Постанова № 37175916, 06.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2014 р. Справа № 804/476/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми К.С. при секретарі - Варушка Ю.А.

за участю:

представника позивача - Гаценко О.В.

представника відповідача - Гребенюк О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищезазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гільдія» з питання дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ПП «Асторг-М» за липень 2012 року Криворізькою центральною ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області були зроблені протиправні висновки щодо встановлених порушень вимог чинного законодавства, які призвели до винесення необґрунтованого податкового повідомлення-рішення від 13.08.2013 року № 0002232202.

Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки є протиправними і безпідставними, такими, що зроблені з порушенням норм законодавства, оскільки господарські правовідносини між ТОВ «Гільдія» та його контрагентами підтверджені відповідними первинними документами, що свідчить про наявність господарської мети та направлення на реальне настання правових наслідків. За таких обставин, позивач просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.08.2013 року №0002232202.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та зазначила, що угода між ТОВ «Гільдія» з ПП «Асторг-М» за липень 2012 року не направлена на здійснення реальних господарських операцій, що суперечить вимогам чинного законодавства України, не несе факту передачі товару, тому відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формального складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 13.08.2013 року №0002232202 є цілком законним та обґрунтованим, а тому представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, що приймають участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Гільдія» (код ЄДРПОУ 20175360) зареєстроване 25.02.1994 року Виконавчим комітетом Криворізької міської ради Дніпропетровської області за № 88/1 та перебуває на податковому обліку в Криворізькій центральній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Судом також встановлено, що у період з 25.07.2013 року по 31.07.2013 року, на підставі наказу від 24.07.2013 року за № 93, Криворізькою центральною ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Гільдія» (код ЄДРПОУ 20175360) з питання дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ПП «Асторг-М» (код за ЄДРПОУ 38052647) за липень 2012 року.

Порушення виявлені під час перевірки знайшли своє відображення в акті перевірки від 31.07.2013 р. № 261/04-81-22-02/20275360, а саме:

-п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, ст.4, п.6 ст.8, п.1 та п.2 статті 9 Закону України від 16.07.99 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, затвердженого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704 документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ПП «Асторг-М»;

-п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 67 144,00 грн., а саме: липень 2012 року - 34 491,72 грн., листопад 2012 року - 32 652,73 грн.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі даного акту перевірки відповідачем було винесене спірне податкове повідомлення-рішення від 13.08.2013 року № 0002232202, яким нараховане грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 67 144 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 33 572 грн.

Позивач, пов'язує порушення своїх прав з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 13.08.2013 року № 0002232202.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог п.44.1. ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп.138.1.1. п.138.1, п.138.2 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2., 138.11. цієї статті, пунктів 140.2.-140.5. статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

В силу пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.3., п.198.6. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ПП «Асторг-М».

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що, між ТОВ «Гільдія» (покупець) та ПП «Асторг-М» (продовець) 30.07.2012 року був укладений договір за № 30/07 купівлі-продажу.

На думку відповідача вказані правочини є фіктивними, вчиненими без наміру створення правових наслідків. Висновків про фіктивність укладених правочинів, податковий орган дійшов з огляду на те, що у ПП «Асторг-М» були відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських операцій, господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, та відсутність наміру у ПП «Асторг-М» створення правових наслідків, тобто угоди укладені між ТОВ «Гільдія» та ПП «Асторг-М» носять фіктивний характер.

Проте, такі висновки податкового органу є необґрунтованими з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що проведені господарські операції мають реальний цикл походження товару, у повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, що фактично і досягнуто, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

На виконання вищезазначеного договору було поставлено та сплачено обумовлені товари та складено товарно-транспортні накладні, здійснено оплату товару. Суми за зазначеними видатковими та податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду.

Таким чином, позивачем факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати останнім сум податку контрагенту, є доведеним, та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Господарські операції ТОВ «Гільдія» з ПП «Асторг-М» підтверджується первинними документами - відповідними договорами, специфікаціями, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними.

Зазначеними первинними документами бухгалтерського обліку підтверджується факт здійснення господарських операцій позивача з ПП «Асторг-М», отриманням відповідної оплати від контрагента, з чого вбачається фактичних рух активів та зміна у власному капіталі та зобов'язаннях позивача, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Відтак, кожна господарська операція підтверджена документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, складеними відповідно до встановлених вимог, підписаними повноважними представниками сторін та скріплених печатками сторін. Усі документи були в розпорядженні перевіряючих.

Суд вважає за необхідне зазначити й те, що формування позивачем податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суд вважає, що перевіряючи під час проведення даної перевірки вийшли за її межі, оскільки проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ТОВ «Гільдія» з питання дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ПП «Асторг-М» охоплювався період липень 2012 року, а співробітники відповідача встановили порушення ще й у листопаді 2012 року.

В акті перевірки зазначено, що правовідносини існуючі між позивачем та ПП «Асторг-М» мають ознаки нереальності. Але відповідачем суду не надано доказів визнання вказаного правочину недійсним в судовому порядку.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Акт перевірки від 31.07.2013 р. № 261/04-81-22-02/20275360 не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, позиція відповідача про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду відносно посадових осіб позивача, який би свідчив про наявність умислу у діях посадових осіб позивача на порушення публічного порядку.

Відповідно до ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що винесене податкове повідомлення-рішення від 13.08.2013 року № 0002232202 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалена постанова.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.08.2013 р. №0002232202, прийняте Криворізькою центральною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Повний текст постанови складений 11 лютого 2014 року.

Суддя Кучма К.С.