Рішення № 37220530, 13.02.2014, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 лютого 2014 року Справа № 913/3486/13

Провадження №17/913/3486/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоойл», м. Донецьк

до Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», м. Лисичанськ Луганської області

про стягнення 36 981 грн. 54 коп.

Суддя Фонова О.С.

У засіданні брали участь:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Джунь С.В., довіреність №2 від 01.01.2014.

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 35304,57 грн. та 3% річних у сумі 1676,97 грн., за договором купівлі-продажу №АХ-85/161 від 11.02.2010.

У судовому засіданні 27.01.2014, відповідно до статті 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 13.02.2014 на 11 год. 00 хв.

Представник відповідача 13.01.2014 надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 3.1, 3.2 Договору, позивач повинен самостійно після отримання відповідачем попередньої оплати, організувати та вивезти СНВ з території відповідача.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем було відвантажено та вивезено з території відповідача СНВ на загальну суму 1002759,00 грн. (останнє відвантаження сталось 24.09.2010), що є меншим за перераховану попередню оплату на 72504,57 грн.

Як зазначає відповідач, з дати останнього відвантаження СНВ - 25.09.2010 і по день закінчення дії договору - 31.12.2010, позивач, маючи передплату у сумі 72504,57 грн., без письмового погодження з відповідачем жодного разу не виявив наміру виконати умови договору і вивезти СНВ підготований відповідачем йому для передачі, що на думку відповідача, є відмовою від придбання СНВ.

Отже, відповідач вважає, що датою останнього відвантаження СНВ є 24.09.2010, а датою останнього виконання зобов'язання позивачем було 24.10.2010, та як вважає відповідач, після цієї дати зобов'язання за договором було припинено.

За таких обставин, відповідач просить суд застосувати позовну давність, оскільки на його думку, строк позовної давності, що встановлений ст. 257 ЦК України, сплинув 24.10.2013.

Тому, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоойл» (позивач у справі), як Покупцем, та Закритим акціонерним товариством «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», назва якого змінена на Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (відповідач у справі), як Продавцем, був укладений договір купівлі-продажу №АХ-85/161 від 11.02.2010 (далі - Договір).

Згідно пункту 1.1 Договору, Продавець зобов'язується на протязі строку дії цього договору передати у власність Покупцю суміш нафтопродуктів відпрацьованих (далі - СНВ), а Покупець зобов'язується прийти та оплатити СНВ , а також вивезти її з території ЗАТ «ЛИНІК» відповідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, передача СНВ здійснюється партіями, по мірі накопичення у Продавця.

Як зазначено у п. 1.3 Договору, загальний об'єм переданої СНВ не може перевищувати 25000 метричних тон.

Згідно п. 2.1 Договору, Ціна одної тони СНВ складає 250 грн. з урахуванням ПДВ. Ціна може бути змінена за обоюдною згодою сторін на підставі відповідної додаткової угоди до цього договору. Загальна ціна СНВ за цим Договором, з урахуванням ПДВ, ухвалюється виходячи з фактично переданої СНВ Покупцю на підставі товарно-транспортних накладних, які оформлені в установленому порядку.

Відповідно до п. 2.2 Договору, Покупець зобов'язується проводити розрахунок за СНВ грошовими коштами, шляхом перерахування передплати за плануєму до відвантаження партію СНВ.

Як зазначено у п. 3.1 Договору, передача СНВ Покупцю здійснюється на умовах ЕХW (ИНКОТЕРМС 2000) - Луганська область, Попаснянський район, виробнича площадка ЗАТ «ЛИНІК», за умови надходження на поточний рахунок Продавця попередньої оплати за відповідну партію СНВ.

Згідно пункту 3.2 Договору Покупець зобов'язується організувати відвантаження на автотранспорт, перевезення та подальше використання СНО за свій рахунок.

В пункті 8.1 Договору встановлено, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2010, а в частині виконання Сторонами своїх зобов'язань - до повного їх виконання.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що впродовж вересня 2010 року ним було перераховано передплату в сумі 1075263,57 грн., однак відповідачем було відвантажено СНВ на суму 1002759,00 грн.

На суму передплати 72504,57 грн. не було здійснено поставку. Однак між сторонами було здійснено залік зустрічних вимог в сумі 37200,00 грн. У зв'язку з зазначеним, борг склав 35304,57 грн. Вимогами від 27.01.2012 № 08 та від 03.05.2012 № 032 позивач звертався до позивача про повернення передплати в сумі 35304,57 грн.

У зв'язку з зазначеним, позивач з посилання на статті 526,530,612,1212 Цивільного кодексу України звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості у сумі 35304,57 грн. Також позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 1676,97 грн., згідно наданого позивачем розрахунку.

Відповідач позов проти позову заперечив, з підстав зазначених вище. Крім того, відповідач просив суд застосувати позовну давність на підставі ст. 257 ЦК України.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Позивач посилається на те, що відповідачем не було повернуто передплату в сумі 35304,57 грн. В нормативне обґрунтування позову він послався на ст. 612, 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно пункту 3.2 Договору Покупець зобов'язується організувати відвантаження на автотранспорт, перевезення та подальше використання СНО за свій рахунок.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач не прибував на територію відповідача для відвантаження СНО та не звертався до відповідача з проханням надати можливість для вивезення СНО з його території. Не звертався позивач також до відповідача з повідомленням про втрату інтересу виконання зобов'язання з поставки СНО.

Суд звертає увагу, що втрата інтересу може бути тільки у разі прострочення боржника, однак, як вбачається з матеріалів справи, такого прострочення не було.

Позивач сам, в порушення умов Договору, не здійснив відвантаження СНО з території відповідача, яке повинен був здійснити відповідно до умов Договору.

Отже у зв'язку з тим, що відповідачем не було допущено порушення виконання зобов'язання, відсутні підстави для стягнення з нього 35304,57 грн. передплати.

Крім того, пунктом 8.1 Договору встановлено, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2010, а в частині виконання Сторонами своїх зобов'язань - до повного їх виконання.

Отже, позивач не позбавлений права звернутись до відповідача з вимогою про надання можливості здійснити відбір нафтопродуктів на заявлену до стягнення суму.

Позивач також посилається на статтю 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Водночас, суд зазначає, що правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно (грошові кошти) потерпілому.

Посилання відповідача на застосування позовної давності до позовних вимог є безпідставними, з огляду на відсутність порушеного відповідачем права позивача за заявленими позовними вимогами, яке підлягає захисту, та відмову у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Згідно статей 33-35 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Шляхом оцінки всіх наявних матеріалів справи, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості в сумі 35304,57 грн.

За безпідставністю основних вимог щодо стягнення 35304,57 грн., до задоволення не підлягають й похідні вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 1676,97 грн.

У зв'язку з викладеним, у задоволенні позову слід відмовити повністю, з віднесенням судових витрат на позивача, згідно зі ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

У судовому засіданні оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 18.02.2014.

Суддя О.С. Фонова