Рішення № 37272148, 19.02.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/2924/13-ц Провадження № 22-ц/773/122/14 Головуючий у 1 інстанції: Канівець Л.Ф. Категорія: 27 Доповідач: Данилюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Данилюк В.А.,

суддів Шевчук Л.Я., Подолюка В.А.

при секретарі Захаровій Н.А.

з участю: представника позивача Місюри І.П.,

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 06 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг.

Вимоги обґрунтовані тим, що 15 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір, відповідно до якого, позивач відкрив відповідачу кредитну лінію з лімітом в розмірі 2200 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць з розрахунку 360 днів у році на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення , що відповідає строку дії картки.

Проте відповідач свої зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості не виконав і станом на 31 серпня 2013року загальна сума боргу за кредитним договором становить 41289,20 грн.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 06 грудня 2013 року позов в даній справі задоволено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк « Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 15.03.2007 року в розмірі 41 289 грн. 20 коп.

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_3, діючи в інтересах відповідача ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу. Покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

Представник позивача Місюра І.В. апеляційну скаргу не визнала та просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Однак з такими висновками повністю погодитись не можна.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір про надання кредиту на суму 2200 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць з розрахунку 360 днів у році на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення , що відповідає строку дії картки (а.с. 14-16).

Проте, відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання щодо погашення кредиту не виконав і станом на 31 серпня 2013 року загальна сума боргу за кредитним договором згідно розрахунку заборгованості, наданого банком (а.с. 6-12), становить 41 289 грн. 20 коп., яка складається з наступного:

9 917,73 грн. - заборгованість по кредиту;

28 929,13 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом ;

а також штрафи відповідно до п. 8.6. Умов та правил надання банківських послуг, які разом з Заявою, Правилами користування платіжною карткою складають Договір, що підтверджується підписом відповідача в Заяві (а.с. 18).

500 ,00 грн. - штраф ( фіксована частина ) ;

1 942,34 грн. - штрафи ( процентна складова ) .

Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами в апеляційній скарзі про те, що ним не підписані Умови та правила надання банківських послуг, оскільки підписавши Заяву (а.с. 14), в пункті, що передує його підпису відповідач підтвердив, що він ознайомився та згідний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку та надав згоду на те, що Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом дванадцяти місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонговується на той же строк (а.с. 19).

Пункти 6.5. та 6.6. Умов та правил надання банківських послуг визначають, що клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентах за користування ним, по перевитратах платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах передбачених договором. В випадку невиконання зобов'язань по договору клієнт зобов'язаний на вимогу банку виконати зобов'язання по поверненню.

Згідно п. 6.9. Умов та правил надання банківських послуг в випадку виникнення заборгованості по картковому рахунку клієнт зобов'язується погашати заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення.

Пункт 5.2. Умов та правил надання банківських послуг визначає, що у випадку порушення держателем умов цього договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань вцілому чи у визначеній банком частині.

Розділом 2 Умов та правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань держателя, які щомісячно належать до сплати держателем протягом строку дії картки. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі.

Відповідно до п. 5.3. Правил користування платіжною картою строк і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежем визначений в пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, та частину заборгованості по кредиту.

За умовами Заяви та п. 4.1. Правил користування платіжною картою, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт.

Згідно наданої апеляційному суду виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 за період з 01.01.2000 року по 09.01.2014 року останнє надходження коштів платника ОСОБА_2 на погашення кредиту було проведено 15 серпня 2008 року на суму 800 грн., а з пояснень представника банку убачається, що 16.07.2009р. було списано з рахунку відповідача 24 грн. 15 коп., 27 вересня 2009 р. - 1101,39 грн., після чого надходження коштів припинились. Дані обставини підтверджуються випискою з кредитного рахунку відповідача, оглянутої в судовому засіданні.

Як зазначалося вище, сторони встановили (п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг) як строк дії договору - 12 місяців з моменту його підписання та порядок його пролонгації, крім того сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань - внесення щомісячних обов'язкових платежів.

Відповідно до визначеного в Заяві порядку проведення повернення кредитних коштів, таке повернення може здійснюватись шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт.

Починаючи з 27.09.2009 р. будь-якого погашення ОСОБА_2 не здійснювалось. Таким чином, моментом виникнення заборгованості слід вважати саме цю дату, і з цього часу у банку виникло право на позов. У той час з вимогами про повернення заборгованості за кредитом банк звернувся 16 вересня 2013 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 37, 38).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, З ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Зазначена правова позиція сформульована у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 по справі № 6- 116цс1З.

Суд першої інстанції не звернув уваги на цю обставину та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові у зв'язку зі спливом строків позовної давності.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 06 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: