Рішення № 37209409, 17.02.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2014 Справа № 920/741/13

Господарський суд Сумської області у складі: головуючого - судді Рунової В.В.,

при секретарі Балицькому В.В.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи №920/741/13

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ

до Казеного підприємства «Шосткинський казений завод «Імпульс», м. Шостка Сумської області

про стягнення 89179 грн. 94 коп.,

встановив:

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.06.2013 року у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Казеного підприємства «Шосткинський казений завод «Імпільс» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 15457 грн. 86 коп. інфляційних збитків, 22454 грн. 67 коп. 3% річних, 35887 грн. 18 коп. пені, 1784 грн. 00 коп. судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 року рішення господарського суду Сумської області 13.06.2013р. по справі №920/741/13 змінено. Викладено пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Сумської області 13.06.2013р. по справі №920/741/13 в наступній редакції:

«Стягнути з Казенного підприємства «Шосткинський казенний завод «Імпульс» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 15457 грн. 86 коп. інфляційних збитків, 22454 грн. 67 коп. 3% річних, 934 грн. 84 коп. пені, 784 грн. 96 коп. судового збору». В іншій частині рішення господарського суду Сумської області 13.06.2013р. по справі №920/741/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 року рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2013р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у справі № 920/741/13 скасовано в частині позовних вимог про стягнення пені. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Сумської області. В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у справі № 920/741/13 залишено без змін.

Ухвалою суду від 04.12.2013р. справу №920/741/13 в частини позовних вимог про стягнення пені призначено до нового розгляду.

Ухвалою суду від 30.01.2014р. розгляд справи відкладено на 17.02.2014р. Зобов'язано позивача надати суду розрахунок позовних вимог в частині пені по кожній поставці протягом шести місяців, починаючи від дня наступного за днем, коли зобов'язання повинні бути виконані. Зобов'язано відповідача надати суду контррозрахунок пені за зазначений період. Зобов'язано позивача та відповідача провести звірку розрахунків по пені з наданням суду належним чином складеного відповідного акту взаємозвірки. Зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення щодо того факту, що у позовній заяві ним було розраховано пеню за період, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення з позовом до суду, а у поясненнях наданих суду від 17.01.2014р. позивачем зазначено, що пеня розрахована за шість місяців з моменту прострочки виконання зобов'язання, щодо кожної поставки окремо, - враховуючи той факт, що сума заявлення до стягнення як у позовній заяві так і у поясненнях складає 51267,41 грн. незалежно від періоду її обрахування позивачем.

Відповідач вимог ухвали суду від 30.01.2014р. не виконав та не надав суду витребуваного розрахунку пені.

Представники сторін в судове засідання 17.02.2014р. не з'явивлись, в умовах надходження від позивача та відповідача клопотань про розгляд справи у відсутності їх представників.

Враховуючи ненадання відповідачем витребуваного ухвалою суду від 30.01.2014р. контррозрахунку пені, та неявку представників сторін у судове засідання, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами із застосуванням вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши в порядку нового розгляду дану справу в частині позовних вимог про стягнення пені, перевіривши матеріали справи, суд встановив наступне.

20.12.2010 року між позивачем - Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та відповідачем - казеним підприємством «Шосткинський казений завод «Імпульс» було укладено договір на постачання природного газу №06/10-2222 БО-29, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати відповідачу протягом січня - квітня 2011 року природний газ, а відповідач - прийняти та оплатити поставлений природний газ.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відповідно до актів прийому-передачі природного газу, позивач протягом січня - квітня 2011 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 766034 грн. 17 коп.

Відповідно до п. 4.1 договору № 06/10-2222 БО-29, остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач свої зобов'язання у встановлені законом строки не виконав, борг за отриманий природний газ сплачував невчасно, тому позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 51267,41 грн., яку позивач і просить суд стягнути з відповідача.

08.01.2014р. та 30.01.2014р. від відповідача надійшли пояснення щодо вимог позивача про стягнення пені за змістом яких відповідач визнає суму боргу по пені у розмірі 938,84 грн. В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на п.9.3 договору №06/10-2222 БО-29 яким було узгоджено інший порядок нарахування штрафних санкцій ніж встановлено ч.6 статті 232 Господарського кодексу України. А тому, на думку відповідача, строк прострочення боргу складає лише 7 днів.

04.11.2013 року суд касаційної інстанції у своїй постанові у даній справі зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджувались на відповідність вимогам статей 260, 261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України умови пункту 9.3 Договору, якою сторони встановили, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, які передували моменту звернення із претензією або позовом. А відтак, суди не визначилися з дійсністю цього пункту та відповідно, з підставами для нарахування пені, та її розміром. Судам з цього приводу слід врахувати правову позицію Верховного суду України, викладену в постановах № 17/034-11, №10/065-11, №15/046-11.

Відповідно до ч. 1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до п.9.3 договору №06/10-2222 БО-29 від 20.12.2010р. про закупівлю природного газу за державні кошти було визначено, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом (а.с.22 том 1).

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначена норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положенням статей 260, 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу, встановленого ч. 2 статті 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання з оплати отриманого газу мало виконуватись відповідачем до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 4.1. договору), а отже прострочення платежу за кожний неоплачений місяць починається з 11 числа відповідного місяця. При цьому, відповідач вказує на те, що пеня нараховується протягом шести місяців, що передують зверненню з позовом, з посиланням на п. 9.3 договору.

Так, в п. 9.3. договору зазначено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно з абз. 2 ч. 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід зазначити, що в даному випадку, виходячи із змісту договору (п.4.1), початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 23.10.2012р. по 23.04.2013р., як зазначає відповідач.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пунктом 9.3 договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 статті 260 Цивільного кодексу України.

Отже, умови пункту 9.3 (а саме його другого речення, яким визначено що, неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом) договору №06/10-2222 БО-29 від 20.12.2010р. суперечать нормам статей 260, 261 Цивільного кодексу України та положенням ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, оскільки, пункт 9.3 (а саме його друге речення, яким визначено що, неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом) договору №06/10-2222 БО-29 від 20.12.2010р. суперечить нормам статті 260 Цивільного кодексу України, статті 261 Цивільного кодексу України та ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, цей пункт підлягає визнанню судом недійсним згідно з ч.1 статті 203 та ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №17/034-11 від 04.12.2012р., №10/065-11 від 11.12.2012р., №15/046-11 від 11.12.2012р, та відповідно до ч.3 статті 82 Господарського процесуального кодексу України підлягає врахуванню судом при прийнятті рішення.

Як вбачається з позовної заяви, розрахунків, а також пояснень позивача наданих під час нового розгляду пеню у розмірі 51267,41 грн., було нараховано відповідно до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, тобто за шість місяців з моменту прострочки виконання зобов'язання, щодо кожної поставки окремо, а не шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення з позовом до суду, як це було визначено пунктом 9.3 договору.

Нарахування відповідно до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України заявленої до стягнення пені у розмірі 51267,41 грн. підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п.3 ч.1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно із статтями 216, 217, 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені у повному обсязі.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1. статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пункт 3 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає право господарському суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

21.01.2014р. від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про фінансове становище підприємства (а.с.1-2 том 2).

Разом з тим, жодних заяв чи клопотань щодо зменшення розміру пені до суду не надходило, як і не надходило доказів тяжкого фінансового становища підприємства.

Відтак, враховуючи вимоги ч. 1 статті 233 Господарського кодексу України, п.3 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.4 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), суд не вбачає правових підстав для зменшення пені нарахованої позивачем у зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань.

Частиною 7 статті 84 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

При зверненні до суду з позовом позивачем було сплачено 1784 грн. судового збору.

На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. було видано наказ від 29.08.2013р. яким судовий збір з відповідача стягнено у сумі 784,96 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2013р. постанову апеляційного суду в частині судового збору фактично залишено без змін.

Враховуючи зазначені вище рішення судів, а також дане рішення суду за результатами нового розгляду в частині пені, то позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у даній справі фактично задовольняються у повному обсязі.

Відтак, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 999,04 грн. судового збору (1784 грн. - 784,96 грн.), щоб сплачений позивачем судовий збір при подачі позову у даній справі був відшкодований у повному обсязі.

Керуючись статтями 44, 49, 82-85, ч.1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

Пункт 9.3 (в тій частині, якою визначено, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом) договору №06/10-2222 БО-29 від 20.12.2010р. про закупівлю природного газу за державні кошти укладеного між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Казенним підприємством «Шосткинський казений завод «Імпульс» - визнати недійсним.

Позов в частині позовних вимог про стягнення пені задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Казеного підприємства «Шосткинський казений завод «Імпульс» (Сумська область, м.Шостка, вул. Куйбишева, 41; ід. код 14314452) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (м. Київ, вул. Шолуденко, 1; ід. код 31301827) 51267,41 грн. пені, 999,04 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис) В.В. Рунова