Постанова № 37272351, 04.02.2014, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2014 року м. Чернівці Справа № 824/1401/13-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Маренича І.В.

секретаря судового засідання - Юзька Я.В.

за участю:

представника позивача - Аврама Ю.М.;

представника відповідача - Іліки Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арстон трейд» до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арстон трейд» (далі-Позивач) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі-Відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2013 року №0002062210, №0002072210, №0002082210.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у м. Чернівцях проведена позапланова документальна перевірка ТОВ «Арстон Трейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 25.07.2012 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено Акт позапланової виїзної перевірки №418/22-1/38289602 від 19.03.2013 року згідно висновків якого винесено податкові повідомлення-рішення: №0002062210, №0002072210, №0002082210 від 27.05.2013 року.

Позивач вважає, що відповідачем не компетентно та упереджено складено Акт перевірки, оскільки його складено без належних законних підстав та із порушенням норм законодавства України, що є підставою для визнання висновків по акту такими, що не відповідають як дійсності так і вимогам діючого законодавства.

Позивач з прийнятими повідомленнями-рішеннями не погоджується, вважає їх протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю та просив його задовольнити, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Державною податковою інспекцією у м. Чернівцях проведена позапланова документальна перевірка ТОВ «Арстон Трейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 25.07.2012 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено Акт позапланової виїзної перевірки №418/22-1/38289602 від 19.03.2013 року, згідно висновків якого винесено податкові повідомлення-рішення від 27.05.2013 року:

- 0002062210, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 353626,25 грн., в тому числі за основним платежем - 282901,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 70725,25 грн., застосованих за порушення п.44.1 ст.44, п.187.1 ст.187, п.189.4 ст.189, п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 p. №2755-VI (із змінами та доповненнями);

- 0002072210, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 193834,00 грн., застосованого за порушення п.44.1 ст.44, п.187.1 ст.187, п.189.4 ст.189, п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 p. №2755-VI (із змінами та доповненнями);

- 0002082210, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1006643,75 грн., в тому числі за основним платежем 805315,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 201328,75 грн., застосованих за порушення п.44.1 ст.44, п.п.138.1.1., п.п.138.1.2, п.138.1, п.138.1, ст.138, п.139.1.9, п.139.1, ст.139, абз.3) п.291.4 ст.291 розділу ХІV, гл.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 p. №2755-VI (із змінами та доповненнями).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755 - VI.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення ( стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16 липня 1999 року № 996-XIV).

Крім цього, згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми); код форми; дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень указаного законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України).

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Суд вважає, що в даному випадку перевіркою не було достовірно встановлений факт порушення норм законодавства в результаті чого зроблено висновки про заниження податку на прибуток на суму 805315,00 грн. і податку на додану вартість на 282901,00 грн. та завищення від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту на 193834,00 грн. внаслідок висновку про безоплатне отримання товарів, про недостовірність даних щодо реальності існування кіпрської фірми «Myrtis» LTD.

На підтвердження даних висновків відповідач посилається на лист посольства України в Словацькій республіці від 17.08.2011 року №6/39/17-200-14 «Щодо перевірки компаній» наступного змісту: компанія «Myrtis» LTD не значиться у Торговому реєстрі Словацької республіки; пошук в Торговельному реєстрі CP за назвою «Myrtis» виявляє компанію «Trade Line Europe, s.r.o.» (реєстраційний номер 44519494), яка від дати своєї реєстрації 4 грудня 2008 року до 15 липня 2010 року мала назву «Myrtis Slovakia s.r.o.» та лист ГУПМ ДПС України від 28.08.2012 року № 1750/0/7, яким нібито підтверджено не здійснення компанією «Myrtis» LTD підприємницької діяльності та не подання нею щорічних звітів.

У зв'язку з чим відповідачем зроблено висновки про те, що такого нерезидента як компанія «Myrtis» LTD, що значилась у ВМД постачальником товару, не існувало, а контракт із «Myrtis» LTD укладено з метою ухилення від оподаткування та суперечить моральним засадам суспільства, крім того, встановлено відсутність факту придбання товарів TOB «Арстон трейд».

Як встановлено судом, відповідачем для обґрунтування фактів не здійснення зовнішньоекономічних контрактів та заниження TOB «Арстон трейд» податку на прибуток та податку на додану вартість в істотних розмірах використано інформацію, отриману працівниками посольства України з інтернетресурсів та ЗМІ.

У зв'язку з вищенаведеним, суд зазначає, що відповідний обмін інформацією передбачений Двосторонньою угодою від 12.06.1998 року "Робоча угода між Державною податковою адміністрацією України і Міністерством фінансів Словацької Республіки про спонтанний обмін інформацією в рамках положень про обмін інформацією відповідно до статті 26 Конвенції між Урядом України й Урядом Словацької Республіки про уникнення подвійного оподатковування і попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід і майно".

Згідно листа ДПА України від 26.01.2010 p. № 1315/7/12-0117 "Щодо міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування" відповідно до статті 7 Закону України «Про правонаступництво України» Україна застосовує договори СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набуття чинності новими договорами. Договір СРСР діє у відносинах України з країною Кіпр. (Двостороння угода від 29.10.1982 року між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна).

З метою встановлення єдиного порядку обміну інформацією з компетентними податковими органами інших країн щодо фактів ухилень від сплати податків та відповідно до міжнародних договорів України наказом Державної податкової адміністрації України від 18.06.1997 року за № 185 затверджено Порядок обміну інформацією за спеціальними запитами, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 1997 р. за № 271/2075.

А тому, з метою перевірки легітимності іноземної компанії «Myrtis» LTD (Кіпр), ДПІ у м. Чернівцях необхідно було отримати інформацію відповідно до вказаного Порядку обміну інформацією за спеціальними запитами.

Судом встановлено, що між ТОВ «Арстон трейд» з кіпрською фірмою «Myrtis» LTD було укладено контракти купівлі-продажу: №1/08 від 09.08.2012 року та №08/2012 від 09.08.2012 року, згідно яких продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Підтвердженням взаємовідносин між ТОВ «Арстон трейд» з кіпрською фірмою «Myrtis» LTD є зовнішньоекономічні контракти, вантажні митні декларації, платіжні доручення на перерахування іноземної валюти, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій та відсутність ознак їх фіктивності.

В судовому засіданні було досліджено платіжні доручення в іноземній валюті а саме :

- № 1 від 12.09.2012 року на суму 5000,00 доларів;

- № 38 від 18.09.2012 року на суму 48800,00 доларів;

- № 65 від 26.09.2012 року на суму 21300,00 доларів;

- № 68 від 27.09.2012 року на суму 8355,58 доларів;

- № 69 від 27.09.2012 року на суму 8993,09 доларів;

- № 75 від 27.09.2012 року на суму 5142,41 доларів;

- № 95 від 03.10.2012 року на суму 18550,00 доларів;

- №114 від 08.10.2012 року на суму 23183,52 доларів;

- № 115 від 08.10.2012 року на суму 6816,48 доларів;

- № 145 від 17.10.2012 року на суму 15600,00 доларів;

- № 152 від 19.10.2012 року на суму 17100,00 доларів;

- № 172 від 26.10.2012 року на суму 30000,00 доларів;

- № 213 від 02.11.2012 року на суму 13200,00 доларів;

- № 253 від 14.11.2012 року на суму 12850,00 доларів;

- № 257 від 15.11.2012 року на суму 5625,00 доларів;

- № 285 від 20.11.2012 року на суму 40625,00 доларів;

- №290 від 21.11.2012 року на суму 8080,00 доларів;

- № 362 від 07.12.2012 року на суму 13700,00 доларів;

- № 372 від 10.12.2012 року на суму 58000,00 доларів;

- № 385 від 12.12.2012 року на суму 11800.00 доларів;

- № 429 від 24.12.2012 року на суму 20000,00 доларів.

Крім того, відповідачем не спростовано факти, що перерахування іноземної валюти в оплату імпортованих товарів були здійснені на поточний рахунок реально існуючої компанії «Myrtis» LTD, відкритого у іноземній банківській установі. Отже вказана іноземна компанія дійсно здійснювала фінансово-господарську діяльність, і інформація щодо неї у контрактах та вантажних митних деклараціях є достовірною.

Також, Державною митною службою України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів ТОВ «Арстон Трейд» за період зовнішньоекономічної діяльності з 01.08.2012 року по 17.12.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт №0015/13/408000000/0038289602 від 24.04.2013 року, згідно висновків якого:

1) Порушень законодавства України з питань митної справи не виявлено;

2) Порушень ведення документів бухгалтерського обліку та установчих документів в товаристві не виявлено;

3) Порушень правильності нарахування митних платежів не виявлено;

4) Порушень чинного митного та валютного законодавства в частині повернення валютних коштів по сплаті митних платежів при митному оформленні товарів згідно заявлених режимів за період з 01.08.2012 по 17.12.2012рр в ході перевірки не виявлено.

За таких обставин суд вважає, що висновки викладені в Акті №418/22-1/38289602 від 19.03.2013 року є неправомірними та не обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення від 27.05.2013 року №0002062210, №0002072210, №0002082210 такі, що підлягають скасуванню. Також відповідачем не надано жодного доказу з обставин, які б підтверджували недійсність наданих документів чи фіктивність правочину.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Щодо нікчемності правочину у зв'язку з тим, що він не спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, то, згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, нікчемним є лише той правочин, недійсність якого встановлена законом.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 та 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, і визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається.

Відповідно до ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частиною 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч.1 ст. 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Недійсність фіктивного правочину не встановлена законом, а отже такий правочин не є нікчемним. Згідно із статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також, відповідно до абз. 4 п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ (тобто як такого, що порушує публічний порядок) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Як вбачається з матеріалів справи, відсутній будь-який вирок суду, постановлений у кримінальній справі, який би доказував вину, що виражається в намірі порушити публічний порядок ТОВ «Арстон трейд», а отже, доводи та висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог ст. 228 ЦКУ є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не доведено, що на момент здійснення правочину та його виконання позивач і його контрагент - кіпрська фірма «Myrtis» LTD мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 198.2 статті 198 розділу V Податкового кодексу України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 розділу V Кодексу.

У разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку (пункт 201.12 статті 201 розділу V Кодексу).

Враховуючи викладене, сума ПДВ, сплачена за імпортними товарами під час проведення митних процедур, що підтверджено вантажною митною декларацією, може бути віднесена до податкового кредиту платника податку за умови виконання вимог, встановлених статтею 198 розділу V Кодекс.

Аналогічні норми мали місце і до введення в дію Податкового кодексу України. Відповідно до п.п. 7.5.2. п. 7.5. ст.7 Закону України від 03.04.1997 p. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: «для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті».

Пунктом 7.3.6. п. 7.3. ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» передбачено, що «Датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.».

Таким чином, і в Законі України «Про податок на додану вартість» і в Податковому кодексі України формування податкового кредиту при імпорті товарів пов'язується зі сплатою податкових зобов'язань під час проведення митних процедур, а не з розрахунками із нерезидентом, оскільки договірна вартість імпортованих товарів не містить у своєму складі податку на додану вартість. ПДВ на імпорт сплачується митним органам під час проведення митних процедур незалежно від характеру розрахунків (оплатного чи безоплатного).

Враховуючи вищезазначене, TOB «Арстон трейд» мало всі законні підстави для включення до податкового кредиту ПДВ, сплаченого митним органам під час проведення митних процедур.

Також слід зауважити, що не відповідає нормам законодавства і здійснене податковим органом, визначення податку на прибуток по операціях з продажу нібито безоплатно отриманих товарів: вартість товарів двічі включається до валового доходу (як позареалізаційний дохід на суму оприбуткування та дохід від реалізації на суму продажу) та жодного разу не включається до валових витрат. За логікою податкового органу, прибуток за операціями з реалізації безоплатно отриманих товарів в податковому обліку має перевищувати обсяги продажу майже вдвічі.

Однак, в разі продажу безоплатно отриманих товарів підприємство отримує прибуток лише у розмірі вартості продажу таких товарів. За даними бухгалтерського обліку такий прибуток складається з двох величин: позареалізаційного доходу на суму оприбуткування товару у звітному періоді їх отримання та з доходу від реалізації товару у розмірі торговельної надбавки (у разі її наявності) у звітному періоді продажу товарів.

Згідно п.3.1 ст.3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями) «Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.»

Згідно п.п.134.1.1. п.134.1. ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 137.16. статті 137 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) визначено, що «Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.»

В судовому засіданні був допитаний в якості свідка керівник ТОВ «Арсто Трейд» ОСОБА_3 який на запитання представника відповідача звідки і скільки часу ви знаєте фірму «Myrtis» LTD відповів.

Фірму «Myrtis» LTD я знаю дуже давно. Працював з ними ще на інші фірмі.

На запитання представника відповідача як ви підписували договір відповів.

Нам на електронну пошту надійшов проект договору, ми його вивчили підкорегували і відправили по пошті підписаний нами варіант. Оригінал договору нам привезли на машині з першою партією товару. Для підписання договору я за межі держави не виїхав. Всі переговори я вів з їхнім представником з Польщі який розуміє російську мову.

Щодо встановлення податковим органом фактів заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток по операціях з підприємцем ОСОБА_4 на суму 1053452,00 грн. то суд зазначає, що між ТОВ «Арстон трейд» та приватним підприємцем ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг у відповідності до якого, ОСОБА_4 зобов'язується надати ТОВ «Арстон трейд» наступні послуги: проводити передпродажну підготовку упаковки товарів відповідно до обумовлених вимог, стікерування товару, що також підтверджується актами виконаних робіт.

У зв'язку з чим суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до вимог підпункту 138.10.3. пункту 138.10. статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) визначено, що витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової

продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам

підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну

підготовку товарів».

Тобто, TOB «Арстон трейд» правомірно включало до складу витрат, що враховуються при визначенні оподаткованого прибутку суму послуг наданих приватним підприємцем ОСОБА_4

В даному випадку суд вважає, що не є аргументованим висновок перевіряючих про те, що у фізичної особи-суб'єкта господарської діяльності ОСОБА_4 відсутні трудові ресурси, а отже є певні порушення ним умов застосування спрощеної системи оподаткування, то такий факт стосується виключно взаєморозрахунків з бюджетом даного підприємця і не свідчить про відсутність понесених витрат TOB «Арстон трейд».

Також податковим органом нормативно не аргументовано необхідність яких би то не було трудових чи інших ресурсів при організації передпродажної підготовки упаковки товарів, стікерування товару.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 на запитання представника відповідача- скільки можна простікерувати товару за день пояснив:

Якщо просто без зусиль то можна простікерувати десь десять тисяч одиниць, а якщо дуже треба то і до тридцяти тисяч в день можна зробити. Дану роботу він робив сам без сторонньої допомоги.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів, пояснень представників сторін, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірність своїх дій, а тому суд вважає, що дії та рішення відповідача суперечать вимогам ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про невідповідність та протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 27.05.2013 року №0002062210, №0002072210, №0002082210 вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2,3,6-12,17,18,71,94,157,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у м. Чернівцях від 27.05.2013 року №0002062210, №0002072210, №0002082210.

3. Стягнути з Державного бюджету України понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Арстон трейд» судові витрати у сумі 2294,00 грн., сплачені згідно платіжного доручення №781 від 20 червня 2013 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

У судовому засіданні 04 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову виготовлено в повному обсязі 08 лютого 2014 року.

Суддя І.В.Маренич