Ухвала суду № 37210432, 13.02.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

13 лютого 2014 року Справа № 817/3970/13-а м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Сало А.Б. (головуючий), суддів Нор У.М. Борискін С.А., за участю секретаря судового засідання Школяр О.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідача 1: представник Красовський А.С.,

відповідача 2: представник Чміль Т.А.,

відповідача 3: представник не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доМіністерства доходів і зборів України Головного управління Мінідоходів у Рівненській області Державна податкова служба України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління міністерства доходів і зборів у Рівненській області та Державної податкової служби України про поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З змісту заявлених вимог, з урахуванням заяв про зміну предмету та підстав позову від 02.12.2013 та збільшення позовних вимог від 23.12.2013 і від 03.02.2014 позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби України від 29.08.2013 №583-О про звільнення його з посади заступника голови Державної податкової служби у Рівнеській області у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності на підставі п.1 ст.40 КЗпП України; поновити його на публічній службі на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Рівненській області та стягнути з Головного управління Міндоходів у Рівненській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 38 933,05 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що оспорюванний наказ прийнято необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення, та з неправильним застосуванням норм матеріального права (а саме п.1 ст. 40 КЗпП України).

Позивач звертає увагу суду на несвоєчасне попередження його про вивільнення, відсутність обставин, з якими пов'язане звільнення, а саме - відсутність скорочення штатної чисельності заступників керівника установи у якій працював позивач до реорганізації.

Крім того, на переконання позивача, при прийнятті оспорюваного наказу відповідачем не було взято до уваги, його переважне право на залишення на роботі на займаній ним посаді, а сам наказ винесено не уповноваженою на те особою.

Оспорюваний наказ про звільнення позивача було підписано головою комісії з проведення реорганізації Державної податкової служби України Ігнатовим А.П.

Однак, на переконання позивача, голова комісії з проведення реорганізації Державної податкової служби України не має повноважень на винесення такого роду наказів.

В судовому засіданні, до початку розгляду справи по суті, представник відповідача 2 - Головного управління Міндоходів у Рівненській області заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

На обґрунтування заявленого клопотання, представник відповідача звернув увагу суду на те, що про оскаржуваний наказ позивач дізнався та відповідно ознайомлений з ним в приміщенні Головного управління Міндоходів у Рівненській області 30.08.2013. Проте, відмовився розписатись про своє ознайомлення з оскаржуваним наказом та отримати трудову книжку, про що було складено відповідний акт.

Більше того, 30.08.2013 та 02.09.2013 позивачу було направлено повідомлення про необхідність отримання трудової книжки та проведення повного розрахунку з відповідною копією наказу про звільнення, які були отримані ним 10.09.2013.

Разом з тим, з вказаним позовом позивач звернувся до суду лише 11.11.2013.

Таким чином на переконання представника відповідача 2, позивачем було пропущено строк звернення до суду з позовом, щодо поновлення його на публічній службі.

Ухвалою суду від 16.01.2014 в задоволенні заявленого клопотання було відмовлено у звязку із його передчасністю та необгрунтованістю.

В судовому засіданні під час розгляду справи по суті позивач та представник позивача позов підтримали в повному обсязі, просили позовні вимоги позивача з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03.02.2014 задовольнити в повному обсязі.

В свою чергу, вказали на те, що в супереч вимогам статей 47 та 116 Кодексу законів про працю України роботодавцем в день звільнення не було видано позивачу копію наказу про звільнення; не видано трудову книжку та не проведено повного розрахунку.

Зокрема позивач звертає увагу суду на те, що копія наказу що вручалась йому 30.08.2013 не містила підпису особи, яка його видала, і навіть запису про наявність такого підпису, зробленого особою, яка засвідчила справжність цього документа.

Документ скріплено круглою печаткою та штампом Департаменту персоналу Міністерства доходів і зборів України, в той час як створено його було в Державній податковій службі України. Розрахунок проведено з ним у вересні 2013 року, а трудову книжку він отримав лише 08.10.2013.

За таких обставин на переконання позивача та представника позивача строк звернення до суду ними не пропущено.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судовому засіданні проти позову заперечили, про що наддали суду відповідні письмові заперечення.

З змісту наданого представником відповідача, Міністерства доходів та зборів України, заперечення вбачається, що однією із підстав з яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову надалі залишається твердження про пропущення позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.

Зокрема представник відповідача звертає увагу суду на те, що з оскаржуваним наказом позивача було ознайомлено 30.08.2013, однак останній розписатись про своє ознайомлення з наказом та отримати трудову книжку відмовився, про що було складено відповідний акт.

Крім того, Головним управлінням Міндоходів у Рівненській області позивачу було направлено лист від 30.08.2013 з проханням з'явитись у відділ персоналу для ознайомлення з наказом №583-о від 29.08.2013 та необхідністю отримати трудову книжку. До листа було додано копію наказу про звільнення.

Аналогічний лист з проханням з'явитись у відділ персоналу для проведення повного розрахунку від 02.09.2013.

Вказані листи були отримані позивачем 10.09.2013. Отримання трудової книжки та проставлення позивачем відмітки про отримання трудової книжки та копії наказу не свідчать про те, що позивач дізнався про порушене, на його думку, право саме 08.10.2013.

Представник відповідача 3 - Державної податкової служби України в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся судом про час та місце розгляду справи.

Дослідивши всі докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представників відповідача щодо фактичних обставин справи суд приходить до висновку, про необхідність залишення вказаного адміністративного позову без розгляду у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду з огляду на наступне.

Як встановлено судом під час розгляду справи, 29.08.2013 наказом Державної податкової служби України, №583-о "Про звільнення ОСОБА_1", позивача звільнено з посади заступника голови державної податкової служби у Рівненській області у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою середньомісячної заробітної плати.

Вказаний наказ було доведено до відома позивача 30.08.2013 в приміщенні Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Вказані обставини визнавались сторонами в судовому засіданні та відповідно до ст. 72 КАС України не підлягають доказуванню перед судом.

Разом з тим, позивач відмовився отримати копію оскаржуваного ним наказу та отримати трудову книжку, що підтверджується відповідним актом від 30.08.2013.(Т.1 а.с. 80).

В свою чергу, судом встановлено, що на час винесення оскаржуваного наказу з позивачем не було проведено повного розрахунку, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні копіями платіжних доручень № 354 від 04.09.2013; № 377 від 13.09.2013 та № 479 від 30.09.2013 (Т.1 а.с. 238-246)

Трудову книжку позивач отримав лише 08.10.2013, про що зроблено відповідний запис у книзі обліку руху трудових книжок (Т.1 а.с. 75-76).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу або з дня видачі трудової книжки.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, враховуючи те, що за загальним правилом, строк звернення до суду обчислюється з дня коли особа дізналась, або повинна булла дізнатись про порушення свого права, суд приходить до висновку про те, що положеннями ст. 233 КЗпП конкретизуються обставини, з настанням яких пов'язано початок перебігу строку позовної давності у справах про звільнення.

Встановивши альтернативу, законодавцем не визначено порядок застосування вказаної норми. Проте виходячи із загального правила обчислення строку позовної давності, на переконання суду обчислення строку необхідно пов'язувати з більш ранньою подією.

Як встановлено судом про оскаржуваний наказ позивач дізнався 30.08.2014 в приміщенні Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

За таких обставин, посилання позивача на те, що строк звернення до суду ним не порушено у зв'язку із тим, що при ознайомленні його з наказом про звільнення йому не було видано трудову книжку - на переконання суду є необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, суд звертає увагу на те, що трудова книжка була видана позивачу з затриманням (08.10.2013) не з вини роботодавця, оскільки згідно акту від 30.08.2013 позивач сам відмовився від її отримання більше того, йому неодноразово повідомлялось про необхідність з'явитись у відділ персоналу для отримання трудової книжки.

Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Отже, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Що ж стосується, посилання позивача на те, що з ним не було проведено розрахунку на час винесення наказу про звільнення, також не заслуговує на увагу в межах вказаного спору.

Оскільки підставою та предметом вказаного позову є порушення допущені відповідачем під час винесення наказу про звільнення та відповідно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що пов'язано начебто із незаконним звільненням позивача із займаної посади.

Разом з тим, несвоєчасність проведення розрахунку при звільненні є окремою категорією трудових спорів, і відповідно звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди заподіяної таким порушенням є окремою підставою для звернення до суду за захистом порушеного права (ст.. 116 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї документів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до ч.2 ст. 100 КАС України позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відтак, з огляду на відсутність в адміністративному позові та доданих до нього матеріалах будь-яких доказів поважності пропущення позивачем строку звернення до суду, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Міндоходів у Рівненській області та Державної податкової служби, слід залишити без розгляду.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Керуючись п.9 ч.1 ст. 155, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Міндоходів у Рівненській області, Державної податкової служби України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі - залишити без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 КАС України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

Головуючий суддя Сало А.Б.

Судді Нор У.М.

Борискін С.А.