Постанова № 37207546, 04.02.2014, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 лютого 2014 року (11:07) Справа №2а-11221/11/0170/1

Окружний адміністративний суд АР Крим, м. Сімферополь, у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Представники сторін:

представник позивача - ОСОБА_2 договір № б.н. від 12.08.13р.;

представник відповідача - Яковлєв В.М., довіреність № б.н. від 28.01.2014р.

До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі-позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2011р. №0010901701 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 18572,50 грн., у тому числі 14858 грн. - податок на додану вартість та 3714,50 грн. - штрафні санкції та № 0010891701 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 8481 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 14858,00грн. та заниження валових доходів по податку з доходів фізичних осіб у сумі 8481,00грн. є хибними та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку позивача.

Позивач вказує на те, що незважаючи на наявність первинних документів та реальність впливу підтверджених цими документами господарських операцій на активів (майна), власного капіталу, зобов'язань та фінансових результатів позивача, відповідач дійшов висновків про те, що відображення цих операцій в податковому обліку є порушенням норм законів. На думку позивача, твердження податкового органу, щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та зазначеними в Акті контрагентами - постачальниками, є необґрунтованим, оскільки в Акті перевірки не наведено жодного доказу того, що зміст вказаних правочинів не відповідає положенням ст. 203 Цивільного кодексу України.

У письмових запереченнях на позов (а.с.75-77), відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що згідно акту перевірки, позивач, не дотримуючись вимог ст. 13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992р. та Інструкції про прибутковий податок з громадян, формує валові витрати з порушенням встановленого порядку, тобто переважно по факту відвантаження продукції на адресу покупців, а не за «касовим методом» - за фактом отримання виручки. Також відповідач зазначає, що з огляду на факти, виявлені даною перевіркою, немає підстав вважати, що товари (роботи, послуги), задекларовані позивачем в податковій звітності є фактично отримані від контрагентів-постачальників, тому податкові накладні виписані ПП «Пан Буд» вважаються недійсними.

Ухвалою суду від 05.12.2013р. замінено первісного відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

В судовому засіданні, що відбулося 04.02.2014р., представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та заявив клопотання про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати в розмірі вартості сплаченої судової експертизи в сумі 5000,00грн. Представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити з підстав, що були викладені раніше, у письмових запереченнях на позов.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

У період з 08.08.2011р. по 19.08.2011р. Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим проведено документальну планову виїзну перевірку Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008р. по 31.12.2010р., про що складено акт №11749/17-1/НОМЕР_2

від 26.08.2011. (далі - Акт) (а.с.22-37).

Згідно з висновками Акту, перевіркою встановлено порушення суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1:

- порушення ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992р., п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. № 889-1V, що призвело до заниження валових доходів по податку з доходів фізичних осіб у сумі 8481 грн., у т.ч. за 1 квартал 2009р. - 2431 грн., півріччя 2009р. - 8481 грн.;

- ч. 1,5 ст. 203, п. 1, 2 от. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.1.4 ст. 1, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 14858 грн., у т.ч. за листопад 2010р. - 4569 грн., за грудень 2010р. - 10289грн. по взаємовідносинам з ПП «Пан Буд» (ЄДРПОУ 37081614), що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 14858 грн., у т.ч. за листопад 2010р. - 4569 грн., за грудень 2010р. - 10289грн.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.09.2011р. №0010901701 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 18572,50 грн., у тому числі 14858 грн. - податок на додану вартість та 3714,50 грн. - штрафні санкції та № 0010891701 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 8481,00 грн. (а.с.19-20).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час розгляду справи судом з'ясовано, що відповідач, в якості обґрунтування доводів, що викладені в Акті перевірки посилається на те, що в листопаді, грудні 2010р. позивачем придбано ТМЦ у ПП «Пан Буд» на загальну суму 89147,86 грн., у т.ч. ПДВ 14858 грн. В свою чергу по ланцюгу придбання встановлено, що ПП «Пан Буд» мало фінансово-господарські відносини з ПП «Фрегат XXI» стан «8» з придбання ТМЦ на суму 409079,52 грн., у т.ч. ПДВ 68179,92 грн.

У Акті перевірки зазначено, що згідно даних детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що ПП «Фрегат XXI» має стан «8» - до ЄДРП внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Також перевіркою встановлено, що звітність про податок на прибуток підприємств даним суб'єктом господарювання до ДПІ в м. Сімферополі не надавались взагалі, з податку на додану вартість підприємство не звітує з січня 2011р. Відповідно до даних податкової звітності ПП «Фрегат XXI» не має трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень. Технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Аналогічні ознаки фіктивності має і ПП «Родіна XXI» (стор. 20-21 акту перевірки).

Таким чином, відповідно до фактів, виявлених в ході проведення перевірки, встановлено, що усі операції купівлі-продажу по ланцюгу придбання ПП «Фрегат XXI» та ПП «Родіна XXI» (1 ланка) - ПП «Пан Буд» (2 ланка) - ФО-П ОСОБА_1 (3 ланка) не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Отже, ФОП ОСОБА_1 відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання (ПП «Пан Буд») без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем у Акті перевірки зазначено, що податковий кредит ФОП ОСОБА_1 у розмірі 14858 грн., сформований за рахунок операцій з ПП «Пан Буд» - транзитер по другому ланцюгу постачання, є недійсним та підлягає коригуванню у бік зменшення.

Також, згідно Акту перевірки позивач, не дотримується вимог ст. 13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» та Інструкції про прибутковий податок з громадян, а саме: формує валові витрати з порушенням встановленого порядку, тобто переважно по факту відвантаження продукції на адресу покупців, а не за «касовим методом» - за фактом отримання виручки.

Перевіряючи правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ПП «Пан Буд» (Продавець) була досягнута угода про купівлю-продаж товару.

На виконання вказаної угоди ПП «Пан Буд» передано позивачу товар в асортименті та кількості вказаної у накладних на загальну суму 89147,86 грн., в т.ч. ПДВ 14858 грн., що підтверджується наступними первинними документами:

- податкова накладна № 683 від 01.11.2010р. (видаткова накладна № 683 від 01.11.2010р.) на суму 17479,17 грн., у т.ч. ПДВ 2913,20 грн.;

- податкова накладна № 685 від 12.11.2010р. (видаткова накладна №685 від 12.11.2010р.) на суму 9934,60 грн., у т.ч. ПДВ 1655,77 грн.;

- податкова накладна № 802 від 01.12.2010р. (видаткова накладна № 802 від 01.12.2010р.) на суму 7731,65 грн., у т.ч. ПДВ 1288,61 грн.;

- податкова накладна № 804 від 03.12.2010р. (видаткова накладна № 804 від 03.12.2010р.) на суму 21462,05 грн., у т.ч. ПДВ 3577,01 грн.;

- податкова накладна № 806 від 06.12.2010р. (видаткова накладна № 806 від 06.12.2010р.) на суму 20593,05 грн., у т.ч. ПДВ 3432,18грн.;

- податкова накладна № 808 від 22.12.2010р. (видаткова накладна № 808 від 22.12.2010р.) на суму 11947,34 грн., у т.ч. ПДВ 1991,22 грн.

Оплата позивачем вищенаведеного товару готівкою в повному обсязі підтверджується фіскальними чеками на загальну суму 89147,86 грн., в т.ч. ПДВ 14858 грн., та не оспорюється сторонами.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що факти відсутності у первинних документах позивача будь-якого з обов'язкових реквізитів перевіркою також не встановлено і в Акті перевірки не наведено.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в Законі України "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон №168).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Пунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, що наведені у цій статті, зазначені окремими рядками.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як зазначено у п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За п. 7.4.5. Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Вказана стаття надає право платнику податків сформувати податковий кредит у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

ПП «Пан-Буд» на момент укладення з позивачем угод та виписки податкових накладних на загальну суму 89147,86 грн., в т.ч. ПДВ 14858 грн., а саме: № 683 від 01.11.2010р. на суму 17479,17 грн., у т.ч. ПДВ 2913,20 грн.; № 685 від 12.11.2010р. на суму 9934,60 грн., у т.ч. ПДВ 1655,77 грн.; № 802 від 01.12.2010р. на суму 7731,65 грн., у т.ч. ПДВ 1288,61 грн.; № 804 від 03.12.2010р. на суму 21462,05 грн., у т.ч. ПДВ 3577,01 грн.; № 806 від 06.12.2010р. на суму 20593,05 грн., у т.ч. ПДВ 3432,18грн.; № 808 від 22.12.2010р. на суму 11947,34 грн., у т.ч. ПДВ 1991,22 грн., було зареєстровано у якості платника податку на додану вартість.

Перевіряючи податкові накладні, виписані ПП «Пан-Буд» судом встановлено, що вони відповідають вимогам, чинного на час їх складання, законодавства України.

З урахуванням вищевикладеного, висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованими, оскільки позивачем включено до складу податкового кредиту суми, підтверджені податковими накладними з урахуванням вказаних норм Закону, який є спеціальним в спірних правовідносинах.

Таким чином, підстав для висновку про завищення суми податкового кредиту на суму 14858 грн. та застосування штрафних санкцій відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України не має.

Вищенаведені обставини підтверджується також Висновком судово-економічної експертизи (Висновок №122 від 27.10.2013р.), у якому зазначено, що виконання зобов'язань між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Пан-Буд» підтверджується відвантажувальними накладними, податковими накладними, фіскальними чеками за період листопад - грудень 2010, січень 2011 року. Оплата за угодами між СПД ОСОБА_1 та ПП «Пан-Буд», у тому числі податку на додану вартість в ціні придбаних товарів постачальнику, підтверджується у розмірі 89147,86грн. фіскальними чеками. Використання товарів, отриманих СПД ОСОБА_1 від ПП «Пан-Буд» у його господарський діяльності підтверджується відвантажувальними накладними, податковими накладними, записами в реєстрі виданих податкових накладних за період листопад - грудень 2010. Використання товарів, отриманих СПД ОСОБА_1 від ПП «Пан-Буд» у господарський діяльності підтверджується відвантажувальними накладними, податковими накладними, записами в реєстрі виданих податкових накладних за період листопад - грудень 2010.

Щодо посилання у Акті перевірки на нікчемність угод укладених між позивачем та його контрагентом - ПП «Пан-Буд» суд зазначає наступне.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

В даному ж випадку, як слідує з Акту перевірки, висновки працівників контролюючого органу про фіктивність договорів з контрагентом позивача - ПП «Пан-Буд», ґрунтувались тільки на даних по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а не вироку суду, що набрав законної сили.

Судом з'ясовано, що угоди укладені між позивачем та ПП «Пан-Буд», виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з вищенаведеним контрагентом не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, угоди укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів, що також підтверджується Висновком експертизи.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Що стосується висновків податкового органу про заниження позивачем валових доходів за 1 квартал та півріччя 2009р. на суму 67193грн., що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 8481,00грн., суд зазначає наступне.

Спеціальним нормативним актом, регулюючим оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб на загальній системі, являється Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. №13-92 (далі - Декрет №13-92).

Згідно зі ст. 13 Декрету №13-92 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах ІІ та ІІІ цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход - тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою Інспекцією за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Норми аналогічного змісту містяться в Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю (далі - Інструкція №12), затвердженій наказом Головної державної податкової інспекції України за №12 від 21 квітня 1993 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 червня 1993 р. за №64.

Пунктом 13 Інструкції №12 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно до абз.3 ст.13 Декрету №13-92 до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334 (далі - Закон №334).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п.5.2 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпункт 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону №334 визначав, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до абз.3 застосування №7 Інструкцій №12 фізична особа-платник податку застосовує положення ст.5 Закону №334 в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно з операціями, по результатах або за участю яких в податковому періоді (звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.

У податкову декларацію за звітний податковий період включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від певного виду діяльності і підтверджені документально (абз.5 застосувань №7 Інструкцій №12).

Будь-які суми витрат фізичного особи-суб'єкта підприємницької діяльності до моменту отримання доходу від результату такої діяльності є його власним ризиком. Тобто виключно факт отримання доходу може бути підставою для включення до складу валових витрат звітного періоду не усіх підряд витрат, а тільки тій їх частині, яка прямо відповідає цьому доходу (абз.6 застосувань №7 Інструкцій №12).

Таким чином, положеннями Закону №334 дозволяється включати певні витрати до складу валових витрат у тому випадку, якщо товари (роботи, послуги) придбаваються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарської діяльності, а також, якщо таки витрати здійсненні у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці за умовою їх підтвердження первинними документами.

Визначення виручки в законах про оподаткування представлене в Указі Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» відповідно до якого «Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок, або в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг)».

Відповідно до визначення виручки як грошових коштів, які поступають на розрахунковий рахунок і в касу підприємця такі надходження підтверджуються документами, передбаченими для оформлення руху грошових коштів в касі і в банку.

Відповідно до Указу Президента України № 727/98 від 03.07.98 р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» при роботі суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи на спрощеній системі оподаткування, суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.

Згідно вищенаведеного Указу, приватні підприємці - платники єдиного податку мають право не застосовувати РРО, але зобов'язані видавати покупцеві розрахунковий документ. Розрахунковим документом для них може бути документ довільної форми (за винятком розрахунків із застосуванням РРО), з вказівкою в нім властивих розрахунковим документам реквізитів дата, зміст і загальна сума операції, назва і реквізити платника (при необхідності - одержувач засобів). Приватні підприємці - платники єдиного податку можуть не застосовувати РРО в тому випадку, якщо вони торгують не підакцизними товарами. У зв'язку з тим, що приватний підприємець на єдиному податку касу не веде і не може застосовувати для оформлення приходу грошових коштів прибуткові касові ордери, а так само звільнений від вживання РРО, прихід грошових коштів в касу він оформляє квитанцією довільного зразка з наявністю всіх реквізитів для первинних документів.

Нормативними актами, що регламентують оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницької діяльності і порядок ведення бухгалтерського обліку не передбачено ведення приватним підприємцем бухгалтерського обліку. Приватний підприємець не веде бухгалтерський облік і використовує для свого обліку документи, які виписуються контрагентом, не веде звідні бухгалтерські регістри, не оформляє отримання готівкових грошових коштів прибутковими касовими ордерами, оформлення грошових коштів робиться документом довільної форми або з використанням РРО.

Єдиним документом, який підтверджує отримані доходи та понесені витрати від підприємницької діяльності фізичної - особи є книга доходів і витрат підприємця. Суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено ведення будь-яких інших додаткових бухгалтерських документів.

Для підтвердження понесених витрат приватний підприємець використовує первинні документи, виписані постачальниками для підтвердження факту здобуття грошових коштів в касу: корінець до прибуткового касового ордера, чек РРО, квитанція довільної форми від платника єдиного податку ЧП та при перерахуванні грошових коштів через розрахунковий рахунок застосовується спеціалізований первинний документ платіжне доручення. Для підтвердження отриманих доходів приватний підприємець використовує первинні документи що підтверджують надходження грошових коштів у касу (документи довільної форми) або надходження на розрахунковий рахунок приватного підприємця.

З вищевикладеного вбачається, що приватний підприємець не веде бухгалтерський облік і використовує для свого обліку товарів документи на відпустку товару, які складає і, за які несе відповідальність, постачальник. Первинний документ, виписаний приватним підприємцем по обліку сировини і матеріалів викладений в Наказі міністерства статистики від 21 червня 1996 року N 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів по обліку сировини і матеріалів» підтверджує відвантаження товару і не є документом, на підставі якого формується дохід приватного підприємця.

Норми чинного законодавства не передбачають ведення бухгалтерського обліку підприємцями - фізичними особами, тому облік у них значною мірою відрізнятиметься від обліку юридичних осіб. Застосування загальної системи оподаткування регулюється нормами Декрету КМУ від 26.12.92 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» і передбачає, на відміну від спрощеної системи оподаткування, повніше ведення обліку. Пояснюється це тим, що застосовуючи цю систему оподаткування, підприємець є платником ПДВ. Отже, він в обов'язковому порядку повинен вести податковий облік. Зокрема, він повинен заповнювати реєстр отриманих та виданих податкових накладних, виписувати податкові накладні, якщо покупцем є платник ПДВ, формувати податковий кредит за наявності податкових накладних і первинних документів, що підтверджують сплату ПДВ у складі товарів (робіт, послуг), що придбавалися, представляти звітність по ПДВ в терміни, встановлені законом. Відсутність податкових накладних, що підтверджують право на податковий кредит, значною мірою збільшить суму платежів до бюджету. Тому, якщо підприємець, зареєстрований в якості платника ПДВ, то йому необхідно мати первинні документи, що підтверджують понесені витрати.

Суд звертає увагу на те, що у підприємців доходи і витрати визначаються по касовому методу, а податкові зобов'язання і податковий кредит по ПДВ - по першій події. При цьому можлива ситуація, коли є податкові зобов'язання, але немає доходу. Фактично понесені витри можуть зменшити отримані доходи тільки в тому звітному періоді, в якому отримані доходи і тільки пропорційно цим доходам. Підприємці ведуть облік своїх доходів і витрат для визначення чистого доходу, що є базою для нарахування податку з доходів в Книзі обліку доходів і витрат громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, що виконує функцію головної, і касової книги, які ведуться на підприємстві. Підприємець вимушений вести два обліки. Один - для визначення бази оподаткування, а другий для себе - для визначення, кому, скільки повинен він і скільки повинні йому. Необхідність ведення подвійного обліку викликана тим, що підприємці здійснюють діяльність на свій страх і ризик і не завжди понесені витрати можуть бути включені до складу валових.

Під час розгляду справи судом було досліджено первинні документи позивача (банківські виписки та фіскальні чеки) за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року при дослідженні яких встановлено наступне:

всього оплата від покупців, без урахування ПДВ, склала - 392 982,53 грн. у т.ч.

періодах :

- 3 квартал 2008 року - 51 911,23 грн.; 4квартал 2008 року - 154 789,67 грн. Разом за 2008 рік - 206 700,90 грн.;

- 1 квартал 2009 року - 143 749,07 грн.; 2 квартал 2009 року - 42 532,56 грн. Разом за 2009 рік - 186 281,63 грн.

всього оплата постачальникам, без урахування, ПДВ склала - 423 441,62 грн. у т.ч. по періодах :

- 3 квартал 2008 року - 31 810,53 грн.; 4 квартал 2008 року - 205 673,82 грн.; Разом за 2008 рік - 237 484,34 грн.;

- 1квартал 2009 року - 175 733,93 грн.; 2 квартал 2009 року - 10 223,35 грн. Разом за 2009 рік - 185 957,28 грн.

З наданих первинних документів не донарахування ПДФО за позивачем судом не встановлено.

Вищенаведені обставини підтверджується також Висновком експертизи, у якому зазначено, що Експертом при формуванні валових доходів і витрат прийняті первинні документи, а не дані книги доходів і витрат, оскільки книга є зведеним регістром (замінює головну і касову книги) і заповнюється на підставі первинних документів. З наданих первиних документів недонарахування ПДФО за СПД ОСОБА_1 не встановлено. За рахунок чого утворилися розбіжності щодо валових доходів та валових витрат с даними СПД, які відображені в книзі доходів і витрат визначити не представляється можливим, так як у книзі обліку доходів і витрат суми отриманих доходів і понесених витрат не розкриті. За рахунок чого утворилися розбіжності щодо валових доходів та валових витрат с даними акту визначити не представляється можливим, тому суми в акті не розкриті. Розбіжність з даними акту - 8 782,95 грн. у бік зменшення донарахованого ПДФО утворилося за рахунок розбіжностей по доходах і видатках з даними акту у сумі - 8 481 грн., за рахунок розбіжностей по доходах і видатках с СПД ОСОБА_1 у сумі - 302 грн.( 49- 351).

У Висновку вищенаведеної експертизи з першого та другого питань, які було поставлено судом на вирішення експертизи, зазначено:

« З першого питання.

Наданими на дослідження первинними документами СПД ОСОБА_1 за період 2-я половина 2008 - 1-я половина 2009 року висновки акту перевірки від 26.08.2011 року № 11749/17-1/НОМЕР_2 в части визначення валових доходів та витрат не підтверджуються. Розбіжності з даними акту описані в дослідницькій частині.

З другого питання.

Наданими на дослідження первинними документами СПД ОСОБА_1 за період 2-я половина 2008 - 1-я половина 2009 року заниження ПДФО на підставі податкового повідомлення-рішення № 0010891701 від 05.09.2011 року не підтверджується. Розбіжності з даними акту та СПД описані в дослідницькій частині».

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів від ПП «Пан Буд», не проведення платежів з ним (в тому числі оплату ПДВ), не використання товарів в господарській діяльності платника податків. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В силу викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 87 КАС України витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз віднесено до судових витрат.

Частиною 5 статті 92 КАС України встановлено, що граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із наданою суду калькуляцією вартості роботи судового експерта по виконанню судової експертизи, вартість проведення судово-економічної експертизи склало 5000,00грн.

Зазначений розмір вартості проведення судової експертизи не перевищує граничних розмірів, встановлених ст. ст. 87, 92 КАС України, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 і наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2013року N 239/5 "Про встановлення нормативної вартості однієї експертогодини у 2013 році", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2013 р. за N 239/2271.

Під час судового засідання, яке відбулось 04.02.2014 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 10.02.2014 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим, прийняті відносно ОСОБА_1 05.09.2011р:

- №0010901701 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 18572,50 грн., у тому числі 14858 грн. - податок на додану вартість та 3714,50 грн. - штрафні санкції;

- № 0010891701 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 8481,00 грн.

3. Стягнути судовий збір в розмірі 3,40грн. (три гривні сорок копійок) із Державного бюджету України на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2; рахунки невідомі).

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2; рахунки невідомі) вартість проведеної у справі судово-економічної експертизі у розмірі 5000,00грн. (п'ять тисяч гривень).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.