Рішення № 37192440, 11.02.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. Справа № 911/4741/13

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Фізичної особи-підприємця Яцини Сергія Леонідовича про стягнення боргу,

представники:

позивача: не з'явились;

відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Фізичної особи-підприємця Яцини Сергія Леонідовича про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 012/135-02/628 від 22.10.2008.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.12.2013 порушено провадження та призначено її до розгляду на 21.01.2014.

Ухвалою від 21.01.2014 розгляд справи було відкладено на 04.02.2014.

Ухвалою від 04.02.2014 розгляд справи було відкладено на 11.02.2014.

Через канцелярію господарського суду Київської області 11.02.2014 надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог. Вказана заява прийнята судом, позовні вимоги розглядаються у їх кінцевій редакції, а саме стягнення з відповідача 10302,31 грн заборгованості за кредитним договором № 012/135-02/628 від 22.10.2008.

В судове засідання 11.02.2014 представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

22.10.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль) (кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Яциною Сергієм Леонідовичем (позичальник) було укладено кредитний договір № 012/135-02/628, відповідно до п.п. 1.1., 1.1.1., 1.1.2.1. якого кредитор з 23.10.2008 надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором. Сума кредитного ліміту складає 64000,00 грн. Кредит в сумі 64000,00 грн призначений на придбання автотранспортного засобу шляхом здійснення оплати по договору купівлі-продажу транспортного засобу від 17.10.2008, укладеному між ТОВ «Авто-Реал ЛТД» (продавець) та рахунку фактури № 085 від 17.10.2008.

Процентна ставка за договором складає 22% річних (п. 1.2.1). Після виконання позичальником обов'язкових умов, вказаних в п. 4.1. цього договору, кредитор на підставі письмової заяви позичальника зобов'язується надавати кредитні кошти з позичкового рахунку шляхом безготівкового перерахування на поточних рахунок позичальника в національній валюті. Позичальник здійснює погашення нарахованих процентів та частини кредиту щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами, розміри та строки сплати яких визначаються Графіком погашення кредиту та інших платежів (Додаток 1 до цього договору), починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено видачу кредитних коштів. Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування (п.п. 4.2., 5.1. договору).

Відповідно до п. 7.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором кредитор має право припинити видачу кредитних коштів та вимагати дострокового погашення кредиту позичальником у повному обсязі разом зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред'явлення вимоги, включаючи проценти за кредитом (прострочені проценти), пеню та штрафи відповідно до цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, банк перерахував позичальнику обумовлену договором суму кредиту відповідно до платіжного доручення № 1 від 23.10.2008, а отже належним чином виконав свої договірні зобов'язання.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також і відсутність з боку відповідача претензій або повідомлень про порушення банком умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник вносив ануїтетні платежі несвоєчасно та не повному обсязі, чим грубо порушив умови кредитного договору, внаслідок чого, у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 7240,38 грн основного боргу, 1663,60 грн заборгованість по відсоткам, що підтверджується банківськими виписками та розрахунком заборгованості (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статей 1054, 1049, 1048, 1050, 627 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондується з приписами статей 525, 526 ЦК України.

У зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач звертався до нього з вимогою від 28.08.2013 № 114-0-4-00/2/138, в якій просив погосити існуючу заборгованість у повному обсязі. Вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що відповідач свої грошові зобов'язання за договором не виконав, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 7240,38 грн основного боргу, 1663,60 грн заборгованості по відсоткам підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань та порушенням строків повернення суми кредиту та відсотків за кредит, позивач просить суд стягнути з відповідача 1198,01 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 200,32 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 13.4. договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 20% річних за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання.

Водночас, статтями 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, закон містить спеціальну імперативну норму, якою встановлено граничний розмір пені, що не може бути збільшений за згодою сторін. А відтак, сума пені має бути обрахована з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 24.10.2011).

Відтак, склавши власний розрахунок, з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом підлягає задоволенню частково у сумі 813,02 грн. Щодо пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам, то за розрахунком суду вказана сума є більшою ніж заявлено позивачем, проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог. Відтак, вимога про стягнення з відповідача 200,32 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Фізичної особи-підприємця Яцини Сергія Леонідовича (код ЄДРПОУ 2569412311) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 23494105) 9917,32 грн, з яких: 7240,38 грн основного боргу, 1663,60 грн заборгованості по відсоткам, 813,02 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 200,32 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам; а також 1720,50 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Суддя А.Ф. Черногуз