Рішення № 37174543, 14.02.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/1532/13-ц Провадження № 22-ц/772/437/2014Головуючий в суді першої інстанції:Васильєва Т. Ю.Категорія: 37 Доповідач: Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Чорного В.І., Чуприни В.О.,

при секретарі Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Парпуровецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Парпуровецької сільської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, -

встановила:

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1948 року. У період спільного проживання вони побудували житловий будинок по АДРЕСА_1 З моменту народження вона та відповідачі по справі проживали у цьому будинку.

На підставі рішення виконавчого комітету Вінницької районної ради народних депутатів від 23 травня 1987 року № 167, їй, 16 вересня 1988 року видано свідоцтво про право власності, в якому зазначено, що будинок належить на праві власності колгоспному двору, і вона являється головою двору.

Однак, її батьки, які побудували будинок, у члени колгоспу не приймались, а тому будинок до колгоспного двору відноситись не може, а відносився до групи господарств - робочий двір, так як її мати працювала медсестрою, а батько був інвалідом війни.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_5 Після його смерті відкрилась спадщина на ? частки спірного будинковолодіння, яку прийняли вона та її мати ОСОБА_7, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її мати ОСОБА_7 Після її смерті відкрилась спадщина на ? частки спірного будинковолодіння, яку вона прийняла, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

До 2010 року вона вважала себе власником спірного нерухомого майна, однак у жовтні місяці відповідач ОСОБА_1 вигнала її з будинку, зазначивши, що будинок належить їй на праві власності.

Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно належало її померлим батькам, це майно до колгоспного двору відноситись не може, у встановлений законом строк вона прийняла спадщину після смерті батьків, ОСОБА_3 просила скасувати свідоцтво № 213 про право особистої власності на будинковолодіння від 16 вересня 1988 року в частині належності будинку до групи господарств - колгоспний двір; встановити факт, що будинковолодіння АДРЕСА_1 відносить до групи господарств - робочий двір; визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_7; стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

У травні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом, в якому зазначали, що на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької районної ради народних депутатів від 23 травня 1987 року № 167, ОСОБА_3, 16 вересня 1988 року видано свідоцтво про право особистої власності, в якому зазначено, що будинок належить на праві власності колгоспному двору, і вона являється головою двору. До складу колгоспного двору входили також вони та ОСОБА_4

Посилаючись на те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 втратили право на частку в майні колгоспного двору, так як проживають у

м. Вінниці з 1998 року та 1999 року відповідно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з урахуванням змінених та уточнених позовних вимог, просили визнати за ними право власності на ціле будинковолодіння по АДРЕСА_1

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 05 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/5 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати рішення суду в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно та ухвалити нове рішення про визнання за ними права власності на 4/5 частки спірного нерухомого майна.

У судовому засіданні ОСОБА_1, ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Парпуровецький сільський голова Шевчук В.П. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок та встановлення факту, що має юридичне значення сторонами не оскаржується.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги сторін, суд першої інстанції виходив із того, що наявні в матеріалах справи докази, у тому числі: витяги з погосподарських книг, свідоцтво про право особистої власності, матеріали інвентарної справи, показання свідків, дають підстави для висновку, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, а тому особи, які були членами цього двору, у тому числі: ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, мають право на частку в праві сумісної власності на підставі статей 120, 123 ЦК УРСР.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, оскільки цих висновків суд дійшов при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Статтею ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

За змістом ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно ч. 2 ст. 123 ЦК України (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Установлено, що відповідно до свідоцтва № 213 про право особистої власності на будинковолодіння від 16 вересня 1988 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 (а.с.27).

Згідно записів у погосподарській книзі житловий будинок по АДРЕСА_1 станом на 01 січня 1991 року відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір.

Станом на момент набрання чинності Законом України «Про власність» головою колгоспного двору була зазначена ОСОБА_3, яка працювала дояркою у колгоспі «Перемога» (а.с.23). Членами колгоспного двору були її дочка - ОСОБА_1, яка також працювала дояркою у колгоспі «Перемога», неповнолітній син - ОСОБА_4 та неповнолітня онука - ОСОБА_2 (а.с.124).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що наявні в матеріалах справи докази, у тому числі: витяги з погосподарських книг, свідоцтво про право особистої власності, матеріали інвентарної справи, дають підстави для висновку, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, а тому особи, які були членами цього двору, мають право на частку в праві сумісної власності на підставі статей 120, 123 ЦК УРСР.

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про скасування свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок та встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки спірний будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, а оскаржуване свідоцтво про право власності не порушує прав позивача.

Разом з тим, пред'являючи позов про визнання права власності на спірне нерухоме майно, ОСОБА_3 посилалась на те, що житловий будинок належав її покійним батькам, відносився до суспільної групи господарств - робочий двір та на те, що після смерті батьків вона вступила в управління та володіння спадковим майном.

У свою чергу, пред'являючи зустрічний позов про визнання права власності на спірне нерухоме майно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 втратили право на частку в майні колгоспного двору, так як проживають у м. Вінниці з 1998 року та 1999 року відповідно.

Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги сторін та визнаючи за ОСОБА_3 право власності на 2/5 частки, а за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/5 частки спірного нерухомого майна, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_7 - мати позивача ОСОБА_3, проживала зі сторонами у спірному будинку, який відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір. Тобто, разом із ОСОБА_7, було 5 членів колгоспного двору, яким належало по 1/5 частки спірного майна. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 померла і після її смерті відкрилася спадщина на 1/5 частку в майні колгоспного двору, яку прийняла ОСОБА_3, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

На думку колегії суддів такі висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 11 ЦПК України фактично спір не вирішив, вийшов за межі позовних вимог, як первісного так і зустрічного позову, визначивши сторонам частки в спірному нерухомому майні, хоча такі вимоги сторонами не заявлялись.

Як уже зазначалось, матеріалами справи встановлено, що станом на момент набрання чинності Законом України «Про власність» головою колгоспного двору розташованого по АДРЕСА_1 була ОСОБА_3 Членами колгоспного двору були її дочка - ОСОБА_1 неповнолітній син - ОСОБА_4 та неповнолітня онука - ОСОБА_2

Документальних даних про те, що ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, станом на 15 квітня 1991 року була членом колгоспного двору в матеріалах немає.

За таких обставин, у суду першої інстанції не було підстав вважати, що ОСОБА_7 являлася членом колгоспного двору і їй належала 1/5 частка спірного нерухомого майна.

Згідно зі ст. 126 ЦК УРСР(у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це

правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

Разом з тим положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

Тобто, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Матеріалами справи встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 більше десяти років не проживають у спірному будинку, хоча там зареєстровані.

Проте станом на 15 квітня 1991 року вони не втратили право на частку в майні колгоспного двору, як про це стверджують позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Станом на 15 квітня 1991 року ОСОБА_3 проживала у спірному будинку, працювала та брала участь свою працею і коштами у веденні спільного господарства двору, а ОСОБА_4 на той час був неповнолітній.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, і це, на думку колегії суддів, є обов'язковими підставами для скасування рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів.

В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 грудня 2013 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 2/5 частки, за ОСОБА_1 - на 1/5 частку, за ОСОБА_2 - на 1/5 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Парпуровецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Парпуровецької сільської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами відмовити.

В іншій частині рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 грудня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.І. Чорний

/підпис/ В.О. Чуприна

З оригіналом вірно: