Ухвала суду № 37257588, 21.02.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/11/14 Головуючий у 1 інстанції: ЗИМОГЛЯД В.В.

Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бондаря М.С.

суддів Подліянової Г.С.

Дашковської А.В.

При секретарі: Свинаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договору поруки недійсними,-

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2011 року ПАТ «УркСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

В позові зазначено що 14 серпня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк, що після перейменування стало ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11027912000 від 14.08.2006 року, згідно якого ОСОБА_3 надано кредит в іноземній валюті в сумі 25875,00 доларів США, що в еквівалентні за офіційним курсом НБУ становить 130668, 75 гривень під 10. 3% річних за користування кредитними коштами.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором, надавши кредит у сумі 25875,00 доларів США, в свою чергу відповідачка неналежним чином виконувала умови цього договору, в наслідок чого, виникла заборгованість, яка станом на 27.02.2012 рік складає 25152,91 доларів США, що еквівалентно 200 891, 29 грн., з яких 21850,00 доларів США, що еквівалентно 174511,58 грн. - заборгованість за простроченим кредитом; 2662,34 доларів США, що еквівалентно 21263,58 грн. - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом; 476,34 доларів США, що еквівалентно 3804,44 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 164,23 доларів США, що еквівалентно 1311,69 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості.

В забезпечення виконання зобов"язань за зазначеним кредитним договором між Банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки від 14 серпня 2006 року.

Позивач уточнивши позовні вимоги просить суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 25152,91 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 27.02.2012 року становить 200 891,29 гривень, а також витрати пов'язані зі сплатою судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення.

19.04.2011 року ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ « УкрСибанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки, договору поруки недійсними. В позові зазначила, що при укладені кредитного договору № 11027912000 від 14.08.2006 року були порушені вимоги п. 2 ч. 1 ст. 11 ЗУ « Про захист прав споживачів», оскільки банк не надав споживачу інформації у письмовій формі про умови кредитування. Договір має значну кількість несправедливих умов, які порушують принципи рівності сторін, дії банку слід характеризувати, як використання нечесної підприємницької практики. Договір укладений в іноземній валюті, що є порушенням п. 2 ст. 533 ЦК України. Договір іпотеки укладений без дозволу органів опіки та піклування, що є порушенням прав дитини щодо користування предметом іпотеки. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов"язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов"язання ( вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено законом. Отже і договір іпотеки і договір поруки підлягають визнанню судом недійсним.

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2012 року позов задоволено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3, на користь ПАТ «УкрСиббанк», суму заборгованості у розмірі 200 891 гривня 29 копійок, а також суму витрат пов'язаних зі сплатою судового збору у розмірі 2008 гривень 98 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120 гривень 00 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову банку. Зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Нормами ст. ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Судом встановлено, що 14 серпня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № 11027912000 за яким позивач надав відповідачу кредит (грошові кошти) у іноземній валюті в сумі 25 152, 91 доларів США., а відповідач їх отримала та зобов'язалася повернути наданий кредит у повному обсязі до 13.08.2021 року згідно з графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Кредитного договору) та оплатити за користування кредитом проценти у розмірі 10, 3 % річних (а.с. 24-33)..

Факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 25 152.91 доларів США підтверджується заявою ОСОБА_3 на видачу готівки № 27 від 14.08.2006 року і зарахування цієї суми на її рахунок НОМЕР_1 та заявою на переказ готівки № 10 від 14.08. 2006 року з якого вбачається, що ці кошти були зараховані на рахунок ОСОБА_3 ( т. 2 а.с.246-256 ).

Згідно з додатком № 1 до Кредитного договору погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії кредитного договору. Погашення нарахованих процентів згідно з п.1.3.4 Кредитного договору відбувається з 01 по 10 число кожного місяця, наступного за тим, за які були нараховані проценти (а.с. 34-40).

Згідно довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідачка не виконувала свої зобов'язання за договором, внаслідок чого станом на 27.02.2012 рік заборгованість складає 25152,91 доларів США, що еквівалентно 200 891, 29 грн., з яких: 21850,00 доларів США, що еквівалентно 174511,58 грн. - заборгованість за простроченим кредитом; 2662,34 доларів США, що еквівалентно 21263,58 грн. - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом; 476,34 доларів США, що еквівалентно 3804,44 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 164,23 доларів США, що еквівалентно 1311,69 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості. (т. 2 а.с. 51-59).

22 жовтня 2009 року ОСОБА_3 було направлено повідомлення-вимогу про погашення простроченої заборгованості, яке останній отримав особисто 26.10. 2009 року ( т. 1 а.с.16-18), проте вимогу не виконав.

Згідно з п. 5.5 договору Банк має право вимагати від Позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та плати за кредит в порядку, визначеному розділом 6 цього Договору у разі порушення Позичальником умов цього договору.

Відповідно до п. 11.1 Договору терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковим до повернення і сплати в повному обсязі Банку з 31 календарного дня, рахуючи з дати одержання Позичальником повідомлення Банку про дострокове повернення кредиту за умови, що позичальник не усунув зазначених Банком порушень зобов'язань Позичальника за Договором протягом 31 календарного дня з дати одержання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку.

За таких обставин суд першої інстанції вірно вважав, що є підстави для задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" та правильно керувався умовами договору, ст. ст. 1048, 1050, 1054 ЦК України. При цьому розрахунок заборгованості наданий позивачем зроблений відповідно до умов кредитного договору з яким колегія суддів також погоджується, а відповідач не спростувала його належними та допустимими письмовими доказами.

Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки, поруки недійсними, відповідає фактичним обставинам справи, вимогам закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена пп. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

28.10.1991 року Національним банком України АТ « УкрСиббанк» видано банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик, та письмовий Дозвіл № 75 -3 на право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті. ( т. 1 а.с. 181-188).

Суд першої інстанції взяв до уваги зазначені положення закону та обставини справи (наявність у банку генеральної ліцензії) та дійшов вірного висновку про законність надання позивачем відповідачу кредиту в іноземній валюті.

Доводи ОСОБА_3 про те, що при укладенні кредитного договору волевиявлення її не було вільним і не відповідало її внутрішній волі , а також те, що вона не була поінформована про умови кредитування, спростовуються тим, що кредитний договір, укладений між сторонами, містить у собі всі права та обов'язки за договором, відповідає вимогам ст. 207 ЦК України, та сторони приступили до виконання зобов'язань за договором, тобто вчинили дії, спрямовані на набуття прав та обов'язків за договором.

Чинним законодавством України, зокрема, Законом України « Про національний банк України, Декретом Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют, затвердженими постановою Правління НБУ України № 496 від 12.11.2003 року не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют. Тому при укладені кредитного договору ОСОБА_3 також була обізнана, що курс національної валюти України до іноземної валюти не є незмінним, відтак зміна цього курсу можливо настане, а тому повинна була передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором. Укладаючи кредитний договір на значний термін, ОСОБА_3 свідомо прийняла на себе як ризик зміни курсу української гривні до іноземної валюти, так і свідомо відповідальності за таким договором. А отже, зростання курсу іноземної валюти внаслідок будь-яких чинників ( криза та ін..) не може вважатись істотною зміною обставин договору, якими сторони керувались при укладенні договору.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_3 також посилалась на те, що договір іпотеки суперечить чинному законодавству, зокрема, ст. 17ст.18 Закону України "Про охорону дитинства", ч.ч.1,6 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".

Згідно зі ст. 17 закону України "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін і відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Тому, з урахуванням цих положень, суд повинен виходити із того, чи мала дитина право власності чи право користування на предмет іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Будь-які дії, вчинені без згоди іпотеко держателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку), як і народження дитини після укладення договору іпотеки не є підставою для визнання такого договору недійсним з підстави невиконання вимог ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" про отримання згоди органу опіки та піклування.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та АТ « Укрсиббанк» 14.08.2006 року укладено договір іпотеки для забезпечення виконання кредитного договору № 11027912000 від 14.08.2006 року по поверненню кредитних коштів.

Відповідно до п. 1.4.1, 1.4.2, 1.5 договору іпотеки предметом іпотеки була двокімнатна квартира, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2006 року, та розташована за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до відомостей щодо місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 на час укладення спірного договору вбачається, що іі мати ОСОБА_3 згідно даних паспорту з 20 березня 2003 року була зареєстрована та проживала разом зі своєю неповнолітньою дочкою за адресою АДРЕСА_2. У спірній квартирі ОСОБА_3 була зареєстрована лише 22.06.2007 року, тобто майже через рік після укладення договору іпотеки ( т. 1 а.с.44, а.с. 90). Доказів, які б свідчили про те, що неповнолітня ОСОБА_4 була зареєстрована в спірній квартирі та набула право користування цією квартирою, ОСОБА_3 суду не надала.

Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру 14.08.2006 року, тобто в день укладення іпотечного договору від 14. 08.2006 року і була єдиним власником цієї квартири.

Отже, майнові права неповнолітньої ОСОБА_4, на спірну квартиру відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 прийшов до вірного висновку, що сторонами іпотечного договору були дотримані вимоги законодавства та не були порушені права ОСОБА_3 та її неповнолітньої доньки.

Доводи апеляційної скарги про те, що Банком не доведено факту отримання ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 25875, 00 доларів США не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються заявою ОСОБА_3 № 27 від 14.08.2006 року на видачу готівки в сумі 25875, 00 доларів США та заявою № 10 від 14 серпня 2006 року на переказ готівки. Зазначені заяви підписані особисто ОСОБА_3 ( т. 2 а.с. 246-249 ), тому доводи апелянта про фальшивість цього доказу є неприйнятними .

Крім того, факт отримання нею коштів по вищезазначеному кредитному договору підтверджується квитанціями про погашення нею частково кредиту в доларах США ( т. 1 а.с. 92-107), її заявами від 04.09.2009 року, від 14.03.2009 року про встановлення їй індивідуального графіку погашення кредиту по кредитному договору № 11027912000 від 14.08.2006 року та надання відстрочки погашення заборгованості по цьому ж кредитному договору, у зв"язку збільшенням курсу доларів США ( т. 1 а.с. 132-133) .

Доводи апеляційної скарги про незастосування судом ст. ст. 551, 616 ЦК України щодо зменшення збитків, неустойки, відсотків, не заслуговують на увагу, оскільки суд відповідно до положень ст. 661 ЦК України може зменшити розмір збитків та неустойки, якщо порушення зобов"язання сталося з вини кредитора, натомість, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вину останнього. Оскільки розмір пені складає лише 5116, 13 гривень, що значно менше розміру збитків, тому у суду першої інстанції не було законних підстав для зменшення розміру пені, передбачених ч. 3 ст. 551 ЦК України, а застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України до процентів, як зазначає апелянт, є безпідставним, оскільки проценти не є неустойкою, а обчислюються за правилами основного боргу.

Підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, як наявність інших обставин, які мають істотне значення, відповідачка не довела.

Доводи апеляційної скарги про не застосування судом до вимог про стягнення неустойки п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості вбачається, що пеню обчислено за один рік з 27.02.2011 року по 27.02.2012 року ( т. 2 а.с. 57-59), тобто згідно з вимогам ст. 258 ЦК України, якою передбачено, що до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального і матеріального права та підстав до його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2012 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: