Ухвала суду № 37238545, 13.02.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3824/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача - Сурматюк С.С., Кобець О.П., представники на підставі довіреностей

відповідача - Волчецький І.М., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Славутський ремонтно-механічний завод" до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2013 року товариство з додатковою відповідальністю "Славутський ремонтно-механічний завод" звернулось до суду з позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000952201 від 16.07.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств приватної форми власності в сумі 138406 грн.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 17.12.2013 року вказаний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу , в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Обгрунтовуючи апеляційні вимоги скаржник зазначив про заниження позивачем податку на прибуток за 2011 рік внаслідок безпідставного віднесення останнім до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрат по операціях придбання у ТОВ "Трансмет" товарно-матеріальних цінностей (брухт чавунний), що реально не здійснювались в межах господарської діяльності суб'єктів господарювання. Так під час перевірки позивачем не надано актів походження металобрухту (актів списання), а також документів, які б засвідчували якість та відповідність вимогам Державного стандарту ДСТУ 4121-2002, що також не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апелянта заперечив та посилаючись на обставини викладені у письмових запереченнях, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період часу з 12.06.2013 року по 20.06.2013 року працівником Славутської ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку товариства з додатковою відповідальністю "Славутський ремонтно-механічний завод" з питань правомірності декларування сум доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 по взаємовідносинах з ТОВ "Трансмет".

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 01.07.2013 року №595/22/00383863 відповідно до висновків якого встановлено порушення: п.138.1, п.138.2 та п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України від 02.12.2010р. №2755-VI, що призвело до заниження податку на прибуток за 2011 рік на суму 138406,00 грн., в т.ч. за 2 квартал 2011 року 70636,00 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 60931,00 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 6839,00 грн..

На підставі висновків акту перевірки від 01.07.2013 року №595/22/00383863 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000952201 від 16.07.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств приватної форми власності в сумі 138406,00 грн.

Не погоджуючись із висновками викладеними в акті перевірки від 01.07.2013 року №595/22/00383863, позивач подав до Славутської ОДПІ заперечення до акта виїзної позапланової перевірки від 01.07.2013р. №595/22/00383863, на що отримав висновок розгляду заперечення наданого ТДВ "Славутський РМЗ" на акт перевірки Славутської ОДПІ від 01.07.2013 №595/00383863 від 10.07.2013р. №4030/10/22-120, відповідно до якого відповідачем зазначено, що заперечення надані ТДВ "Славутський РМЗ" необґрунтовані, а висновки акту перевірки від 01.07.2013р. №595/22/00383863 залишено без змін.

Вподальшому позивачем подана скарга №423 від 22.07.2013р. до Головного управління Міндоходів в Хмельницькій області, за результатами розгляду якої Головним управлінням Міндоходів у Хмельницькій області прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги від 16.09.2013р. №4691/10/22-01-10-02-14, відповідно до якого залишено без змін податкове повідомлення-рішення Славутської ОДПІ від 16.07.2013 №0000952201, а скаргу ТДВ "Славутський РМЗ" - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Таким чином спірні правовідносини у даній справі виникли з приводу правомірності визначення товариством податкового зобов'язання по податку на прибуток, оскільки на думку податкового органу, занижено податок на прибуток за 2011 рік на суму 138406,00 грн. внаслідок безпідставного віднесення ТДВ "Славутський РМЗ" до складу витрат вартість товарно-матеріальних цінностей (брухт чавунний) по операціях із ТОВ "Трансмет" в розмірі 601766,00 грн., в т.ч. за 2 квартал 2011 року в сумі 307116,00 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 264914,00 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 29736,00 грн., що реально не здійснювались в межах господарської діяльності суб'єктів господарювання, проведено лише документальне їх оформлення з метою легалізації погодження брухту, формування відповідної ціни та формування податкового обліку в частині витрат.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення №0000952201 від 16.07.2013 року, водночас позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Податковим органом 16.07.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення 30000952201, яким за порушення п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 138406 грн.

Відповідно до п.138.1. ст.138 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4. ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.138.8. ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так доводи податкового органу ґрунтувались на тому, що позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Трансмет».

01.04.2011 року між ТОВ «Трансмет» (постачальник) та ВАТ «Славутський ремонтно-механічний завод» (покупець) укладено договір поставки металобрухту чорних металів №28, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити брухт чорних металів, надалі товар, на умовах цього договору.

Операції за вказаним договором позивач підтвердив наданими специфікаціями до договору, видатковими накладними, прибутковими накладними, платіжними дорученнями, виписками з банківських рахунків, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, посвідченнями, актами приймання, наказами про відрядження, виписками з наказів про відрядження та відомостями списання пального.

Також, товар при прийнятті було перевірено на радіаційну безпечність та вибухонебезпечність про що складено акти приймання металів чорних (вторинних) та посвідчення про вибухонебезпечність і радіаційну безпечність брухту відходів чорних металів.

Крім того матеріали справи містять докази, які підтверджують факт використання придбаного металобрухту у власній господарській діяльності позивача, його переробку на чавунні вироби та подальшу реалізацію вироблених товарів (т.2 а.с. 77-104).

За таких обставин позивачем доведено правомірність формування податку на прибуток за 2011 рік шляхом включення до валових витрат витрати на придбання товару у ТОВ «Трансмет».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на відсутність документів, що засвідчують якість товару та його відповідність вимогам ДСТУ 4121-2002, оскільки наявні в матеріалах справи посвідчення, складені відповідно до Національного стандарту України на метали чорні (ДСТУ 4121-2002), що спростовує доводи Славутської ОДПІ наведені в апеляційній скарзі.

Крім того безпідставними є доводи податкового органу щодо відсутності контрагента позивача за місцезнаходженням на дату проведення перевірки, як на підставу для висновків про відсутність реальних наслідків укладених з цим контрагентом договору, оскільки задовго до проведення перевірки господарські відносини позивача з ТОВ "Трансмет" завершились. При цьому відповідачем не надано жодного доказу відсутності господарської діяльності ТОВ "Трансмет" на дату поставки товару, факт якої підтверджений наявними у справі первинними документами.

В свою чергу ПК України, не ставить право платника податку на віднесення до складу валових витрат в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення витрат.

Крім того в матеріалах адміністративної справи міститься рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.10.2013 року по справі №924/1162/13 за позовом ТОВ "Трансмет" до ТОВ "Славутський ремонтно-механічний завод" про стягнення заборгованості у розмірі 42061,50 грн. відповідно до договору поставки металобрухту чорних металів №28 від 01.04.2011 року, що підтверджує факт здійснення господарських відносин.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо посилання податкового органу на акт Тернопільської ОДПІ Тернопільської області № 1293/22-50/24628559 від 11.02.2013 року у якому зроблені висновки про безпідставність включення контрагентом позивача - ТОВ «Трансмет» до сладу доходу та до складу витрат вартість ТМЦ по господарським операціям з ТОВ «Скрап-Мет», суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000952201 від 16.07.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток сумі 138406,00 грн., так як правомірність його прийняття не підтвердилась під час апеляційного розгляду.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 лютого 2014 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Ватаманюк Р.В.

Сторчак В. Ю.