Постанова № 37217096, 05.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа№ 910/400/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гаврилюка О.М.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Пась М.П.

за участю представників:

від позивача: Олефіренко А.С. за дов. № б/н від 24.09.2013 р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Т.М.М." та Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2013р.

у справі № 910/400/13 (суддя: Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар

Файненшл Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Т.М.М."

про стягнення 4 817 110,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 3 656 707,24 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за несвоєчасне повернення предмету лізингу та 1 160 403,51 грн. заборгованості по лізинговим платежам за весь час користування предметом лізингу після розірвання договору фінансового лізингу № UA20L-08-01 від 29.08.2008 року (надалі - договір).

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2013 року у справі № 910/400/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» 2 261 850,40 грн. неустойки та 30 229,31 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення лізингових платежів та неустойки у розмірі однієї плати за користування річчю відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки перебіг строку для нарахування пені розпочався з моменту відмови останнього від договору (06.10.2009 року). Також, відповідач зазначає, що у даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України, оскільки вказана норма передбачає відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму. Крім того, відповідач вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив його клопотання про припинення провадження у справі, так як господарським судом міста Києва вже розглядався спір з тих же підстав, між тими сторонами та про той предмет спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» також звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» суму лізингових платежів у розмірі 1 160 403,51 грн. та 298 945,56 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позивач в обґрунтування поданої апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції здійснивши перерахунок неустойки за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року невірно застосував курс НБУ гривні по відношенню до євро на дату винесення рішення. Також, позивач вказав, що господарський суд міста Києва безпідставно відмовив в частині стягнення лізингових платежів за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року з посиланням на ст. ст. 651, 653 ЦК України, оскільки положення загальних умов, якими передбачена можливість нарахування та стягнення лізингових платежів після розірвання договору до моменту повернення предмету лізингу, мають превалююче положення над вказаними нормами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 року апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до провадження.

Ухвалою від 27.05.2013 року Київський апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна», об'єднав в одне апеляційне провадження дану апеляційну скаргу з апеляційною скаргою Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю та призначив до розгляду на 04.06.2013 року.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2013р., 02.07.2013р., 17.09.2013р., 26.11.2013р. розгляд справи відкладався різними складами суду.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2013р. у зв'язку з перебуванням головуючого судді Коротун О.М. та судді Іоннікової І.А. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді - Гаврилюк О.М., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Т.М.М." та Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2013р. у справі № 910/400/13 прийняті до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гаврилюк О.М., Гончаров С.А., розгляд справи призначено на 22.01.2014 року.

22.01.2014 року по справі оголошено перерву до 05.02.2014 року.

Представник відповідача до судового засідання, що відбулось 05.02.2014р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомлено.

Представник позивача заперечив проти доводів відповідача викладених в його апеляційній скарзі та просив суд задовольнити його апеляційну скаргу в повному обсязі.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно з'ясовано місцевим господарським судом, 29.08.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» (лізингодавець за умовами договору) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач за умовами договору) укладено договір фінансового лізингу № UA20L-08-01 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору лізингодавець зобов'язувався придбати у продавця у власність предмет лізингу, зазначений в додатку № 1 до даного договору, і надати його лізингоодержувачу в тимчасове володіння і користування для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених в цьому договорі й загальних умовах, з переходом права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача за умови дотримання відповідних вимог, встановлених загальними умовами договорів фінансового лізингу № UA19L-08 (надалі - загальні умови).

Згідно п. 3.1 договору предметом лізингу є три тягачі TGA 33.430 6X4 BB-WW, що передаються лізингодавцем у лізинг лізингоодержувачу за цим договором, зазначені у специфікації, що є додатком № 1 до договору.

Пунктом 3.4.3 загальних умов передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Лізингові платежі - платежі, що виплачуються лізингоодержувачем лізингодавцю за володіння й користування конкретним предметом лізингу, включаючи окрім іншого, авансовий платіж і комісійну винагороду; розмір, строки й порядок сплати лізингових платежів за кожним договором визначаються цими загальними умовами і відповідним договором; до лізингових платежів включається відшкодування вартості предмета лізингу та проценти. Викупна ціна не включається в лізингові платежі й виплачується окремо відповідно до загальних умов і відповідного договору (п. 1.2.31 загальних умов).

Згідно з п. 17.3 загальних умов у випадку відмови лізингодавця від виконання договору згідно п. 17.2 загальних умов (зокрема, лізингоодержувач не здійснив у строк, встановлений у відповідному договорі, сплату двох лізингових платежів підряд), лізингодавець повідомить про це лізингооодержувача в письмовій формі. При цьому: предмет лізингу, підлягає поверненню лізингодавцеві відповідно до правил, визначених в пункті 18 загальних умов (п. 17.3.1 загальних умов).

Пунктом 18.2. загальних умов предмет лізингу, про повернення якого лізингодавець висунув вимогу згідно п. 17.3 загальних умов, підлягає поверненню лізингодавцеві лізингоодержувачем в строк 5 робочих днів з дня отримання відповідної вимоги.

Відповідно до п. 17.3.2. загальних умов, лізингоодержувач здійснює сплату лізингодавцеві сум лізингових платежів за відповідним договором у повному обсязі по дату повернення відповідного предмета лізингу лізингодавцеві. Обов'язок лізингоодержувача по сплаті іншої частини лізингових платежів за таким договором припиняється починаючи з відповідної дати повернення.

Відповідно до пункту 18.6 загальних умов у випадку, якщо лізингоодержувач у строк, встановлений згідно з пунктом 18.2 загальних умов, не здійснює повернення або перешкоджає вилученню (поверненню) будь - якого предмета лізингу, лізингодавець матиме право застосувати будь - який законний спосіб вилучення такого предмета лізингу; при цьому лізингоодержувач буде зобов'язаний виплатити лізингодавцеві всі лізингові платежі за період з дати, коли предмет лізингу повинен був бути повернутий лізингодавцю, і по фактичну дату повернення. Крім того, лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати лізингодавцеві всі відповідні витрати лізингодавця у тому числі з плати послуг третіх осіб, пов'язані з поверненням предмета лізингу.

Згідно п. 1.2.11. загальних умов, дата повернення - дата фактичного повернення предмета лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю в порядку передбаченому п. 18 загальних умов.

07.11.2008 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу № UA20L-08-01 (далі за текстом - додаткова угода № 1), відповідно до якої сторони погодили встановлення уточненого загального графіку платежів до договору.

07.11.2008 року на підставі акту прийому - передачі обладнання № 102 лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу, а саме: три тягачі TGA 33.430 6X4 BB-WW.

В свою чергу, відповідач не сплачував своєчасно та в повному обсязі лізингові платежі за 1 - 3 квартали 2009 року, у зв'язку з чим позивач в порядку п. 17.2 та 17.3. загальних умов надіслав відповідачу повідомлення про відмову від договору (Вих. № 266/09 від 30.09.2009 року), згідно якого вимагав повернути предмет лізингу - 3 тягачі 16.10.2009 року.

Проте, відповідач кошти не сплатив та предмет лізингу у визначені позивачем строки не повернув, в результаті чого позивач у грудні 2010 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № UA20L-08-01 від 29.08.2008 року у сумі 166 818, 07 євро (що становить 1 752 357 грн.), з яких 131 429, 27 євро (що становить 1 380 611, 90 грн.) заборгованість по лізинговим платежам, 30 476, 55 євро (що становить 320 143, 96 грн.) пені та 4 912, 25 євро (що становить 51 601, 22 грн.) 3 % річних та про зобов'язання відповідача передати позивачу предмет лізингу - 3 тягачі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року по справі № 34/567, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2011 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» заборгованість за договором фінансового лізингу № UA20L-08-01 від 29.08.2008 року у сумі 1 509 996, 44 грн. (що становить 143 746, 21 євро по курсу 1050, 46 грн. за 100 євро), з яких 131 429, 27 євро (що становить 1 380 611, 91 грн. по курсу 1050, 46 грн. за 100 євро) заборгованість по лізинговим платежам, 7 453, 92 євро (що становить 78 300, 45 грн. по курсу 1050, 46 грн. за 100 євро) пені, 4 863, 02 євро (що становить 51 084, 08 грн. по курсу 1050, 46 грн. за 100 євро) 3 % річних за несвоєчасну оплату лізингових платежів та зобов'язано Фірму «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» предмет лізингу за договором фінансового лізингу № UA20L-08-01 від 29.08.2008 року три тягачі моделі TGA 33/430 6Х6 BB-WW, що мають серійні номери: WMANW2ZZ28POO3616, WMANW2ZZ28POO3570 WMANW2ZZ28POO3574.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд виходив з того, що відповідач, незважаючи на дострокове розірвання договору (06.10.2009 року) не виконав свого обов'язку з приводу сплати лізингових платежів та своєчасності повернення предмету лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 31.01.2012 року предмет лізингу був повернутий відповідачем позивачу, що засвідчується актом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції, копія якого наявна в матеріалах справи.

При зверненні з даним позовом позивач посилаючись на порушення умов договору та норм чинного законодавства просив суд стягнути з відповідача неустойку за період з 06.10.2009 року по 01.11.2010 року в сумі 1 095 911,27 грн. (що еквівалентно 93 667,63 євро), неустойки за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року в сумі 2 560 795,97 грн. (що еквівалентно 218 871,45 євро) та лізингові платежі за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року в сумі 1 160 403,51 грн. (що еквівалентно 109 435,75 євро)

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір № UA20L-08-01 від 29.08.2008 року є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється, зокрема, положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 292 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509, 526 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Господарський суд міста Києва задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року в сумі 2 261 850,40 грн. виходив з того, що відповідач своє зобов'язання щодо повернення предмету лізингу не виконував, жодних платежів в добровільному порядку не сплачував та жодних платежів за вказаний період з відповідача також не стягувалось.

Судова колегія не погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення неустойки за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року в сумі 2 261 850,40 грн. з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За приписами частин 2 і 3 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а наслідки розірвання визначено статтею 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Статтею 22 ЦК України та статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що положення ч. 2 ст. 785 ЦК України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом.

Таким чином, місцевий господарський суд, не врахувавши особливостей щодо наслідків припинення договору фінансового лізингу (право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору), встановлених Законом України «Про фінансовий лізинг», дійшов необґрунтованого і незаконного висновку про застосування до спірних правовідносин статті 785 ЦК України, яка передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 року по справі № 6/104/5022-1679/2011 та від 29.01.2013 року по справі № 12/149.

За таких обставин, вимога позивача стягнення неустойки з відповідача за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року в сумі 2 261 850,40 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Вимога позивача про стягнення неустойки за період з 06.10.2009 року по 01.11.2010 року не підлягає задоволенню, оскільки за вказаний період з відповідача на користь позивача була стягнута заборгованість за договором на підставі рішення господарського суду міста Києва по справі № 34/567 від 23.03.2011 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення лізингових платежів за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України відносини, що виникають з договору лізингу регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються наведеним Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізинг одержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин

У справі, що розглядається, лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором. Відповідно до п. 17.2 та 17.3. загальних умов договору, лізингодавець повідомив лізингоодержувача про відмову від договору (повідомлення за вих. № 266/09 від 30.09.2009 року) і вимагав повернення предмета лізингу.

Відповідно до акта державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції від 31.01.2012 року предмет лізингу був повернутий відповідачем позивачу.

Згідно ст. 653 ЦК України визначені загальні правові наслідки розірвання договору, зокрема: у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2).

Відповідно до ч. 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 17.3 договору сторони встановили право лізингодавця у разі відмови від договору в односторонньому порядку вимагати повернення предмета лізингу.

Відтак, наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю, і відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи наведене та відсутність факту переходу предмету лізингу у власність лізингоодержувача, позовні вимоги щодо стягнення з останнього оплати заборгованості з лізингових платежів в частині, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, яка залишилась у власності лізингодавця, є безпідставними.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Дослідивши вищезазначене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2013 року у справі № 910/400/13 скасуванню, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» є такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2013 року у справі № 910/400/13 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування на користь Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю витрат по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 22 618,50 грн. покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2013 року у справі № 910/400/13 - задовольнити.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файнешл Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2013 року у справі № 910/400/13 - залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2013 року у справі 910/400/13 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файнешл Україна» відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файнешл Україна» (03022, місто Київ, вул.. Васильківська, 34) на користь Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю (03146, місто Київ, вул.. Чаадаєва, 2б) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 22 618,50 грн.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи № 910/400/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді О.М. Гаврилюк

С.А. Гончаров