Рішення № 37251989, 10.02.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2014 р.Справа № 916/66/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Кришиневській Л.Е

за участю представників:

від позивача - Дехтяренко С.О.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „УВК Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К" про зобов'язання виконати умови мирової угоди та стягнення 18365,33 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „УВК Україна" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К" про зобов'язання виконати умови мирової угоди та стягнення 18 365,33 грн., посилаючись на наступне.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01 квітня 2013 року у справі №5017/3415/2012 за позовом Приватного акціонерного товариства „УВК Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К" про стягнення 75 335,28 грн. була затверджена мирова угода мі позивачем та відповідачем. Вказана мирова угода набрала чинності з дня затвердження її господарським судом, тобто з 01 квітня 2013 року.

Відповідно до мирової угоди ТОВ „Ланжерон і К" визнає борг перед АТ "УВК Україна" за договором про надання логістичних послуг №168-10 від 23 липня 2010 року у сумі 46365,33 грн., при цьому вказаний борг ТОВ „Ланжерон і К" зобов'язується сплатити не пізніше 01 травня 2013 року.

Як вказує позивач, відповідачем порушено зобов'язання по сплаті боргу відповідно до укладеної між ними та затвердженої господарським судом мирової угоди. Так, позивач зазначає, що відповідачем лише частково сплачено заборгованість, а саме: 10000,00 грн. - 19 квітня 2013 року та 18 000,00 грн. - 11 липня 2013 року, про що свідчить акт звірки.

Відтак, за ствердженнями позивача, заборгованість ТОВ „Ланжерон і К" перед позивачем складає 18 365,33 грн.

Наразі позивач вказує, що оскільки в силу ст. 11, 202 ЦК України затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який має бути виконаний у відповідності зі статтями 525, 526 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.01.2014 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства „УВК Україна„ прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/66/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

У зв'язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2013 р. у справі № 5017/3415/2012 за позовом Приватного акціонерного товариства „УВК Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К" про стягнення 75 335,28 грн. було затверджено мирову угоду, яка укладена між Приватним акціонерним товариством "УВК Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ланжерон і К", згідно з якою ТОВ "Ланжерон і К" визнало борг перед ПАТ "УВК Україна" за договором про надання логістичних послуг № 168-10 від 23.07.2010 року в сумі 46365,33 грн. та зобов'язалось сплатити вказаний борг не пізніше 01.05.2013 р., провадження у справі № 5017/3415/2012 припинено.

Як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останнім лише частково сплачено вищевказану визнану заборгованість, а саме: 10000,00 грн. - 19 квітня 2013 року та 18000,00 грн. - 11 липня 2013 року, що підтверджується довідкою ПрАТ „Альфа-Банк" від 21.01.2014 р.

Таким чином, за вказаною мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2013 р. у справі № 5017/3415/2012 відповідач не сплатив 18 365,33 грн., тоді як зобов'язався це зробити до 01.05.2013 р. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду із заявленим позовом.

Між тим за приписами ст. 78 ГПК України умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Між тим за своєю правовою суттю мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, узгоджених сторонами. Сама мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнув згоди між собою, припиняють спір. Мирова угода заснована на взаємовигідних умовах для обох сторін, і, як правило, вона виконується добровільно. В іншому випадку мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання.

Таким чином, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін при укладенні такої угоди та у разі її затвердження судом виникають не цивільні або господарські права і обов'язки, а господарсько-процесуальні права і обов'язки, зокрема, право на пред'явлення ухвали до виконання.

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди являється судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ст. 1 Закон України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюють на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положення ч.ч. 1, 2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" визначають, що Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази.

Приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачають вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Відповідно до абз. 1, 5, 6 п.3.19. Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18 одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК України). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК України). Суддя має роз'яснити сторонам процесуальні наслідки припинення провадження зі справи, зазначивши про це в ухвалі. В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПКУ), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.

Згідно абз. 8 п. 3.19 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18 умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета.

Положення абз. 9 п.3.19 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18 визначають, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Так, судом встановлено, що ухвала господарського суду Одеської області від 01.04.2013р. по справі № 5017/3415/2012 про затвердження мирової угоди, укладеної між Приватним акціонерним товариством „УВК Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К", не містить строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, резолютивної частини рішення (в розумінні того, які саме примусові дії необхідно вжити). Однак, з врахуванням того, що мирова угода за своєю правовою природою покликана на мирне врегулювання відносин сторін за взаємною згодою, ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не може містити положень щодо заходів примусу, оскільки на стадії затвердження мирової угоди не можна заздалегідь встановити, в якій саме частині боржник відмовиться чи зволікатиме з її виконанням, у передбачені нею строки.

За відсутністю в ухвалі суді від 01.04.2013 р. всієї сукупності реквізитів, передбачених ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" суд доходить висновку щодо відсутності у позивача підстав для пред'явлення вказаної ухвали суду до примусового виконання у рамках виконавчого провадження.

Таким чином, положення Закону України "Про виконавче провадження" передбачають порядок виконання судових рішень у порядку примусу, тоді як мирова угода, затверджена судом, у першу чергу спрямована на добровільне її виконання, отже ухвала про її затвердження, як було зазначено вище, може не відповідати ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", але у випадку невиконання стороною умов такої мирової угоди, заінтересована сторона не позбавлена права звернутись до господарського суду із відповідною позовною заявою про спонукання відповідача до її виконання.

Положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Приписи ст. 12 ГПК України, зокрема п. 1, встановлюють, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Проте, у разі якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", то така ухвала не має статусу виконавчого документу і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися до суду з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду.

Частина 1 ст. 55 Конституції України містить імперативний припис, згідно якої кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

З врахуванням наведених положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що згідно укладеної між сторонами спору мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2013 р. по справі № 5017/3415/2012, у сторін по справі виникли певні зобов'язання, зокрема, у відповідача - щодо погашення заборгованості в порядку та у строк, визначені в ухвалі суду.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, суд вважає, що право позивача на примусове виконання ухвали суду від 01.04.2012 р. по справі № 5017/3415/2012 про затвердження мирової угоди, укладеної між Приватним акціонерним товариством „УВК Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К" до вирішення спору по суті, може бути реалізовано в межах окремого позовного провадження, саме за рахунок зобов'язання відповідача виконати умови мирової угоди в частині про зобов'язання відповідача сплатити кошти в сумі 18365,33 грн., з огляду на відсутність можливості у позивача захистити порушене право у спосіб, встановлений для виконання ухвали про затвердження мирової угоди у примусовому порядку за невідповідності цієї ухвали вимогам, що пред'являються до виконавчого документа згідно із положеннями Закону України „Про виконавче провадження".

За таких обставин, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2013 р. по справі № 5017/3415/2012, в частині щодо сплати на користь позивача боргу в сумі 18365,33 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу суд зазначає наступне. Оскільки зобов'язання між сторонами по договору, з якого виник спір, припинені за домовленістю сторін, а мировою угодою, яка була затверджена судом, врегульовано спір про стягнення заборгованості, відповідно відбулась заміна одного зобов'язання іншим.

Отже, оскільки вимога про стягнення заборгованості позивачем вже заявлялась та за домовленістю сторін в мировій угоді, затвердженій судом, було встановлено нове зобов'язання відповідача щодо сплати заборгованості, відповідно суд може захистити порушене право позивача у такий спосіб як примусове виконання обов'язку в натурі. При цьому з огляду на задоволення судом заявленого позову в частині вимог про зобов'язання виконати в натурі обов'язок по сплаті боргу відповідно відсутні підстави для примусового стягнення вказаної суми боргу. Відтак, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої суми заборгованості.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „УВК Україна" частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного акціонерного товариства „УВК Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К" про зобов'язання виконати умови мирової угоди та стягнення 18 365,33 грн. задовольнити частково.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К" (67452, Одеська область, Роздільнянський район, смт. Лиманське, вул. Леніна, буд. 58; код ЄДРПОУ 31892908; п/р 26009000181978 в ПАТ „ЕРСТЕ Банк, МФО 380009) виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2013 р. по справі № 5017/3415/2012, та сплатити на користь Приватного акціонерного товариства „УВК Україна" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; код ЄДРПОУ 36449095; п/р 260041768 в АТ „Райффайзен Банк Аваль", м. Київ, МФО 300335) суму заборгованості у розмірі 18365/вісімнадцять тисяч триста шістдесят п'ять/грн. 33 коп.

3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К" (67452, Одеська область, Роздільнянський район, смт. Лиманське, вул. Леніна, буд. 58; код ЄДРПОУ 31892908; п/р 26009000181978 в ПАТ „ЕРСТЕ Банк, МФО 380009) на користь Приватного акціонерного товариства „УВК Україна" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; код ЄДРПОУ 36449095; п/р 260041768 в АТ „Райффайзен Банк Аваль", м. Київ, МФО 300335) витрати по сплаті судового збору в сумі 1147/одна тисяча сто сорок сім/грн. 00 коп.

4. В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства „УВК Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ланжерон і К" про стягнення 18365,33 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17.02.2014 р.

Суддя Петров В.С.