2013 по 28.02.2013» та від 29.05.2013 № 964/15-300/35203365 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дніпро-Трек», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.03.2013 по 31.03.2013». Між тим, як то вбачається зі змісту вищевказаних актів звірок, наведених у мотивувальній частині актів перевірок позивача, його висновки ґрунтуються виключно на службовій інформації, отриманої від ГВПМ Ленінської МДПІ у м. Луганську, а саме: службовій записці від 21.05.2013 № 3456, якою встановлено незнаходження ТОВ «Дніпро-Трек» за юридичною адресою.

Відтак, податковим органом встановлено відсутність ТОВ «Дніпро-Трек» за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Дніпро-Трек» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій.

На думку податкового органу, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків актів перевірок відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.06.2013 № 0007182220, за яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 399204,47 грн. (за основним платежем - 319363,58 грн. та штрафними санкціями - 79840,89 грн.) та від 20.06.2013 № 0007192220, за яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 310795,67 грн. (за основним платежем - 207197,11 грн. та штрафними санкціями - 103598,55 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової служби у Київській області та Міністерства доходів і зборів України з відповідними скаргами.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарги.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та ураховуючи ту обставину, що відповідач стверджує про відсутність реальності спірних операцій, судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту надання послуг за спірними правочинами.

Так, судом встановлено, що 01.02.2012 між позивачем та ТОВ «Дніпро-Трек» укладено договір про надання послуг № 01/02-12 та додаткові угоди до даного договору (а.с.157-168 Том І).

За умовами договору від 01.02.2012 № 01/02-12 виконавець (ТОВ «Дніпро-Трек») бере на себе зобов'язання надавати послуги з передачі покупцям продукції замовника (ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн»), а саме: забезпечити видачу покупцям замовленого товару, забезпечити приймання від покупців товару у разі його повернення, здійснювати подальшу передачу повернутого товару замовнику.

Так, передача товару замовником виконавцю здійснюється в запакованих картонних коробках відповідно до реєстру накладних. Доставка товару в пункти видачі замовлень здійснюється згідно графіків доставки, узгоджених між сторонами. Вартість товару вказується у накладних, що супроводжують замовлення. Видача товару покупцю здійснюється виконавцем у пункті видачі замовлень за умови пред'явлення покупцем паспорту. Передача товару посвідчується підписом покупця у реєстрі накладних.

З метою належного виконання зобов'язань виконавець зобов'язується організувати пункти видачі замовлень та прийму повернень товару(розділ 2 договору від 01.02.2012 № 01/02-12). Факт надання послуг підтверджується актами приймання-передачі послуг (актами виконаних робіт) (пункт 2.6 договору від 01.02.2012 № 01/02-12).

Згідно пункту 2.11 договору від 01.02.2012 № 01/02-12 виконавець має право залучати до виконання послуг інших осіб.

Оплата за товар здійснюється у безготівковій формі.

Окрім того, 03.01.2012 між позивачем та ТОВ «Дніпро-Трек» укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 02/01-12 та додаткові угоди до даного договору (а.с.169-183 Том І).

За умовами договору від 03.01.2012 № 02/01-12 виконавець (ТОВ «Дніпро-Трек») зобов'язується надавати замовнику (ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн») згідно заявок транспортно-експедиційні послуги з організації та забезпечення перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України. За згодою сторін, на письмове замовлення замовника, виконавець може надавати інші послуги, пов'язані із доставкою/перевезенням вантажів.

Згідно пункту 1.3 договору від 03.01.2012 № 02/01-12 факт виконання зобов'язань підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг.

Технологія надання послуг, види послуг, терміни їх виконання, тарифи та вартість послуг обумовлюються у додатках до цього договору.

Так, замовник зобов'язується забезпечити готовність вантажу до перевезення, а виконавець зобов'язується забезпечити подачу відповідного транспортного засобу за заявкою замовника, перевірити наявність у водія необхідних документів для перевезення вантажу та забезпечити зберігання вантажу до доставки у пункт призначення.

Оплата за товар здійснюється у безготівковій формі.

На підтвердження факту надання послуг з організації та видачі замовлень позивачем надано суду виписані ТОВ «Дніпро-Трек» рахунки-фактури.

Також матеріали справи містять підписані між сторонами акти вартості послуг та акти приймання-передачі виконаних робіт, складені протягом січня-березня 2012 року.

Поряд із цим, протягом січня-березня 2012 року ТОВ «Дніпро-Трек» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи, а їх наявність не заперечується відповідачем.

Як то вбачається із актів перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ТОВ «Дніпро-Трек» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту у січні 2013 року у розмірі 138421,13 грн., у лютому 2013 року у розмірі 180942,42 грн. та у березні 2013 року у розмірі 207197,11 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Суд зауважує, що вищевказані документи було надано позивачем під час перевірки та досліджено перевіряючими, що відображено в актах перевірки позивача.

Окрім того, на підтвердження факту надання транспортно-експедиційних послуг позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, отримані від ТОВ «Дніпро-Трек».

Копії вищевказаних документів із взаємовідносин із ТОВ «Дніпро-Трек» наявні у матеріалах судової страви (Том І-Том VІ).

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірок відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Дніпро-Трек» є нікчемними, оскільки не спричиняють настання реальних наслідків.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Дніпро-Трек», недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як то вбачається з акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Дніпро-Трек», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Дніпро-Трек», з підстав відсутності реальності поставки товару, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля парфумами та косметичними товарами.

Водночас, одними із основних видів діяльності ТОВ «Дніпро-Трек» є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (52.29); надання в оренду вантажних автомобілів (77.22) складське господарство (52.10); транспортне оброблення вантажів (52.24), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.138-140 Том VІ ).

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих товарів, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення з приводу підстав укладення спірних правочинів та використання отриманих послуг у господарській діяльності.

Так, представником позивача зазначено, що спірні правочини укладені з метою забезпечення належного рівня споживання реалізуємого ним товару (косметичної продукції) та забезпечення ефективного проведення власної господарської діяльності.

За поясненнями позивача, ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» здійснює реалізацію косметичної продукції кінцевим споживачам, зокрема, через поштові відділення та пункти видачі товарів.

Так, за умовами спірних правочинів ТОВ «Дніпро-Трек» надавало послуги з передачі покупцям продукції замовника (ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн»), а саме: забезпечувало видачу покупцям замовленого товару та надавало транспортно-експедиційні послуги з організації та забезпечення перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України.

Як то зауважено представником третьої особи, в рамках договору № 01/02-12 від 01.02.2012 року ТОВ «Дніпро-Трек» організовувало надання послуг з видачі продукції ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» кінцевим споживачам, зокрема, шляхом укладення з фізичними особами договорів про надання останніми послуг з передачі покупцям парфумерно-косметичної продукції на організованих пунктах видачі замовлень. Фактично видача товарів проводилась фізичними особами. На підтвердження вказаного третьою особою надано до матеріалів справи копії договорів про надання послуг, укладених із іншими суб'єктами господарювання (а.с.22-189 Том ІХ).

При цьому представником позивача наголошено, що згідно з пункту 3.2.2. договору про надання послуг № 01/02-12 від 01.02.2012 позивачем проведено обстеження пунктів видачі на предмет відповідності умовам даного договору. За результатами перевірок позивачем складено звіти про планові перевірки мережі пунктів видачі, згідно яких перевірені об'єкти відповідають вимогам замовника та можуть здійснювати операційну діяльність з видачі замовлень, копії звітів долучені до матеріалів справи (а.с.38-47 Том VІІ). Факт отримання косметичної продукції підтверджується копіями реєстрів прийому-передачі замовлень з підписами фізичних осіб (споживачів) про отримання (а.с.8-217 Том VІІІ).

Щодо фактичного надання послуг з транспортування товару, судом встановлено таке.

Так, як то зазначено представниками позивача та третьої особи, в рамках виконання договору про транспортно-експедиційне обслуговування, сторонами (ТОВ «Дніпро-Трек» та позивачем) було погоджено, що доставка товарів ТОВ «Дніпро-Трек» буде проводитись згідно з чітко визначеними маршрутами та відповідними графіками. Позивачем було направлено графіки та маршрути для узгодження листом від 05.01.2012 № 3-1/03, ТОВ «Дніпро-Трек» вказані графіки доставок та маршрути погодило, про що повідомило позивача листом від 06.01.2012 № 06 (а.с.236-243 Том VІІІ).

У подальшому, за узгодженими графіками доставки ТОВ «Дніпро-Трек» організовувало перевезення продукції позивача зі складу позивача (оператор складу - ТОВ «Корса», який діє відповідно до договору № 25/12/12 від 25.12.2012) до: поштового відділення (69% від всіх доставок) та пунктів видачі (31% від всіх доставок).

При цьому, поштове відділення здійснює видачу продукції кінцевим споживачам відповідно до договору, укладеного з позивачем 01/01-13 від 02.01.2013. Отримання продукції кінцевими споживачами посвідчується підписами на реєстрі прийому-передачі замовлень.

На виконання вимог суду позивачем також надано суду письмові пояснення щодо схеми передачі товарів від позивача до кінцевого споживача, для виконання якої залучалося ТОВ «Дніпро-Трек», з детальним описом фактичних взаємовідносин та їх документального підтвердження.

Так, за поясненнями позивача, ТОВ «Дніпро-Трек» згідно з узгодженим графіком доставок за прийнятими усними заявками на перевезення від Радченко В. (начальник відділу доставки ТОВ «Корса»), контрагентом було подано на склад ТОВ «Корса» транспортні засоби. Водіями ТОВ «Дніпро-Трек» було пред'явлено довіреність на отримання/перевезення ТМЦ, після чого розпочиналося оформлення товарно-транспортних накладних та завантаження товару до транспортного засобу. Надалі відповідний транспортний засіб був завантажений працівником ТОВ «Корса» відповідно до накладних прийому-передачі замовлень, що є супровідними документами товару протягом всього маршруту. Факт завантаження конкретного транспортного засобу додатково підтверджується відомістю контролю відвантаженого товару. Перед відправленням транспортного засобу з продукцією на склад ТОВ «Дніпро-Трек» вантаж було опломбовано та видано товарно-транспортні накладні і супровідну документацію. Продукція доставлена транспортним засобом до пункту видачі, що підтверджується штампом вантажоотримувача на товарно-транспортній накладній та відтиском в накладній прийому-передачі замовлень (що саме цю продукцію прийняв пункт видачі). Продукція, вивантажена за адресами пунктів видачі, була прийнята уповноваженими особами, згідно договорів укладених ТОВ «Дніпро-Трек» з фізичними особами. Продукція, вивантажена за адресами поштових відділень, була прийнята уповноваженою посадовою особою згідно договору №1/01-13 від 02.01.2013року (поштою). Отримання продукції в поштовому відділенні за індексом підтверджується реєстрами прийому-передачі замовлень. Факт вручення продукції кінцевим споживачам підтверджується підписами самих фізичних осіб (зі вказівками паспортних даних та ПІБ) на накладних/реєстрах прийому передачі-замовлень.

У підтвердження вищенаведеного позивачем надано до матеріалів справи: відомості контролю відвантаженого товару в контрактний транспортний засіб ТОВ «Дніпро-Трек»; довіреності ТОВ «Дніпро-Трек» на отримання/перевезення ТМЦ, видані на водіїв транспортних засобів; товарно-транспортні накладні та супровідні документи (накладні та реєстри накладних прийому-передачі замовлень з підписами кінцевих споживачів про отримання товару, реєстри прийому-передачі замовлень з відбитками печатки ТОВ «Дніпро-Трек» (для доставок на пункти видачі), реєстри прийому-передачі з відбитками печатки Укрпошти (для доставки на поштові відділення) (Том VІІІ).

Суд зауважує, що відповідачем вищенаведені обставини не спростовано, будь-яких доказів на підтвердження неотримання кінцевими споживачами косметичної продукції, яка доставлялася за спірними правочинами, суду не надано.

Як то встановлено судом, факти надання послуг за спірними правочинами, оплати їх вартості підтверджуються документально, а саме: копіями договорів про надання послуг; податковими накладними, платіжними дорученнями та довідкою з банку про перерахування коштів, рахунками-фактурами; актами прийому-передачі виконаних робіт, товарно-транспортними накладними; реєстрами прийому-передачі замовлень зі штампами поштових відділень/ТОВ «Дніпро-Трек» та підписами споживачів. Господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є забезпечення видачі покупцям замовленого товару та транспортно-експедиційні послуги з організації та забезпечення перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України, беручи до уваги вид діяльності позивача і його контрагента та наявність підтверджуючої документації щодо використання отриманих послуг у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Дніпро-Трек» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірок контрагента позивача, якими, зокрема, встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки. З огляду на вказане судом встановлено таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Дніпро-Трек» (а.с.138-140 Том VІ ).

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для висновків про неправомірне формування позивачем податкових зобов'язань, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Окрім того, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акти податкового органу від 17.05.2013 № 880/15-300/35203365 та від 29.05.2013 № 964/15-300/35203365 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дніпро-Трек», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2013 по 31.03.2013».

Так, зі змісту статті 73 Податкового кодексу України та методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом державної податкової адміністрації України № 236 від 22.04.2011, вбачається, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання за місцезнаходженням (податковою адресою) складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначає Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232, з аналізу якого вбачається, що у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведеної зустрічної звірки контролю за додержанням податкового законодавства, а проведення звірки є лише заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, оскільки дії податкового органу щодо проведення зустрічної звірки полягають у співставленні даних та перевірці встановлених розбіжностей в податкових деклараціях, автоматизованих інформаційних системах органів державної податкової служби України, а також аналізі податкової інформації та документів.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Відтак, вищевказані акти не є належними та допустимими доказами у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ «Дніпро-Трек» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів, судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази.

Втім, доказів, витребуваних судом, а саме: звітності форми 1 ДФ та декларацій з податку на прибуток «Дніпро-Трек» за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

Проте, у ході судового розгляду справи представниками позивача та третьої особи було надано пояснення та докази на їх підтвердження щодо наявності у ТОВ «Дніпро-Трек» адміністративно-господарських можливостей необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань за спірними правочинами.

Так, позивачем наголошено, що перед укладанням спірних угод з ТОВ «Дніпро-Трек» позивачем було вжито всіх належних та допустимих заходів для перевірки наявності у останнього умов для надання послуг з перевезення та видачі продукції. Так, обираючи підприємство, що буде здійснювати перевезення та видачу продукції, позивач проводив тендер. В рамках проведення тендеру, всіма постачальниками послуг (в тому числі, і ТОВ «Дніпро-Трек»), які брали участь у тендері, було надано документальне підтвердження наявності та достатності трудових ресурсів, приміщень та транспортних засобів для надання послуг. Зокрема, контрагентом було надано копії звітів про працю, фінансовий звіт, довідки про наявність власних та орендованих транспортних засобів, довідку із переліком контрагентів, що можуть бути залучені до виконання взятих на себе зобов'язань, копії вказаних документів знаходяться у матеріалах справи (а.с.99-114 Том VІ).

Дослідивши вищевказані документи судом встановлено, що згідно звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб та сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, поданого до органів пенсійного фонду України за 9 місяців 2012 року на підприємстві працювало 14 осіб, кількість осіб, які виконували роботи за цивільно-правовими договорами, становила 96 осіб.

Також представником третьої особи зазначено, що підприємство має орендовані складські приміщення, до яких здійснювалось перевезення вантажів та в яких відбувалось тимчасове зберігання і сортування товару для подальшого розвезення на пункти видачі та поштові відділення. На підтвердження вказаного до матеріалів справи надано копії договорів оренди (а.с.190-198 Том ІХ).

Поряд із цим, представником третьої особи зауважено, що перевезення вантажів підприємством здійснювалось як самостійно, так і з залученням третіх осіб за договорами підряду. Так, про наявність власних транспортних засобів було повідомлено ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» листом № 3 від 03.01.2012. Крім того, на підтвердження вказаного, суду надано копії технічних паспортів та тимчасових реєстраційних талонів на власні транспортні засоби, а також копії договорів на обслуговування власних транспортних засобів.

На підтвердження факту використання залучених транспортних засобів, третьою особою надано договори транспортно-експедиційного обслуговування з фізичними особами-підприємцями та іншими підприємствами. На підтвердження наявності у водіїв права на перевезення продукції від імені ТОВ «Дніпро-Трек» також надано копію відповідної довіреності від 02.01.2013. Копії вищевказаних документів знаходяться у матеріалах справи (а.с.199-227 Том ІХ).

Водночас суд зауважує, що посилання відповідача на відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах..

Суд також не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ «Дніпро-Трек»; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Натомість, матеріали справи містять копії документів, зокрема, угод, укладених між ТОВ «Дніпро-Трек» з іншими суб'єктами господарювання з метою належного виконання взятих на себе зобов'язань за спірними правочинами щодо організації діяльності пунктів видачі замовлень, оренди складських приміщень та залучення інших перевізників.

Відтак, вказані обставини спростовують висновки відповідача щодо відсутності реального надання послуг ТОВ «Дніпро-Трек» позивачеві.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дніпро-Трек». Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках із контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Водночас, представником третьої особи наголошено, що дії ДПІ у Жовтневому районі м. Луганськ щодо складання акту від 17.05.2013№ 880/15-300/35203365 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дніпро-Трек», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2013 по 28.02.2013» було оскаржено ним у судовому порядку.

Так, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09.08.2013 по справі № 812/6122/13а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013 позов задоволено, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області щодо проведення та оформлення результатів зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Трек» з січня по травень 2013 року включно; визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області щодо видалення даних про задекларовані товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Трек» суми податкового зобов'язань з січня по травень 2013 року включно із АС «Системи автоматизованого зіставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та зобов'язано Державну податкову інспекцію в Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області поновити задекларовані товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Трек» суми податкових зобов'язань за період з січня по травень 2013 року включно в АС «Системи автоматизованого зіставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, податковим органом оскаржено їх у касаційному порядку. За результатами касаційного оскарження Вищим адміністративним судом прийнято ухвалу від 05.11.2013 № К/800/54342/13, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження.

В силу приписів частини першої статті 72 та частини другої статі 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, у ході судового розгляду справи № 812/6122/13а було встановлено, що у ТОВ «Дніпро-Трек» наявні необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку щодо формування показників податкових зобов'язань з ПДВ за січень та лютий 2013 року. Порушень ТОВ «Дніпро-Трек» правил бухгалтерського та фінансового обліку щодо формування показників податкових зобов'язань з ПДВ з січня по травень 2013 року судом не встановлено. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвели до невідповідності висновків відповідача фактичним обставинам справи. Отже, з вищенаведеного вбачається, що позивачем правомірно задекларовані податкові зобов'язання з ПДВ у вказаний період. Оскільки відповідачем документальна перевірка позивача не проводилася, документи податкового та бухгалтерського обліку, які наявні у позивача не досліджувались, зазначений висновок відповідача щодо нікчемності господарських операцій позивача суд вважає безпідставним та незаконним.

Таким чином, єдиний доказ, на який відповідач посилається в обґрунтування висновків акту перевірки, скасовано у встановленому законом порядку, при цьому висновки відповідача щодо здійснення ТОВ «Дніпро-Трек» діяльності без мети настання реальних наслідків не знайшли свого підтвердження у ході розгляду судової справи № 812/6122/13а.

Відтак, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочинів протиправного умислу при їх укладенні відповідачем не доведено.

Суд наголошує, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Вказані ж в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемними, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.

Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочині, укладені позивачем із ТОВ «Дніпро-Трек», відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, договори та платіжні документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на додану вартість, зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Таким чином відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, зокрема, витрат по наданню правової допомоги, суд зауважує таке.

Відповідно до частини першої 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Частиною третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв'язку між сплаченими позивачем коштами та наданою йому правовою допомогою, яка стосується безпосередньо з підготовкою процесуальних документів та супроводження даної судової справи. Окрім того, понесена позивачем сума витрат на правову допомогу повинна бути розрахована у відповідності до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративним справах» від 20.12.2011 №4191-VI.

Як то вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду жодних доказів щодо підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу. Також позивачем не надано суду розрахунку суми правової допомоги, як то передбачено законодавством.

За таких підстав вимога позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 12.06.2013 № 0007182220, за яким дочірньому підприємству «Ейвон Косметікс Юкрейн» донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 399204,47 грн. (за основним платежем - 319363,58 грн. та штрафними санкціями - 79840,89 грн.)

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 20.06.2013 № 0007192220, за яким дочірньому підприємству донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 310795,67 грн. (за основним платежем - 207197,11 грн. та штрафними санкціями - 103598,55 грн.).

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн» (код ЄДРПОУ 24924140) сплачений судовий збір у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.