Ухвала суду № 37265432, 17.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року Справа № 876/11846/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Саламахи О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Агрокап" до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокап" звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекція у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.03.2013 року за №0000052200 та №0000042200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що податковим органом помилково зроблено висновок щодо нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Полінка, ТОВ "Бонамакс" внаслідок чого безпідставно збільшено податкове зобов»язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. На момент вчинення господарських операцій відомості про вказаних контрагентів знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та останні були зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Валові витрати та податковий кредит сформовані відповідно до вимог ст.ст.44,137,138,139,141,198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ у зв'язку з виконанням контрагентами послуг. При цьому понесені валові витрати та сформований податковий кредит підтверджуються первинними, розрахунковими документами та податковими накладними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року задоволено позовні вимоги, оскільки суд погодився з наведеними позивачем доводами в частині понесених валових витрат та сформованого податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду її оскаржив відповідач - ДПІ у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби, який просить скасувати дану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позову в повному об»ємі.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги та зазначає щодо неможливості підтвердити факт проведення операцій по виготовленню кришки ТОВ "Полінка", ТОВ "Бонамакс", оскільки в ході перевірки позивач не надав документів, які підтверджують доставку сировини на виробниче підприємство ТОВ "Полінка", не представлено документів, що підтверджують доставку готової продукції на склади ТОВ "Агрокап", зокрема відсутні товарно-транспортні накладні, прихідні накладні на отримання готової продукції, видаткові накладні на відпуск сировини, невідома інформація про водія та автомобіль, який здійснював перевезення, посадових осіб, відповідальних за відправку та одержання продукції.

Апелянт вважає перевіркою доведеним, що укладення договорів спрямовано на здійснення операцій з отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокап" 19.10.2005 року зареєстровано Жовківською районною державною адміністрацією та 24.10.2005 року взято на податковий облік і на момент проведення перевірки знаходиться на обліку в ДПІ у Жовтівському районі Львівської області Державної податкової служби та було платником податку на додану вартість.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Агрокап" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року.

14.11.2012 року за результатами перевірки складено акт перевірки №873/22-00/33775568, яким встановлено порушення підприємством вимог п.п.138.10.3, п.п.138.10.5 п.18.10 ст.138, п.п.139.1.9. ст.139, п.141.1 ст.141, п.44.1 ст.44 ПК України від 02.12.2010р. № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 536513 грн.; п.198.3 ст.198 ПК України від 02.12.2010р. № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 157944 грн.; ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 р.

Податковим органом 22.03.2013 року винесено податкові повідомлення-рішення №0000042200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 309074,46 грн.; №0000052200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100332,22 грн.

Предметом апеляційного оскарження є скасовані судом першої інстанції податкові повідомлення-рішення від 22.03.2013 року за №0000052200 та №0000042200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 291366,15 грн.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Полінка, ТОВ "Бонамакс".

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

Податкові зобовязання з податку на прибуток підприємства визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, ст.ст.14,135,137,138,139 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-УІ, в результаті чого відповідачем збільшено підприємству суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 291366,15 грн.

Відповідно до п.138.1, 138.1.1. ст. 138 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Також відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст. 138).

Відповідно до п.139.1.9 ст. 139 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ не включаються до витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення підприємством, на думку відповідача, ст. 198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-У, в результаті чого відповідачем зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100332,22 грн .

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-У, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено п.н.. Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналізуючи наведені приписи суд першої інстанції вірно зазначив, що закон встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених, зокрема, податковими накладними. При цьому, закон не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Суд першої інстанції встановив і це стверджується матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ "Полінка" укладено договір від 15.06.2011 р. №2011/06/15, відповідно до умов якого замовник ТОВ "Агрокап" доручає, а виконавець ТОВ "Полінка" бере на себе зобов'язання виконати за завданням та з сировини замовника з використанням власних розхідних матеріалів роботи, а саме виготовити 20 млн. штук кришки СКО 1-82 літографованої торгівельної марки "Смакота", а замовник зобов'язується прийняти ці роботи та оплатити їх.

Загальна вартість наданих послуг становить 1178737,20 грн., в тому числі ПДВ 196456,20 грн.та станом на час перевірки розрахунки проведені, заборгованість відсутня.

Суд звертає увагу на те, що при дослідженні фактичного надання послуг за наведеним договором необхідно аналізувати умови поставки такого товару, зокрема передачі товару від продавця до покупця, досліджувати первинні бухгалтерські документи.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем надано копії: договору від 15.06.2011 року №2011/06/15 та актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 08.07.2011 року на суму 360000 грн., в тому числі ПДВ 60000 грн., №2 від 11.07.2011 року на суму 414000 грн., в тому числі ПДВ 69000 грн., №3 від 22.07.2011 року на суму 404737,20 грн., в тому числі ПДВ 67456,20 грн.

На виконання умов договору від 15.06.2011 р. №2011/06/15 позивач придбав у ПрАТ "Західно-Український консорціум" жерсть білу рулонну в кількості 172,33 т. Факт придбання, оплати та транспортування сировини до ТОВ "Полінка" підтверджується видатковими накладними, платіжними дорученнями і виписками з банку, товарно-транспортними накладними.

З вказаної сировини ТОВ "Полінка" виготовило 13097080 штук кришки. Готова продукція доставлена позивачу та його контрагентам ТОВ "Торговий дім", ТОВ "Довіра", ТОВ "Профіль", ПП "Тетра", що посвідчується видатковими накладними, вантажно митними деклараціями, товарно-транспортними накладними.

На підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами щодо транспортування кришки, виготовленої ТОВ "Полінка", позивач надав суду копії договору поставки №05/11-tin від 01.03.2011 року, договору дистибюції №000100 від 01.05.2011 року, договору поставки №000068 від 01.03.2011 року, договору дистрибюції №АК-000079 від 19.04.2010 року, контракту №000048 від 01.03.2011 року з додатками, договору доручення №55/1219 від 13.07.2011 року, договору на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 01.11.2010 року, генерального договору №18 від 01.01.2011 року, договору найму транспортного засобу від 27.04.2011року.

В підтвердження віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за період, що перевірявся, ТОВ "Агрокап" надало суду податкові накладні, складені ТОВ "Полінка" 22.07.2011 року за №101 та 28.07.2010 року за №100, які позивачем внесені в реєстр податкових накладних та задекларовані в податковій звітності в відповідному звітному періоді в складі інших отриманих податкових накладних, що сторонами не заперечується. Стосовно господарських відносин позивача з ТОВ "Бонамакс", то необхідно зазначити, що між такими 10.05.2011 року укладено договір про надання послуг № 20-06-10, відповідно до умов якого замовник ТОВ "Агрокап" дає доручення, а виконавець ТОВ "Бонамакс" зобов'язується надати послуги за дорученням та з використанням матеріалів замовника виконати роботу, а саме виготовити кришки СКО 1-82, а замовник зобов'язується прийняти роботу та оплатити її.

Загальна вартість наданих послуг становить 341434 грн., в тому числі ПДВ на суму 56905,67 грн. та станом на час перевірки розрахунки проведені, заборгованість відсутня.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав копії документів, а саме договору та актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Також на виконання умов цього договору позивач представив докази придбання ним сировини для кришок, її транспортування до ТОВ "Бонамакс", відвантаження та транспортування готової продукції, а саме видаткові та товарно-транспортні накладні.

Одночасно на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами щодо транспортування кришки, виготовленої ТОВ "Бонамакс" позивач надав суду копії договорів на виконання поліграфічних послуг, договорів поставки, договорів купівлі-продажу.

В підтвердження віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за період, що перевірявся, ТОВ "Агрокап" надало суду податкові накладні, складені ТОВ «Бонамакс», які позивачем внесені в реєстр податкових накладних та задекларовані в податковій звітності в відповідному звітному періоді в складі інших отриманих податкових накладних, що сторонами не заперечується.

Зважаючи на встановлені обставини у даній справі, суд апеляційної інстанції не може погодитись з твердженням апелянта щодо безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами за відсутністю документів, які підтверджують доставку сировини до таких та документів, що підтверджують доставку готової продукції на склади позивача.

Заперечуючи фактичне виконання робіт (поставку товарів), податковий орган повинен навести відповідні докази, що ці роботи (товари) не виконувалися взагалі або виконувалися не тими особами, які зазначені в первинних документах.

Разом з тим, що стосується позивача, то податковий орган взагалі не висловлював сумнівів в його не спроможності виконувати господарські операції.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003р. №755-ІV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент вчинення господарських операцій позивачем з ТОВ "Полінка, ТОВ "Бонамакс" відомості про зазначеного контрагента знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Вказані обставини не заперечуються податковим органом в акті перевірки і під час розгляду судової справи по суті.

Також на момент вчинення оспорюваних господарських операцій контрагенти позивача були в установленому порядку зареєстрованими платником податку на додану вартість з правом складання податкових накладних.

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ "Полінка, ТОВ "Бонамакс" ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч.ч.1,3, 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 03.11.2011 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо купівлі-продажу товару. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обгрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятих рішень.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року у справі №813/3391/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: Н.Г.Левицька

І.М.Обрізко

Повний текст виготовлено 18.02.2014р.