Рішення № 37222500, 17.02.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.02.2014 Справа № 905/511/14

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, місто Київ, вулиця Воровського, будинок № 33; код ЄДРПОУ - 16285602)

до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Литвинова Вячеслава Валерійовича (01001, місто Київ, проспект Оболонський, будинок № 16-Е, квартира № 287)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Кушнаренко О.В. (довіреність № 48/17 від 03.02.2014)

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» на відшкодування шкоди в порядку регресу 10 474,80 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на підставі договору добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 250507848.10 від 19 травня 2010 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу) пошкодженого автомобіля марки «Opel Astra 1.6», державний номерний знак АА 6497 АТ, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «МАН», державний номерний знак АА 8395 НЕ, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» позивачем направлено останньому претензію на виплату страхового відшкодування в порядку регресу. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму збитку, позивач просить стягнути з відповідача 10 474,80 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України та статтями 12, 22, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 січня 2014 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду в судовому засіданні на 17 лютого 2014 року.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить врахувати викладену ним позицію та відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що:

- позивачем не надано доказів чинності договору на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди;

- позивачем не надано договір щодо заміни сторони при переході права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика;

- позивачем у порушенні вимог пункту 1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» не подано заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 54-56).

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином; згідно наявного клопотання (за вхідним № 9722/14 від 17 лютого 2014 року) розгляд справи позивач просив відкласти.

Представник відповідача Кушнаренко О.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Литвинов В.В. на виконання вимог ухвали суду від 27 січня 2014 року не надав письмових пояснень про обставини дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 19 січня 2011 року.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, господарський суд вважає його таким, що підлягає відхиленню з наступних підстав.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, та не ставиться в залежність від наявності клопотання сторони тощо.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в «розумний строк» через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до положень статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Позивачем у справі є приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», а не конкретний представник, а тому господарський суд враховує, що позивач не був позбавлений права направити до участі у справі іншого представника, у тому числі з числа осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Матеріали справи є достатніми для прийняття рішення за заявленими вимогами при зазначених підставах позову.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

За договором страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 250507848.10 від 19 травня 2010 року (далі по тексту - Договір), укладеним між приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі по тексту - страховик або позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» (далі по тексту - страхувальник або вигодонабувач), позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном - автомобілем марки «Opel Astra 1.6» (далі по тексту - «Опель» або застрахований/ забезпечений автомобіль), державний номерний знак АА 6497 АТ, від страхових ризиків, зокрема, збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 19).

Строк дії Договору визначено з 00.00 годин 23 травня 2010 року до 24.00 години 22 травня 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2011 року о 09 год. 50 хв. на проспекті Науки - вулиці Червонопрапорній у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «МАН», державний номерний знак АА 8395 НЕ, під керуванням Литвинова Вячеслава Валерійовича та автомобіля марки «Опель», державний номерний знак АА 6497 АТ, під керуванням Мойсеєнко Людмили Віталіївни.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Опель», державний номерний знак АА 6497 АТ отримав чисельні механічні пошкодження, що підтверджується довідкою Відділу ДАІ з обслуговування АТ Голосіївського району та АТІ підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в місті Києві (а.с. 22).

Дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм Литвиновим В.В. вимог пунктів 2.11, 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України, за скоєння якої складено протокол про адміністративне правопорушення серії АА1 № 205925 за статтею 124 КУпАП.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2011 року у справі № 3-1301/11 Литвинова В.В. визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 24).

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Загальний розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Опель», державний номерний знак АА 6497 АТ, в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді, визначено згідно виставленого рахунку-фактури ремонтної організації № Я-00000852 від 16 червня 2011 року (а.с. 37).

Платіжним дорученням № 482565 від 22 червня 2011 року товариством з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» здійснено оплату за ремонт застрахованого автомобіля (а.с. 38).

25 червня 2011 року на адресу позивача надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» про виплату страхового відшкодування (а.с. 39).

За страховим випадком - дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 19 січня 2011 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 58619 від 01 липня 2011 року по Договору визначено суму страхового відшкодування у розмірі 10 474,80 гривень (з урахуванням франшизи), виплата якої підтверджується платіжним дорученням № 6018 від 14 липня 2011 року (а.с. 41).

Отримання пошкоджень застрахованим транспортним засобом у спірній дорожньо-транспортній пригоді підтверджується довідкою Відділу ДАІ з обслуговування АТ Голосіївського району та АТІ підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в місті Києві, матеріалами справи про адміністративне правопорушення.

Слід зауважити, що розмір страхового відшкодування визначено виходячи з фактичної вартості ремонту пошкодженого автомобіля, визначеної відповідно до документів станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт застрахованого автомобіля; з наявних в матеріалах справи доказів можна дійти однозначного висновку, що ремонтні роботи на загальну суму 10 474,80 гривень спрямовані саме на усунення порушень, заданих внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди.

Чинним законодавством України не встановлено, що лише звіт про оцінку транспортного засобу є доказом, який визначає розмір завданого збитку власнику пошкодженого автомобіля.

Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19 липня 2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком авто товарознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Під час вирішення спору встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «МАН», державний номерний знак АА 8395 НЕ, яким спричинено спірну дорожньо-транспортну пригоду, в частині заподіяння шкоди третім особам, застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», про що свідчать договір (поліс) обов'язкового страхування цивільної відповідальності серії ВЕ/3991454, інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ (а.с. 52, 57).

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (полісом серії ВЕ/3991454) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого), становить 51 000,00 гривень, франшиза - 0,00 гривень; строк його дії з 00 год. 00 хв. 19 травня 2010 року до 18 травня 2011 року включно.

За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу серії ВЕ/3991454. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 19 січня 2011 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Вина водія, який керував автомобілем марки «МАН», державний номерний знак АА 8395 НЕ підтверджена постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2011 року у справі № 3-1301/11, матеріалами справи про адміністративне правопорушення (схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, фототаблицею).

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Пунктом 36.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» (в редакції закону на час врегулювання страхового випадку) передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація). Відповідач, як страховик винної особи, має право здійснювати виплату страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу на користь особи, яка сплатила страхове відшкодування за договором майнового страхування (тобто за договором добровільного страхування), а позивач вправі вимагати здійснення такої виплати на свою користь, оскільки сплатив страхове відшкодування потерпілому на умовах укладеного договору добровільного страхування.

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Опель», державний номерний знак АА 6497 АТ відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії ВЕ/3991454), а до приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» як особи, відповідальної за завдані збитки.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Опель», державний номерний знак АА 6497 АТ.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством тощо.

Положення закону (статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування») передбачають обмеження по розміру збитків, право на вимогу яких переходить до страховика і такий розмір обмежується фактичними витратами страхової компанії, тобто саме розмір збитку обмежується фактичними витратами страхової компанії, а не визначається такий розмір сумою виплаченого страхового відшкодування.

Оскільки доведення розміру збитків виключно шляхом проведення його оцінки професійним оцінювачем відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не узгоджується з нормами законодавства про страхування, позивач встановлює розмір збитків на підставі рахунку-фактури ремонтної організації № Я-00000852 від 16 червня 2011 року.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялося клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди; розмір збитку, за яким здійснено виплату страхового відшкодування не спростований іншими доказами, а в обґрунтування своїх заперечень, відповідач не надав документів, які б підтверджували невірність визначення позивачем розміру збитків.

Сума заявлена до стягнення з відповідача (10 474,80 гривень) є сумою страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді.

Претензія на виплату страхового відшкодування в порядку регресу за вихідним № 776 від 06 березня 2013 року міститься в матеріалах справи, а її отримання відповідачем 18 березня 2013 року підтверджено долученою до справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 43-44).

Відповідач заяву позивача не задовольнив, кошти не перерахував, що й зумовило позивача звернутися до господарського суду з цим позовом.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 28 серпня 2012 року у справі № 23/279 (№ 3-38гс12).

Залишаючи поза увагою наявні заперечення відповідача, господарський суд виходить з наступного.

Договором визначено, що він набирає чинності з дати початку строку дії, зазначеної в ньому тільки за умови виконання страхувальником зобов'язань по сплаті страхової премії відповідно до умов цього договору.

Про вчинення конклюдентних дій, які виявили волю страховика та страхувальника виконувати умови Договору та факт набуття ним (договором) чинності, свідчать наступні документи: заява на виплату страхового відшкодування від 25 червня 2011 року, страховий акт № 58619 від 01 липня 2011 року, платіжне доручення № 6018 від 14 липня 2011 року).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт неукладеності або недійсності Договору, а отже, господарський суд виходить з презумпції правомірності вказаного правочину (стаття 204 ЦК України) та обов'язковості вказаного Договору для виконання позивачем (стаття 629 ЦК України, стаття 16 Закону України «Про страхування»).

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика у теорії називається суброгацією. Суброгація виникає на підставі закону (стаття 993 ЦК України, стаття 27 Закону України «Про страхування»). При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Відтак, при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Для виникнення права на суброгацію укладання окремої угоди не вимагається, оскільки вона виникає на підставі закону.

В даному випадку при зверненні з позовом позивач правомірно посилався на приписи статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

З огляду на викладене, сума страхового відшкодування, що була сплачена позивачем страхувальнику підлягає стягненню з відповідача саме в порядку регресу.

Пункт 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» передбачає, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода завдана майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода завдана здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Посилання відповідача на вищезгадані положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», господарським судом не приймається до уваги та залишаються поза увагою, оскільки дане положення закону стосується взаємовідносин відповідача та його страхувальника, тобто винної особи, а не іншої страхової компанії (у даному випадку - позивача), яка виплатила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами ЦК України та Закону України «Про страхування».

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Сукупність вищевикладених обставин та матеріали справи спростовують наявні заперечення відповідача, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи відсутність належних доказів на спростування обставин повідомлених позивачем, а також нездійснення виплати заявленої суми страхового відшкодування, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до положень статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, місто Київ, вулиця Воровського, будинок № 33; код ЄДРПОУ - 16285602, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 10 474,80 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 827,00 гривень судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19 лютого 2014 року.

Суддя С.М. Фурсова