Ухвала суду № 37231638, 30.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2014 року Справа № 9104/30660/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Большакової О.О.,

суддів Ільчишин Н.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Омеляновська Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області на постанову господарського суду Волинської області від 8 липня 2010 року в адміністративній справі за позовом Колективного підприємства «Ковельбуд» до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Колективне підприємство «Ковельбуд» (далі - КП «Ковельбуд») звернулося до господарського суду Волинської області з адміністративним позовом до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Ковельська МДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 00015923/0, № 00016023/0 від 8 листопада 2007 року, № 00015923/1, № 00016023/1, № 00017023/1, № 00017023/9 від 6 грудня 2007 року.

2 липня 2010 року позивачем було подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої КП «Ковельбуд» просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2008 року № 00016023/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 127681,70 грн. (основний платіж - 85666,60 грн. та 42015,20 грн. - штрафні санкції), податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2008 року № 00015923/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 5991,10 грн. (2450 грн. - основний платіж та 3541,10 грн. - фінансові санкції), податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2008 року № 000170023/3 про визначення зобов'язання з податку на прибуток підприємства в сумі 818,05 грн., відмовившись від решти позовних вимог.

Постановою господарського суду Волинської області від 8 липня 2010 року позов задоволено, визнано частково нечинним податкове повідомлення-рішення Ковельської МДПІ від 25.04.2008 року № 00016023 в частині, яким КП «Ковельбуд» визначено суму податкове зобов'язання за платежем - «податок на прибуток приватних підприємств» - в розмірі 127 681,70 грн., в т.ч. 85 666,50 грн. основний платіж, 42015,20 грн. - штрафні (фінансові) санкції; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Ковельської МДПІ від 25.04.2008 року № 00015923/3, яким КП «Ковельбуд» визначено суму податкового зобов'язання за платежем - «податок на додану вартість» - в розмірі 5991,10 грн., в т.ч. 2450 грн. - основний платіж, 3541,10 грн. - штрафні (фінансові) санкції; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Ковельської МДПІ від 25.04.2008 року № 00017023/3, яким КП «Ковельбуд» визначено суму податкового зобов'язанні платежем - «податок на додану вартість» - в розмірі 2731,20 грн.; визнано частково нечинним податкове повідомлення-рішення Ковельської МДПІ від 25.04.2008 року № 00017023/3 в частині, яким КП «Ковельбуд» визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» - в розмірі 818.05 грн.. У решті позовних вимог провадження у справі закрито.

Не погодившись з таким судовим рішенням, його оскаржила Ковельська міжрайонна державна податкова інспекція Волинської області, подавши апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального законодавства, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про відмову в позові КП «Ковельбуд». Апелянт, зокрема, зазначив, що при написанні акта перевірки податковим інспектором було допущено арифметичні помилки, які не вплинули на кінцевий результат. Позивачем було порушено вимоги пункту 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не включено до валового доходу за четвертий квартал 2006 року вартість гаражу, на який судом було визнано право власності позивача в сумі 17316 грн.. Також за даними бухгалтерського обліку дохід підприємства за перший квартал 2007 року становить 1827804,89 грн., а в декларації з податку на прибуток зазначено 1224018 грн.. У порушення п.п. 6.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» КП «Ковельбуд» зайво включено до складу валових витрат витрати на оплату праці працівників, які були зайняті на ремонті основних фондів підприємства. У порушення п.п. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» КП «Ковельбуд» зайво включено до складу валових витрат витрати зі сплати страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового врахування працівникам підприємства. Всупереч вимогам п.п. 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибудку підприємств» позивачем завищено валові витрати на суму нарахувань до резервного фонду, створеного підприємством для використання витрат на охорону праці, в той час як створення такого фонду не є обов'язковим. Всупереч пункту 5 розділу ІІ «Перехідні положення» Закону України від 1 липня 2004 року № 1957- ІV, п.п. 5.4.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач безпідставно відніс до валових витрат витрати в розмірі 100% на утримання соціальної інфраструктури, в той час як такі можуть бути включені до валових витрат підприємства в розмірі 50%. Тому, на думку апелянта, податковий орган правильно донарахував КП «Ковельбуд» податок на додану вартість. Також позивачем в порушення вимог п.п. 4.1, 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» було занижено базу оподаткування на різницю між звичайною ціною гаражу та ціною реалізації фізичній особі не платнику податку на додану вартість в сумі 2886 грн. та занижено податкове зобов'язання на суму 577 грн.. Судом першої інстанції не враховано, що при реалізації об'єкта до ціни товару не додано податок на додану вартість. Також перевіркою встановлено, що в порушення п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України вд 30 травня 1997 року № 166, при ліквідації основних засобів підприємства занижено базу оподаткування з ПДВ на суму залишкової вартості основних засобів в сумі 4025,44 грн. та занижено податкове зобов'язання за грудень 2006 року на суму 805,09 грн.. Перевіркою встановлено, що згідно акту виконаних робіт за лютий 2005 року КП «Ковельбуд» виконано роботи для Ковельського ПТУ № 5 на суму 40969,20 грн., в тому числі ПДВ - 6828,20 грн.. Ця операція підприємством відображена по бухгалтерському обліку в березні 2005 року всупереч вимогам п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чим занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2005 року та завищено за березень 2005 року в сумі 6828, 20 грн.. Суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що виконані в лютому 2005 року будівельні роботи були оплачені в березні 2005 року за рахунок бюджетних коштів, оскільки датою виникнення податкового зобов'язання є дата надходження таких коштів, тобто звітний податковий період - березень 2005 року. Враховуючи викладене, Ковельська міжрайонна державна податкова інспекція просить скасувати оскаржувану постанову господарського суду Волинської області та прийняти нову про відмову в позові КП «Ковельбуд» повністю.

КП «Ковельбуд» подало до апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції, в якому зазначило, що судове рішення є законним й обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є надуманими і не базуються на матеріалах справи.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи. Причин неявки не повідомили.

З 25 вересня 2007 року по 22 жовтня 2007 року Ковельською МДПІ була проведена виїзна планова перевірка Колективного підприємства «Ковельбуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2004 року по 30 червня 2007 року.

За результатами перевірки складено акт від 29 жовтня 2007 року № 1257/23-01269282 (том 1 а.с. 23-50).

Згідно цього акту перевіркою встановлено порушення пп. 1.12 ст. 1; п.п. 4.1.6., 4.1.1 п. 4.1 ст. 4; п. 5.9 ст. 5; п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5; п.п. 5.7.1 п. 5.1; пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5; п.п. 5.4.9., 5.4.10 п. 5.4 ст. 5; пп. 11.3.1. п. 11.3 ст. 11; пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8; пп. 8.3.1. п. 8.3 ст. 8; п. 11.1 ст. 11 Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 року «Про оподаткування прибутку підприємств» та Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на прибуток, затвердженого наказом ДПА України від 29 березня 2003 року № 143, внаслідок чого встановлено заниження КП «Ковельбуд» податок на прибуток на суму 92354 грн.. Також підприємством порушено вимоги п.п. 4.1, 4.2, 4.9 ст. 4; п.п. 7.3.1 п. 7.3; пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», «Порядок заповнення та подання податково декларації з податку на додану вартість», затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 2450 гривень.

На підставі вищевказаного акту перевірки Ковельською МДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення № 00015923/0 від 8 листопада 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5881,10 грн. (в тому числі основний платіж - 2450 грн. та 3541,10 грн. - штрафні (фінансові) санкції), № 000160231/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 134369,20 грн. (в тому числі за основним платежем - 92354 грн., 42015,20 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами оскарження цих податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку були прийняті податкові повідомлення-рішення № 00016023/1 від 6 грудня 2007 року про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 134369,20 грн. (в тому числі 92354 грн. - за основним платежем, 42015,20 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), № 00015923/1 від 6 грудня 2007 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 5991,10 грн, (в тому числі 2450 грн. - основний платіж, 3541,10 грн. - штрафні (фінансові) санкції), № 00017023/1 від 6 грудня 2007 року, яким визначено суму податку на додану вартість в розмірі 2731,20 грн. (фінансові санкції), № 00017023/1 від 6 грудня 2007 року, яким визначено суму зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4161,80 грн. (фінансові санкції).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність цих рішень податкового органу з наступних підстав.

Як вбачається з акту перевірки від 29 жовтня 2007 року № 1257/23-01269282 Ковельська МДПІ проводила перевірку з порушенням порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327, оскільки первинні бухгалтерські документи перевіряючими не досліджувалися. Під час перевірки були досліджені дані балансових рахунків.

Довідка Ковельської МДПІ від 6 лютого 2008 року № 106/23-01269282, якою внесено зміни до акту перевірки не відповідає Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327.

Факт відсутності посилань в акті перевірки на первинні документи підприємства доведено і висновком судово-бухгалтерської експертизи № 0307 від 30 листопада 2009 року.

Калуська МДПІ визнала, що в процесі перевірки при визначенні валових витрат підприємства було допущено помилки на загальну суму 28229 гривень.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу щодо неправильності включення підприємства у валові витрати заробітної плати працівників, зайнятих на ремонті основних засобів в сумі 72495 грн..

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 цього Закону з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Згідно з пп. 5.7.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку відносяться суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані на виплати, зазначені в підпункті 5.6.1 цієї статті, у розмірах і порядку, встановлених законом.

Відповідно до пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 цього Закону, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Доводи апелянта про подвійне включення виплаченої працівникам підприємства заробітної плати до валових витрат спростовуються висновком судово-економічної експертизи № 0307 від 30 листопада 2009 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до валових витрат підприємства витрати на оплату праці працівників, які були зайняті на роботах, пов'язаних з ремонтом, поліпшенням основних засобів, в сумі 72495 грн. і на сплату страхових зборів в сумі 31177 грн..

Також є правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність виключення податковим органом з валових витрат підприємства витрати на створення резервного фонду підприємства з охорони праці в сумі 46333 грн..

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених п.п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь-яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із ст. ст. 8 і 9 та пп. 7.9.4 п. 7.9 ст. 7 цього Закону.

Враховуючи викладене, податковий орган безпідставно донарахував позивачу податок на прибуток в сумі 11583,25 грн..

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність включення позивачем до валових витрат підприємства в повному обсязі витрат на утримання і експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури на суму 164182 грн..

Згідно пп. 5.4.9. п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 р.) до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації):

· дитячих ясел або садків;

· закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку;

· дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, у разі якщо вони не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяльністю;

· закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам;

· спортивних залів і площадок, що використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників, клубів і будинків культури, в разі якщо вони не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної діяльності (крім будинків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів);

· приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку;

· багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад;

· дитячих таборів відпочинку за умови, що вони не здаються в оренду, не використовуються для надання платних послуг або іншої комерційної діяльності.

При цьому пунктом 5 Перехідних положень Закону України № 1957-ІV від 1 липня 2004 року «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що витрати, пов'язані із забезпеченням основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, визначених у пп. 5.4.9, та пунктів медичного огляду, передбачених пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Заккону включаються до складу валових витрат платника податку у розмірі 50% від суми понесених витрат до моменту передачі таких об'єктів і пунктів на баланс відповідного бюджету або їх приватизації згідно із законом.

Отже, п. 5 Перехідних положень Закону України № 1957 передбачено, що лише витрати, пов'язані із забезпеченням основної діяльності соціальної інфраструктури включають до складу валових витрат підприємства в розмірі 50 %.

Згідно висновку судово-економічної експертизи № 0307 від 30 листопада 2009 року витрати КП «Ковельбуд» на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (оплата електроенергії, водопостачання, теплопостачання, тощо) не обмежуються цим пунктом та у повному розмірі включаються до складу валових витрат платника, а не в розмірі 50%.

Також було доведено правомірність включення до валових витрати на придбання позивачем лікарських засобів в сумі 2177,72 грн..

Таким чином, Ковельською МДПІ було зайво донараховано податок на прибуток в сумі 41047,75 грн..

Згідно Колективного договору КП «Ковельбуд» фельдшер виконує передрейсові огляди водіїв, тобто фактично виконує обов'язки, пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Враховуючи викладене, позивач правильно відніс заробітну плату такого працівника до валових витрат підприємства.

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставного виключення податковим органом з валових витрат КП «Ковельбуд » 5702 грн. та донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 1425 грн..

Також відповідач безпідставно виключив з валових витрат підприємства вихідну допомогу працівнику КП «Ковельбуд» ОСОБА_2 в розмірі 516 грн. у зв'язку з призовом до армії.

Таким чином, Ковельська МДПІ безпідставно донарахувала позивачу 85666,55 грн. податку на прибуток та штрафні санкції в сумі 42015,20 грн..

Колегія суддів апеляційного суду також погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність донарахування позивачу податку на додану вартість, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

У разі коли внаслідок ліквідації основного фонду отримуються комплектуючі, складові частини, компоненти або інші відходи, які мають вартість, ліквідація таких комплектуючих, складових частин, компонентів або інших відходів проводиться за правилами, встановленими для ліквідації основного фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем податковому органу було надано належним чином оформлені акти на списання основних засобів форми 03-3 на паливний заправник, два комп'ютери, копіювальний апарат, шафи, електричний котел, стерилізатор, інгалятор.

Враховуючи викладене, податковим органом було безпідставно донараховано позивачу 805 грн. податку на додану вартість за грудень 2006 року.

Також суперечить чинному законодавству й донарахування податковим органом КП «Ковельбуд» 577 грн. податку на додану вартість за листопад 2006 року внаслідок самостійного визначення відповідачем звичайної ціни на проданий позивачем гараж, вартість якого згідно довідки ОБТІ становить 17316 грн..

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Таким чином при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими здійснювалась реалізація позивачем деревного вугілля на підставі інформації Закарпатської ТПП про середньостатистичні оптові ціни на деревне вугілля, податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни тощо.

Крім того, згідно з пунктом 1.18 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким, в свою чергу, встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до підпункту 4.3.5 пункту 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковим органом. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З врахуванням положень підпункту 1.20 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" вимоги наведеної правової норми при визначенні податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін стосуються тільки процедури, а відтак податковий орган, здійснивши відповідне донарахування податкових зобов'язань, зобов'язаний звернутися до суду з позовом про стягнення з платника податків в доход відповідного бюджету донарахованої суми.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недотримання податковим органом при реалізації своїх повноважень щодо донарахування податкових зобов'язань позивачу внаслідок визначення звичайних цін встановленого законом способу, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Також колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність донарахування відповідачем КП «Ковельбуд» податку на додану вартість за лютий 2005 року в сумі 6828 грн., оскільки відповідно до пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань у разі поставки товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку. Враховуючи, що сам апелянт визнав факт, що гроші від професійно-технічного училища № 5 м. Ковель за виконані роботи на підставі договору від 30 вересня 2004 року № 27 та акту виконаних робіт № 6 за лютий 2005 року надійшли на рахунок позивача частинами: у червні 2005 року та липні 2007 року, підстав для нарахування та сплати податку на додану вартість у лютому 2005 року не було.

Відповідно до ч. 1 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Волинської області від 8 липня 2010 року у адміністративній справі № 05/103/15-2А, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України відповідно до статті 212 КАС України протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції .

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді Н.В. Ільчишин

В.Я. Макарик

Повний текст ухвали виготовлено 05 лютого 2014 року.