Постанова № 37177996, 10.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 лютого 2014 року 14:30 № 826/20723/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., суддів: Дегтярьової О.В., Добрівської Н.А., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної реєстраційної служби України провизнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної реєстраційної служби України (далі по тексту - відповідач, Укрдержреєстр), в якому просила визнати неправомірним та скасувати рішення щодо відмови у державній реєстрації права власності на гаражний бокс АДРЕСА_1 від 10 липня 2013 року №3836748 та зобов'язати відповідача вчинити дії, а саме прийняти рішення щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно - гаражний бокс АДРЕСА_1 на ім'я позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 09 січня 2014 року.

У попереднє судове засідання 09 січня 2014 року з'явився представники позивача, який позов підтримав. Представник відповідача до суду не з'явився.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 27 січня 2014 року.

У судове засідання 27 січня 2014 року з'явився представники позивача, який позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача до суду не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав суду письмові заперечення, в яких просив розглядати справи за його відсутності.

Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 27 січня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

13 червня 2013 року ОСОБА_1, уроджена Кухарчук, звернулась до Укрдержреєстру із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на гаражний бокс, що розташований в АДРЕСА_1.

Рішенням від 10 липня 2013 року №3836748, прийнятим за результатами розгляду зазначеної заяви, позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності.

Зазначене рішення про відмову у реєстрації права власності прийняте з посиланням на статтю 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пункти 16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703, а саме, подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на таке.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року №435-IV зі змінами та доповненнями (далі по тексту - ЦК України), Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України від 01.07.2004р. №1952-IV), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 (далі по тексту - Порядок №703).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Таким законом є Закон України від 01.07.2004р. №1952-IV, преамбулою якого закріплено, що він визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно з частиною 1 статті 3 названого Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (стаття 4 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV).

До повноважень органу державної реєстрації прав належить, зокрема: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав (пункти 1, 2 частини 1 статті 8 того ж Закону).

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Приписами частини 2 названої статті визначено, що орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав, порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до частин 1-3 статті 17 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV текст документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, повинен бути написаний розбірливо. Прізвище, ім'я, по батькові фізичних осіб та їх місце проживання, а також найменування юридичних осіб та їх місцезнаходження повинні бути написані повністю. Не приймаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст. Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Крім того, частиною 1 статті 19 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV закріплено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

На реалізацію наведених вище банкетних норм, постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 4 зазначеного Порядку, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита (пункт 10 Порядку №703).

Пунктом 16 Порядку № 703 визначено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 703 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України від 01.07.2004р. №1952-IV.

Однією з підстав для відмови в державній реєстрації права, згідно пункту 4 частини 1 статті 24 названого Закону, є подання документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

У пункті 26 Порядку №703 містяться аналогічні положення, що й в Законі України від 01.07.2004р. №1952-IV про те, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 27 названого Порядку визначено перелік документів для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідні для виникнення, переходу або припинення права власності, зокрема, таким документом є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Так, згідно з пунктом 1 Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2009 року № 914/5, відповідно до статті 208 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення викладаються у двох формах: ухвали та рішення.

Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

При вирішенні справи по суті суди ухвалюють рішення, і у випадку, якщо ухвалено рішення про визнання прав власності на нерухоме майно, то таке рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 08 лютого 2013 року № 01-06/319/2013 «Про деякі питання, пов'язані із запровадженням нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно із Законом, державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 01 січня 2013 року проводиться державним реєстратором прав на нерухоме майно органу державної реєстрації, а також нотаріусами як спеціальними суб'єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора.

При цьому органом державної реєстрації проводиться державна реєстрація прав на нерухоме майно, зокрема: з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно (в тому числі на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна, у зв'язку із внесенням до статутного фонду юридичної особи нерухомого майна); на підставі рішень органів влади (включаючи відповідні рішення суду, що набрали законної сили); речових прав, які виникли до 01 січня 2013 року та не були зареєстровані відповідно до законодавства України, яке діяло на час їх виникнення.

З викладених положень вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є документом, що підтверджує виникнення права власності та є підставою для реєстрації права власності за особою, право власті якої на нерухоме майно встановлено таким рішенням.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до Укрдержреєстру позивачем було подано копію рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2011 року у справі №2-1242/11, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на гаражний бокс АДРЕСА_1, яке на момент подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень набрало законної сили, а отже є належним правовстановлювальним документом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Так, суд зауважує, що відповідачем не надано до суду жодних доказів щодо правомірності оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 10 липня 2013 року №3836748, а з його аналізу не вбачається в чому саме подані позивачем документи не відповідають вимогам, встановленим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а тому вказана вище відмова відповідача судом не сприймається як нормативно обґрунтована.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на наказ Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року №607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», яким закріплено, що у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяви про державну реєстрацію права власності та/або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права), що виникають на підставі рішення суду, що набрало законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб'єкт господарювання, та/або фізична особа - підприємець; на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; на цілісні майнові комплекси підприємств; на новосформовані земельні ділянки лісогосподарського, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, водного та природно-заповідного фонду загальною площею понад 1 га; на земельні ділянки загальною площею понад 1 га, які відводяться за рахунок земель лісогосподарського, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, водного та природно-заповідного фонду (у тому числі із зміною цільового призначення); на підставі договорів про інвестування та/або договорів про спільну діяльність, однією із сторін у яких є держава в особі органу управління майном або територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування або підприємства, установи, організації державної чи комунальної форми власності; на гідротехнічні споруди водних об'єктів загальнодержавного значення та на земельні ділянки під такими спорудами; на підставі договору оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки між організатором земельних торгів і переможцем торгів; на земельні ділянки, сформовані у порядку відведення земельної ділянки із земель державної та комунальної форми власності у разі підготовки лотів до проведення земельних торгів; на об'єкти нерухомого майна загальною площею понад 5000 кв. метрів, що розташовані на земельній ділянці, а також у випадку подання рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання органу державної реєстрації прав та/або державного реєстратора речових прав на нерухоме майно органу державної реєстрації прав вчинити дії щодо реєстрації, скасування реєстрації речових прав на нерухоме майно або скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідною заявою або без неї стосовно вищезазначених речових прав рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу.

Так, аналіз зазначеного наказу в цілому, а також Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого указом Президента України від 6 квітня 2011 року №401/2011, дає підстави для висновку, що Укрдержреєстр є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та має право відповідно до покладених на нього завдань здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Отже, твердження відповідача про віднесення до його повноважень виключено здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у випадках, зазначених у наказі Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року №607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», є помилковим.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення відповідача щодо відмови у проведенні державної реєстрації прав позивача на нерухоме майно та їх обтяжень є необґрунтованим, що є підставою для його скасування.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Укрдержреєстру вчинити дії, а саме прийняти рішення щодо державної реєстрації за позивачем права власності на гаражний бокс, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до положень статті 3 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV державна реєстрація прав проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом, тобто повноваження щодо вирішення питання реєстрації права власності належить до виключної компетенції спеціально уповноваженого на те органу, отже є його дискреційними повноваженнями.

За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження державного реєстратора прав щодо вирішення питання про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

У той же час, відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом встановлено протиправність рішення Укрдержреєстру щодо відмови в державній реєстрації права власності, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 13 червня 2013 року за реєстраційним номером 1571033, яку подала ОСОБА_1, для проведення державної реєстрації права власності на гаражний бокс АДРЕСА_1 у відповідності до вимог Порядку №703 та Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню в частині.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної реєстраційної служби України від 10 липня 2013 року №3836748.

3. Зобов'язати Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 13 червня 2013 року за реєстровим номером 1571033, щодо реєстрації права власності на нерухоме майно - гаражний бокс АДРЕСА_1 та прийняти рішення у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 з урахуванням висновків суду.

4. У решті позову відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної реєстраційної служби України (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 15, код ЄДРПОУ 37508344) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя - А.І. Савченко

Судді: О.В. Дегтярьова

Н.А. Добрівська