Постанова № 37185229, 12.02.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 лютого 2014 року м. ПолтаваСправа №816/202/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Марченко О.Є.,

та представника позивача - Левченка Д.В.,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Полтавський міський центр зайнятості (далі по тексту - позивач, Центр зайнятості) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2) про стягнення коштів в розмірі 7924 грн. 48 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі особистого звернення відповідача із заявою про надання статусу безробітного та виплату допомоги у зв'язку із безробіттям наказом Центру зайнятості від 14 вересня 2012 року гр. ОСОБА_2 визнано безробітним, призначено та розпочато виплату допомоги у зв'язку з безробіттям. Однак, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців позивачем встановлено, що станом на дату звернення до Центру зайнятості відповідач фактично був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а відтак, відносився до зайнятого населення. За таких обставин, позивач дійшов висновку, що гр. ОСОБА_2 безпідставно отримано допомогу у зв'язку з безробіттям загалом в розмірі 7924 грн. 48 коп., що підлягає стягненню на підставі судового рішення.

Відповідач позов не визнав. У наданих до суду письмових запереченнях проти позову зазначав, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року у справі №2а-1670/5539/11 (набрала чинності 05 листопада 2011 року), припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_2. А відтак, відповідач стверджував про те, що станом на момент звернення до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного та виплату допомоги у зв'язку із безробіттям він не відносився до зайнятого населення та мав право на отримання статусу безробітного. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог Центру зайнятості з мотивів, викладених у письмовому запереченні.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі заяви від 14 вересня 2012 року та відповідно до наказу Центру зайнятості від 14 вересня 2012 року №НТ120914 відповідачу надано статус безробітного, призначено та розпочато з 14 вересня 2012 року виплату допомоги у зв'язку з безробіттям /а.с. 12-13/.

Наказом від 15 липня 2013 року №НТ130715 припинено виплату гр. ОСОБА_2 допомоги у зв'язку з безробіттям та припинено реєстрацію останнього в Центрі зайнятості у зв'язку із досягненням особою пенсійного віку /а.с. 13 - зворот/.

За період з 14 вересня 2012 року по 15 липня 2013 року відповідачем отримано допомогу у зв'язку з безробіттям загалом в розмірі 7924 грн. 48 коп., що підтверджується довідкою Центру зайнятості від 06 серпня 2013 року №2767 /а.с. 19/.

Зі змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 25 липня 2013 року серії АВ №600336, отриманого 30 липня 2013 року, позивачем з'ясовано, що на момент звернення до Центру зайнятості із заявою від 14 вересня 2012 року відповідач був зареєстрований як фізична особа - підприємець /а.с. 14/.

Дану обставину Центром зайнятості зафіксовано у акті розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 06 серпня 2013 року №308, у висновку якого вказано на необхідність повернення виплаченої гр. ОСОБА_2 допомоги у зв'язку з безробіттям в розмірі 7924 грн. 48 коп. /а.с. 15/.

З метою повернення коштів Центром зайнятості 06 серпня 2013 року видано наказ за №249 "Про повернення допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_2" /а.с. 16/.

Копію даного наказу відповідачу надіслано разом з листом від 12 серпня 2013 року вих. №03-2873 /а.с. 17/.

Вказаний лист відповідач отримав 04 вересня 2013 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с. 18/.

Оскільки гр. ОСОБА_2 кошти, в 15-денний строк з дня отримання копії наказу від 06 серпня 2013 року №249 та листа від 12 серпня 2013 року вих. №03-2873, добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

На момент звернення відповідача до Центру зайнятості із заявою від 14 вересня 2012 року частиною першою статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року №803-XII у відповідній редакції було визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Водночас, в силу положень пункту "б" частини третьої статті 1 вказаного Закону встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.

Тобто, громадянин, у встановленому законом порядку зареєстрований як фізична особа - підприємець, відносився до зайнятого населення, у зв'язку з чим не мав права на визнання безробітним та отримання допомоги у зв'язку з безробіттям.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02 березня 2000 року №1533-III застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Таким чином, обов'язок щодо повідомлення про обставини, наявність яких впливає на отримання статусу безробітного та виплату відповідної допомоги, покладено саме на заявника (особу, яка звертається до органу зайнятості населення із заявою про визнання безробітним).

Пунктом 5 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року №60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року №7-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України12 березня 2009 року за №232/16248, передбачено, що перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом співставлення наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, на підставі отриманого Центром зайнятості 30 липня 2013 року витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АВ №600336 позивачем виявлено факт реєстрації гр. ОСОБА_2 як фізичної особи - підприємця, про що складено акт від 06 серпня 2013 року №308 /а.с. 14-15/.

Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Оскільки станом на серпень 2013 року відповідача знято з обліку в Центрі зайнятості у зв'язку з досягненням пенсійного віку, позивачем прийнято рішення про вчинення заходів щодо повернення гр. ОСОБА_2 коштів, виплачених останньому як допомога у зв'язку з безробіттям. Дане рішення оформлено наказом від 06 серпня 2013 року №249 /а.с. 16/.

У судовому засіданні 12 лютого 2014 року відповідач надав письмові заперечення проти позову, в яких посилався на те, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року у справі №2а-1670/5539/11 задоволено адміністративний позов Державної податкової інспекції у м. Полтаві та припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_2. Зазначав, що дана постанова підлягає негайному виконанню, а її копію надіслано державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі по тексту - Єдиний державний реєстр) запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності. За таких обставин, відповідач вважав, що його підприємницьку діяльність припинено на підставі судового рішення, а відтак, він мав безумовне право на отримання статусу безробітного.

Однак, дані твердження відповідача є хибними та спростовуються наступним.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 року №755-IV.

Дійсно, пунктом 5 частини першої статті 46 вказаного Закону передбачено, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Водночас, як визначено частиною третьою зазначеної статті, фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Із дослідженого в судовому засіданні витягу з Єдиного державного реєстру серії АД №013233 /а.с. 30-31/, судом встановлено, що запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 відсутній.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

В силу положень частини третьої наведеної статті державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.

Як підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру серії АД №013233 /а.с. 30-31/, державним реєстратором до Єдиного державного реєстру 22 вересня 2011 року внесено запис №25880090001029026 про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, що не пов'язано з її банкрутством.

Суд зазначає, що згідно з частиною п'ятою статті 49 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язане з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється в тому числі опікуном, піклувальником чи управителем майна, зазначеним у судовому рішенні, із застосуванням процедур, установлених частинами одинадцятою - двадцятою статті 47 цього Закону.

Так, частиною одинадцятою статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше закінчення строку пред'явлення вимог кредиторів, зазначеного у заяві про припинення підприємницької діяльності, подає державному реєстраторові особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням; довідку відповідного органу доходів і зборів про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування.

У реєстраційній картці на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа письмово зазначає та підтверджує своїм особистим підписом, що нею вчинено всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, включаючи завершення розрахунків з кредиторами (у тому числі із сплати податків, зборів, обов'язкових платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування).

Таким чином, постановлення судом рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису про таке судове рішення. Водночас, процедура припинення підприємницької діяльності у такому випадку передбачає вчинення дій, аналогічних порядку припинення підприємницької діяльності за власним рішенням фізичної особи - підприємця.

Відповідачем не надано доказів того, що на час набуття статусу безробітного ним надано державному реєстратору пакет документів, перелік яких визначено частиною одинадцятою статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Отже, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_2 зазначені вище дії стосовно порядку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця не вчинено.

Разом з цим, суд також звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" від 01 липня 2010 року №2390-VI Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" доповнено статтею 491, якою визначено порядок проведення державним реєстратором спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дані зміни набули чинності 10 лютого 2011 року.

Зокрема, згідно з абзацом 3 частини першої зазначеної статті спрощена процедура державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться державним реєстратором на підставі судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язане з банкрутством, якщо таке рішення прийнято судом після 1 липня 2004 року та в разі ненадання державному реєстратору протягом трьох років з дати опублікування у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації оголошення про постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язане з банкрутством, документів, перелік яких визначено частиною одинадцятою статті 47 цього Закону.

Оскільки на момент звернення відповідача до Центру зайнятості, як і на дату розгляду справи судом, визначений статтею 491 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" трирічний строк для подання документів, перелік яких визначено частиною одинадцятою статті 47 Закону, не минув, підстави для проведення спрощеної процедури припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - відсутні.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про те, що під час перебування на обліку в Центрі зайнятості в якості безробітного відповідач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отже, відносився до зайнятого населення та не мав права на отримання допомоги у зв'язку з безробіттям.

При цьому, суд виходить з того, що зареєструвавшись фізичною особою - підприємцем відповідач взяв на себе певні зобов'язання.

Так, за приписами статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Отже, необізнаність відповідача із порядком припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем не може бути визнана достатньою підставою для відмови у задоволення позову Центру зайнятості про стягнення безпідставно отриманої допомоги у зв'язку з безробіттям.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року стосовно спірних відносин є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В силу положень частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Суд зазначає, що вказана вище постанова Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року не містить конкретного висновку (правової позиції) стосовно спірних відносин. Натомість, у даному судовому рішенні лише відображено доводи, на підставі яких Вищий адміністративний суд України дійшов певних висновків за результатами розгляду касаційних скарг у двох різних справах.

Відповідно до пункту 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених виплат з дня їх призначення повертаються особою відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Пунктом 7 вказаного Порядку визначено, що рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.

При цьому, пунктом 9 наведеного Порядку встановлено, що рішення центру зайнятості щодо повернення коштів може бути оскаржено в центрі зайнятості вищого рівня або в судовому порядку.

Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що наказ Центру зайнятості від 06 серпня 2013 року №249 гр. ОСОБА_2 отримано 04 вересня 2013 року /а.с. 18/. До центру зайнятості вищого рівня або в судовому порядку даний наказ відповідачем не оскаржено.

Отже, на момент розгляду справи судом згаданий наказ є чинним та підлягає виконанню.

Згідно з пунктом 8 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідач в судовому засіданні визнав, що грошові кошти в розмірі 7924 грн. 48 коп., в якості допомоги у зв'язку з безробіттям, ним отримано у повному об'ємі. Натомість, доказів сплати коштів на виконання наказу Центру зайнятості від 06 серпня 2013 року №249 або ж доказів, що свідчили б про протиправність позовних вимог позивача, відповідач не надав. Водночас, наявність у відповідача обов'язку по відшкодуванню коштів в розмірі 7924 грн. 48 коп. підтверджено матеріалами справи в їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог Центру зайнятості. А відтак, позов належить задовольнити у повному обсязі.

За відсутності документального підтвердження судових витрат, питання щодо їх розподілу судом не вирішується.

Керуючись статтями 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Полтавського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; АДРЕСА_1, 36000) на користь Полтавського міського центру зайнятості (код ЄДРПОУ 22534038; вул. Леніна, 91, м. Полтава, Полтавська область, 36037) кошти в розмірі 7924 (сім тисяч дев'ятсот двадцять чотири) гривні 48 (сорок вісім) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17 лютого 2014 року.

Суддя О.О. Кукоба