Рішення № 37238318, 14.02.2014, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 119/225/13- ц

2/119/11/14

РІШЕННЯ

Іменем України

14 лютого 2014 року Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі : головуючого судді - Микитюк О.А. за участю секретаря - Касянюк Т.М. та Шукурової Е.Н. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони Російської Федерації в особі військової частини 09703-11 про стягнення премії, моральної шкоди, судових витрат -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги звернулася до суду із позовом до МО РФ в особі вч 09703-11 і просила стягнути з відповідача на свою користь щоквартальну премію за період з 01 липня 2010 року і по 31 серпня 2012 року в сумі 72700 грн. , моральну шкоду в сумі 5000 грн. та судові витрати в сумі 575,11 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01 січня 1997 року по 31 серпня 2012 року працювала у вч 09882 на посаді інженера 1 категорії в метрологічному відділі, а з 15 серпня 2011 року була переведена на посаду техніка 1 категорії 1 управління бази вч 09882. 31 серпня 2012 року звільнена за скороченням штату на підставі п. 1 ст.. 40 КЗОТ України. За час роботи добросовісно виконувала свої обов'язки, отримувала грамоти та подяки , будь-яких доган чи стягнень за порушення дисципліни, або невиконання трудових обов.язків не отримувала. В листопада 2012 року їй стало відомо, що робітникам вч 09882, в тому числі і звільненим разом з нею і знову прийнятим на роботу, була виплачена премія за результатами роботи в 3 кварталі 2012 року. Вона вказану премію не отримала і остання не була включена в суму, виплачену їй при остаточному розрахунку, а також, не включена в середній заробіток, що призвело до зменшення суми пенсійних виплат. Пунктом 11 наказу Міністра оборони РФ № 1010 від 26 липня 2010 зазначено, що не підлягають додатковому стимулюванню особи цивільного персоналу, що мають дисциплінарні стягнення за невиконання або неналежне виконання за їх провиною покладених на них трудових обов'язків. Оскільки вона працювала в третьому кварталі у вказаній військовій частині, вона має право на отримання цієї премії. Крім того, вказана премія виплачувалася деяким особам військової частини протягом 2010-2012 року, хоча повинна була виплачуватися усім особам. Військова частина 09882 була перейменована у вч 09703-11 і остання є її правонаступником, тому саме до неї пред,явлені позовні вимоги. Також, позивач посилалася на ті обставини, що згідно наказу Міністра оборони РФ № 1010 від 26 липня 2010 року премія повинна виплачуватися щоквартально в межах сум, доведених на ці цілі, в тому числі до військових частин. Доведення сум премії до військової частини і отримання премій працівниками військової частини щоквартально підтверджується даними звіту 1-ДФ, наданий в податкову інспекцію за період 2010-2012 року. Також, позивач просила стягнути моральну шкоду в розмірі 5000 грн., яку обґрунтовує тим, що відповідач порушив її права, вона є пенсіонеркою і проживає на свою пенсію, неотримання додаткового матеріального доходу і переживання з цього приводу призвели до погіршення її стану здоров'я, вона неодноразово зверталась до лікарів у зв.язку з погіршенням здоров'я, застосовувала додаткові зусилля для поновлення своїх прав. Позивач, також, просила стягнути судові витрати.

У судовому засіданні позивач та її представники позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, уточнивши, що позовні вимоги заявлено тільки до Міністерства оборони РФ в особі військової частини 09703-11. Військова частина 09703-11 є відповідачем по справі, оскільки саме вона є правонаступником в/ч 09882. Позивачем та його представниками надані пояснення, аналогічні позовній заяві від 14 лютого 2014 року і зазначено, що з 2010 року сплачувалася премія за наказом № 1010, розмежувань такої премії між військовослужбовцями та цільними працівника самим наказом не передбачено, а отже позивач має право на її отримання за весь період роботи до звільнення, включення суми премії в суму розрахунку. Також, посилалися на ті обставини, що прокурором не було проведено перевірку фінансової діяльності за період 2010-2012 року, а тому і не були виявлені порушення закону в сфері виплати грошових коштів. Командир частини протягом 2010-2012 року на свій розсуд розподіляв премії між декількома особами і це підтверджується аналізом звіту 1-ДФ.

Представник Міністерства оборони РФ у судове засідання не з,явився, про день слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується протоколами судових засідань Пресненського районного суду м. Москва від 24 липня 2013 року та Хамовнічеського районного суду м. Москва від 25 жовтня 2013 року. Представник МО РФ надав суду письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у останніх, просив в задоволенні позову відмовити.

Командиру вч 09703-11 також, в судове засідання не з,явився, про день слухання справи повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення в яких просив в задоволенні позову відмовити, оскільки позивач в їх частини ніколи не працювала, вони не є правонаступниками вч 09882 і остання розформована, військові частини не є юридичним особами і не можуть самостійно приймати участь в судовому процесі.

Суд, заслухавши учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статті 8 КЗпП трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також, трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".

У статті 8-1 КЗпП зазначено, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про міжнародне приватне право», до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Статтею 53 вказаного закону передбачено, що трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо: 1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України; 2) громадяни України уклали з роботодавцями - фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота; 3) це передбачено законом або міжнародним договором України.

14.01.1993 року укладено Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка набула чинності з моменту підписання 14.01.1993 року.

Згідно ст. 4 Угоди, трудова діяльність Працівника оформлюється трудовим договором (контрактом), укладеним з роботодавцем згідно з трудовим законодавством Сторони працевлаштування. Роботодавець реєструє укладені трудові договори (контракти) в установах, визначених Уповноваженими Органами.

Статтею 6 Угоди встановлено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші).

Відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, ратифіковані Законом України від 24.03.1999 року № 547-XIV, території військових частин РФ розміщені на орендованій території України.

Отже, з урахуванням того, що позивачка виконувала роботу на території України, є громадянкою України, постійно проживає та зареєстрована у м. Феодосії, працювала у військової частині 09882 як вільнонаймана, податки з її заробітної плати йшли в бюджет держави Україна, була звільнена за ст. 40 КЗпП України, а тому правовідносини, які виникли між сторонами, підлягають регулюванню відповідно до законодавства України.

Це також зазначено у наказі Міністра оборони РФ №557 від 11 грудня 1993 року «О заключении трудовых договоров (контрактов) с гражданским персоналом ВС РФ» (строк дії до 31 грудня 2012 року) та наказом №3910 від 29 грудня 2012 року «О представителях Министерства обороны Российской Федерации, осуществляющих полномочия работодателя в отношении воинских частей и организаций Вооруженных Сил Российской Федерации».

Однак, враховуючи, що фінансування діяльності військових формувань здійснюється Російською Федерацією (стаття 8 Угоди про статус та умови перебування ЧФ РФ….), при визначення розміру грошових коштів, що підлягають виплаті, суд керується також і нормативно-правовими актами РФ.

Згідно із ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У відповідності до вимог ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх позовних вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Виходячи з системного аналізу норм статей 94, 97 КЗпП України, статей 2, 13 Закону України «Про оплату праці», власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Тобто, роботодавець може установлювати вищі, але не менші розміри виплат порівняно з регламентованими законодавством та визначеними угодами різних рівнів.

Статтею 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Оплата праці цивільного персоналу бюджетних закладів Міністерства оборони РФ, у тому числі військових частин здійснюється на підставі Положення «О системе оплаты труда гражданского персонала бюджетных учреждений Министерства обороны Российской Федерации, осуществляющих деятельность в сфере образования, медицины, культуры, науки, спорта, туристическо-оздоровительной, редакционно-издательской, а также воинских частей и иных организаций вооруженных сил Российской Федерации», затвердженого Наказом Міністра оборони РФ від 10.11.2008 року № 555 (із змінами та доповненнями), де передбачено, що виплати стимулюючого характеру, їх розмір і умови виплати встановлюються положеннями про оплату праці (колективними договорами, іншими локальними нормативними актами) у відповідності із трудовим законодавством та іншими нормативно правовими актами, за участю профспілкового органу або іншого органу працівників в межах лімітів бюджетних зобов'язань і коштів, передбачених на ці цілі річним фондом оплати праці, доведених до отримувачів бюджетних коштів відповідними розпорядниками коштів федерального бюджету.

На виконання п. 5 наказу Міністра оборони РФ від 10.11.2008 року № 555, у військових частинах розроблені Положення про оплату праці цивільного персоналу і Положення про преміювання цивільного персоналу, де зазначено, що заробітна плата працівника включає посадовий оклад з урахуванням підвищень, компенсаційні і стимулюючі виплати. Компенсаційні і стимулюючі виплати встановлюються і виплачуються в межах лімітів бюджетних зобов'язань, доведених до отримувачів бюджетних коштів відповідними розпорядниками коштів федерального бюджету на виплату заробітної плати. Перелік виплат стимулюючого характеру у федеральних бюджетних установах затверджений наказом Мінздравсоцрозвитку РФ від 29.12.2007 року № 818 і наказом Міністра оборони РФ від 10.11.2008 року № 555, він включає: виплату за вислугу років, преміювальні виплати за підсумками праці, одноразову грошову винагороду, надбавку за складність і спеціальний режим роботи. Такі ж самі види виплат стимулюючого характеру, які проводяться за рахунок коштів економії фондів оплати праці, передбачені умовами Колективного договору, що укладений між профспілковими комітетами № 311, № 312, № 313, № 315, № 316, № 317, № 319, № 330, № 339, № 341 Загальноросійської профспілки робітників та службовців ЗВМФ Росії і командуванням військової частини 09882 на 2010-2011 роки.

Відповідно до Указу Президента Російської Федерацій від 26 грудня 2006 року №1459 « О дополнительных мерах по повышению эффективности использования средств на оплату труда работников федеральных органов исполнительной власти», керівникам федеральних органів виконавчої влади надано певні повноваження щодо організації праці та її оплати працівникам підвідомчих відомств.

Згідно п. 7 Указу встановлено, що керівникам федеральних органів виконавчої влади надано право використовувати кошти федерального бюджету на оплату праці та грошове забезпечення, що з'явилися у результаті скорочення численності працівників, осіб рядового та керівного складу та цивільного персоналу, на виплату працівникам, особам рядового та керівного складу та цивільному персоналу премій за результатами служби.

Судом встановлено, що позивач 01 січня 1997 року прийнята у військову частину 09882 на посаду інженера 1 категорії та звільнена згідно із наказом від 31.08.2012 року № 791 за скороченням штату на підставі ст. 40 п. 1 КЗпП України (а.с.5,6,7 т.1). При звільненні позивач отримала розрахунок.

Згідно дерективних вказівок Міністерства оборони РФ від 24 травня 2012 року № 30 «Об организационных мероприятиях, проводимых в Вооруженных силах Российской Федерации в 2012 году» та Генерального штабу Збройних сил РФ від 21 червня 2012 року №314/5/2813 у 2012 році проведено організаційно-штатні заходи, відповідно до яких розформовано військову частину 09882 з 01 вересня 2012 року. Правонаступників військова частина не має. Для вирішення конфліктних ситуацій по забезпеченню повного розрахунку військовослужбовців та цивільного персоналу призначено вч 63876.

Однак позивач вважає, що саме вч 09703-11 є правонаступником вч 09882, і саме вона повинна відповідати за порушені права позивача.

З листа Феодосійської ОДПІ ГУ Міндоходів в АР Крим від 06.09.2013 року (том 1 а.с. 76) слідує, що згідно отриманим даним ФОДПІ була повідомлена про перейменування в/ч 09882 на в/ч 09703-11 із зберіганням ЄДРПОУ 07589705. Одночасно, військова частина 09703-11 не зареєстрована як юридична особа у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Посилання позивача та його представників на відповідь податкової інспекції про перейменування військових частин є безпідставними, оскільки цей документ не визначає правонаступника, а код ЄДРПОУ у податковій не може свідчити про їх правонаступництво.

Військові частини РФ не є юридичними особами, а отже не можуть виступати в суді в якості відповідача.

Згідно відповіді військової частини 09703-11, будь-які документи стосовно військової частини 09882 у військовій частині 09703-11 відсутні.

Як встановлено в судовому засіданні позивач ніколи не працювала у вч 09703,а її припущення щодо правонаступництва останньої частини не засновані на доказах.

Відповідно до Указу Президента РФ №1459 від 26 грудня 2006 року, Міністром оборони РФ 26 липня 2010 року прийнято наказ №1010 «О дополнительных мерах по повышению эффективности использования фондов денежного довольствия военнослужащих и оплаты труда лиц гражданского персонала Вооруженных сил Российской Федерации», яким затверджено порядок визначення та витрат обсягів бюджетних коштів, що направлено на додаткові виплати військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, та премії особам цивільного персоналу ВС РФ. Шляхом видання даного наказу Міністр оборони РФ визначився із тим, яким чином будуть використовуватися грошові кошти у разі їх економії, право на розпорядження якими він отримав у зв'язку із прийняттям указу президента РФ.

Пунктом 1 додатку до наказу №1010 визначено, що додаткові виплати військовослужбовцям та премії особам цивільного персоналу сплачуються щоквартально у рамках сум, доведених для даних цілей до центральних органів військового управління, видів ВС, військових округів, флотів, родів військ ВС, об'єднань, військових частин та організацій ВС.

Пунктом 2 зазначено, що витрат на додаткове матеріальне стимулювання здійснюється за рахунок економії бюджетних коштів у результаті скорочення численності особового складу ВС в межах доведених Міністерству оборони на відповідний фінансовий рік лімітів бюджетних зобов'язань на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям та оплату праці особам цивільного персоналу.

Відповідно до п. 3 додатку наказу, розмір економії фінансово-економічними органами визначається за результатами використовування лімітів бюджетних коштів після здійснення усіх необхідних виплат.

Таким чином, перерахування грошових коштів здійснюється не тільки на підстав наказу №1010, а й при наявності відповідного рішення Міністра Оборони РФ про реалізацію вказаного наказу.

З аналізу вказаних положень вбачається, що вказані виплати будуть проводитися щоквартально, але у обсягу конкретних сум, що виділені для певної військової установи та у разі економії коштів і тільки після здійснення усіх обов'язкових виплати (у тому числі й заробітної плати та грошового забезпечення ). Виплати сум додаткового стимулювання здійснюється у разі, якщо МО РФ спеціально для даної мети перераховано грошові кошти військовослужбовцям та цивільному персоналу та у розмірах, доведених для даних цілей.

Крім того, слід зазначити, що наказом №1010 (пункт 3) витребування додаткових коштів на виплату грошових коштів військовослужбовців та заробітну плату особам цивільного персоналу понад затверджених лімітів бюджетних зобов'язань на ці цілі заборонено.

Таким чином, суд не приймає до уваги пояснення позивача, що вказані суми повинно бути обов'язково сплачено щоквартально, оскільки дані виплати здійснюються тільки у разі, якщо грошові кошти виділялися для даної мети. Вказане свідчить про необов'язковість спірних виплат.

Згідно п. 5 додатку до наказу, розрахункова сума для виплат додаткового стимулювання розраховується відповідно до численності військо службових та осіб цивільного складу керівниками щодо підлеглих військ, установ тощо.

Отже, розрахунок розміру додаткового стимулювання здійснюється відповідно до кількості військовослужбовців та працівників, наявної на момент прийняття рішення про додаткове стимулювання, а тому відсутні підстави вважати, що дані виплати розраховуються з урахуванням працівників, що звільнено. Крім того, пунктом 6 вказаного додатку встановлено, що у конкретних військових частинах додаткове стимулювання здійснюється на підставі наказів командирів. Отже, відносно працівників, що звільнено, жодний командир не може видати відповідний наказ, оскільки дана особа не є йому підлеглою.

Як встановлено в судовому засідання, позивач була звільнена 31 серпня 2012 року з вч 09882, а виплата премії була здійснена в листопаді 2012 року, отже на момент сплати премії позивач не працювала у будь-який військовій частині, а тим більше ніколи не працювала у військовій частині 09703-11, а тому командир частини 09703-11 не мав підстав для включення позивача в наказ для виплати премії.

У судовому засіданні головний бухгалтер військової частини 09703-11 ОСОБА_2 пояснила, що виплати військового забезпечення та оплата праці особам цивільного персоналу здійснюється за різними статтями та кодами. У разі надходження грошових коштів, вони приходять за конкретним кодом і не повинно бути витрачено не за призначенням. Тобто, якщо грошові кошти прийшли для військослужбовців, їх неможливо витратити на оплату праці цивільному персоналу. Крім того, пояснила, що до 4 кварталу 2012 року цивільні працівники жодного разу не отримували премію за наказом № 1010, оскільки не було відповідного фінансування.

Отже, виплати військовослужбовцям та цивільним здійснюються за різними кодами, рішення Міністра оборони РФ може бути прийнято стосовно військовослужбовців та цивільного персоналу окремо та грошові кошти надходять з цільовим призначенням. Підставами для виплат премій конкретній особі є наказ командира, якому дана особа підлегла.

Порядок оплати праці цивільного персоналу військових частин та установ ВС РФ регулюється Наказом Міністра оборони РФ від 10.11.2008 року №555 « О мерах по реализации в Вооруженных Силах РФ Постановления Правительства РФ от 05 августа 2008 года №583 «О введении новых систем оплаты труда работников федеральных бюджетных учреждений и федеральных государственных органов, а также гражданского персонала воинских частей, учреждений и подразделений федеральных органов исполнительной власти, в которых законом предусмотрена военная и приравненная к ней служба, оплата труда которых в настоящее время осуществляется на основе Единой тарифной сетки по оплате труда работников федеральных государственных учреждений». Наказом Міноборони РФ №555 затверджено «Положение о системе оплаты труда гражданского персонала бюджетных учреждений Министерства обороны РФ…» та «Порядок формирования и использования годового фонда оплаты труда гражданского персонала бюджетных учреждений МО РФ….» Даними нормативно-правовими актами передбачено перелік додаткових виплат, які є обов'язковими для отримання працівником та позбавлення яких потребує погодження із профспілковим комітетом, та дані положення містять норми трудового права. Нормативно-правові акти, що перелічено вище, чітко регламентують розмір додаткових премій, порядок їх виплат, підстави виплат та підстави позбавлення цих виплат. Виплати за вказаними нормативно-правовими актами є гарантованими виплатами, які працівник отримує за будь-яких підстав (крім наявності дисциплінарного стягнення), виплата яких заплановано бюджетом, незалежно від скорочення штатів, здійснення інших платежів (утримання майна частини тощо), організаційних заходів та гарантується трудовим законодавством. Тобто, дані виплати, як обов'язкові, входять у систему оплати праці.

Судом у судовому засіданні встановлено обставини щодо перерахування грошових коштів у 2010-2012 роках для виплату премій цивільному персоналу.

Так, згідно пояснень представника МО РФ перше рішення Міністра оборони РФ про додаткове матеріальне стимулювання цивільного персоналу було прийнято 04 жовтня 2012 року і виплати за наказом №1010 цивільному персоналу до цього часу не здійснювалися, грошові кошти надходили тільки для військослужбовців.

Також, в судовому засіданні встановлено, що грошові кошти сплачуються тільки в межах сум, що доведено для даних цілей. Вказані суми надходять за конкретними кодами. Фінансово-економічне управління ЧФ повідомило, що до військової частини 09882, у якій працювала позивачка, грошові кошти для додаткового стимулювання цивільного персоналу з липня 2010 року та за 1-3 квартал 2012 року не доводилися у зв'язку із відсутністю рішення про це Міністра оборони РФ. Перше фінансування було здійснено в 4 кварталі 2012 року. Вказані обставини підтверджені поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які є фінансовими працівниками частини 09703-11 та працювали раніше у військовій частині 09882.

З відповіді заступника директора Департаменту бюджетного планування та соціальних гарантій МО РФ від 11.11.2013 року вбачається, що в 2010-2011 та першому півріччі 2012 року економії бюджетних коштів не малося а тому рішення про додаткове стимулювання цивільний працівників не приймалося.Защзгначені обставини підтверджуються і листом ФЕУ ЧФ від 30.10.2013 року № 66/33-1693.

Вказані обставини встановлені і рішенням Феодосійського міського суду від 28 листопада 2013 року, яке набрало законної сили 14 січня 2014 року, а тому в силу ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Доводи позивача стосовно того, що виплати стимулюючого характеру відповідно до Наказу Міністра оброни № 1010 від 26.07.2010 року виплачувалися особам цивільного складу і раніше, тобто у 2010 році, 2011 році та 2012 року всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України не підтверджені відповідними доказами і спростовуються матеріалами справи, носять характер припущення і суперечать обставинам справи.

Вказані вище обставини свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення премії.

Також, суд не вбачає правових підстав для включення суми премії в суму середнього заробітку, оскільки як вбачається з листа ФЕУ ЧФ від 22.11.2012 року, сума премії сплачується за рахунок економії бюджетних засобів та скорочення чисельності в тому числі цивільного персоналу, ці виплати не є обов.язковими і не передбачені системою оплати праці. Спірні виплати відсутні у колективному договорі, а тому право вимоги про стягнення виплат додаткового стимулювання та включення їх в середній заробіток позивач має тільки у разі, якщо спірні виплати було здійснено цивільному персоналу за 2010- 2012 роки до моменту її звільнення.

Також, суд не приймає до уваги пояснення позивача та її представників, що розрахунок грошових коштів на додаткове стимулювання виділялися відповідно до кількості працюючих на початок року, оскільки, відповідно до указу президента РФ на відповідний рік розраховувався федеральний бюджет на грошове забезпечення та оплату праці, а не додаткові виплати.

Не заслуговують на увагу і доводи позивача та її представників з приводу сплати премії саме за результатами роботи в 3 кварталі 2012 року, коли позивач ще працювала у військовій частині, оскільки рішення про виплату премії було прийнято в 4 кварталі 2012 року із розрахунку працюючих на цей час осіб, позивач вже була звільнена за скороченням штату.

Також суд не приймає до уваги заперечення позивача та його представників про обов'язковість прийняття рішення про виплату додаткових грошових коштів, оскільки, згідно положень вказаного вище указу президента РФ, прийняття рішення про виплату додаткових коштів є правом керівника федерального органу виконавчої влади за наявності грошових коштів. Указ не встановлює обов'язок Міністра оборони РФ приймати рішення про виплату будь-яких періодичних виплат.

Оскільки судом не встановлено факту порушення прав, суд не знаходить правових підстав для стягнення моральної шкоди та судових витрат.

Повний текст рішення складено 20 лютого 2014 року.

Керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Феодосійський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання останньої рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий (підпис) О.А. Микитюк

копія вірна: суддя- секретар-