Постанова № 37183455, 12.02.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року № 813/8958/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Алексєєнка А.А.,

представника відповідача Чубак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Інстал Сервіс» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2013 року №0002622210, №0002632210, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкс Інстал Сервіс» (надалі - ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2013 року №0002622210, №0002632210.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, оскільки ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні товару по господарських операціях із ПП «СМУ-600», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі», ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Сталевий дім», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Сьомий день», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «Будівельна компанія «Адена».

Позивач стверджує, що його операції з ПП «СМУ-600», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі», ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Сталевий дім», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Сьомий день», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «Будівельна компанія «Адена» у різні періоди 2010-2013 років носили реальний і товарний характер. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами - видатковими накладними, фактом здійснення оплати операцій, податковими накладними. Окрім того, операції з вказаними суб'єктами (закупівля різного асортименту будівельних матеріалів) провадилися позивачем із метою використання придбаних товарів у власній господарській діяльності (виконання будівельних робіт, реалізація придбаного товару). У зв'язку з чим, позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення чинного законодавства України.

На підтвердження власної правової позиції позивачем в ході розгляду справи подавалися додаткові докази, додаткові пояснення від 17.12.2013 року, від 30.01.2014 року, довідки та ін.

Ухвалою судді від 29.11.2013 року у даній адміністративній справі відкрито провадження.

На заперечення позовних вимог відповідачем було подано заперечення на позовну заяву від 18.12.2013 року, додаткові заперечення на позовну заяву від 31.01.2014 року, докази тощо, якими відповідач обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а його позиція полягає в наступному.

Як було встановлено відповідачем, за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача, ряд господарських операцій між ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» та його контрагентами, які були відображені в податковому обліку, фактично не мали місце та не відбувалися. Такі нереальні операції, на думку відповідача, були Підприємством неправомірно документовані по взаємовідносинах із ПП «СМУ-600», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі», ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Сталевий дім», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Сьомий день», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «Будівельна компанія «Адена», за результатами чого позивачем було неправомірно сформовано податковий кредит з ПДВ.

На думку відповідача, на нереальність операцій вказує та обставина, що контрагенти позивача не володіли достатніми можливостями для виконання таких операцій та, відповідно, не могли їх здійснювати фактично (у контрагентів позивача відсутні виробничі потужності та трудові ресурси). Зазначене підтверджуються матеріалами перевірок контрагентів позивача та матеріалами кримінальних справ, які засвідчують неможливість здійснення господарських операцій контрагентами позивача.

Відповідач вважає, що операції між позивачем та контрагентами документувалася неналежним чином, зокрема, відсутні договори поставки, на підставі яких виконувалися операції, а також товарно-транспортні накладні, які повинні складатися при здійсненні такого роду операцій, що свідчить про безпідставність операцій, не переміщення товару та фіктивність таких операцій.

Також відповідач ставить під сумнів використання придбаних товарів у господарській діяльності позивача, на що, на його думку, вказує відсутність усіх додатків до договорів підряду (субпідряду). Відповідач також відзначає факт подальшої реалізації позивачем придбаного товару без націнки (люки чавунні на суму 76 633,12 грн.). У сукупності це також свідчить про фіктивність операцій та безпідставність формування податкового кредиту.

Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що в ході перевірки позивачем не було надано запитуваних відповідачем документів (пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів), а саме: оборотно-сальдових відомостей, аналізу рахунків, регістрів бухгалтерського обліку, розшифровок витрат до декларації по податку на прибуток, ТТН. А отже, зазначене є підставою для накладення на позивача штрафу за п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України.

З огляду на вказане, відповідач вважає, що позивач допустив порушення податкового законодавства, а спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до чинного законодавства України і підстав для їх скасування не вбачає.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, поясненнях, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях проти позову та просить у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 23.11.2006 року. На податковий облік позивача взято 29.11.2006 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» було зареєстровано як платник ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 05.12.2006 року.

У період із 30.08.2013 року по 17.10.2013 року (з перервою у роботі) відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ПП «СМУ-600», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі» за період жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень, лютий 2013 року, ТзОВ «Віктор і Ко» за період червень 2010 року, ТзОВ «Сталевий дім» за період червень 2011 року, ТзОВ «Промтехметал» за період лютий 2011 року, ПП «Сьомий день» за період жовтень 2010 року, ТзОВ «Екопласт-Львів» за період серпень 2010 року, ТзОВ «Крафт ЛВ» за період з 01.03.2011 року по 01.07.2011 року, ТзОВ «Будівельна компанія «Адена» за лютий 2013 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або про подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вищезазначених контрагентів.

ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» було допущено контролюючий орган до перевірки, підстави такої перевірки позивачем не оспорювалися.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №296/22-10/34768457 від 23.10.2013 року, у якому було зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» у своїй діяльності:

1)п.п.14.1.202, 14.1.203, 135.1, 135.2, 135.4.1, 137.1 Податкового кодексу України по операціях із ТзОВ «Дар», ПП «Шива», внаслідок чого завищено доходи, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування на 1 1099 328 грн.

2)п.п.138.1.1, 138.2, 138.8.1 Податкового кодексу України по операціях із ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі», внаслідок чого завищено витрати на 1 1099 328 грн.

3)п.п.44.1, 198.1, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, п.п.7.4.1, 7.4.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» по операціях із ПП «СМУ-600», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі», ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Сталевий дім», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Сьомий день», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «Будівельна компанія «Адена», внаслідок чого завищено податковий кредит на 930 434,37 грн.

4)п.п.185.1, 187.1 Податкового кодексу України по операціях із ТзОВ «Дар», ПП «Шива», ПП «Майстер груп плюс», внаслідок чого завищено податкові зобов'язання з ПДВ на 441 124,41 грн. та занижено ПДВ на 489 310 грн.

5)п.п.443, 121.1 Податкового кодексу України, у зв'язку з ненаданням оригіналів документів та їх копій, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків.

Як випливає зі змісту акту №296/22-10/34768457 від 23.10.2013 року, контролюючий орган дійшов висновку, що ряд операцій між ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» та його контрагентами не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. У такому висновку позивач базувався на відсутності необхідних первинних документів (договорів, ТТН), що, на думку відповідача, не дає права стверджувати про належне документування господарських операцій. Окрім цього, відповідач обґрунтовував свої висновки інформацією, отриманою податковими органами в ході проведення перевірок контрагентів позивача, які засвідчили відсутність у таких контрагентів можливості здійснювати будь-які господарські операції (відсутні трудові ресурси, транспортні засоби, устаткування, приміщення тощо). Також, відповідач використав дані матеріалів кримінальних справ (кримінальних проваджень), які вказують на окремі порушення, допущені контрагентами позивача (реєстрація таких підприємств на підставних осіб, фактичне управління підприємствами невстановленими особами тощо). Зазначене, на думку відповідача, свідчить про неможливість здійснення господарської діяльності контрагентами позивача та, відповідно, й самим позивачем. А також, на думку відповідача, придбані товари позивачем не використовувалися у власній господарській діяльності. Зазначені обставини, призвели до безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ. Окрім того, позивачем не було надано контролюючому органу запитувані документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків.

На підставі вказаного акту ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0002622210 від 06.11.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (489 310 грн.) та штрафними санкціями (99 439 грн.) і податкове повідомлення-рішення №0002632210 від 06.11.2013 року щодо застосування штрафних санкцій (510 грн.).

Не погоджуючись із рішеннями ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів та вважаючи свої права порушеними діями та рішеннями суб'єкта владних повноважень позивачем було заявлено даний позов.

Як було встановлено судом, у 2010-2013 роках позивач здійснив ряд господарських операцій із ПП «СМУ-600», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі», ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Сталевий дім», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Сьомий день», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «Будівельна компанія «Адена» на загальну суму 547 284,92 грн., у тому числі ПДВ 91 677,44 грн. Змістом вказаних господарських операцій була поставка на користь позивача товарів (будівельних матеріалів). Згідно пояснень позивача, зазначені товари використовувалися ним у власній господарській діяльності (при здійсненні будівельних робіт на замовлення третіх осіб та частково були реалізовані), зазначене підтверджується й поданими і дослідженими судом документами (підрядні, субпідрядні договори, договори поставки, видаткові накладні, акти здачі-приймання наданих послуг, податкові накладні та ін.).

Для підтвердження реальності зазначених господарських операцій із вказаними вище юридичними особами позивачем було представлено ряд первинних документів, а саме: копії видаткових накладних, податкових накладних та платіжних доручень. При цьому, позивач зазначив, що правочини щодо поставки товару, між ним та контрагентами вчинялися в усній формі, а про їх вчинення та виконання свідчать наявні первинні документи. На переконання суду зазначене не суперечить приписам чинного законодавства України, яке не ставить обов'язкової вимоги щодо письмової форми такого типу правочинів (щодо поставки/купівлі будівельних матеріалів), а їх вчинення у такій формі та таким способом відповідає нормам ст.ст.11, 202, 205, 206, 207, 509, 655, 657, 712 Цивільного кодексу України.

На підтвердження реальності здійснюваних операцій позивачем було представлено копії видаткових накладних №№: РН-12-0514, РН-1-03005, РН-9-23014, РН-9-29021, РН-10-0521, РН-10-1118, РН-11-0230, РН-11-0728, РН-11-1126, РН-11-1624, РН-11-2425, РН-11-2831, РН-12-1613, 2027, 2028, 2029, 2030, РН-1004002, РН-1006001, РН-1011001, РН-1014001, 14/02-01, 15/02-02, 18/02-05, 19/02-05, 19/02-05, 20/02-02, 21/02-01, 22/02-02, 22/02-03, 25/02-03, 26/02-04, 27/02-07, 28/02-03, 28/02-04, 8/10-02, 15/10-07, 18/10-12, 31/10-32, 1/11-51, 6/11-09, 8/11-15, 9/11-13, 14/11-21, 15/11-13, 19/11-16, 23/11-06, 28/11-17, 3/12-35, 3/12-33, 3/12-34, 4/12-30, 6/12-13, 7/12-11, 10/12-22, 11/12-18, 13/12-09, 17/12-24, 18/12-21, 20/12-16, 21/12-15, 24/12-17, 25/12-13, 25/12-14, 27/12-15, 27/12-16, 4/01-03, 9/01-11, 10/01-10, 14/01-21, 18/01-04, 21/01-08, 25/01-09, 1/02-19, 4/02-23, 4/02-24, 5/02-10, 6/02-05, 7/02-08, 8/02-09, 8/02-10, 11/02-14, 12/02-08, 13/02-07, РН-7-04013, РН-7-18011, РН-8-02018, РН-8-11013, РН-8-26011, РН-9-05037, РН-9-21011, РН-9-27008, РН-10-2118, РН-10-2718, РН-11-0405, РН-0000276, РН-0000275, РН-0000318, РН-00106, РН-0000189, РН-0000564 на загальну суму придбаного товару 5 582 605,79 грн., у т.ч. ПДВ 930 434,37 грн.

Проаналізувавши такі первинні документи, суд дійшов висновку, що за своїм змістом вони дозволяють достовірно встановити обсяги та зміст господарських операцій, а тому, на думку суду, їх слід розцінювати як належне документування господарських операцій із придбання та отримання товару зазначеної вище вартості.

Окрім цього, позивачем було представлено банківські платіжні доручення, які засвідчують здійснення ним оплати на користь контрагентів за придбаний товар. Зазначені докази підтверджують виконання покупцем (позивачем) своїх обов'язків в частині оплати за товар та, водночас, про спрямування намірів позивача на реальне здійснення господарських операцій, а також про понесені витрати позивача на придбання товару.

Судом також було встановлено, що при виконанні господарських операцій продавцями товару виписувалися податкові накладні, копії яких були надані позивачем (№№113, 62, 454, 581, 152, 219, 126, 220, 418, 564, 864, 972, 514, 1864, 1865, 1866, 1867, 1004000002, 1006000001, 1011000001, 1014000001, 181, 203, 231, 244, 264, 286, 303, 304, 331, 344, 373, 430, 431, 162, 326, 420, 768, 58, 111, 175, 208, 301, 323, 395, 501, 619, 68, 69, 67, 83, 119, 141, 190, 216, 248, 270, 327, 377, 434, 465, 512, 536, 537, 597, 596, 45, 123, 149, 225, 365, 399, 510, 19, 65, 66, 80, 107, 140, 168, 169, 218, 240, 268, 41, 338, 86, 254, 611, 258, 413, 520, 459, 586, 95, 58, 142, 256, 83, 78, 17 на загальну суму 5 582 605,79 грн., у т.ч. ПДВ 930 434,37 грн.). Такі податкові накладні оформлені належним чином, у відповідності до чинного законодавства України, а їх дійсність відповідачем не спростована.

У той же час, суд бере до уваги наявні докази використання придбаного товару у господарській діяльності позивача, а саме: підрядні та субпідрядні договори. При цьому, суд оцінює як неістотні доводи відповідача щодо відсутності окремих додатків до таких договорів, оскільки зібрані матеріали дозволяють зробити висновок про реальне використання закуплених матеріалів у роботах, які проводяться позивачем.

Окрім того, суд критично оцінює посилання відповідача на подальший продаж придбаного товару без здійснення націнки. Так, вартість таких товарів становила 76 633,12 грн., що при загальному обороту товарів (поставка яких на думку відповідача є фіктивною) в сумі 5 582 605,79 грн. не свідчить про відсутність економічного інтересу у всій діяльності позивача, а відповідно й про нереальність та безтоварність його господарських операцій, а радше випливає із безумовного права суб'єкта господарювання провадити підприємницьку діяльність на власний розсуд.

Щодо відсутності фактів реального руху придбаваних товарів від контрагентів позивача до позивача суд посилається на доводи відповідача про здійснення поставки товарів безпосередньо до місця виконання робіт і їх використання у таких роботах. На переконання суду такі факти не суперечать чинному законодавству України та не свідчать про фіктивність господарських операцій. Окрім того, суд надає критичну оцінку доводам відповідача про відсутність у позивача таких документів як товарно-транспортні накладні на перевезення придбаного товару. Суд звертає увагу на те, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. А тому, відсутність таких документів не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій. Суд також підкреслює, що у відповідності до розд.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна є документом обов'язковим для учасників транспортного процесу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно, товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У даному ж випадку позивачем здійснювалися операції з придбання товару, при чому, відсутні докази, що позивач виступав в якості замовника за договором перевезення, а тому, норми, які регламентують діяльність учасників транспортних перевезень на нього не поширювалися та відповідальність за їх дотримання позивач не ніс. Суд відзначає, що такий факт, як відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та інших перевізних документів не може слугувати підставою для позбавлення права на податковий кредит, адже, як уже згадано вище, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк є підставою для проведення розрахунків за договором перевезення.

Окрім цього, суд критично оцінює наведені в акті №296/22-10/34768457 від 23.10.2013 року висновки відповідача про порушення, встановлені податковими органами в ході проведення перевірок контрагентів позивача (акти про неможливість проведення зустрічних звірок №1791/22.8/21687550 від 23.05.2013 року, №1699/22.8/36757122 від 17.05.2013 року, без реквізитів (щодо ТзОВ «БК «Адена»), №1242/22.10/38148281 від 03.04.2013 року, №1623/22.8/35917680 від 13.05.2013 року; акти про результати позапланових перевірок №3315/23-2/33196220 від 30.12.2010 року, №2012/2210/32484508 від 19.10.2012 року, №4124/23-408/37398974 від 04.11.2011 року; акт про проведення аналізу діяльності №1556/23-4/37399035 від 23.08.2011 року, №943/23-2/37399009 від 30.06.2011 року, №1163/23-2/37399009 від 13.07.2011 року). А також, критично оцінює, як доказ неправомірності дій позивача та підтвердження фіктивності його господарської діяльності, рішення судів, а саме: вирок Сихівського районного суду м.Львова від 26.12.2012 року в справі №1319/5265/2012, постанову Сихівського районного суду м.Львова від 29.12.2011 року у справі №1-104/11, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 року в справі №29402/11/9104, виходячи з наступних міркувань.

Дані перевірок контрагентів позивача, які були проведені податковими органами, засвідчують факти порушення податкового законодавства, допущені такими особами (контрагентами позивача), а не позивачем безпосередньо. Так само, і долучені копії судових рішень не стосуються безпосередньо позивача, а окрім того, у них відсутні обставини, які складають предмет доказування у даній справі, та які могли би звільнятися від доказування.

У зв'язку із наведеним, суд акцентує на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Суд також відзначає, що позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо, для цього позивачеві не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», у п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Тому, допущені порушення податкового законодавства постачальником у ланцюгу постачання товару тягнуть негативні наслідки саме для такого постачальника та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого в ціні товару податку на додану вартість. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

Таким чином, висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства позивачем.

Окрім того, суд відзначає, що виходячи зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України №236 від 22.04.2011 року, акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення зустрічної звірки, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. При цьому, суд звертає увагу, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства. Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акти, на які посилається відповідач, стосуються не безпосередньо позивача, а його контрагентів.

У зв'язку із чим, беручи до уваги усі докази в їх сукупності, суд не знаходить достатнього та належного підтвердження того, що господарські операції між ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» та ПП «СМУ-600», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі» за період жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень, лютий 2013 року, ТзОВ «Віктор і Ко» за період червень 2010 року, ТзОВ «Сталевий дім» за період червень 2011 року, ТзОВ «Промтехметал» за період лютий 2011 року, ПП «Сьомий день» за період жовтень 2010 року, ТзОВ «Екопласт-Львів» за період серпень 2010 року, ТзОВ «Крафт ЛВ» за період з 01.03.2011 року по 01.07.2011 року, ТзОВ «Будівельна компанія «Адена» за лютий 2013 року, є нереальними та безтоварними. Навпаки, зібрані докази у справі дозволяють дійти висновків про реальне здійснення таких господарських операцій та те, що придбані в їх ході товарно-матеріальні цінності використовувалися ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» у його господарській діяльності. При цьому, суд наголошує, що зазначені господарські операції були документовані їх учасниками належним чином та у відповідності до чинного законодавства України.

У відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01.01.2011 року), податковий кредит формується по операціях, пов'язаних з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, у відповідності до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами, згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону).

Нормами ст.198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

Отож, враховуючи наявні матеріали справи, належне документування операцій із придбання матеріальних цінностей та зважаючи на відсутність доказів нереальності таких господарських операцій, суд приходить до висновку про правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні товарів у ході операцій між ТзОВ «Люкс Інстал Сервіс» та ПП «СМУ-600», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі», ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Сталевий дім», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Сьомий день», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «Будівельна компанія «Адена» у 2010-2013 роках.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем в ході перевірки норм п.п.85.4, 85.8 ст.85 Податкового кодексу України, що, згідно із п.44.6 Податкового кодексу України, свідчить про відсутність таких документів у позивача, то суд відзначає наступне.

Пунктом 85.4 ст.85 Податкового кодексу України визначено, що при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Згідно з п.85.8 ст.85 Податкового кодексу України, посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Пункт 44.6 ст.44 Податкового кодексу України передбачає, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

У відповідності до п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених ст.44 Податкового кодексу України строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених Податковим кодексом України, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 грн.

Як встановлено судом, на початку перевірки, відповідачем було надано позивачеві запит про надання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків та зборів №62/22-10 від 30.08.2013 року. Судом із матеріалів справи вбачається (зокрема, це відображено й у акті перевірки), що позивачем було представлено відповідачеві ряд документів, які підтверджували здійснення господарських операцій із ПП «СМУ-600», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі», ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Сталевий дім», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Сьомий день», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «Будівельна компанія «Адена». Як було встановлено при розгляді даної адміністративної справи та дослідженні таких документів, останні є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентами, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів по таких операціях.

У той же час, відповідач стверджує, що в порушення згаданих вище норм законодавства, позивачем не було подано усіх необхідних документів, а саме: оборотно-сальдових відомостей, аналізів рахунків, регістрів бухгалтерського обліку, розшифровок витрат до декларації по податку на прибуток. При цьому, суд відзначає, що контролюючий орган реалізуючи своє право вимоги документів повинен при цьому аргументувати істотність таких документів для проведення перевірки, чітко окреслити коло таких документів, належним чином аргументувати зв'язок запитуваних документів з предметом перевірки, зокрема, вказати які норми закону зобов'язують позивача оформляти (та мати у наявності) відповідні документи. Однак, в даному випадку відповідачем не було доведено необхідності подання додаткових документів (окрім тих, які позивачем в ході перевірки були надані), їх обов'язкове оформлення та зберігання, а також їх зв'язок із предметом перевірки, що свідчить про безпідставність й необґрунтованість вимог відповідача.

Також, суд звертає увагу на те, що, згідно з п.85.6 ст.86 Податкового кодексу України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис. Отже, саме такий акт з відображенням переліку неподаних документів (які при цьому повинні безпосередньо стосуватися предмету перевірки) є належним доказом неподання запитуваних документів, однак, у даній справі відповідачем не було представлено зазначеного акта.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами при закупівлі товару, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача. Окрім цього, відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0002622210 від 06.11.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0002632210 від 06.11.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Інстал Сервіс» сплачений судовий збір у сумі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текс постанови виготовлений та підписаний 17 лютого 2014 року.