Постанова № 37269219, 03.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03 лютого 2014 року 11 год. 56 хв. № 826/20147/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Чупринко Н.І., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Сузір'я" до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 03 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 18 грудня 2013 року надійшов позов приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Сузір'я" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (також далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 28 листопада 2013 року № 0000391702 та від 09 грудня 2013 року № 0000272202 (також далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначила, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки складені відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам. У контролюючого органу відсутні повноваження щодо визнання правочинів недійсними (нікчемними).

Ухвалою суду від 23 грудня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 27 січня 2014 року. Пояснив, що оскаржувані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, оскільки складені відповідачем у зв'язку з виявленням під час перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 24 вересня по 04 листопада 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 11 листопада 2013 року складено акт № 2246/26-58-22-02-18/22891956 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 4596922,00 грн., у тому числі за: І квартал 2011 року - 2028858,00 грн.; 2012 рік - 2568064,00 грн., чим порушено ст.ст. 1, 29, 31 Закону України "Про страхування", підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п. 137.14 ст. 137, підпункту 156.1.1 п. 156.1 ст. 156 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- порушено ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання у момент вчинення правочину вимог, які не направлені на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, та суперечать моральним засадам суспільства, взаємовідносини зі страхувальниками є нікчемними та в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та направлені на надання податкової вигоди для страхувальників;

- несвоєчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб у липні 2011 року, чим порушено підпункт "а" п. 176.2 ст. 176, підпункти 168.1.2, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України.

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишені без змін.

На підставі акту перевірки, 28 листопада 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення № 0000391702, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1098,11 грн., а 09 грудня 2013 року - оскаржуване рішення № 0000272202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, у розмірі 4596922,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1284033,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 77.1, 77.2, 77.4 ст. 77 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що копію наказу від 11 вересня 2013 року № 509 та повідомлення від 11 вересня 2013 року № 111/26-58-22-02-11 вручено особисто під розписку законному представнику позивача. При цьому, в акті перевірки не міститься інформації про те, коли саме зазначені наказ та повідомлення вручено вказаній особі.

Стосовно оскаржуваного рішення № 0000272202 суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, під час дослідження операцій з цінними паперами виявлено, що позивач мав взаємовідносини з контрагентами, яких визнано банкрутами (ліквідовано).

Страхові резерви страховика неможливо формувати за рахунок придбаних цінних паперів (акцій, інвестиційних сертифікатів).

Позивач, як страховик, укладає договори страхування, на виконання яких отримує страхові платежі, які у подальшому виплачує при настанні страхового випадку, оскільки страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених умовами договору страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У ході перевірки виявлено, що операції з купівлі цінних паперів мають на меті не отримання прибутку, а виведення страхових платежів зі страхової компанії до суб'єктів господарювання, які у подальшому визнаються банкрутами (ліквідуються).

Під час перевірки не підтверджено наявність надання послуг страхування у періоді, який перевірявся, що свідчить про відсутність у правочинах між позивачем та страхувальниками мети настання реальних наслідків. Такі правочини не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Договори страхування, з урахуванням результатів перевірок контрагентів позивача, містять недостовірні відомості.

У період із 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року позивачем здійснено операції з передачі ризиків при перестрахуванні суб'єктів господарювання, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний страхований захист прийнятих ризиків.

Суд не погоджується із викладеними твердженнями відповідача та з цього приводу зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відносини вважаються страховими тільки за наявності таких елементів: майнового інтересу, який підлягає захисту; події, на випадок настання якої проводиться захист; грошові кошти, за допомогою яких здійснюється захист; плата за захист.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, у тому числі реєстрів договорів страхування за 2011-2012 роки, у 2011 році позивачем укладено 1268 договорів страхування, а в 2012 році - 1061 договір страхування з відповідними фізичними та юридичними особами.

Зокрема, 02 березня 2011 року між позивачем та комунальним підприємством "Бучатепломережа" (далі - КП "Бучатепломережа") укладено договір страхування від нещасних випадків № 1-11-639, за умовами якого на страхування прийнято постійних працівників вказаного підприємства, які на дату укладання договору працюють на ньому. Ліміт відповідальності (страхова сума) на кожного працівника складає 20000,00 грн.

Відповідно до п.1.2 ст. 1, п. 4.2 ст. 4 договору № 1-11-639, договір укладається на умовах страхування від наступних страхових випадків, що сталися на робочому місці застрахованого, а саме: смерті застрахованого через нещасний випадок; первинної інвалідності внаслідок нещасного випадку.

Договір № 1-11-639 набуває чинності з дня надходження на розрахунковий рахунок позивача страхового платежу.

Страховий платіж у розмірі 14400,00 грн. надійшов на розрахунковий рахунок позивача 23 березня 2011 року згідно з платіжним дорученням № 240.

Договір № 1-11-639 набрав чинності 31 березня 2011 року, тим самим позивач взяв на себе обов'язок у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором страхування, але не більше ніж 20000,00 грн. на одну застраховану особу.

На дату укладання та виконання умов договору страхування № 1-11-639 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації КП "Бучатепломережа", яка не скасована.

На підтвердження виконання умов договору № 1-11-639 представниками позивача надано суду копії виписки з рахунку позивача за 23 березня 2011 року.

Між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Енерджі Інтернейшнл Україна" (далі - ТОВ "ВС Енерджі Інтернейшнл Україна") 07 вересня 2011 року укладено договір страхування засобів наземного транспорту № НТЗ-11-790, за умовами якого на страхування прийнято транспортний засіб Mercedes-Benz S600L, державний номер АА0102ММ, вартістю 3135600,00 грн.

Вказаний транспортний засіб застраховано від наступних випадків: пошкодження, знищення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та від інших пошкоджень, що сталися в процесі руху; незаконного заволодіння (угону, викрадення), пошкодження або знищення його частин, деталей, приладів і приладдя, що викликані навмисними діями третіх осіб у будь-якому місці; пошкодження або знищення внаслідок стихійного лиха (повіні, бурі, урагану, смерчу, цунамі, шторму, зливи, граду, обвалу, лавини, оповзнів, виходу підґрунтових вод, сель, удару блискавки, зсідання ґрунту); падіння дерев та інших предметів, нападу тварин, пожежі чи самозаймання; пошкодження або знищення внаслідок протиправних дій третіх осіб.

Згідно з п. 3.1 ст. 3 договору № НТЗ-11-790, договір набуває чинності з моменту сплати страхової премії на користь позивача. Якщо до зазначеного у цьому договорі строку сплати на розрахунковий рахунок позивача страхова премія не надійде або надійде не повністю, то договір вважається таким, що не вступив у дію.

Страховий платіж у розмірі 188137,00 грн. надійшов на розрахунковий рахунок позивача 13 вересня 2011 року відповідно до платіжного доручення № 4479.

Договір № НТЗ-11-790 набрав чинності 25 вересня 2011 року, тим самим позивач взяв на себе обов'язок у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у строк, встановлений договором страхування, але не більше ніж 3135600,00 грн.

На дату укладання та виконання умов договору № НТЗ-11-790 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТОВ "ВС Енерджі Інтернейшнл Україна", яка не скасована.

На підтвердження виконання умов договору № НТЗ-11-790 представниками позивача надано суду копію виписки з рахунку позивача за період із 13 вересня по 13 грудня 2011 року.

09 вересня 2011 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Тетрада" (далі - ТОВ "Тетрада") укладено договір страхування майна №30-11-857, за умовами якого на страхування прийняті нежила будівля зі складськими, виробничими та адміністративними приміщеннями, загальною площею 6800,00 кв.м., та обладнання (автоматична установка для фальцювання, оправлення і брошурування, виготовлення зошитів та альбомів), загальною вартістю 18800000,00 грн.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1, п. 7.1 ст. 7 договору № 30-11-857, страхування здійснюється від загибелі або пошкодження об'єкту страхування внаслідок пожежі.

Договір страхування набуває чинності з дня надходження на розрахунковий рахунок позивача страхового платежу, визначеного п. 2.1. договору.

Страховий платіж у розмірі 28200,00 грн. надійшов на розрахунковий рахунок позивача 15 вересня 2011 року згідно з платіжним дорученням № 945.

З дня надходження на розрахунковий рахунок позивача страхового платежу договір № 30-11-857 набрав чинності, тим самим позивач взяв на себе обов'язок у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у строк, встановлений договором, але не більше ніж 18800000,00 грн.

На дату укладання та виконання умов договору № 30-11-857 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТОВ "Тетрада", яка не скасована.

На підтвердження виконання умов договору № 30-11-857 представниками позивача надано суду копію виписки з рахунку позивача за період із 15 вересня по 27 грудня 2011року.

Між позивачем та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик") 09 грудня 2011 року укладено договір страхування майна № 30-11-866, за умовами якого на страхування прийнято основні засоби загальною вартістю 792823,14 грн.

Згідно з п. 1.4 ст. 1, п. 7.1 ст. 7 договору № 30-11-866, страхування здійснюється від загибелі або пошкодження об'єкту страхування внаслідок таких страхових випадків: пожежі; протиправних дій третіх осіб; раптового розладу водопровідних та каналізаційних систем, систем опалення; стихійних лих (дії підземного вогню, вихру, затоплення, бурі, урагану, повіні, граду, зливи, незвичайних для даної місцевості великих снігопадів та морозів, сель, ударів блискавки).

Договір страхування набуває чинності з дня надходження на розрахунковий рахунок позивача страхового платежу, визначеного п. 2.1. договору.

Страховий платіж у розмірі 91174,66 грн. надійшов на розрахунковий рахунок позивача 27 грудня 2011 року відповідно до платіжного доручення № 2718.

З дня надходження на розрахунковий рахунок позивача страхового платежу договір № 30-11-866 набрав чинності, тим самим позивач взяв на себе обов'язок у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором, але не більше ніж 792823,14 грн.

На дату укладання та виконання умов договору №30-11-866 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ПАТ "КБ "Хрещатик", яка не скасована.

На підтвердження виконання умов договору №30-11-866 представниками позивача надано суду копії виписки з рахунку позивача за 27 грудня 2011 року.

09 грудня 2011 року між позивачем та приватним акціонерним товариством "УХЛ-МАШ" (далі - ПрАТ "УХЛ-МАШ") укладено договір страхування майна № 30-11-867, за умовами якого на страхування прийнято обладнання загальною вартістю 4083743,14 грн.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1, п. 7.1 ст. 7 договору № 30-11-867, страхування здійснюється від загибелі або пошкодження об'єкту страхування внаслідок таких страхових випадків: пожежі; раптового розладу водопровідних та каналізаційних систем, систем опалення; стихійних лих (дії підземного вогню, вихру, бурі, урагану, граду, зливи, незвичайних для даної місцевості великих снігопадів та морозів, сель).

Договір № 30-11-867 набуває чинності з дня надходження на розрахунковий рахунок позивача страхового платежу, визначеного п. 2.1. договору.

Страховий платіж у розмірі 183768,45 грн. надійшов на розрахунковий рахунок позивача: 18376,85 грн. - згідно з платіжним дорученням № 3000; 27565,27 грн. - відповідно до платіжного доручення № 3233; 45942,12 грн. - згідно з платіжним дорученням № 1570; 45942,12 грн. - відповідно до платіжного доручення № 2174.

З моменту отримання першої частини страхового платежу, а саме із 13 грудня 2011 року, договір № 30-11-867 набрав чинності, тим самим позивач взяв на себе обов'язок у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором, але не більше ніж 4083743,14грн.

На дату укладання та виконання умов договору страхування № 30-11-867 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ПрАТ "УХЛ-МАШ", яка не скасована.

На підтвердження виконання умов договору № 30-11-867 представниками позивача надано суду копії виписок з рахунку позивача за період із 12 грудня 2011 року по 27 серпня 2012 року.

З викладених обставин вбачається, що вище перелічені договори укладені із додержанням чинного законодавства, а сторонами виконані їх умови. Страхувальники здійснили оплату страхових платежів, про що свідчать виписки з поточних рахунків позивача. Позивачем надано захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб. Тобто, сторонами, у тому числі вище перелічених договорів, виконані умови договорів. Договори є реальними.

Згідно з ч. 14 ст. 30 Закону України "Про страхування", якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування.

Станом на 01 січня 2011 року ліміт власного утримання за окремим предметом договору страхування у позивача складав 3021400,00 грн., тобто, страхові суми, які перевищують вказаний ліміт повинні бути перестраховані.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про страхування", перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

У період із червня 2011 року по 31 грудня 2012 року для реєстрації до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг), яку визначено уповноваженим державним органом, до виключної компетенції якого віднесено контроль за страховою діяльністю та яка виконує функції держави щодо запобігання (протидії) легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму, позивачем подано договори перестрахування, які зареєстровано цим органом у встановленому законодавством порядку, та за зазначений період жодної відмови щодо реєстрації договорів перестрахування від уповноваженого органу позивач не отримував.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму", суб'єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов'язаний на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій здійснювати ідентифікацію клієнтів, які проводять фінансові операції. Додаткові дані для вивчення клієнта також можуть бути одержані від клієнта, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).

На виконання викладеного положення посадовою особою позивача, відповідальною за здійснення фінансового моніторингу, до здійснення фінансових операцій проведено ідентифікацію та вивчення клієнтів, а саме: приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Прогрес-Фонд" (далі - ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд") ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд", ПрАТ "СК "Дніпроінмед", ПАТ "СК "Сяйво" та товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Відродження України" (далі - ТДВ "СК "Відродження України"), у ході чого виявлено, що зазначені контрагенти зареєстровані як юридичні особи згідно з чинним законодавством, зареєстровані Нацкомфінпослуг, що підтверджується відповідними свідоцтвами, мають ліцензії на провадження страхової діяльності за ризиками, які перестраховувались та мають право на провадження діяльності з перестрахування (зазначені документи були пред'явлені для вивчення перевіряючим).

У матеріалах справи міститься реєстр договорів перестрахування за період із 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

Зокрема, 04 квітня 2005 року між позивачем та ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" укладено договір про співробітництво в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № 0404/03-СФП, за умовами якого предметом договору є загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мають намір укласти надалі. Кожна зі сторін, що підписала договір, може приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених у ліцензіях сторін. Сторони можуть укладати договори факультативного перестрахування окремо по кожному ризику

Згідно з підпунктом 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 договору № 0404/03-СФП, перестрахувальник зобов'язаний перерахувати перестраховику перестрахувальну премію відповідно до умов конкретного договору перестрахування.

У рамках договору № 0404/03-СФП укладено договір факультативного перестрахування від 18 березня 2011 року № 72, за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 2228125,00 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 136550,30 грн. (платіжне доручення від 22 березня 2011 року № 155).

На дату укладання та виконання умов договору № 0404/03-СФП у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд".

На підтвердження виконання умов договору № 0404/03-СФП представниками позивача надано суду копії вказаного договору, договору № 72 та платіжного доручення від 22 березня 2011 року № 155.

Між позивачем та ТДВ "СК "Відродження України" 03 вересня 2007 року укладено договір про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № ВУ- 0903/14, за умовами якого предметом договору є загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мають намір укласти надалі. Кожна зі сторін, що підписала договір, може приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених у ліцензіях сторін. Сторони можуть укладати договори факультативного перестрахування окремо по кожному ризику.

Згідно з підпунктом 3.2.4 п. 3.2 ст.3 договору № ВУ- 0903/14, перестрахувальник зобов'язаний перерахувати перестраховику перестрахувальну премію відповідно до умов конкретного договору перестрахування.

У рамках договору № ВУ- 0903/14 укладено договір факультативного перестрахування від 18 січня 2011 року № 104, за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 3575862,07 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 149391,40 грн. (платіжне доручення від 18 січня 2011 року № 25).

На дату укладання та виконання умов договору № ВУ-0903/14 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТДВ "СК "Відродження України".

На підтвердження виконання умов договору № ВУ-0903/14 представниками позивача надано суду копії вказаного договору, договору № 104, платіжного доручення від 18 січня 2011 року № 25.

03 вересня 2012 року між позивачем та товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Рада" (далі - ТДВ "СК "Рада") укладено договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № РД-0903/01, за умовами якого предметом договору є загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мають намір укласти надалі. Кожна зі сторін може приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених у ліцензіях сторін. Сторони можуть укладати договори факультативного перестрахування окремо по кожному ризику.

Згідно з підпунктом 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 договору № РД-0903/01, перестрахувальник зобов'язаний перерахувати перестраховику перестрахувальну премію відповідно до умов конкретного договору перестрахування (ковер-нота, сліпа).

У рамках договору № РД-0903/01 укладено:

- договір факультативного перестрахування від 26 жовтня 2012 року № 1, за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 22685800,00 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 29103,70 грн. (платіжне доручення від 26 жовтня 2012 року № 540);

- договір факультативного перестрахування від 07 листопада 2012 року № 2, за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 56045030,00 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 60195,03 грн. (платіжне доручення від 07 листопада 2012 року № 103).

- договір факультативного перестрахування від 06 грудня 2012 року № 3, за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 10979181,00 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 675000,05 грн. (платіжні доручення від 06 грудня 2012 року № 607 та № 111).

Договори факультативного перестрахування № 1, № 2 і № 3 зареєстровані 26 грудня 2012 року у Нацкомфінпослуг за № 2313-Р.

На дату укладання та виконання умов договору № РД-0903/01 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТДВ "СК "Рада".

На підтвердження виконання умов договору № РД-0903/01 представниками позивача надано суду копії: листа Нацкомфінпослуг, договору № РД-0903/01, договорів № 1, № 2 і № 3, платіжних доручень від 26 жовтня 2012 року № 540, від 07 листопада 2012 року № 103 та від 06 грудня 2012 року № 607 і № 111.

Слід зазначити, що у матеріалах справи містяться й інші докази, які спростовують викладені в акті перевірки висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства.

Згідно з п. 137.14 ст. 137, підпунктом 156.1.1 п. 156.1 ст. 156 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку - страховика перед страхувальником за укладеним договором, що випливає з умов договорів страхування/перестрахування незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі (крім довгострокових договорів страхування життя та інших договорів страхування, укладених на строк більше одного року, договорів страхування, укладених відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення").

До доходів страховика, крім доходів, передбачених ст.ст. 135, 136 цього Кодексу, які визначаються з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею, належать також доходи від страхової діяльності.

Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді: страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених з урахуванням вимог цього підпункту на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування; суми зменшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства; інвестиційного доходу, отриманого страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя; доходи у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті; суми винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування; частки від страхових внесків, страхових премій та страхових виплат, нарахованих перестраховиками за договорами перестрахування; доходів від реалізації права регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки; нарахованих відсотків на депоновані премії за ризиками, прийнятими в перестрахуванні; суми санкцій за невиконання умов договору страхування, визначеної боржником добровільно або за рішенням суду; суми винагород, нарахованих страховиком за надання ним послуг сюрвейєра, аварійного комісара та аджастера, страхового брокера та агента; суми повернення частки страхових платежів (внесків, премій) за договорами перестрахування у випадку їх дострокового припинення; винагород та тантьєм (форма винагороди страховика з боку перестраховика) за договорами перестрахування; інших доходів, отриманих страховиком.

Висновок відповідача про фінансові операції позивача з виведення грошових коштів через операції з цінними паперами та подальшого формування за рахунок таких цінних паперів резервів, є помилковим, оскільки позивач не формує страхові резерви (технічні резерви) за рахунок цінних паперів (акцій, облігацій, іпотечних сертифікатів).

Стосовно оскаржуваного рішення № 0000391702 суд зазначає наступне.

Позивачем у період із травня по серпень 2011 року проводились виплати сум нарахованих дивідендів акціонерам та здійснювалось оподаткування зазначених виплат і сплата податків до бюджету.

Твердження відповідача про порушення позивачем підпункту 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України є безпідставним, оскільки ПК України доповнено вказаним підпунктом після проведення нарахування та виконання зобов'язань щодо виплати дивідендів та їх оподаткування.

Стосовно викладених в акті перевірки висновків щодо нікчемності правочинів суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11 зазначено, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Зазначені ж у актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, у якій зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Зазначені ж у акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення у дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань податкових органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право податкових органів самостійно, у позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та дані, зазначені платником податків у податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про недійсність (нікчемність) правочинів, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень. До того ж, як вбачається зі змісту ст. 20 ПК України, податковим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших правочинів недійсними (нікчемними).

Разом з тим, згідно з п. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення у дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Сузір'я" до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від:

- від 28 листопада 2013 року № 0000391702, яким приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Сузір'я" нараховано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 1098,11 грн. (Одна тисяча дев'яносто вісім гривень одинадцять копійок) з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати;

- 09 грудня 2013 року № 0000272202, яким приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Сузір'я" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток страхових компаній, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 5880955,00 грн. (П'ять мільйонів вісімсот вісімдесят тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 00 копійок).

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 10 лютого 2014 року