Постанова № 37230254, 13.02.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року 810/617/14-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Косенко О.В.

від відповідача: Блажко Д.В. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проПрокурора міста Біла Церква Білоцерківської міської ради Київської області визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В:

Прокурор місті Біла Церква (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 27 січня 2014 року №1149-55-VI.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на протиправність рішення Білоцерківської міської ради "Про звернення до Президента України, Верховної Ради України депутатів Білоцерківської міської ради" від 27 січня 2014 року, оскільки Закон не наділяє міські ради повноваженнями по направленню Президенту України та народним депутатам України звернення, яке містить заяви, оцінки та вимоги політичного характеру. Органи місцевого самоврядування є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення. При прийнятті своїх актів сільська рада зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування», а позивачем у справі не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про вихід Білоцерківською міською радою за межі своєї компетенції.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що 27 січня 2014 року Білоцерківською міською радою Київської області п'ятдесят п'ятої сесії шостого скликання прийнято рішення №1149-55-VI «Про звернення до Президента України, Верховної Ради України депутатів Білоцерківської міської ради» (а.с. 8). Вказаним рішенням депутати, в інтересах територіальної громади та на підставі статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», вирішили звернутись до Президента України з вимогами про звільнення всіх затриманих активістів Майдану, скасувати закони, прийняті Верховною Радою 16 січня 2014 року, відставки Уряду, повернення підрозділів міліції за місцями їх постійної дислокації, поновлення процесу Євроінтеграції, провести позачергові вибори Президента України та Верховної ради України, відновити Конституцію 2004 року.

Прокуратурою міста Біла Церква на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 27 січня 2014 року №156 проведено перевірку в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності Білоцерківської міської ради (а.с. 13-14)

За наслідками виявлених під час перевірки порушень закону, без внесення подання, вважаючи рішення відповідача від 27 січня 2014 року №1149-55-VI «Про звернення до Президента України, Верховної Ради України депутатів Білоцерківської міської ради» протиправним та таким, що підлягає скасуванню прокурор звернувся до суду із даним позовом.

При цьому, позивач звертав увагу суду, що оспорюване рішення носить яскраво виражений негативний характер та вплив на правову свідомість громадян, створює видимість «анархії» у системі органів державної влади та місцевого самоврядування, пропагують правовий нігілізм та завдають значної шкоди як політичному так і правовому іміджу України на міжнародній арені.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.

Cтаттею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Частинами 1, 3 статті 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

У рішенні Конституційного Суду України від 26 березня 2002 року №6-рп/2002 (справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад) визначено політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України.

Частинами 1, 2 статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яку ратифіковано Законом України від 15 липня 1997 року №452/97-ВР, закріплено, що головні повноваження і функції місцевих властей визначаються конституцією або законом. Однак, це положення не перешкоджає наділенню місцевих властей повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону. Місцеві власті в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Розділом ІІ Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено організаційно-правову основу місцевого самоврядування у тому числі загальну і виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачена загальна компетенція сільських, селищних, міських рад, а саме: сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Перелік питань, які можуть розглядатися і вирішуватись виключно на пленарних засіданнях міської ради передбачені статтею 26 даного Закону "Про місцеве самоврядування в Україні".

Отже, предметом відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, що пов'язані із життєдіяльністю певної територіальної громади, перелік яких визначений Конституцією і законами України, якщо їх вирішення не доручене жодному іншому органу державної влади.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Суд вважає необхідним зазначити, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Разом з тим, незалежно від того, чи має рішення органів місцевого самоврядування нормативний характер, воно є обов'язковим до виконання в межах відповідної територіальної громади.

Виходячи із змісту поняття акту органу місцевого самоврядування, останній має відповідати обов'язковим як для таких вимогам: ухвалюватись на основі Конституції та законів України, відповідати їм; видаватись лише з питань, віднесених до компетенції місцевих рад; відповідати меті, приписам та вимогам законодавчого акта, з приводу якого він був ухвалений; видаватись у встановленому порядку і формі.

Суд, проаналізувавши рішення Білоцерківської міської ради від 27 січня 2014 року у розрізі з положеннями чинного законодавства, приходить до висновку, що оспорюване рішення не стосується питань життєдіяльності саме територіальної громади, адже, питання відставки Кабінету Міністрів України, прийняття політичного рішення про повернення до парламентсько-президентської форми правління, прийняття та відміни законів, не належать до компетенції місцевих рад. Тобто, відповідач не є органом, уповноваженим законом на прийняття такого рішення, тому, викладення його у формі рішення міської ради та, як наслідок, надання йому ознак обов'язкового виконання, є виходом за межі повноважень.

Так, пунктом 1 спірного рішення, депутати вирішили звернутись до Президента України з вимогою негайно звільнити всіх затриманих активістів Майдану, закрити кримінальні провадження та припинити переслідування активістів і журналістів.

У силу положень статті 9 Кримінального процесуального кодексу України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Статтею 10 цього ж Кодексу встановлено, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.

Підстави кримінальної відповідальність, вичерпний перелік діянь, за які встановлена кримінальна відповідальність, а також підстави для звільнення від відповідальності встановлені кримінальним Кодексом України.

Частиною 2 статті 44 Кримінального кодексу передбачено, що Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Статтею 85 Кримінального кодексу передбачені також види та підстави звільнення особи від покарання та його відбування, а саме: на підставі закону про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

Утім, звільнення від покарання та його відбування може застосовуватися тільки судом у передбачених законом випадках.

Пунктом 2 Рішення радою вирішено звернутись з вимогою щодо скасування законів, прийнятих Верховною Радою 16 січня 2014 року.

Та пунктом 7 з вимогою щодо відновлення дії Конституції України у редакції 2004 року.

З цих підстав суд наголошує, що у силу статті 75 Основного Закону, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Виключно до компетенції Парламенту, відповідно до статті 85 Основного Закону належить внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції, прийняття законів.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, відповідно до статті 93 Основного Закону, належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Пунктом 3 Рішення, вирішено звернутись з вимогою щодо відставки Кабінету Міністрів України.

Правовий статус Кабінету Міністрів України визначено у статті 113 Конституції Україи, відповідно до якої, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.

Відповідно до статті 85 Основного Закону здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції належить до компетенції Верховної Ради України.

Згідно статті 115 Основного Закону Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.

Таким чином, виключно Конституцією України встановлено вичерпний перелік підстав для відставки Уряду та порядок її здійснення.

Крім того, пунктом 4 Рішення радою вирішено звернутись з вимогою щодо повернення підрозділів міліції за місцями їх постійної дислокації та негайно розслідувати протиправні дії та притягнути до відповідальності правоохоронців за виконання злочинних наказів із дотриманням принципів публічності та гласності.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про міліцію» контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції ради.

Пунктом 1.1 Положення про спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки „Беркут" встановлено, що відповідно до частини першої статті 7 Закону України „Про міліцію" спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки „Беркут" (далі - підрозділ) є підрозділом міліції особливого призначення, який належить до структури міліції громадської безпеки та є структурним підрозділом головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - ГУМВС, УМВС).

Згідно пункту 5.2. Положення, за рішенням Міністра внутрішніх справ України або його заступників підрозділ тимчасово передислоковується в іншу адміністративно-територіальну одиницю для участі в невідкладних заходах щодо забезпечення громадського порядку, припинення групових порушень громадського порядку та масових заворушень, проведення заходів, спрямованих на розшук і затримання осіб, які підозрюються в скоєнні кримінальних правопорушень, озброєних та інших злочинців, які становлять суспільну небезпеку, звільнення заручників, припинення терористичних актів.

Пунктом 5 оспорюваного рішення було вирішено звернутись з вимогою щодо поновлення процесу євроінтеграції.

Так, статтею 85 Основного закону встановлено, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. Відповідно до статті 92 Основного Закону виключно законами України визначаються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності.

Представництво держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництвом зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладання міжнародних договори України, відповідно до статті 106 Конституції України, здійснює Президент України.

Частиною 3 статті 12 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» передбачено, що повноваження щодо визначення та реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики здійснюють: Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні, Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади

До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері реалізації засад зовнішньої політики належить вирішення в межах Конституції і законів України питань місцевого значення у відповідних сферах внутрішньої політики та у сфері зовнішньоекономічної діяльності (абз. 7 частини 3 статті 12 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»).

Пунктом 5 Рішення рада вирішила звернутись з вимогами щодо проведення позачергових виборів Президента України та Верховної ради України.

Порядок виборів Президента України регулюється Законом України «Про вибори Президента України»

Статтею 15 зазначеного закону встановлено, що чергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Президента України.

Позачергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із достроковим припиненням повноважень Президента України у випадках, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 16 цього ж Закону, вибори Президента України призначаються Верховною Радою України. Про призначення виборів Президента України Верховна Рада України приймає постанову. Верховна Рада України приймає постанову про призначення чергових або позачергових виборів Президента України з підстав, визначених Конституцією України та цим Законом.

Позачергові вибори Президента України відбуваються у випадку проголошення Президентом України особисто заяви про свою відставку на засіданні Верховної Ради України; неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; прийняття постанови Верховної Ради України про призначення позачергових виборів у зв'язку із смертю Президента України.

У силу положень статті 77 Основного Закону, позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про вибори народних депутатів України» вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними. Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори депутатів призначаються Президентом України з підстав і в порядку, встановлених Конституцією України.

Частиною 3 статті 16 Закону України «Про вибори народних депутатів України» встановлено, що позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, виданого відповідно до Конституції України.

Отже, щодо питань з якими Білоцерківська міська рада, у формі рішення вирішила звернутись з вимогами до Президента України, законодавцем встановлено підстави, порядок, спосіб та визначені суб'єкти уповноважені на їх вирішення.

Органи місцевого самоврядування не уповноважені звертатись до Президента України з рішеннями щодо оцінки дій органів центральної влади України, вимагання відставки Уряду, скасування законів.

Крім того, з питань що висвітлені у пунктах 2, 7 свої зауваження висловив юридичний відділ Білоцерківської міської ради (а.с. 10), у яких зазначив, що при ініціюванні перегляду нормативно-правових актів необхідно керуватись Законом України «Про Регламент Верховної Ради України»

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до відання Білоцерківської міської ради не належить вирішення питань, визначених у спірному рішенні.

Аналізуючи зміст оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради «Про звернення до Президента України, Верховної Ради України депутатів Білоцерківської міської ради» суд зазначає, що при прийнятті такого відповідач вийшов за межі повноважень, визначених Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

При цьому, такий висновок, не суперечить положенням статті 40 Констутиції України щодо гарантованого права кожного направляти індивідуальні чи колективні звернення або особисто звертатись до органів державної влади, оскільки рішення органу місцевого самоврядування, в силу правового статусу такого, не є колективним зверненням громадян.

Слід зазначити, що у переліку питань виключної компетенції, які вирішуються на пленарних засіданнях міської ради в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" відсутнє таке питання, як вирішення та прийняття рішення по "зверненню депутатів".

Суд зазначає, що поняття депутатського звернення закріплено в статті 13 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", згідно з якою депутатське звернення - це викладена в письмовій формі вимога депутата міськради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

З наведеної правової норми та з врахуванням приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" слідує, що відповідне звернення може бути оформлене виключно як депутатське звернення, а не у вигляді рішення сесії, водночас порушені в ньому питання повинні бути пов'язані виключно з депутатською діяльністю.

В той же час, у випадку реалізації депутатських повноважень шляхом направлення депутатського звернення, таке звернення надсилається безпосередньо адресатам, а не виноситься на голосування, оскільки схвалення звернення депутатів не належить до компетенції районної ради.

Депутатське звернення вимагає по своїй суті обов'язкового надання інформації на нього та вжиття відповідних заходів з повідомленням про такі заходи депутату, який звернувся з депутатським зверненням водночас депутати міськрад не наділені повноваженнями вимагати від Президента України скасувати закони, прийняти відставку уряду, поновити дію Конституції у редакції 2004 року, тощо.

Окрім того, суд підкреслює, що депутати міських ради, як і кожен громадянин України, не позбавлені права надсилати відповідні заяви чи звернення до органів державної влади у порядку, визначеному законодавством. При цьому, такі звернення не потребують затверджень в органах місцевого самоврядування, в тому числі на пленарних засіданнях міської ради у формі рішення, оскільки чинним законодавством таке не регламентовано.

Суд вважає недопустимим оформлення політичної заяви у форму рішення суб'єкта владних повноважень, тому приходить до висновку про необхідність вилучення його із правового поля шляхом скасування.

Отже законом встановлено вичерпний перелік підстав та порядок, за яким депутати міських рад уповноважені звертатись до центральних органів виконавчої влади, Президента України, Верховної ради України з приводу питань, що віднесені до їх компетенції. Утім закон не наділяє раду повноваженнями звертатись з рішеннями, якими Рада фактично дає оцінку діяльності Президента України, Парламенту, органів виконавчої влади. Вказане свідчить про невідповідність питань вирішених в оскаржуваному рішенні із компетенцією та повноваженнями міських рад.

При цьому, відповідач не позбавлений можливості звернення до органів влади, виконавчих та правоохоронних органів у будь-який інший формі та спосіб встановленій законом.

Таким чином, оскаржуване рішення порушує визначений законодавством порядок управління, прийняте з порушенням Закону України «Про місцеве самоврядування» та Регламенту Білоцерківської міської ради та стосується питань, що не відносяться до компетенції органів місцевого самоврядування. А відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд також погоджується з доказами позивача про порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення Регламенту Білоцерківської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 14 цієї ж статті передбачено, що порядок скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Рішенням Білоцерківської міської ради від 17 грудня 2010 року №8-02-VI затверджено Регламент Білоцерківської міської ради VI скликання (зі змінами і доповненнями) (а.с. 16-35).

Підпунктом 19.7 пункту 19 Регламенту встановлено, що рішення про скликання сесії Міськради доводиться до відома депутатів Міськради і населення міста Білої Церкви не пізніше, як за 10 днів до пленарного засідання Міськради, а у виняткових випадках, що потребують термінового рішення Міськради, - не пізніше, як за день до пленарного засідання із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд міськради.

Аналогічні положення закріплені у частині 9 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування»

Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27 січня 2014 року №2-09-03 вирішено скликати пленарне засідання п'ятдесят п'ятої сесії Білоцерківської міської ради шостого скликання о дев'ятій годині 27 січня 2014 року (а.с. 9).

Суд зазначає, що положення Регламенту є обов'язковими для виконання міською радою, її органами та їх посадовими особами, депутатськими формуваннями, а також особами, які беруть участь у підготовці і роботі сесій міської ради та її органів.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів, що свідчили б про повідомлення у встановленому порядку депутатів міськради а також населення міста Білої Церкви.

Таким чином, сесію, на якій прийнято оскаржуване рішення, проведено у день винесення розпорядження про її скликання, з порушенням порядку повідомлення депутатів міськради, що не відповідає вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування» та Регламенту Білоцерківської міської ради.

Судом не встановлено наявності будь-якої норми Закону, яка би наділяла орган місцевого самоврядування правом та повноваженнями включати до порядку денного сесії питання щодо розгляду та затвердження вимог територіальної громади до Президента України, Верховної Ради України за результатами якого Рада приймає рішення, у тому числі і у формі звернення.

Крім цього, відповідачем ні в запереченнях, ні у ході розгляду справи не надано суду жодних доказів, що підтверджують правомірність оспорюваного рішення, мети та правових підстав його ухвалення.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Враховуючи, що відповідач приймаючи рішення від 27 січня 2014 року «Про звернення до Президента України, Верховної Ради України депутатів Білоцерківської міської ради» вийшов за межі наданої йому законом компетенції, рішення прийняте з порушенням порядку встановленого Законом України «Про місцеве самоврядування» та Регламентом Білоцерківської міської ради, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірність свого рішення.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради від 27 січня 2014 року №1149-55-VI «Про звернення до Президента України, Верховної ради України депутатів Білоцерківської міської ради».

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя (підпис) Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 18 лютого 2014 року.