Постанова № 37233204, 17.02.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2014 р. Справа № 909/1235/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Орищин Г.І.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного державного об»єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2013р.

у справі № 909/1235/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополіс-Плаза», м.Херсон

до Івано-Франківського обласного державного об»єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, м.Івано-Франківськ

про стягнення 2 101 571,69 грн. заборгованості за договором поставки,

з участю представників :

від скаржника - не з»явився

від позивача - не з»явився

Сторони у справі - Івано-Франківське обласне державне об»єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та товариство з обмеженою відповідальністю «Акрополіс-Плаза» в судове засідання 17.02.2014р. не з»явились, подали суду 14.02.2014р. клопотання, в якому просили розгляд апеляційної скарги відкласти у зв'язку з неможливістю забезпечити участь повноважних представників в судовому засіданні. Оцінюючи подані сторонами клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК). З огляду на викладене та зважаючи на те, що відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст. 77 ГПК України, є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, колегія суддів в задоволенні клопотань відмовляє та вважає за можливе, враховуючи повідомлення всіх сторін про дане судове засідання, розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2013р. у справі № 909/1235/13 (суддя Ткаченко І.В.) задоволено частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополіс-Плаза» та стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об»єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь позивача 1970037,92 грн. основного боргу, 21697,40 грн. - 3% річних та 39834,70 грн. судового збору, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - Івано-Франківське обласне державне об»єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, в порушення статті 43 ГПК України господарський суд не вжив заходів, спрямованих на всебічне, повне і об»єктивне встановлення всіх обставин справи, оскільки, як зазначає скаржник, за умовами укладеного між сторонами договору поставки його загальна сума становить 12596750,00 грн, яка перевищує розмір статутного капіталу Івано-Франківського ОДОСП, що не відповідає п.9.1.3 Статуту об»єднання, згідно якого останнє має право самостійно, без погодження з Уповноваженим органом управління, укладати договори та угоди на суму, що не перевищує розмір статутного фонду. Крім того, як зазначає скаржник, даний договір від імені Івано-Франківського ОДОСП підписаний Банніковим Д.С. без належних на те повноважень, так як відомості про керівника Баннікова Д.С. в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні. На момент укладення договору керівником відповідача зазначений Гебура Т.М. Також скаржник зазначає, що всупереч Статуту Івано-Франківського ОДОСП контракт із Банніковим Д.С. не укладався, він діяв лише на підставі наказу Концерну «Укрспирт», що не наділяє його належними повноваженнями здійснювати керівництво та управління об»єднанням, в тому числі і підписувати договори.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

25 лютого 2013р. між ТОВ "Акрополіс-Плаза" (постачальник) та Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (покупець) був укладений договір поставки № 15/1.

Згідно з п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність покупця товари, вказані в Специфікаціях, що є невід'ємними додатками до цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Відповідно до розділу 2 Договору, поставка товару здійснюється на умовах та в строк, визначений в Специфікації; право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання видаткової накладної, яка надається покупцю на підставі наданої ним довіреності; передача товару засвідчується відповідним актом, що підписується представниками сторін; одночасно з видатковою накладною постачальник зобов'язується передати покупцю документи, що стосуються товару, а саме: податкову накладну, рахунок-фактуру; датою поставки товару є дата підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно з п. 4.3 Договору, покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Строки та порядок розрахунків за кожну партію товару визначаються в Специфікації.

Як встановлено у Специфікаціях, покупець здійснює оплату за товар протягом 90 днів з моменту його поставки.

Відповідно до п. 9.1 Договору, цей договір набуває чинності (є укладеним) з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2013 р. У випадку, якщо після закінчення терміну дії Договору не будуть проведені остаточні взаєморозрахунки між сторонами, дія Договору продовжується до моменту повного виконання зобов'язань.

Згідно з п. 6.1 Договору, у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством.

Так, 28 лютого та 11 березня 2013 р., на виконання своїх договірних зобов'язань, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 12 596 750 грн, що підтверджується даними видаткових та податкових накладних, актів прийому-передачі товару (а. с. 20-22, 27-29).

Однак, в порушення узятих на себе договірних зобов'язань, відповідач оплатив поставлений йому позивачем товар лише частково, зокрема, на суму 10 596 750 грн, що підтверджується даними наявних у справі банківських виписок, а також довідкою ПАТ "ЗЛАТОБАНК" про надходження грошових коштів.

04 червня 2013 р. позивач направив відповідачу акт звірки взаємних розрахунків, який відповідач підписав та повернув факсимільним зв'язком.

10 червня та 29 серпня 2013 р. ТОВ "Акрополіс-Плаза" направляло відповідачу претензію та досудову вимогу про сплату заборгованості.

08 липня 2013 р. позивач отримав від відповідача відповідь на претензію, із змісту якої вбачається, що відповідач не заперечує ні факту наявності між сторонами договору поставки № 15/1, ні факту отримання за цим договором товару. Проте, відповідач вказує на відсутність у нього Специфікацій № 1 та № 2.

10 липня 2013р. ТОВ "Акрополіс-Плаза" надіслало Івано-Франківському обласному державному об'єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Специфікації № 1 та № 2, а також ще один примірник акту звірки взаємних розрахунків.

Отже, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями, викладеними у ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як визначено у ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з положеннями статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що належним чином виконавши свої договірні зобов'язання позивач поставив відповідачу товар, який останній оплатив лише частково.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного до висновку, що в результаті неповної оплати отриманого від позивача товару відповідач порушив укладений між сторонами договір поставки, що спричинило виникнення боргу відповідача перед позивачем на суму 1 970 037 грн 92 коп., отже, позов у цій частині підлягає задоволенню.

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, на підставі положень ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 3 % річних на суму 23 640 грн 46 коп. за 146 днів прострочки з 30 травня по 22 жовтня 2013 р. Зазначена вимога позивача обгрунтовано судом частково задоволена, зокрема, на суму 21 697 грн 40 коп. з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, у своєму позові ТОВ "Акрополіс-Плаза" зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 1 970 037 грн 92 коп. є залишковою заборгованістю за Специфікацією № 2, що підтверджується доданими до позовної заяви документами.

Перевіривши матеріали справи, суд встановив, що останній день проведення відповідачем оплати товару за Специфікацією № 2 припадав 09 червня 2013 р. (вихідний день).

Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, останнім днем оплати товару за Специфікацією № 2 слід вважати 10 червня 2013 р. Отже, право нарахування відповідачу 3 % річних виникло у позивача 11 червня 2013 р. й кількість днів прострочки становить 134 дні, а сума яка підлягає стягненню відповідно - 21 697 грн 40 коп.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 107 893 грн 31 коп. пені, нарахованої згідно з ст. 231 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Із змісту укладеного між сторонами договору вбачається відсутність положень про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань у вигляді сплати пені.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2003 р. було порушено провадження у справі про банкрутство щодо відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

Так, згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону № 784-ХІV від 30 червня 1999 року), мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до абзаців 3 і 4 п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18 грудня 2009 р. "Про судову практику в справах про банкрутство", згідно з абзацом четвертим частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). За змістом статті 12 Закону, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Крім того, за вимогами положень ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" № 01-06/249 від 15 березня 2011 р., застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір.

Тому, для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Враховуючи наведене в сукупності, вимога позивача про стягнення з відповідача 107 893 грн 31 коп. пені підставно судом не задоволена.

Також, в засіданні суду апеляційної інстанції 20.01.2014р. представником позивача долучено до матеріалів справи копії банківських виписок від 26.12.2013р. та 27.12.2013р., які підтверджують погашення відповідачем частини боргу, що є предметом позову, що в свою чергу свідчить про визнання відповідачем своїх зобов»язань перед позивачем.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають частково до задоволення.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2013р. у справі № 909/1235/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Повний текст постанови складено « 18» лютого 2014р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Орищин Г.В.

суддя Мельник Г.І.