Постанова № 37182114, 10.02.2014, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 лютого 2014 року (14:28) Справа №801/11543/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Шукаковій М.Є., розглянувши за участю представник позивача Турчин Д.С., довіреність № б/н від 01.01.2014, паспорт серія НОМЕР_2 у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління"

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2013 р. № 0014792270 та визнання протиправними дії щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач вийшов за межі наданих повноважень та здійснив незаконну перевірку, тому дії податкового органу є противоправними та такими, що порушують законі права та інтереси позивача. Крім того позивач зауважує, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим, оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судове засіданні, яке відбулося 10.02.2014 року не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про відкладення розгляду справи, під час розгляду справи надав заперечення на позов, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, окремо зауважив, що суми ПДВ з податкових накладних виписаних ПП "Дакар" за березень 2012 року були виключені з податкового кредиту позивача, оскільки наявні ознаки фіктивності у взаємовідносинах позивача з зазначеним контрагентом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд-

ВСТАНОВИВ:

22.11.2013 року відповідачем проведена позапланова документальна невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП «Дакар» за березень 2012 року та відображення їх в податкові звітності, за результатами якої складено Акт від 22.11.2013 року № 1379/22.7/31945556 (далі Акт перевірки).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем при здійсненні взаємовідносин з ПП «Дакар» в березні 2012 року, а саме:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено завищення податкового кредиту ТОВ "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління» в березні 2012 року на суму 126994 грн.

Позивачем 02.12.2013 року подані заперечення на Акт перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем висновки до Акту залишені без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем 09.12.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0014792270, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 126994 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню (п. 14.1.165 ПКУ).

Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Податкова накладна згідно до п.201.7 ст. 201 ПК України складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ПП «Дакар» укладено Договір поставки нафтопродуктів від 14.06.2011 року № 110, відповідно до якого Постачальник - ПП «Дакар» зобовя'зується передати у власність Покупцеві- позивачу, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити за нафтопродукти (бензин, топливо дизельне, масла та бітум в асортименті - далі - Товар) у відповідності з умовами цього Договору.

Відповідно до п.2 вказаного Договору поставка Товару проводитися окремими партіями. Об'єми, асортимент, строки поставки та умови транспортування визначаються додатково та оформлюються відповідними додатками к Договору.

У виконання зазначеного Договору ПП «Дакар» складені, підписані та видані позивачу документи первинного бухгалтерського та податкового обліку: податкова накладна № 37 від 22.03.2012 року на загальну суму 195045,92 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 32507,65 грн., видаткова накладна № 53 від 22.03.2012 р., податкова накладна № 41 від 23.03.2012 року на загальну суму 191012,70 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 31835,45 грн., видаткова накладна № 55 від 23.03.2012 року, податкова накладна № 30 від 20.03.2012 року на загальну суму 182416,40 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 30402,73 грн., видаткова накладна № 42 від 20.03.2012 року, податкова накладна № 29 від 19.03.2012 року на загальну суму 193489,60 грн. у т.ч. ПДВ 32248,27 грн., видаткова накладна № 36 від 19.03.2012 року (належним чином засвідчені копії залучені до матеріалів справи).

Транспортування товару було здійснено ТОВ «Ріва-Норд», що підтверджується Актом надання послуг № 92 від 22.03.2012 року, ТОВ «Агроконсалтінг НК», що підтверджується Актом № ОУ-00000022 здачі прийняття робіт (надання послуг), Актом № ОУ-0000018 здачі прийняття робіт (надання послуг), Актом № ОУ-0000014 здачі прийняття робіт (надання послуг) та товарно - транспортними накладними, які залучені до матеріалів справи.

Видані ПП «Дакар» за відповідний податковий період на адресу позивача вище названі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема вищеназвані податкові накладні повністю відповідають вимогам вищевикладених приписів податкового законодавства, зокрема п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Докази анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість стосовно ПП «Дакар» на час здійснення вищеназваної господарської операції, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин, суд дійшов висновку, що на момент укладання договору, виписки та складання вищеназваних первинних документів, зокрема податкових накладних ПП «Дакар» було зареєстровано, як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Більш того, досліджуючи господарську мету позивача при укладенні зазначеного договору суд приймає до уваги те, що товар придбаний у ПП «Дакар» необхідний позивачу для здійснення своєї господарської діяльності.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарської операції між позивачем та ПП «Дакар» та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування податкового кредиту.

З залучених до матеріалів справи засвідчених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Однак, на думку відповідача, як викладено в Акті перевірки та запереченнях на позов позивачем необґрунтовано включені суми до складу податкового кредиту у перевіряємий період по операціям з зазначеним контрагентом. Зазначеного висновку відповідач дійшов, зокрема на підставі отриманого Акту № 61/04-61-22-2/30242420 від 23.09.2013 р. про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Дакар» з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТД Інтер-нафта» за період березень 2012 року. Як зазначено в Акті перевірки, що провести зустрічну звірку неможливо у зв'язку з тим, що юридична діяльність ПП «Дакар» припинена, крім того зазначено, що ПП «Дакар» відобразило у податковій декларації за березень 2012 року реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) у т.ч. позивачу, придбання ТМЦ (робіт, послуг) у т.ч. у ТОВ «ТД Інтер-Нафта». В свою чергу відповідачем зазначено, що перевіркою ТОВ «ТД «Інтер-Нафта» встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.07.2011 р. по 31.03.2013 р.

Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства його контрагентів, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Ані Акт перевірки, ані заперечення відповідача не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ПП «Дакар» товар, який був наданий позивачу, придбав у ТОВ «ТД «Інтер-Нафта».

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог, в частині оскарження податкового повідомлення-рішення.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, матеріалами справи порушення позивачем порядку формування податкового кредиту у перевіряємий період не підтверджується.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з вищезазначеним контрагентам свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали.

Приписи податкового законодавства України чітко визначають підстави для віднесення сум до складу витрат та податкового кредиту

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, керуючись зазначеними вище положеннями Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся суми ПДВ згідно податкових накладних отриманих від вищезазначеного контрагенту.

Отже, висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту у сумі 126994 грн. та як наслідок зменшення позивачу від'ємного значення на цю суму, є упередженими, неспроможними та безпідставними.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0014792270 від 09.12.2013 року.

Проте, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Вимога про визнання протиправним може стосуватися лише індивідуального акта.

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містить різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є оспорювання індивідуального акту, позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта протиправним.

У зв'язку з чим позовні вимоги в частинні визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення рішення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог в частині визнання дій відповідача відносно проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ПП «Дакар» за березень 2012 року та відображення їх в податкові звітності - протиправними то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так зокрема, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є одночасно і орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Визнання дій особи протиправними можливо, якщо вони здійснені з порушенням норм матеріального чи процесуального права, вчинені на підставі повноважень відповідної особи.

В свою чергу, судом встановлено, що дії щодо проведення перевірки позивача вчинені відповідачем в межах його повноважень, визначених Податковим кодексом України, а саме на підставі Повідомлення від 20.11.2013 року № 227/227 та Наказу № 1152 від 20.11.2013 року, який не оскаржений в адміністративному або судовому порядку.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд не вбачає протиправності в діях відповідача щодо проведення перевірки, у зв'язку з чим, у суду відсутні підстави для задоволення цієї частини позовних вимог та визнання дій протиправними.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 10.02.2014 року.

У повному обсязі постанову складено та підписано 17.02.2014 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим від 09.12.2013 року № 0014792270.

3. В задоволенні іншій частині позову - відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" витрати зі сплати судового збору у сумі 256 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Євдокімова О.О.