Ухвала суду № 37188130, 23.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2014 р. м. Київ К/800/23040/13

№ К/800/23040/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Муравйова О.В.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2012

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2013

у справі № 2а-13318/12/0170/5 Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Кримська будівельна компанія»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (ДПІ у м. Сімферополі)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі від 15.11.2012: №№ 0009762204, 0009752204.

Судові рішення вмотивовані висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач правомірно відніс витрати з придбання у ТОВ «Бренд строй» послуг з виконання підрядних робіт до валових витрат, а суми ПДВ, сплачені у ціні придбання цих послуг, включив до податкового кредиту, оскільки ці витрати підтверджуються податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та фактом оплати позивачем цих послуг.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач, заперечуючи проти касаційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу грошових зобов`язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 26.10.2012 № 8428/22-8/30624314, про порушення позивачем норм пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), пункту 44.1 ст.44, пунктів 138.1, 138.2, 138.6, 138.8, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (ПК), а саме: завищення валових витрат за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року та І квартал 2012 року на загальну суму 2597335,00 грн. за нікчемними господарськими операціями з поставки позивачу ТОВ «Бренд Строй» послуг з виконання підрядних робіт, внаслідок чого занижено податок на прибуток у податковому обліку за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року та І квартал 2012 року на загальну суму 593512,00 грн. Крім того, за висновками акту, позивачем порушені норми підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200 ПК внаслідок завищення податкового кредиту за квітень 2011 року - січень 2012 року на загальну суму 519468,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «Бренд Строй», що призвело до заниження грошових зобов'язань з податку на додану вартість за вказані звітні податкові періоди на загальну суму 519468,00 грн.

За результатами перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.11.2012: № 0009762204 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 603687,00 грн. (у тому числі, 593512,00 грн. - основний платіж, 10175,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0009752204 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 599407,00 грн. ( у тому числі, 519468,00 грн. - основний платіж, 79939,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

У судовому процесі встановлено, що позивачем (генпідрядник) було укладено ряд договорів генерального підряду з наступними замовниками: з ТОВ «Готель «Вікторія» - договір підряду від 11.10.2011 №б/н, за умовами якого генпідрядник зобов'язується за завданням замовника виконати роботу з капітального ремонту підвісної стелі в приміщенні сауни готелю «Вікторія» по вул. Декабристів,17-а в м. Сімферополі (т.ІІ, а.с.210-216); з ТОВ «Грін Рей» - договір підряду від 29.10.2011 № 25 (т.ІІ, а.с.222-228), предметом якого є виконання комплексу робіт з реконструкції спального корпусу № 6 (літера «К») пансіонату «Алые паруса» в с. Сонячногірське, район 18-го км Судацького шосе Малоріченської сільської ради м. Алушта, та договір підряду від 21.04.2011 № 7 (т.ІІІ, а.с.1-7), предметом якого є виконання комплексу робіт з реконструкції спального корпусу № 8 (літера «Ы») з переобладнанням під кліматолікувальний павільйон, пансіонату «Алые паруса» в с. Сонячногірське, район 18-го км Судацького шосе Малоріченської сільської ради м. Алушта; із ЗАТ «Будинок творчості «Актор»» - договори підряду від 31.08.2009 № б/н (т.ІІІ, а.с.70-77), предметом якого є виконання загально-будівельних робіт при будівництві корпусу № 4 за адресою: вул. Дрожинського, 35 в м. Ялта, та від 30.03.2010 № б/н (т.ІІІ, а.с.102-109) на виконання повного комплексу будівельних та оброблювальних робіт на об'єкті «Реконструкція Д/Т «Актор»» в м. Ялта, спальний корпус № 4».

Умовами вказаних договорів передбачалось право генпідрядника залучати субпідрядників.

Під час перевірки позивач надав договори з ТОВ «Бренд Строй», а саме: договір підряду від 12.10.2011 № 1232 для виконання договору підряду від 11.10.2011 №б/н, укладеного з ТОВ «Готель «Вікторія»; від 01.11.2011 № 1425 - на виконання договору підряду від 29.10.2011 № 25, укладеного з ТОВ «Грін Рей»; від 22.04.2011 № 9-439 та від 01.12.2011 № 1554 - на виконання договору підряду від 21.04.2011 № 7, укладених з ТОВ «Грін Рей»; від 01.04.2011 № 10/465, від 01.06.2011 № 11/755 та від 01.07.2011 № 888 - на виконання договору підряду від 31.08.2009, укладеного із ЗАТ «Будинок творчості «Актор»»; від 01.04.20011 № 10/465 та від 01.08.2011 № 1000 - на виконання договору підряду від 30.03.2010 № б/н, укладеного із ЗАТ «Будинок творчості «Актор»».

На підтвердження виконання господарських операцій за цими договорами підряду з ТОВ «Бренд Строй» позивач надав податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт типової форми КБ-2, довідки про вартість виконаних будівельних робіт типової форми КБ-3, копії платіжних доручень про сплату вартості робіт, на підставі яких позивач відніс вказані витрати до складу валових витрат, а суми ПДВ, сплачені в ціні придбання робіт,- до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.1 ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Не включаються до складу витрат, згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Відповідно до абзаці першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 ст. 198 ПК України).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пункту 201.11 ст. 201 ПК) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ТОВ «Бренд Строй» підрядних робіт не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ, поряд з доводами про відсутність ТОВ «Бренд Строй» за місцезнаходженням, , не сплати цим товариством податкових зобов`язань, у судовому процесі звертала увагу суду на пояснення громадянки ОСОБА_2, яка значилася засновником та директором ТОВ «Бренд Строй» і прізвище якої вказане у наданих позивачем під час перевірки договорах, податкових накладних, актах приймання-передачі виконаних будівельних робіт, довідках про вартість виконаних будівельних робіт, виписаних від імені вказаного товариства, щодо її непричетності до діяльності та реєстрації товариства, та її згоди на те, щоб на неї було зареєстровано вказане товариство, за винагороду, отриману від громадянки ОСОБА_3, в якої вона працювала садівником. Ці пояснення були надані ОСОБА_2 під час досудового розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), яка на дату отримання цих пояснень знаходилась у провадженні ОВС ГСУ ДПС України. Як свідчить приєднана до справи копія акта від 06.04.2012 № 29/22/36165567, кримінальна справа порушена відносно групи осіб, в тому числі проти громадянки ОСОБА_3, які протягом 2009 - 2012 року організували злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, заволодіння бюджетними коштами. Для функціонування цієї схеми ці особи, діючи без наміру здійснювати господарську діяльність,зареєстрували та придбали ряд суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, серед яких ТОВ «Бренд Строй», для участі в діяльності конвертаційного центру, в тому числі з оформленням фіктивних документів щодо безтоварних господарських операцій з іншими суб'єктами підприємницької діяльності (а.с.206, т.2).

Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Бренд Строй» суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на валові витрати та податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені цих юридичних осіб.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

За наявності даних, що свідчать про не відповідність особи, вказаної в податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Бренд Строй», особі, уповноваженої на здійснення операцій з поставки від імені цього товариства, доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки робіт. Тим більше ці доводи заслуговували на увагу з огляду на те, що ТОВ «Бренд Строй» не мало необхідних ресурсів для здійснення постійної діяльності з виконання значних обсягів будівельних і ремонтних робіт, його органи управління відсутні за юридичною адресою, а в розпорядженні суду була наведена вище інформація, отримана слідчим під час розслідування кримінальної справи.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт виконання робіт не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Бренд Строй», тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

За нормами ст. 7 Закону № 168/97-ВР право платника податку на податковий кредит не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

При цьому свідчити про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності контрагента або те, що він діяв без належної обачності, може, у тому числі, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку.

Відтак, доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу підрядних робіт ТОВ «Бренд Строй», для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України. Водночас суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задовольнити частково, скасувати ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2013 та постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.12.2012 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписН.Є. Блажівська підпис О.В. Муравйов