Рішення № 37265674, 18.02.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/363/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Нерода Л.М.

Доповідач Чельник О. І.

РІШЕННЯ

іменем України

18.02.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого: Чельник О.І.

суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.,

при секретареві: Крисановій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді справу за апеляційною скаргою Олександрійської центральної районної лікарні на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Олександрійської центральної районної лікарні, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

29.05.2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 29.05.2008 року вона як лікар ЦРЛ, що має рідкісну групу крові, є донором та здала кров у Олександрійській центральній районній лікарні (далі по тексту Олександрійська ЦРЛ). Згідно висновку лікаря-терапевта ОСОБА_5 їй рекомендовано здавати кров у кількості 250 мл, що відповідає її фізичним показникам, а саме зріст, вага тощо. Саме на цю кількість вона і погодилась. Після відбору крові погіршилось самопочуття і вона запідозрила, що крові взято більше, ніж 250 мл. Наступного дня з'ясувала, що на флаконі, на якому було зазначено її прізвище та дата здачі крові, значилась кількість - 390 мл. У подальшому самопочуття погіршилось, була направлена на стаціонарне лікування до інфекційного відділення з діагнозом сечокислий діатез, реактивний пієліт, анемія неясного ґенезу. З 27 серпня 2008 року по 12 вересня 2008 року перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом пієлонефрит. Незаконне відібрання крові вчинено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - працівниками Олександрійської ЦРЛ - при виконанні ними трудових обов'язків, тому вважає, що відповідно до ст.1172 ЦК України заподіяну їй шкоду має відшкодувати відповідач по справі. У зв'язку з цими обставинами нею було витрачено кошти в сумі 1000 грн. на лікування. Також вважає, що їй було завдано і моральної шкоди, яка полягає в тому, що вона тривалий час перебувала у депресивному стані, порушились її життєві зв'язки, погане самопочуття перешкоджало виконувати звичну домашню роботу та догляд за неповнолітніми дітьми. Душевні страждання і депресія поглиблювалися негідною поведінкою керівництва відповідача. Були спроби звільнити її з роботи, було винесено незаконне суворе попередження на нараді лікарів, намагання спровокувати на неправомірні дії і професійні помилки, організувати цькування в колективі. Посилаючись на ці обставини, просила стягнути з відповідача на її користь у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Олександрійської ЦРЛ на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 1000 грн. та моральну шкоду в сумі 40 000 грн. В решті вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі Олександрійська ЦРЛ, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Оспорюване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом ст.ст.23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом встановлено, що 29.05.2008 року у ОСОБА_2 - лікаря цієї лікарні та донора в Олександрійській ЦРЛ відібрано кров у кількості 390 мл замість 250 мл, на які вона надавала згоду.

Дані обставини встановлені матеріалами кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_3 за ст.144 ч.1 КК України та ОСОБА_4 за ст.144 ч.3 КК України, звільнених від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12.08.2010 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 28.09.2010 року, та постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 17.01.2012 року, відповідно, тобто з нереабілітуючих підстав (а.с.7-11), та згідно з ч.4 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Відповідно до ст.13 ч.1 КК України закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього кодексу. За моментом закінчення злочини поділяються на три види: злочини з матеріальним складом, злочини з формальним складом, злочини з усіченим складом. Злочини з формальним складом - це злочини, для об'єктивної сторони яких чинний кодекс вимагає наявності тільки діяння (дії чи бездіяльності). Тому злочин з формальним складом визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

З аналізу ст.144 КК України, за якою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 органами досудового слідства притягувались до кримінальної відповідальності, убачається, що склад даного злочину (насильницьке донорство) є формальним, тобто злочин є закінченим з моменту насильницького або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора, та не пов'язується з настанням суспільно небезпечних наслідків.

Висновком повторної комісійної судово-медичної експертизи №643/09, складеної 17.12.2009 року, встановлено, що згідно з даними медичної картки амбулаторного хворого гр. ОСОБА_2 06.06.2008 року звернулася до лікаря-терапевта зі скаргами на загальну слабкість, шум у вухах, запаморочення, субфебрильну температуру, сухість в роті, важкість в області попереку, які вона пов'язувала з кровоздачею 29.05.2008 року. У аналізі крові за 03.06.2008 року спостерігалася нормохромна анемія. Згідно з даними медичної картки стаціонарного хворого №112 під час перебування гр. ОСОБА_2 у інфекційному відділенні Олександрійської центральної районної лікарні з 09.06.2008 року їй встановлювалися діагнози: «Сечокислий діатез. Реактивний пієліт. Нормохромна анемія». Відповідно до даних медичної картки стаціонарного хворого №2175 під час її перебування в інфекційному та урологічному відділеннях з 05.01.09 р. по 17.01.09 р. встановлювалися діагнози «Гострий гастроентероколіт. Хронічний латентний пієлонефрит ст. загострення. Двобічний синдром Фролея». Сечокислий діатез та реактивний пієліт є захворюваннями обмінного походження, гастроентероколіт та пієлонефрит є запальними захворюваннями відповідно шлунково-кишкової та сечовидільної систем організму, синдром Фролея - уроджена патологія судинної системи нирок. Отже, слід вважати, що вказані хронічні захворювання, які були виявлені у ОСОБА_2 після 29.05.2008 року, мали латентний (прихований) характер та не пов'язані з кровоздачею 29.05.2008 року. Також відмічено, що після кровоздачі у донорів на 1-2 день може спостерігатися постгеморагічна (нормохромна) анемія легкого ступеню внаслідок гострої крововтрати. Цей стан, який може розвинутися як при відібранні 250 мл, так і при 390 мл крові, не є небезпечним для донора, оскільки за рахунок включення еритропоетичної функції кісткового мозку обсяг циркулюючої крові протягом кількох подальших днів відновлюється без шкоди для організму. Також вказано, що дана клінічна картина була характерна для загострення хронічного пієлонефриту (захворювання нирок інфекційного ґенезу) на фоні нирковокам'яної хвороби. Майже усі бактеріальні інфекції, як гострі, так і хронічні ускладнюються анеміями різного ступеню тяжкості. Таким чином, беручи до уваги, що крововтрата під час донорського забору 29.05.2008 року не перебільшувала максимально допустиму, об'єктивні ознаки анемічного синдрому на 5-ий день після кровоздачі та наявність у гр. ОСОБА_2 хронічного захворювання нирок, слід вважати, що погіршення її стану пов'язане не з вилученням у неї крові, а з загостренням хронічної патології, яка у неї мала місце та не була виявлена до 29.05.2008 року (а.с.9-76 т.3 кримінальної справи №52-381, а.с.45-47 цс).

Даний висновок узгоджується і з висновком експерта від 31.03.2009 року №369-КЄ/2008 відділу комісійних судово-медичних експертиз Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, який не суперечить висновку повторної судово-медичної експертизи (а.с.129-137 т.2 кримінальної справи №52-381, а.с.48-49 цс).

Аналізуючи письмові докази по даній справі та факти, встановлені матеріалами кримінальної справи, не зрозуміло з чого виходив суд першої інстанції про те, що позивач довела факт погіршення стану здоров'я та негативного наслідку для здоров'я після забору крові у кількості 390 мл, та про те, що саме у зв'язку з ушкодженням здоров'я має відшкодовується не тільки матеріальна, а і моральна шкода. Адже усі хвороби, які виявлено у позивача після 29.05.2008 року, висновки експерта не пов'язують із здачею крові 29.05.2008 року, а нормохромна анемія не є небезпечною для донора, яким позивач офіційно є з 2007 року.

Крім того, вирішуючи питання про відшкодування шкоди суд першої інстанції застосував не ту норму права, яка підлягала застосуванню, а саме ст.1195 ЦК України, якою дані правовідносини не регулюються та яка містися у параграфі 2 глави 82 ЦК України (відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю) і стосуються шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань, роботи за трудовим договором, фізичної особи-підприємця, що є безумовною підставою для скасування рішення суду.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував як наявність такої шкоди, так і її розмір у сумі 1000 грн.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) применшення матеріального блага (життя, здоров'я тощо) у розумінні ст.1166 ЦК України.

Між тим, жодного доказу на підтвердження як самої матеріальної шкоди, так і її розміру у сумі 1000 грн. в порушення вимог ст.60 ЦПК України матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 212 ЦПК встановлює, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводять мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оспорюване рішення суду ухвалено з порушенням вказаних норм процесуального права.

Що стосується відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина 2 вказаної статті передбачає, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.ч.3, 3 ст.23 ЦК).

Стаття 1167 ЦК визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, а саме моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди у 40000 грн. суд першої інстанції виходив з того, що глибина душевних страждань позивача полягає у спричинених протиправною поведінкою третіх осіб щодо забору крові та подальшого принизливого ставлення керівництвом лікарні, які полягають у занепокоєнні, соромі, приниженні, страху та розпачу, а також з урахуванням ступеню приниження честі, гідності, ділової репутації з боку керівництва Олександрійської ЦРЛ. Суд встановив, що у даному випадку є значна шкода як здоров'ю потерпілої від злочину, так і приниженню ділової репутації, а також те, що позивач під час моральних страждань не в повній мірі надавала любов та піклування своїм неповнолітнім дітям, оскільки змушена була пройти курс лікування за наслідком забору крові у кількості 390 мл.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду, оскільки його зроблено виключно на припущеннях та не підтверджено жодними належними доказами ні в частині ушкодження здоров'я, ні в частині негативного ставлення з боку керівництва Олександрійської ЦРЛ, ні в частині пройденого позивачем курсу лікування саме за наслідком забору крові у кількості 390 мл.

Натомість встановлено, що позивач проходила у даній лікарні декілька курсів лікування ,які не пов'язані із забором крові у кількості 390 мл 29.05.2008 року, працює у відповідача до цього часу, доказів порушень з боку керівництва в частині трудових правовідносин матеріалами справи не підтверджено.

При цьому колегія суддів погоджується з доводами позивача в тій частині, що після забору крові 29.05.2008 року вона була вкрай занепокоєна своїм станом здоров'я та можливим настанням негативних наслідків здоров'ю після здачі крові у більшій кількості (на 140 мл) ніж та, на яку вона погоджувалася, а саме на 250 мл, що виявилось у душевних стражданнях з цього приводу.

Враховуючи характер та обсяг фізичних і душевних страждань позивачки, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час і зусилля, необхідні їй для відновлення попереднього стану, та виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів приходить до висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

Таким чином, відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

В частині стягнення судових витрат суд першої інстанції дотримався вимог ст. 88 ЦПК України. В цій частині рішення суду не оскаржувалось.

Керуючись ст.ст.303, 307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Олександрійської центральної районної лікарні задовольнити частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2013 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Олександрійської центральної районної лікарні (28000, м. Олександрія Кіровоградської області, вул. К. Цеткін, 14, код ЄДРПОУ 01995077) на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: