Постанова № 37222352, 13.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2014 р. Справа№ 927/1350/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Буряк О.І. - представник

від відповідача: не з»явився

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Ніжинське"

на рішення

Господарського суду Чернігівської області

від 26.11.2013р.

у справі № 927/1350/13 (суддя А.М. Селівон)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба - Нова"

до Фермерського господарства "Ніжинське"

про стягнення 188878, 19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.11.2013р. у справі № 927/1350/13 позовні вимоги задоволено повністю. На підставі рішення суду з Фермерського господарства "Ніжинське" підлягає стягненню на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" безпідставно набуті 188878,19 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3777,58 грн.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом не досліджено в повному обсязі обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що місцевий суд дійшов помилкового висновку що грошові кошти були отримані відповідачем без достатньої правової підстави і є безпідставно набутим майном. Апелянт зазначає, що між сторонами по справі було укладено договір позики на суму 188 878,19 грн. у спрощений спосіб, на підтвердження укладення якого відповідно до приписів ч.2 ст. 1047 ЦК України надано платіжне доручення № 7346 від 30.08.2013р. та виписка АТ «УкрСиббанк» за особовим рахунком СТОВ «Дружба-Нова» за 30.08.2013р., якими посвідчується надання СТОВ «Дружба-Нова», як позикодавцем ФГ «Ніжинське, як позичальнику, визначеної грошової суми у позику.

Відповідач вважає, що у зв'язку з тим, що позивачем не направлялись на адресу відповідача вимоги про повернення суми позики за укладеним у спрощений спосіб договором позики № 07/05/21-04 від 07.05.2013 року (позивачем направлялася лише вимога про повернення безпідставно набутого майна), то, як стверджує у відзиві відповідач, і строк виконання зобов'язання по поверненню суми позики вважається таким, що не настав.

На думку відповідача, відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовної заяви, оскільки в даному випадку позивач звернувся до суду з позовною заявою за захистом прав, які ще не були порушені і, відповідно, судовий захист права, порушення якого ще не відбулось, є неможливим в силу приписів ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання представник відповідача не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представників позивача, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов»язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов»язком сторони.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, вислухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" платіжним дорученням № 7346 від 30 серпня 2013 р. було перераховано на поточний рахунок Фермерського господарства "Ніжинське" грошові кошти в сумі 188 878,19 грн. з зазначенням призначення платежу "надання позики згідно договору № 07/05/13-21 від 07.05.13 р. без ПДВ".

Перерахування відповідачу вказаних коштів підтверджується випискою АТ "УкрСиббанк" за особовим рахунком СТОВ "Дружба-Нова" за 30.08.13 р., в якій відображено здійснення платежу в сумі 188 878,19 грн. на користь ФГ "Ніжинське", яка знаходиться в матеріалах справи

14.10.13 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою № 14/10-30 про негайне повернення безпідставно набутого майна в сумі 188878,19 грн. згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, факт направлення якої підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальним чеком № 6029 та описом вкладення до цінного листа від 15.10.13 р.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 188 878,19 грн. не виконав, що змусило позивача звернутись до суду з позовом про повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 188 878,19 грн, оскільки відповідного договору про надання позики за № 07/05/13-21 від 07.05.13 р. між СТОВ "Дружба-Нова" та ФГ "Ніжинське" укладено не було.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як передбачено ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України для договорів позики, в яких позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми позики, встановлена вимоги щодо письмової форми таких договорів.

Як вбачається із ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зважаючи на те, що і позивач, і відповідач є юридичними особами, договір позики повинен укладатися у письмовій формі незалежно від суми позики.

Як вбачаєтсья з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем не укладався договір позики № 07/05/13-21 від 07.05.13 р., представниками сторін суду не надано доказів його укладення.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи та пояснення представників сторін, колегія приходить до висновку, що договір позики між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, не складався.

Згідно до ч.1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Представниками сторін суду не надано жодних листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів, або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору позики як у письмовій формі так і у спрощений спосіб.

Виходячи з наведеного колегія розцінює платіжне доручення № 7346 від 30.08.13 р. лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 188878,19 грн., а отже, даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин, на які вказує відповідач.

Крім того, колегія зазначає, що для правомірного набуття зазначених грошових коштів в якості позики між сторонами мали бути належним чином оформлені відповідні правовідносини, а саме, враховуючи вимоги ст. 1047 Цивільного кодексу України між СТОВ "Дружба-Нова" та ФГ "Ніжинське" мав бути укладений відповідний письмовий договір, при цьому згідно формулювання призначення платежу, яке було вказано в платіжному дорученні № 7346 від 30.08.13 р., яким перераховані кошти в сумі 188878,19 грн., такий договір повинен мати номер "№ 07/05/13-21" та дату"07.05.2013 р.".

Враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договору позики у встановленому законом порядку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що кошти у розмірі 188878,19 грн. були отримані відповідачем без достатньої правової підстави і є безпідставно набутим майном.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов»язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов»язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зазначене правовідношення виникає з моменту безпідставного збагачення набувача незалежно від того, знав він чи міг знати про безпідставність набуття майна.

Положення цієї статті застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

В даному випадку майном є грошові кошти, які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору позики, тобто отримані ФГ "Ніжинське" без достатніх правових підстав.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, відповідач після отримання грошових коштів в сумі 188 878,19 грн. зобов'язаний був повернути їх позивачу.

14.10.201р. позивач звернувся до відповідача з вимогою № 14/10-30 про негайне повернення безпідставно набутого майна в сумі 188 878,19 грн. згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, факт направлення якої підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальним чеком № 6029 та описом вкладення до цінного листа від 15.10.13 р.

Однак вимога позивача залишилась відповідачем без відповіді та задоволення.

Приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлюючи обов'язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, не визначають строк, в межах якого таке повернення мало б бути здійснено, і до настання якого, вимога потерпілого не може бути задоволена.

Невизначеність такого строку зумовлена природою правовідносин з набуття (збереження) чи знаходження майна без достатньої правової підстави та однозначно вказує на приписи законодавства з негайного здійснення повернення майна потерпілому. Зазначені особливості правового регулювання кондиційних зобов'язань об'єктивно виключають існування строку для належного (непростроченого) виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України.

Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів недоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України. Змістом даних зобов'язань є обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно потерпілому. Таке ж зобов'язання виникає і в тому разі, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України).

Отже, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави - юридичного факту - для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Причому обов'язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Таким чином, обов'язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в розмірі 188878,19 грн., настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Тобто, обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту прийняття ним грошових коштів на своєму поточному рахунку в банківській установі, на який були перераховані кошти.

Крім того, позивачем було направлено вимогу № 14/10-30 про негайне повернення безпідставно набутого майна в сумі 188878,19 грн., факт отримання якої підтверджено матеріалами справи, а також у відзиві ФГ "Ніжинське" та представником відповідача в судовому засіданні.

Оскільки суду не надано відповідачем належних доказів укладення між сторонами договору позики № 07/05/13-21 від 07.05.13 р., як і належних доказів наявності інших правових підстав отримання спірних 188878,19 грн. та враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами.

Стаття 36 ГПК України зазначає, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідачем не було надано суду належні докази на підтвердження викладеного в апеляційній скарзі.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують правильність висновків місцевого господарського суду.

Оцінюючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, а апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 101, 104-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Ніжинське" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.11.2013р. у справі № 927/1350/13 залишити без задоволення..

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.11.2013р. у справі № 927/1350/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 927/1350/13 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх