Постанова № 37207606, 10.02.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 лютого 2014 р. Справа № 802/3537/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Богоноса М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання: Чабан В.В.

представника позивача: Томенка Р.В.

представника відповідача: Гуменюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю-підприємства "Авіс"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

19.08.2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся позивач - товариство з обмеженою відповідальністю-підприємства «Авіс» (далі - ТОВ «Авіс») з адміністративним позовом до відповідача - Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ). У позовній заяві позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ № 0004382202 від 13.08.2013 року, № 0004392202 від 13.08.2013 року, № 0004402202 від 13.08.2013 року, № 0004412202 від 13.08.2013 року, № 0004462203 від 13.08.2013 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Авіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року. За результатами перевірки був складений акт № 42/2202/13304871 від 30.07.2013 року, на підставі якого Вінницькою ОДПІ винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0004382202 від 13.08.2013 року, № 0004392202 від 13.08.2013 року, № 0004402202 від 13.08.2013 року, № 0004412202 від 13.08.2013 року, № 0004462203 від 13.08.2013 року. Позивач вважає протиправними та необґрунтованими висновки викладені в акті перевірки, а податкові повідомлення-рішення незаконними, оскільки ТОВ «Авіс» у період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року відносило до складу податкового кредиту суми сплаченого ПДВ, у зв'язку з придбанням у контрагентів (ПП «Продекс», ТОВ «Арт-Компані», СФГ «Аграрій») товарів, що підтверджені податковими накладними, оформленими належним чином та іншими документами бухгалтерського обліку. Окрім цього, позивач вважає безпідставними висновки контролюючого органу про завищення валових витрат підприємством, оскільки, на переконання позивача, ТОВ «Авіс» правомірно віднесено до валових витрат витрати пов'язані із господарськими операціями із контрагентами ПП «Продекс», ТОВ «Арт-Компані», СФГ «Аграрій». Такі витрати підтверджені необхідними та достатніми первинними документами бухгалтерського обліку.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті, то у позовній заяві у спростування таких висновків зазначено, що підприємством проведено оприбуткування коштів у передбаченому порядку. Окрім цього, позивач посилався на порушення відповідачем строків застосування адміністративно - господарських санкцій які встановлені ст. 250 ГК України.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав. Посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та пояснення надані у судовому засіданні, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача щодо позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити зазначивши, що ТОВ «Авіс» не підтвердило належними документами факту поставки товару від контрагентів ПП «Продекс», ТОВ «Арт-Компані», СФГ «Аграрій». Тому, в ході перевірки податковий орган дійшов висновку про безтоварність господарських операцій та відсутність підстав для формування податкового кредиту.

У судовому засіданні 17.09.2013 року допитано свідка ОСОБА_3, старшого державного податкового ревізора-інспектора ІІ рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Вінницької ОДПІ, яка пояснила що брала участь у проведенні перевірки позивача за наслідками якої було оформлено Акт від 30.07.2013 року № 42/2202/13304871 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ підприємства «Авіс» код ЄДРПОУ 13304871 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року». За результатами перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині обрахування та сплати податкових зобов'язань із податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств. Вказані порушення виникли у зв'язку із формуванням податкових зобов'язань за результатами господарських операцій із ПП «Продекс», ТОВ «Арт-Компані», СФГ «Аграрій» які не носили реального характеру, оскільки не спричинили реальної зміни майнового стану учасників господарських відносин. Крім цього, свідок пояснила, що при проведенні перевірки було встановлено, що у СФГ «Аграрій» відсутні ресурси для реального виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

Ухвалою суду від 04.10.2013 року судом призначено судово - економічну експертизу по даній адміністративній справі. За наслідками експертного дослідження судовим експертом Зубрицькою І.Ю. складено Висновок експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи від 28.01.2014 року № 05/10/2013-02 (а.с. 204 - 250 т. 2). Згідно висновку експерта результати перевірки позивача за наслідками якої було оформлено Акт від 30.07.2013 року № 42/2202/13304871 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ підприємства «Авіс» код ЄДРПОУ 13304871 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року» не знайшли свого підтвердження. Тобто експерт визнав такими що документально не підтверджуються висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов'язань із податку на прибуток та податку на додану вартість. Також експерт у своєму висновку не погодився із висновком податкового органу про не оприбуткування позивачем готівкових коштів в розмірі 30000 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, надавши оцінку іншим доказам, які знаходяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Розглядаючи справу, суд встановив, що державними податковими ревізорами-інспекторами податкової служби відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Вінницької ОДПІ, проведена планова документальна виїзна перевірка ТОВ «Авіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт № 42/2202/13304871 від 30.07.2013 року про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Авіс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року (а.с.18-80 т. 1).

Вказаним актом задокументовано ряд, наявних на думку контролюючого органу, порушень податкового законодавства, що допущені у своїй діяльності позивачем, в тому числі й ті, яким надається оцінка у справі яка розглядається. Зокрема встановлено такі порушення:

1. п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, и.138.8 ст.138 ПК України, а саме заниження податку на прибуток на 539194 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на 2740627 грн.;

2. п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1. ст..201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 877564 грн. та завищено залишок від'ємного значення на 201545 грн.;

3. п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637, щодо неоприбуткування (неповного оприбуткування) готівки в розмірі 30000 грн. у книзі обліку розрахункових операцій.

Вказані порушення стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень:

- № 0004382202 від 13.08.2013 року, яким нараховані грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 808791 грн., в т.ч. основний платіж - 539194 грн., штрафна (фінансова) санкція - 269597 грн.;

- № 0004392202 від 13.08.2013 року, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток підприємств в розмірі 2740627 грн.;

- № 0004402202 від 13.08.2013 року, яким нараховані грошові зобов'язання з податку додану вартість в розмірі 1316347 грн., в т.ч. основний платіж - 877564 грн., штрафна (фінансова) санкція - 438783 грн.;

- № 0004412202 від 13.08.2013 року, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 201545 грн.;

- № 0004462203 від 13.08.2013 року, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил обігу готівки в розмірі 150000 грн.

На вказані податкові повідомлення-рішення позивачем подано скаргу до ДПС у Вінницькій області, за результатами розгляду якої останніми було прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги, яким оскаржувані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач з метою їх скасування та захистом своїх прав, звернувся до суду.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням, та фактичним обставинам, що стали підставою для їх прийняття суд встановив, що контролюючий орган за наслідками проведеної перевірки встановив порушення позивачем вимог п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, и.138.8 ст.138 ПК України, оскільки вважав, що господарські операції позивача із ПП «Продекс», ТОВ «Арт-Компані», СФГ «Аграрій» носять безтоварний характер та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Так, згідно п.п. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 ПК України, до складу валових витрат підприємства належать витрати операційної діяльності які включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Надаючи оцінку обставинам вчинення та виконання господарських договорів позивача на підставі яких виникли господарські операції, витрати по яких відображені позивачем у складі валових витрат виробництва суд враховує, що статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування платником податку витрат підприємства допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договором поставки товарів у власній господарській діяльності.

Надаючи оцінку господарським операціям позивача із ПП «Продекс» судом встановлено, що між ТОВ «Авіс», як Покупцем з однієї сторони, та ТОВ «Продекс», як Постачальником з іншої, був укладений договір поставки № ДА 30 від 26.01.2012 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність Покупця товар (насіння соняшника врожаю 2011 року), а Покупець зобов'язувався прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 9 вказаного Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період ТОВ «Авіс» здійснювало господарську діяльність із контрагентом ПП «Продекс».

Реальність відповідної господарської операції повністю підтверджується документально, зокрема видатковою накладною № РН-2701-03 від 27.01.2012 року (том 1, а.с. 130), платіжним дорученням № 1329 від 30.01.2012 року на суму 89126,70 грн. (том 1, а.с.129), податковою накладною № 46/2 від 27.01.2012 року на загальну суму 89126,70 грн., в тому числі ПДВ - 14854,45 грн. (том 1, а.с. 133), товарно-транспортною накладною № 724151 від 27.01.2012 року (том 1, а.с. 132).

Вказане доводиться також висновком експерта № 05/10/2013/02-04 від 29.01.2014 року яким визнано документально не підтвердженим твердження податкового органу про те, що взаємовідносини позивача з його контрагентом (ПП «Продекс») не мали реального характеру.

Додатково суд звертає увагу, що оцінка реальності господарської операції позивача із ПП «Продекс» вже надавалася судом у межах розгляду адміністративної справи № 802/2308/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю-підприємства «Авіс» до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Зокрема постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 р. у справі № 802/2308/13-а, яка набрала законної сили, встановлено, що сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ «Авіс», як покупцем з однієї сторони, та ПП «Продекс», як постачальником з іншої, що виникли на підставі договору поставки № ДА 30 від 26.01.2012 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність Покупця товар (насіння соняшника врожаю 2011 року). Судом у межах розгляду вказаної справи досліджено також усі первинні документи бухгалтерського обліку, що супроводжували дану господарську операцію. Такі первинні документи визнано належними та достатніми доказами в підтвердження реальності такої.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи сукупність наведених обставин, суд вважає, доведеним факт реальності господарських операцій позивача із ПП «Продекс», що виникли на підставі договору поставки № ДА 30 від 26.01.2012 року.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Авіс» із ТОВ «Арт-Компані» слід зазначити, що між позивачем та вказаним товариством укладено договір поставки № МТП-12 від 03.08.2012 року відповідно до умов якого, Постачальник (ТОВ «Арт-Компані») зобов'язується передати у власність Покупцю (ТОВ «Авіс»), а Покупець прийняти та оплатити олію соняшникову нерафіновану І ґатунку (а.с. 160-164 т.1).

Факт доставки товару від ТОВ «Арт-Компані» до ТОВ «Авіс» на підставі договору № МТП-12 для його подальшого використання підтверджені видатковими накладними № РН-0000029 від 03.08.2012 року, № РН-0000037 від 15.08.2012 року, № РН-0000043 від 16.08.2012 року, податковими накладними № 7 від 03.08.2012, № 15 від 15.08.2012 року, № 21 від 16.08.2012 року (а.с.167, 171, 174 т.1), платіжними дорученнями № 1182 від 03.08.2012 року, № 1351 від 15.08.2012 року, № 1377 від 16.08.2012 року (а.с. 176-178 т.1).

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки послуги були надані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Як встановлено висновком експерта № 05/10/2013/02-04 від 29.01.2014 року, пред'явлені позивачем до перевірки документи (договір, видаткова і податкова накладні, банківські документи тощо) є первинними у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та повністю підтверджують факт здійснення операцій. Усі вони оформлені належним чином, підписані повноважними особами та завірені печатками підприємств.

Відповідач в окремих випадках ставить під сумнів правильність оформлення товарно-транспортних накладних при здійсненні операції з відвантаження товарів позивачу.

Разом із тим, наявність помилки в оформленні певних документів сама собою не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак, не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається податковий кредит.

Не заслуговують на увагу також посилання відповідача на відсутність документального підтвердження місць виконання зобов'язань за спірними правочинами, а також на розбіжності щодо місць відвантаження товару, який поставлявся позивачу, з місцями реєстрації його постачальників.

Як вже зазначалося, за умовами договорів придбані ТОВ «Авіс» олія та насіння соняшника поставлялися на його склади транспортом постачальників, що не суперечить положенням ст. 532 ЦК України, а та обставина, що місце його відвантаження не співпадає з фактичним місцем реєстрації контрагентів жодним чином не вказує на відсутність поставки товару позивачу, факт якої повністю підтверджується документально.

Відповідач також ставить під сумнів реальність господарської операції через відсутність сертифікатів якості на товар, які б свідчили про загальні характеристики та якість поставленого товару (стор. 11 акту перевірки). Однак, зазначені документи не є документами первинного бухгалтерського обліку, які враховуються при формуванні податкового обліку платника податків. Тому їх неподання під час перевірки не може слугувати підставою для висновку про нереальність спірних господарських операцій. Крім того, позивачем було зазначено, що на ТОВ «Авіс» є атестована лабораторія, яка самостійно може визначити якість нерафінованої соняшникової олії як сировини для виробництва готової продукції, а тому наявність сертифікату якості не є визначальним і для виробництва.

Таким чином, суд вважає безпідставним посилання відповідача на безтоварність вказаних господарських операцій, оскільки матеріали справи містять податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, які у своїй сукупності свідчать про неправомірність посилань відповідача, викладених в акті перевірки щодо відсутності намірів сторін по Договору для настання реальних наслідків.

Також, суд вважає безпідставним посилання відповідача і на безтоварність господарських операцій із контрагентом СФГ «Аграрій» з огляду на наступне.

На думку контролюючого органу, вказані господарські операції є безтоварними по тій причині, що відповідно до протоколів допитів робітників СФГ «Аграрій» зернова продукція не вирощувалась, що дає підстави вважати факт не реального здійснення продажу соняшника СФГ «Аграрій» на адресу ТОВ «Авіс». Тому, наявність у ТОВ «Авіс» видаткових накладних, податкових накладних отриманих від СФГ «Аграрій» за умови встановлення факту нездійснення господарських операцій, є обов'язковою, але не виключною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до витрат та податкового кредиту.

Надаючи оцінку господарським операціям позивача із вказаним контрагентом, судом встановлено, що на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області проведено вилучення оригіналів первинних бухгалтерських документів, які відображають фінансово-господарські взаєморозрахунки між ТОВ «Авіс» та СФГ «Аграрій».

Водночас, у матеріалах справи міститься рішення господарського суду Вінницької області від 09.07.2013 року по справі № 902/855/13 за позовом ТОВ «Авіс» до СФГ «Аграрій» про стягнення заборгованості, де предметом господарського спору були дані господарські операції.

Згідно вказаного рішення № 902/855/13 встановлено, що СФГ «Аграрій» на виконання вимог договору поставив на адресу позивача товар згідно видаткових накладних № 447 від 20.10.2012 року, № 448 від 28.10.2012 року, № 449 від 31.10.2012 року, № 511 від 23.11.2012 року на загальну суму 1 939 092,18 грн.

Розмір коштів перерахованих ТОВ «Авіс» на рахунок СФГ «Аграрій» становить 2130000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, рішенням господарського суду Вінницької області від 09.07.2013 року по справі № 902/855/13 встановлено факт поставок товару від СФГ «Аграрій» до ТОВ «Авіс», проведену оплату за їх поставки тобто підтверджено реальне здійснення господарських операцій ТОВ «Авіс» із контрагентом СФГ «Аграрій».

Крім того, про факт оплати товару свідчать також платіжні доручення, що наявні у матеріалах справи (а.с.36-72 т. 2).

Таким чином, суд доходить висновку, що витрати на оплату товарів згідно договорів із ПП «Продекс», ТОВ «Арт-Компані», СФГ «Аграрій» позивач протягом періоду який був предметом перевірки правомірно, на підставі п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України включив до складу витрат підприємства, тобто висновки Вінницької ОДПІ про завищення витрат та заниження грошового зобов'язання із податку на прибуток є безпідставними, як і подальше донарахування сум податку на прибуток.

Надаючи оцінку господарським операціям та нарахування податкового кредиту позивача із вказаними контрагентами, суд бере до уваги, що відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В силу п.201.6. ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, п. 201.7 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на безтоварність господарських операцій позивача із ПП «Продекс», ТОВ «Арт-Компані», СФГ «Аграрій», оскільки, як зазначалося вище, матеріали справи містять видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, які у своїй сукупності підтверджують рух товарів у період, який перевірявся, між позивачем та його контрагентами, та зміну майнового стану сторін господарського зобов'язання. Крім того, доводи позивача підтверджуються Висновком експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи від 28.01.2014 року № 05/10/2013-02 та рішеннями господарського суду Вінницької області від 09.07.2013 року по справі № 902/855/13 (щодо взаємовідносин із СФГ «Аграрій»), а також постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 р. у справі № 802/2308/13-а (щодо взаємовідносин із ПП «Продекс»).

Отже, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача, викладених в акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій в частині посилань на відсутність намірів сторін по Договору щодо настання реальних наслідків.

В той же час, податковим органом в акті перевірки зазначено, що згідно з отриманими від Харківської ОДПІ та ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва актами перевірок було встановлено, що усі операції купівлі-продажу ПП «Продекс» та ТОВ «Арт-Компані» не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки мають ознаки безтоварності по ланцюгу до вигодонабувача.

Оцінюючі такі доводи відповідача суд зазначає, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа «Булвес» АД проти Болгарії») констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того, як вже зазначалося, з урахуванням приписів п. 201.1, 201.6, 201.8 ст. 201 ПК України покупець має право на включення ПДВ до складу податкового кредиту за звітній податковий період в разі видачі йому контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкової накладної з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом.

Судом встановлено, що податкові накладні, отримані позивачем від постачальників ПП «Продекс», ТОВ «Арт-Компані», СФГ «Аграрій» повністю відповідають вимогам податкового законодавства та містять усі необхідні для цього різновиду первинних документів реквізити. Факт реєстрації вказаних контрагентів платниками ПДВ на час видачі цих податкових накладних відповідачем не заперечується.

Отже, суд вважає доведеною позицію позивача про безпідставність винесення Вінницькою ОДПІ податкових повідомлень-рішень № 0004382202 від 13.08.2013 року, яким нараховані грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 808791 грн., в т.ч. основний платіж - 539194 грн., штрафна (фінансова) санкція - 269597 грн., № 0004392202 від 13.08.2013 року, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток підприємств в розмірі 2740627 грн., № 0004402202 від 13.08.2013 року, яким нараховані грошові зобов'язання з податку додану вартість в розмірі 1316347 грн., в т.ч. основний платіж - 877564 грн., штрафна (фінансова) санкція - 438783 грн., № 0004412202 від 13.08.2013 року, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 201545 грн.

Визначаючись щодо позовної вимоги стосовно визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004462203 від 13.08.2013 року, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил обігу готівки в розмірі 150000 грн., суд дійшов переконання що у задоволенні такої слід відмовити з огляду на наступне.

При здійсненні перевірки податковим органом встановлено, що в порушення п. 2.6 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» під час проведення розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) не здійснено облік готівкових коштів, у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) на підставі фіскальних звітних чеків РРО, а саме: згідно фіскального чеку № 884 від 13.06.2012 року, фактична сума виторгу 255351,77 грн., а оприбуткована в книзі обліку РРО в сумі 225351,77 грн.

Відповідно до касових ордерів від 13.06.2012 року № 21261, 21262, 21296, 21298, 21299, 21353, 21354, 21355 виручка з офісу надійшла до каси підприємства в сумі 255351,77 грн. Таким чином, як зазначено відповідачем, ТОВ «Авіс» не оприбутковано готівку в сумі 30000,00 грн. так як у КОРО вчинено запис 225351,77 грн. замість 255351,77 грн. (сума визначена на підставі фіскальних звітних чеків РРО).

Надаючи оцінку таким висновкам контролюючого органу, суд зазначає, що визначення порядку ведення операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень НБУ (пункт 6 статті 33 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України»).

Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; далі - Положення про ведення касових операцій).

Згідно з абзацом третім пункту 2.6 Положення, у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги).

Відповідно до статті 2 Закону України від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, книга обліку розрахункових операцій (КОРО) - це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Судом встановлено, що 13.06.2012 року на підставі касових ордерів № 21261, 21262, 21296, 21298, 21299, 21353, 21354, 21355 до каси підприємства ТОВ «Авіс» з офісу надійшла виручка в сумі 255351,77 грн.

Однак, згідно фіскального звітного чеку № 884 від 13.06.2012 року до книги обліку розрахункових операцій були внесені відомості про готівку в сумі 225351,77 грн., а не 255351,77 грн.

Представником позивача зазначено, що при внесенні відомостей до КОРО була допущена механічна помилка та дана описка жодним чином не вплинула на податкові зобов'язання чи інші показники податкової звітності підприємства.

Суд не погоджується із вказаними доводами представника позивача та зазначає, що відповідно до п. 2.6 Положення про ведення касових операцій, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

Абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Визначаючи зміст поняття «неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки» суд враховує практику Верховного Суду України.

Так, згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховний Суд України, приймаючи постанови від 26.02.2013 року у справі № 21-45а13 та від 11.12.2012 року у справі № 21-400а12 дійшов висновку, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність.

Судом при розгляді даної справи встановлено, що працівником ТОВ «Авіс» відповідальним за ведення КОРО при оприбуткуванні готівкових коштів відображено у КОРО неповну суму готівки, яка надійшла згідно фіскальних звітних чеків РРО. Із наданих позивачем документів, а саме службової записки головного бухгалтера та пояснювальної записки старшого касира встановлено, що дана обставина позивачем не заперечується, проте безпідставно трактується як помилка при веденні КОРО. Натомість як зазначалося, порушення вимог оформлення КОРО, свідчить про неоприбуткування готівки, що є достатньою підставою для застосування фінансових санкцій на підставі Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95. Такий висновок повністю узгоджується із наведеними вище правовими позиціями Верховного Суду України у справах № 21-45а13 та № 21-400а12.

Додатково слід звернути увагу, що на неповне відображення у КОРО суму готівки, яка надійшла згідно фіскальних звітних чеків РРО, звернув увагу і експерт (а.с. 236 т. 2 див. таблицю № 2). Попри те, експертом зроблено висновок про відсутність порушень позивачем вимог щодо оприбуткування готівки. Суд критично оцінює такий висновок експерта, оскільки він прямо суперечить наведеним рішенням та правовим позиціям Верховного Суду України.

Що стосується доводів позивача про порушення податковим органом строків давності застосування санкцій, то такі на думку суду є необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, згідно Акту перевірки № 42/2202/13304871 від 30.07.2013 року факт неоприбуткування (неповного оприбуткування) готівки мав місце 13.06.2012 року. Виявлений такий факт та задокументований згідно акту перевірки від 30.07.2013 року, а податкове повідомлення - рішення прийнято 13.08.2013 року.

Згідно ч. 2 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95 , штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу,

органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.

На переконання суду, при застосуванні вказаних санкцій слід застосовувати окремі норми Податкового кодексу України, зокрема щодо строків застосування санкцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 61.1. ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Оскільки вжиття заходів щодо контролю за дотриманням законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій віднесено до сфери компетенції органів доходів і зборів, то при застосуванні санкцій за виявлені порушення слід керуватися строками встановленими саме Податковим кодексом України, які є уніфікованими для всіх сфер податкового контролю.

Зокрема, строки застосування санкцій визначені ст. 102 ПК України, згідно якої, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, відповідачем застосовано до позивача санкції згідно податкового повідомлення-рішення № 0004462203 від 13.08.2013 року у межах встановлених Податковим кодексом України строків.

Суд вважає безпідставними посилання позивача на практику Вищого адміністративного Суду України як на підставу позовних вимог у цій частині, оскільки вказані позивачем рішення судом касаційної інстанції приймалися в час дії Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» який був спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Вказаний Закон не поширювався на правовідносини пов'язані із застосуванням санкцій згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95, що було підставою застосування норм Господарського кодексу України в частині строків застосування санкцій.

Щодо посилань позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 1 ст. 250 ГК України, згідно якої, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом, суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Санкції до позивача застосовані на підставі Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95.

Водночас згідно ч. 2 ст. 238 ГК України, види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Таким чином, Господарський кодекс України містить імперативну норму, згідно якої адміністративно - господарські санкції можуть бути встановлені виключно Законом, а не Указом Президента України чи іншим підзаконними нормативно - правовим актом. Отже, визначена позивачу на підставі податкового повідомлення-рішення № 0004462203 від 13.08.2013 року сума штрафних (фінансових) санкцій не є адміністративно - господарською санкцією, а тому передбачені ст. 250 ГК України строки при її застосування не поширюються.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0004462203 від 13.08.2013 року податковий орган діяв на підставі та в межах наданих повноважень, а також у спосіб встановлений Законом, тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

При вирішенні питання про розподіл сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору суд керуючись ч. 3 ст. 94 КАС України, згідно якої, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 13.08.2013 року № 0004382202, від 13.08.2013 року № 0004392202, від 13.08.2013 року № 0004402202, від 13.08.2013 року № 0004412202.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю-підприємства «Авіс» (код ЄДРПОУ 13304871) судові витрати в розмірі 2226,09 грн. (дві тисячі двісті двадцять шість гривень 09 коп.) шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Богоніс Михайло Богданович