Постанова № 37182423, 11.02.2014, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року Справа № 919/1214/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Черткової І.В.,

суддів Гонтаря В.І.,

Голика В.С.,

за участю представників сторін:

представник позивача Григорьєва Олена Володимирівна, довіреність № 01/3-753 від 01.10.13, Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загон державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДВГРЗ ДСНС України);

представник відповідача, не з'явився, приватне акціонерне товариство "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького";

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 12 листопада 2013 року у справі № 919/1214/13

за позовом Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувальний) загону державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДВГРЗ ДСНС України) (вул. Кобилянського, 223-А,Кривий Ріг,Дніпропетровська область,50002)

до приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" (вул. Новікова,11,Севастополь,99042)

про стягнення 76357,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державний воєнізований гірничорятувальне (аварійно-рятувальний) загін державної служби України з надзвичайних ситуацій звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" про стягнення 76 357,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання з боку відповідача умов договору №127/01/16/33 на постійне та обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об'єктів та окремих територій в частині належної та своєчасної оплати наданих послуг.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12 листопада 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" на користь Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДВГРЗ ДСНС України) 50335,73 грн (п'ятдесят тисяч триста тридцять п'ять грн. 73 коп), з яких 50015,09 грн. - сума основного боргу, 320,64 грн - сума пені, а також суму судового збору у розмірі 1134,15 грн (одна тисяча сто тридцять чотири грн. 15 коп). В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, приватне акціонерне товариство "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

Представник відповідача у судовому засіданні 14 січня 2014 року підтримав вимоги апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

За розпорядженням суду від 16 грудня 2013 року склад судової колегії змінений наступним чином: головуючий судя Черткова І.В., судді Гонтар В.І., Волков К.В.

За розпорядженням суду від 28 січня 2014 року суддю Волкова К.В. замінено на суддю Голика В.С.

У судовому засіданні 09 грудня 2013 року оголошувалась перерва до16 грудня 2013 року та 14 січня 2014 року оголошувалась перерва до 28 січня 2014 року.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне

01.10.2008 між Криворізьким воєнізованим гірничорятувальним (аварійно-рятувальним) загоном МНС України (аварійна-рятувальна служба) та Відкритим акціонерним товариством «Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького» (об'єкт) був укладений договір №127/83 на постійне та обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об'єктів та окремих територій, предметом якого є організація та здійснення аварійно-рятувальною службою аварійно-рятувального обслуговування об'єкта з метою своєчасного реагування та виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні на об'єкті надзвичайної ситуації, а також профілактичної роботи із запобігання (профілактики) виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів, спрямованої на поліпшення техногенної безпеки об'єктів територій та підвищення рівня підготовленості об'єкта до рятування людей та ліквідації надзвичайних ситуацій.

Згідно з умовами договору об'єкт зобов'язався, зокрема, оплачувати, відповідно до умов договору, постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування аварійно-рятувальною службою об'єкта, в тому числі відшкодувати витрати, що пов'язані з ліквідацією надзвичайних ситуацій (п. 3.12 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору вартість функціонування структурних підрозділів аварійно-рятувальної служби у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації складає: 153372,72 грн на 2008 рік; 650775,36 грн. на 2009 рік.

Означена вартість встановлена сторонами на підставі розрахунку (калькуляції) що надається і виконаний згідно з вимогами порядку визначення розмірів оплати послуг з обслуговування об'єктів та окремих територій державними аварійно-рятувальними службами.

Оплата за виконання аварійно-рятувальних робіт виконується за фактичними витратами на їх час виконання на підставі підтверджуючих документів (актів, відомостей, обліку робочого часу тощо.). За додатковою угодою сторін можливі інші види розрахунків, що не порушують вимоги діючого законодавства, за взаємною згодою сторін вартість обслуговування за договором може змінюватися шляхом внесення змін та доповнень до договору.

Згідно з пунктом 4.2 договору плата за обслуговування об'єкту аварійно-рятувальною службою здійснюється щомісячним перерахуванням коштів у визначені строки, згідно з наданим рахунком.

За змістом положень розділу 5 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором аварійно-рятувальна служба та об'єкт несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. За порушення терміну оплати об'єкт сплачує аварійно-рятувальній службі пеню у розмірі 0,1 % від простроченої суми оплати за кожен день прострочення відповідно до вимог чинного законодавства. Сплата пені не звільняє винну сторону від виконання обов'язків за договором.

Договір укладається на невизначений термін і набирає сили з 01.10.2008 (п. 6.1 договору).

Дія договору може бути припинена у разі виключення об'єкта з переліку об'єктів, які підлягають постійному та обов'язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами, а також зникнення причин, які зумовлюють небезпеку виникнення надзвичайних ситуацій та природного та техногенного характеру (п. 6.2 договору).

За змістом положень 6.3 договору при відмові від послуг аварійно-рятувальної служби об'єкт повинен не більш як за місяць письмово попередити про це іншу сторону.

Зміни та доповнення до договору вносяться лише за письмовою згодою сторін (п. 6.4 договору).

Взаємовідносини між сторонами, що не врегульовані договором, регулюються чинним законодавством України (п. 6.5 договору).

Про зміну умов обслуговування одна із сторін повинна письмово, не пізніше як за три місяці попередити про це іншу сторону (п. 6.7).

Узгоджено сторонами нову редакцію пункту 4.1 договору, а саме: вартість функціонування структурних підрозділів аварійно-рятувальної служби у режимі постійної готовності в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникненню, у кількості 2 оперативних одиниць складає:153372,72 - на 2008 рік 550775,40 - на 2009 рік (а.с. 14).

Ця вартість встановлена сторонами на основі розрахунку (калькуляції), що додається, і виконаний згідно з вимогами порядку визначення розмірів оплати послуг з обслуговування об'єктів та окремих територій державними аварійно-рятувальними службами

Оплата за виконання аварійно-рятувальних робіт виконується за фактичними витратами на їх виконання на підставі підтверджуючих документів (актів, відомості, обліку робочого часу тощо). За взаємною згодою сторін, вартість обслуговування згідно з Договором може змінюватись шляхом внесення змін і доповнень до договору (а.с. 14).

Додатковою угодою від 19.03.2012 до договору №127/01/16/33 від 01.10.2008 сторонами враховано нові найменування, у зв'язку з перейменуванням ВАТ «Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького» в приватне акціонерне товариство «Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького», а також Криворізького воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону МНС України в Криворізький спеціальний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Міністерства надзвичайних ситуацій України (а.с. 18).

Додатковою угодою №4/61/01 від 10.01.2013 до Договору №127/01/16/33 від 01.10.2008 абзац 1 пункту 4.1 Договору викладений в такій редакції: «Вартість функціонування структурних підрозділів аварійно-рятувальної служби у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення складає помісячно: з 01 січня 2013 року по28 лютого 2013 року - по 60887,93 грн (а.с. 19).

Наказом від 13.05.2013 №215 Криворізький спеціальний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін МНС України був перейменований в Державний воєнізований гірничорятувальний загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій (а.с. 47).

Листом від 23.01.2013 №2/282 відповідач повідомив про відмову від послуг аварійно-рятувальної служби за договором №127/01/16/33 від 01.01.2008, починаючи з 24.02.2013 (а.с. 20).

13.02.2013 позивачем на адресу відповідача був скерований рахунок №181 на суму 60887,93 грн. з призначенням - фінансування аварійно-рятувальної служби за договором №127/01/16/33 від 01.10.2008 за лютий 2013 (а.с.21).

Крім того, позивачем на адресу відповідача скеровано акт №181 виконання умов договору №127/01/16/33 від 01.10.2008 за лютий 2013 із зазначенням на те, що аварійно-рятувальне обслуговування здійснюється у відповідності до умов договору з 01.02.2013 по 28.02.2013 на суму 60887,93 грн (а.с. 22).

Листом від 11.03.2013 №16/957 відповідач звернувся до позивача з проханням виставити рахунок за фактично надані послуги позивачем строком по 23.02.2013 включно у зв'язку з припиненням договору 23.02.2013 на підставі пункту 6.3. договору та листа №2/282 від 23.01.2013 (а.с. 24).

Листом від 26.03.2013 позивач повідомив про те, що відповідно до додаткової угоди №4/61/01 від 10.01.2013 - термін дії угоди узгоджений до 28.02.2013, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань за договором, тому і рахунки виставлені відповідно до кінцевої дати дії угоди (а.с. 25).

Листом від 10.04.2013 №2/1514 відповідач звернувся до позивача з пропозицією відредагувати рахунки з урахуванням відмови ПАТ «Балаклавське рудоуправління ім.. О.М.Горького» від послуг за договором з 24.02.2013 шляхом направлення листа №2/282 (а.с. 23).

02.08.2013 позивач звернувся до відповідача з претензією №01/3-440 про сплату заборгованості у розмірі 74479,52 грн, що складається з 60887,93 грн - сума заборгованості за договором, 9325,17 грн - сума нарахованої пені у розмірі 0,1 відповідно до пункту 5.3 договору, 4266,42 грн штрафу відповідно до статті 231 Господарського кодексу України (а.с. 26). Претензія отримана відповідачем 06.08.2013 (а.с. 31).

Листом від 22.08.2013 №2/3413 відповідач повідомив позивача про те, що дія договору була припинена, починаючи з 24.02.2013, тобто з означеної дати обов'язки сторін були припинені. З огляду на те, що оплата аварійно-рятувальних робіт здійснюється на підставі підтверджуючих документів (актів, відомостей обліку робочого часу) на підставі рахунку (п. 4.1, 4.2 договору), однак документів, що підтверджують виконання робіт за договором з боку позивача за період з 01.02.2013 по 23.02.2013 на адресу підприємства не надходило. З огляду на таке, претензія №01/3-440 від 02.08.2013 не визнана в повному обсязі (а.с. 32. 78).

Листом від 09.09.2013 позивач повторно скерував на адресу відповідача акт виконаних робіт №181 від 28.02.2013 за період з 01.01.2013 по 28.02.2013 (а.с. 33).

Листом від 01.10.2013 №2/3860 акт №181 від 28.02.2013 про надання послуг за період з 01.02.2013 по 28.02.2013 на суму 60887,93 був повернутий без підписання з огляду на те, що його данні про надання послуг продовж до 28.02.2013 не відповідають дійсності, оскільки договір припинив свою дію, починаючи з 24.02.2013 (а.с. 55).

Наведене стало підставою для звернення позивача про стягнення з ПАТ «Балаклавське рудоуправління ім.. О.М.Горького» 76 357,73 грн.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 29 Гірничого закону України усі гірничі підприємства незалежно від форми власності в період їх будівництва, реконструкції, експлуатації, ліквідації або консервації обслуговуються державними воєнізованими аварійно-рятувальними службами (формуваннями), які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів гірничих підприємств, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

ПАТ «Балаклавське рудоуправління ім. О.М.Горького» входить до переліку об'єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов'язковому на договірній основі обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 р. № 1214.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений договір №127/83 на постійне та обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об'єктів та окремих територій, предметом якого є організація та здійснення Аварійно-рятувальною службою аварійно-рятувального обслуговування об'єкта з метою своєчасного реагування та виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні на об'єкті надзвичайної ситуації, а також профілактичної роботи із запобігання (профілактики) виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів, спрямованої на поліпшення техногенної безпеки об'єктів територій та підвищення рівня підготовленості об'єкта до рятування людей та ліквідації надзвичайних ситуацій.

Додатковими угодами до цього договору сторони вносили зміни щодо вартості послуг.

За своєю правовою природою даний договір відноситься до договорів про надання послуг.

Умовами зазначеного договору встановлені права та обов'язки сторін, підстави й порядок припинення договірних зобов'язань.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зазначена норма матеріального права повязує зобовязання зі сплати послуги замовником з обов'язковим наданням йому такої послуги.

Відповідно до умов договору відповідач прийняв на себе обов'язок оплачувати постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування об'єкта, при цьому, як встановлено у п. 4.1, оплата за виконання аварійно-рятувальних робіт виконується за фактичними витратами на їх виконання на підставі підтверджуючих документів (актів, відомостей обліку робочого часу тощо).

За змістом положень пункту 4.2 Договору плата за обслуговування об'єкта аварійно-рятувальною службою здійснюється щомісячним перерахуванням кошті, у визначені строки, згідно з наданим рахунком.

Додатковою угодою №4 до Договору сторонами узгоджено, що з 01.01.2013 по 28.02.2013 вартість послуг за договором складає - по 60887,93 грн щомісячно (а.с.19).

13.02.2013 позивачем на адресу відповідача був скерований рахунок №181 на суму 60887,93 грн. з призначенням - фінансування аварійно-рятувальної служби за договором №127/01/16/33 від 01.10.2008 за лютий 2013 (а.с.21).

Позивачем на адресу відповідача скеровано акт №181 виконання умов договору №127/01/16/33 від 01.10.2008 за лютий 2013, із зазначенням на те, що аварійно-рятувальне обслуговування здійснюється у відповідності до умов договору з 01.02.2013 по 28.02.2013 на суму 60887,93 грн (а.с. 22).

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що договір №127/83 є розірваним з 24 лютого 2013 року, враховуючи наступне.

Статтею 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Згідно п. 6.3 договору при відмові від послуг аварійно-рятувальної служби "об'єкт" повинен не пізніше як за місяць письмово попередити про це іншу сторону.

Таким чином, умовами договору передбачено порядок розірвання договору, який відповідач беззаперечно виконав, а саме листом від 23.01.2013 №2/282 відповідач повідомив про відмову від послуг аварійно-рятувальної служби за договором №127/01/16/33 від 01.01.2008, починаючи з 24.02.2013 (а.с. 20) та у матеріалах справи містяться докази отримання позивачем повідомлення про відмову від послуг за договором, починаючи з 24.02.2013 (а.с. 76).

Пунктом 4.5 порядку обслуговування об'єктів та окремих територій державними аварійно-рятувальними службами встановлено, зокрема, що дія договору може бути припинена у разі відмови від послуг аварійно-рятувальними служби. При відмові від послуг аварійно-рятувальної служби об'єкт повинен не пізніше як за місяць письмово попередити про це іншу сторону.

Отже зазначеним відомчим нормативно-правовим актом, зареєстрованим у встановленому порядку, учаснику договору на постійне та обов'язкове обслуговування надано право відмовитися від послуги.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

За таких обставин колегія суддів вважає законним та обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про дотримання відповідачем порядку розірвання господарського договору, погоджується з тим, що договір є розірваним з 24 лютого 2013 року.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню на суму 50015,09 грн. за період з 01.02.2013 по 23.02.2013.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 11203,38 грн відповідно до положень пункту 5.3 договору, яким передбачено, що за порушення терміну оплати об'єкт сплачує аварійно-рятувальній службі пеню у розмірі 0,1 % від простроченої суми оплати за кожен день прострочення відповідно до вимог чинного законодавства. Сплата пені не звільняє винну сторону від виконання обов'язків за договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що плата за обслуговування об'єкта аварійно-рятувальною службою здійснюється щомісячним перерахуванням коштів у визначені строки, згідно з наданим рахунком. Проте умови договору не містять даних щодо строків, у межах яких платіж має бути виконаний.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимог кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вимоги щодо оплати суми заборгованості за лютий 2013 року були викладені у претензії від 02.08.2013 №01/3-440 (а.с. 26), що була отримана відповідачем 06.08.2013 (а.с. 31).

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, відповідач повинен був у строк до 14.08.2013 здійснити оплату заборгованості за договором за період з 01.02.2013 по 23.02.2013 (включно).

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, вважає, що вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 50015,09 (сума боргу) *0,13 (подвійна облікова ставка) / 365 * 18 днів = 320,64 грн.

Позивач також заявив вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4266,42 грн. відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Умови договору №127/01/16/83 від 01.10.2008 не містять положень про застосування неустойки у вигляді штрафу.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача на те, що він є суб'єктом державного сектору економіки у розумінні статті 231 ГУ України, а тому має право на стягнення 7% штрафу від суми основної заборгованості не підтверджено відповідними та належними доказами у розумінні положень статей 32-33 ГПК України.

Відповідно до ст. 22 ГК України держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом.

Згідно з п. 3 прикінцевих положень ГК України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Таким чином, саме Кабінет Міністрів України має визначати чи належить позивач до державного сектора економіки чи ні, однак позивач не надав суду відповідних доказів.

Крім того, пунктом 2 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеною норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2014 року у справі № 903/610/13.

Тому для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 Господарського кодексу України господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Таким чином, у зв'язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов'язання має саме грошовий характер, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу.

Із цих же мотивів доводи апеляційної скарги обґрунтованими визнати не можна, оскільки сама лише наявність у однієї із сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, не є достатньою підставою для стягнення із боржника вказаного штрафу, на підставі пункту 2 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо нарахування штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що предметом позову є оплата аварійно-рятувальних робіт, а не плата за обов'язкове аварійне-рятувальне обслуговування. Судова колегія не погоджується з даним твердженням у зв'язку з наступним.

Відповідно до пункту 3.1 Порядку обслуговування об'єктів та окремих територій державними аварійно-рятувальними службами, затвердженого наказом МНС України №440 від 17.11.2003 аварійно-рятувальне обслуговування об'єктів складається з постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування та надання платних послуг.

Пункт 3.4 Порядку визначає, що постійне та обов'язкове обслуговування об'єктів державними аварійно-рятувальними службами передбачає: забезпечення готовності їх сил управління, сил і засобів до дій за призначенням; виконання аварійно-рятувальних робіт; виконання профілактичної роботи із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.

Відповідно до пункту 3.12 договору №127/01/16/33 від 01.01.2008 відповідач взяв на себе зобов'язання оплачувати постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування своїх об'єктів, в тому числі відшкодувати витрати, що пов'язані з ліквідацією надзвичайних ситуацій. При цьому, вартість постійного та обов'язкового обслуговування встановлена сторонами на основі розрахунку (калькуляції), яка є додатком до договору (п. 4.1).

Крім постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування послуги позивача включають також виконання аварійно-рятувальних робіт під час виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах відповідача.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про аварійно-рятувальні служби» аварійно-рятувальні роботи - це роботи, роботи, спрямовані на пошук, рятування і захист людей (у тому числі подання їм невідкладної медичної допомоги), а також матеріальних і культурних цінностей та захист довкілля під час виникнення надзвичайних ситуацій, що потребують залучення працівників, які мають спеціальну підготовку, засоби індивідуального захисту та оснащення (чинний на момент виникнення спірних відносин, втратив чинність від 01.07.2013).

Дійсно, в п. 4.1 договору сторонами обумовлено оплату аварійно-рятувальних робіт на підставі підтверджувальних документів, тобто аварійно-рятувальних робіт, пов'язаних з ліквідацією надзвичайної ситуації на об'єктах відповідача. Однак, предметом позову є не відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням аварійно-рятувальних робіт, що підтверджується актами, відомостями обліку робочого часу, тощо, а стягнення плати за постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування, оплата якого повинна здійснюватись відповідачем на підставі пункту 4.2 договору відповідно до рахунку.

Довод апеляційної скарги,що вимога про сплату вартості аварійно-рятувальних робіт за період саме з 01.02.2013 по 23.02.2013 не поступала, не приймається судовою колегією оскільки у матеріалах справи є претензія позивача про оплату заборгованості, яку відповідач отримав 06.08.2013 (а.с.31).

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінку листу відповідача від 11.03.2013 №16/957, яким відповідач пропонує виставити рахунок за отримані послуги по 23.02.2013, вважає, що ці обставини підтверджують відсутність вини за сторони підприємства. З цим доводом судова колегія погодитися не може у зв'язку з наступним.

Пунктом 1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

На підставі викладеного, рішення господарського суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 12 листопада 2013 року у справі 919/1214/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І.В. Черткова

Судді В.І. Гонтар

В.С. Голик

Розсилка:

1. Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загон державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДВГРЗ ДСНС України) (вул. Кобилянського, 223-А,Кривий Ріг,Дніпропетровська область,50002)

2. Приватне акціонерне товариство "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" (вул. Новікова,11,Севастополь,99042)