Постанова № 37221755, 29.01.2014, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2014 рокум. Ужгород№ 807/4362/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Симканич Ю.В

за участю сторін:

представника позивача -Ігнатенко С.І.,

представника відповідача - Борсенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Росток" до державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Росток» (далі - ТОВ «Росток» або позивач), звернувся доЗакарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - відповідач), якою просить визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 03.12.2013 р. за № 0004192201 1003/07-01-22-01/32890880/4775, за № 0004202201 1004/07-01-22-01/32890880/4776 та від 04.12.2013 р. за № 0004272202 1032/07-01-22-01/32890880/4930.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді ГУ Міндоходів у Закарпатській області прийняті відповідачем в супереч норм чинного законодавства. Зокрема, підставою для донарахування спірних сум грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток є віднесення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат сум, пов'язаних з придбанням товару у ТОВ «Лек-Оіл» без документального підтвердження та без підтвердження права власності на поставлений позивачу товару у контрагента ТОВ «Лек-Оіл». При цьому зазначено, що спірні суми витрат позивачем сформовано в рамках укладеного договору поставки № Л34/11 від 19.05.2011 р., за якими здійснювалися реальні поставки товару на користь позивача, на підставі додаткових угод до договору поставки, актів прийому-передачі, актів приймання нафтопродуктів за кількістю, накладних на перевезення вантажу залізничним транспортом та платіжних документів, а сплачений ПДВ в межах виконання договору в зв'язку з придбанням такого товару відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, згідно вимог ст. 198 Податкового кодексу України.

Також вказано на протиправність висновків відповідача щодо застосування штрафу за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки позивач за адресою м. Берегово, вул. Проектна 7 роздрібну торгівлю на автозаправних станціях не здійснював. Зазначено, що за вказаною адресую знаходиться склад ПММ, де позивач здійснює оптову торгівлю нафтопродуктами із використанням у встановленому порядком зареєстрованого, опломбованого РРО MINI - 500 МЕ з фіскальним режимом роботи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у засіданні позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у запереченнях проти позову, пояснив, що позивачем завищено витрати на суму 1 700 591 грн. та податковий кредит на суму 340118 грн. сформованих по господарських операціях з придбання нафтопродуктів від ТОВ «Лек-Оіл», однак з представлених документів які підтверджують рух активів від постачальника до покупця, ТОВ «Лек-Оіл» не є постачальником нафтопродуктів позивачу (не підтверджено право власності постачальника на поставлений товар, акти прийому-передачі складені у період перебування вантажу у дорозі, у накладних на перевезення вантажу залізничним транспортом не значиться ТОВ «Лек-Оіл»), а тому позивач безпідставно сформував витрати та податковий кредит по документам отриманим від ТОВ «Лек-Оіл». Також зазначив, що позивачем порушено вимоги Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки останній здійснював продаж нафтопродуктів кінцевим споживачам, тим самим проводив роздрібну торгівлю нафтопродуктами без використання паливно-роздавальних колонок та без використання РРО, яке забезпечує нерозривний цикл видачі палива та друкування відповідного розрахункового документа. За наведених обставин представник відповідача просив відмовити в задоволені позову повністю.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 19.11.2013 року працівниками ДПІ у м. Ужгороді проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Росток» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. (акт ДПІ у м. Ужгороді № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р., (а.с. 11-46), якою встановлено порушення ТОВ «Росток», зокрема:

- пп. 14.1.27, п. 14.1, ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.138.8, пп. 138.10.3, п. 138.10, ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ, ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", п. 2.4, 2.15, 2.16, розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 165 535 грн.;

- пп. 14.1.181, п. 14.1, ст. 14, п. 185.1, ст. 185, п. 198.1, 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 340 118 грн. (в т.ч. по періодах липень 2011 р. - 242 992 грн.; серпень 2011 р. - 93 055 грн.; вересень 2011 р. - 4 071 грн.);

- п. 1, п. 3. ст. 3 Закону України від 07.06.1995 р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями.

На підставі акту перевірки № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19 листопада 2013 року Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області було прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.12.2013 року за № 0004192201 1003/07-01-22-01/32890880/4775 (яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 165 535,00 грн. за основним платежем та 12 600,00 грн. за штрафними санкціями, (а.с. 69), за № 0004202201 1004/07-01-22-01/32890880/4776 (яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 340 118,00 грн. за основним платежем та 85 029,5 грн. за штрафними санкціями, (а.с.70) та від 04.12.2013 р. за № 0004272202 1032/07-01-22-01/32890880/4930 (яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 1 грн., (а.с.72).

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом ДПІ у м. Ужгороді № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р. підставою для зменшення ТОВ «Росток» витрат за ІІІ кв. 2011 рік на суму 1 700 591 грн. та податкового кредиту за липень 2011 рік на суму 340118 грн. є те, що в охоплений перевіркою період ТОВ «Росток» мало правовідносини з ТОВ «Лек-Оіл» по придбанню паливно-мастильних матеріалів. Згідно висновків зазначеного акту перевірки складеного відповідачем, надані до перевірки акти прийому-передачі не можуть бути підставою для відображення операцій із придбання ПММ у обліку позивача, оскільки відсутнє право власності ТОВ «Лек-Оіл» на вантаж, зокрема вказано, що відправниками вантажу залізничним транспортом значаться інші особи ніж ТОВ «Лек-Оіл».

Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1.).

Підпунктом 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України(в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) визначено: витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 цього ж Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Також законодавцем наголошено: витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 ПК України).

У свою чергу, згідно п. 140.5. ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Підпунктом пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України визначено: податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. „а" п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Судом належними та допустимими доказами достовірно встановлено, що 19 травня 2011 року між ТОВ «Росток» та ТОВ «Лек-Оіл» було укладено договір поставки за № Л34/11 (а.с.73-77), предметом якого є зобов'язання ТОВ «Лек-Оіл» поставити і передати у власність, а ТОВ «Росток» прийняти та оплатити нафтопродукти. Вид, марка, кількість поставленого по даному договору товару визначаються сторонами на кожну окрему партію в додаткових угодах до даного договору, які є його невід'ємною частиною (пункти 1.1. та 1.2. цього Договору).

Реальний характер вказаного договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по поставці паливно-мастильних матеріалів (бензину А-92, А-95 та А-80) про що свідчать досліджені в судовому засіданні та наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме додаткові угоди (до договору поставки за № Л34/11 від 19.05.2011 р.) № 05 від 11.07.2011 р. (а.с.76), № 06 від 15.07.2011 р. (а.с.77), № 07 від 19.07.2011 р. (а.с.78), акти прийому-передачі № 0223 від 15.07.2011 р. (а.с.79), № 0240 від 18.07.2011 р. (а.с.80), № 0254 від 20.07.2011 р. (а.с.81), акти приймання нафтопродуктів за кількістю № 17 від 16.07.2011 р. (а.с.82) № 019 від 21.07.2011 р. (а.с.83) № 19 від 24.07.2011 р. (а.с.84), накладні на перевезення вантажу залізничним транспортом (а.с.85-87), податкові накладні № 71 від 11.07.2011 р. (а.с.88), № 93 від 14.07.2011 р. (а.с.89), № 97 від 15.07.2011 р. (а.с.90), № 110 від 18.07.2011 р. (а.с.91), № 133 від 20.07.2011 р. (а.с.92), а також наявні у матеріалах справи платіжні доручення (а.с.93-102).

Зазначені первинні документи у своїй сукупності підтверджують факт придбання ТМЦ (а саме факт перевезення товару та його фактичну передачу від ТОВ «Лек-Оіл» до позивача), оплату їх вартості, оприбуткування, а тому суд констатує, що вказані первинні документи були оформлені в результаті фактичного здійснення господарських операцій, тому позивач у відповідності до статей 138 та 198 ПК України мав право на віднесення спірних сум до складу витрат та податкового кредиту.

Акт перевірки ДПІ у м. Ужгороді № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р. не містить посилання на докази того, що вищезазначені акти прийому-передачі та інші первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними. У судовому засіданні представником відповідача такі докази також надані не були, в той час як в силу ч. 2 ст. 71 КАС України доведення вказаної обставини покладено на ДПІ у м. Ужгороді, який є суб'єктом владних повноважень.

Суд відхиляє посилання податкового органу на ту обставину, що нібито у контрагента постачальника не підтверджено право власності на пізніше поставлені позивачу нафтопродукти, згідно договору поставки № Л34/11 від 19.05.2011 р., оскільки наявними у матеріалах справи первинними документами підтверджується, що поставлені позивачу паливно-мастильні матеріали попередньо були придбані ТОВ «Лек-Оіл» у контрагентів-постачальників АТ «Українська автомобільна корпорація» Філіал «УАК-1» (згідно договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 003 від 17.10.2008 р., акту приймання-передачі від 16.07.2011 р., вантажно-митної декларації, (а.с.118-122), ТОВ «Компанія-Інтеграл» (згідно договору поставки № ЕН-00036 від 30.03.2011 р., свідоцтва про визнання, дорожньої відомістю міжнародного зразку, паспорту на бензин автомобільний, (а.с.107-117), ТОВ «Торговий дім «Енергія» (згідно договору поставки нафтопродуктів № ЕН-00036 від 30.03.2011 р., свідоцтва про визнання, дорожньої відомістю міжнародного зразку, паспорту на бензин автомобільний (а.с.107-118), а також листом ТОВ «Лек-Оіл» № 0767 від 12.10.2013 р. (а.с.106).

Також суд вважає помилковим посилання відповідача на відсутність в залізничних накладних ТОВ «Лек-Оіл» як відправника товару в обґрунтування нездійснення господарських операцій, оскільки згідно ст. 6 Статуту залізниць України (затвердженого постановою КМУ від 06.04.1998 № 457), визначено хто є вантажовідправник та вантажоодержувач. Вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення; вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж.

Правилами оформлення перевізних документів (затвердженими наказом Мінтрансу України № 644 від 21.11.2000 р. в редакції наказу Мінінфраструктури від 08.06.2011 р. № 138) встановлено, що у товарно-транспортній (залізничній) накладній (зокрема, в графі 1 накладної) зазначається найменування відправника. Вимог щодо зазначення в товарно-транспортній (залізничній) накладній постачальника дані Правила не містять.

Системний аналіз зазначених приписів підтверджує, що відправник товару не обов'язково має бути власник продукції. Даний факт не може підтверджувати чи спростовувати перехід права власності на товар, а підтверджує виключно транспортування залізничним транспортом бензину. Судом встановлено, що ТОВ «Лек-Оіл» є власником бензину, а відправником є юридичні особи, які здійснюють відправлення вантажу для перевезення залізничним транспортом за дорученням ТОВ «Лек-Оіл» згідно повідомлень на відвантаження бензину №5420 від 11.07.2011 р. (а.с.103), № 5270 від 15.07.2011 р. (а.с.104), №5289 від 20.11.2011 р. (а.с.105) направленими на адресу ТОВ «Торговий дім «Енергія», ТОВ «Терція-2008», ТОВ «Компанія-Інтеграл» відповідно, що також підтверджується повідомленнями відправників про відвантаження товару (а.с.106).

Заперечуючи проти позову представник відповідача посилається на те, що у актах прийому-передачі бензину складених між позивачем та постачальником ТОВ «Лек-Оіл» місце складання даного документу значиться м. Київ, де не був присутній директор позивача, а дата складання таких актів припадає на час знаходження вантажу в дорозі, а не в м. Києві. Однак вказана обставина жодним чином не спростовує реальний характер спірної господарської операції та не заперечує фактичну поставку бензину від ТОВ «Лек-Оіл» до позивача. Суд дослідивши всі наявні у матеріалах справи первинні документи у їх сукупності встановив, що позивач у листі № 259 від 24.10.2013 р. (а.с.136) по даному питанню надав пояснення контролюючому органу, де вказав: після відправки вантажу постачальник електронною поштою надсилав акт прийому-передачі ПММ складений згідно відомостей залізничної накладної, опісля оригінали актів прийому-передачі ПММ на паперовому носії доставлялися поштою.

При цьому суд звертає увагу на те, що у самих актах прийому-передачі бензину по-перше значиться станція призначення відвантаження вантажу, яка відповідає відомостям щодо станції призначення, які значаться у відповідних додаткових угодах укладених на кожну окрему партію поставки бензину до основного договору поставки між позивачем та ТОВ «Лек-Оіл», а по-друге у таких актах прийому-передачі бензину значиться у кожному випадку номер вагону (цистерни), який відповідає номеру вагону (цистерни) визначеного у відповідних накладних на перевезення вантажу залізничним транспортом. Вказані обставини підтверджують, що відповідні акти прийому-передачі бензину були укладені позивачем та контрагентом-постачальником у відповідності до вимог ч. 1. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» згідно якої первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд відхиляє посилання податкового органу на ту обставину, що акт про приймання 50,407 т. бензину (№ 019) не містить дати його складання, оскільки даний акт містить п. 5. «Час видачі вантажу вантажоодержувачу», де значиться дата - 21.07.2011 р., що дає можливим встановити дату приймання відвантажених нафтопродуктів за кількістю із складанням відповідного акту.

Стосовно посилання відповідача на те, що два акти приймання нафтопродуктів за кількістю складено під одним номером - № 19, то тут суд звертає увагу на те, що акт приймання нафтопродуктів за кількістю № 019 від 21.07.2011 р. складено на під'їзній колії (місце приймання) станції Ужгород, в той час як акт приймання нафтопродуктів за кількістю № 19 від 24.07.2011 р. складено у іншому місці прийманні, а саме під'їзна колія станції Берегово, тому співпадіння номерів даних актів жодним чином не спростовує юридичної сили та доказовості відповідних актів приймання нафтопродуктів за кількістю.

У акті перевірки № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р. також міститься посилання контролюючого органу на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва, яким податковими органами встановлено порушення податкового законодавства по взаємовідносинам із «Компанія Тегра». Проте такі відомості не можуть бути підставою для прийняття відповідачем оспорених податкових повідомлень-рішень, оскільки ТОВ «Компанія Тегра» не є складовою ланкою у ланцюгу постачання бензину від ТОВ «Лек-Оіл» до позивача за договором поставки за № Л34/11 від 19.05.2011 р. та додаткових угод до нього. Водночас, згідно висновків листа ДПІ у Печерському районі м. Києва № 3982/10/26-55-22-07-10 від 16.07.2013 р. (а.с.131-135) вирішено припинити відпрацювання акту перевірки «Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Лек-Оіл» з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Тегра» за липень та вересень 2011 року № 14/22-2/34047083 від 10.01.2013 р., на тій підставі, що ТОВ «Лек-Оіл» ще у червні 2012 року подало уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ з метою виправлення самостійного виявлених помилок по взаємовідносинах із вказаним контрагентом.

Вищевказане свідчить про помилковість та протиправність висновків ДПІ у м. Ужгороді про те, що ТОВ «Росток» занижено грошове зобов'язання податку на прибуток у розмірі 165 535,00 грн. та з ПДВ у розмірі 340 118,00 грн., натомість вимоги позову в цій частині підтверджені належними та допустимими доказами, відповідають вимогам законодавства та встановленим в судовому засіданні фактичним обставинам справи, тому відповідні податкові повідомлення-рішення слід визнати протиправними.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, за результатами перевірки оформленої актом ДПІ у м. Ужгороді № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р. до позивача застосовано штраф у розмірі 1 грн. з тих підстав, що ТОВ «Росток» реалізував паливно-мастильні матеріали кінцевим споживачам без використання паливно-роздавальних колонок (далі - ПРК) та не використовував РРО, яке забезпечує нерозривний цикл видачі та друкування відповідного розрахункового документа із зазначенням номеру ПРК, через які здійснювалося відпускання пального, об'єм і вартість фактично відпущеного пального, чим порушив вимоги пункти 1. та 3. ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон про РРО № 265/95-ВР).

Статтею 3. Закону про РРО № 265/95-ВР встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (п. 1); застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування (п. 3).

Суд констатує, що на стор. 34 акту перевірки № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р. (а.с.44) посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, встановлено, що ТОВ «Росток» готівкові розрахунки у процесі здійснення реалізації товарів проводило через реєстратори розрахункових операцій, які були зареєстровані в ДПІ у м. Ужгороді. Також контролюючим органом встановлено, що реалізацію ПММ за адресою м. Берегово, вул.. Проектна 7 (склад ПММ) ТОВ «Росток» здійснювало з використанням РРО MINI - 500 МЕ, що підтверджується контрольними стрічками РРО. Вказана обставина свідчить про дотримання позивачем вимог п. 1. ст. 3 Закону про РРО № 265/95-ВР.

Також у судовому засіданні встановлено, що у процесі здійснення власної господарської діяльності позивач використовував виключно реєстратори розрахункових операцій, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, що підтверджується довідками про опломбування (розпломбування) реєстратора ТОВ «Спектр» (центр сервісного обслуговування) (а.с.137-139).

Суд відхиляє доводи податкового органу стосовно необхідність використання ТОВ «Росток» паливно-роздавальних колонок, оскільки використання ПРК при реалізації нафтопродуктів, як і встановлення додаткових вимог щодо реалізації фіскальних функцій РРО, згідно протокольного рішення Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом від 27.06.2002 р. № 13, підлягають застосуванню при продажі пального виключно на автозаправних станціях (п. 1. Технічні вимоги до спеціалізованих ЕККА для АЗС). Згідно п. 2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою КМУ від 20.12.1997 р. № 1442, роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправних станцій, що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів.

Проте матеріалами справи підтверджено, зокрема реєстраційним посвідченням № 0701007071 «Р» від 08.08.2012 р. (а.с.139), яким здійснено реєстрацію РРО MINI - 500 МЕ, та актом введення в експлуатацію РРО від 08.08.2012 р. (а.с.140), що ТОВ «Росток» за адресою м. Берегово, вул. Проектна 7 роздрібну торгівлю на автозаправних станціях не здійснював, за вказаною адресую знаходиться не автозаправна станція, а склад ПММ, де позивач здійснює оптову торгівлю нафтопродуктами. Відповідачем вказані обставини не спростовано.

Отже суд приходить до висновку, що додаткові вимоги встановлені протокольним рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом від 27 червня 2002 р. № 13 щодо оптової реалізації ТОВ «Росток» нафтопродуктів на складі ПММ за адресою м. Берегово, вул. Проектна 7 на позивача не поширюються, відповідно ТОВ «Росток» жодних порушень вимог Закону про РРО № 265/95-ВР не вчиняв, а тому податкове повідомлення-рішення № 0004272202 1032/07-01-22-01/32890880/4930 від 04.12.2013 р. також підлягає визнанню протиправним.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору (платіжне доручення № 1766 від 09.12.2013 року, а.с. 2) у розмірі 458,80 грн. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Росток" - задовольнити повністю.

Визнати протиправними податкові повідомлення рішення державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 03.12.2013 року № 0004192201 1003/07-01-22-01/32890880/4775; № 0004202201 1004/07-01-22-01/32890880/4776 та від 04.12.2013 року №0004272202 1032/07-01-22-01/32890880/4930.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Росток" витрати зі сплати судового збору у розмірі 458 грн. 80 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 КАС України десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяМ.М. Луцович