Рішення № 37174428, 14.02.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/28915/13-ц Провадження № 22-ц/772/553/2014Головуючий в суді першої інстанції:Бессараб Н. М.Категорія: 23 Доповідач: Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Чорного В.І., Чуприни В.О.,

при секретарі: Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Пацьори Надії Анатоліївни в інтересах військової частини А 0549 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до військової частини А 0549, третя особа: ОСОБА_4, про стягнення боргу по договорах оренди, -

встановила:

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 15 лютого 2012 року між ним та військовою частиною А 0549 в інтересах військовослужбовця ОСОБА_4 був укладений договір найму житла, а саме: квартири АДРЕСА_1.

За умовами договору, військова частина А 0549 сплачує йому 1 300 грн. на місяць для проживання в даній квартирі військовослужбовця ОСОБА_4 строком на два місяці. У подальшому між сторонами було продовжено строк дії договору до 24 грудня 2012 року, шляхом укладення додаткових угод.

18 лютого 2013 року між ним та військовою частиною А 0549 в інтересах військовослужбовця ОСОБА_4 був укладений договір найму житла, а саме: квартири АДРЕСА_1.

За умовами договору, військова частина А 0549 сплачує йому 1 600 грн. на місяць для проживання в даній квартирі військовослужбовця ОСОБА_4 строком на два місяці.

Посилаючись на те, що військова частина А 0549 свої зобов'язання за договорами найму житла не виконує, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором найму житла від 15 лютого 2012 року в сумі 6 498, 57 грн. та заборгованість за договором найму житла від 18 лютого 2013 року в сумі 4 511, 00 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2014 року позов задоволено та стягнуто з військової частини А 0549 на користь ОСОБА_3 11 009, 57 грн. заборгованості за договорами оренди, а також судові витрати по справі.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин по справі, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального та матеріального права. При цьому посилається на те, що військова частина А 0549 фінансується за рахунок Державного бюджету України і кошти для погашення заборгованості відсутні.

У судовому засіданні представник військової частини А 0549 Савоткін Д.М. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити.

ОСОБА_4 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

За змістом ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, однак відповідач свої зобов'язання за договорами найму житла належним чином не виконує.

Як на правові підстави для задоволення позову суд в оскаржуваному рішенні послався на ст. ст. 526, 527, 625-626, 629, 651, 810, 811-813, 820-821 ЦК України.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 березня 2010 року ОСОБА_3 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 (а.с. 48-49).

Рішенням житлової комісії Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 30 січня 2012 року розподілено квартиру АДРЕСА_1 майору ОСОБА_4 на склад сім'ї 4 особи, яка орендується військовою частиною А 0549 в інтересах Командування Повітряних Сил Збройних Сил України (а.с. 58).

15 лютого 2012 року між ОСОБА_3 та військовою частиною А 0549 в інтересах військовослужбовця ОСОБА_4 був укладений договір найму житла, а саме: квартири АДРЕСА_1, який погоджений із КЕВ м. Вінниці (а.с. 7-11).

За умовами договору, військова частина А 0549 сплачує ОСОБА_3 1 300 грн. на місяць для проживання в даній квартирі військовослужбовця ОСОБА_4 строком на два місяці. У подальшому між сторонами було продовжено строк дії договору до 24 грудня 2012 року, шляхом укладення додаткових угод.

Крім цього, 18 лютого 2013 року між ним та військовою частиною А 0549 в інтересах військовослужбовця ОСОБА_4 був укладений договір найму житла, а саме: квартири АДРЕСА_1, який погоджений із КЕВ м. Вінниці (а.с. 21-25).

За умовами договору військова частина А 0549 сплачує ОСОБА_3 1 600 грн. на місяць для проживання в даній квартирі військовослужбовця ОСОБА_4 строком на два місяці.

Про надані і отримані послуги по двох договорах оренди сторонами складено відповідні акти (а.с. 18,19,29).

Довідкою № 2851 від 23 жовтня 2013 року встановлено, що перед ОСОБА_3 рахується заборгованість за період використання належної йому квартири з 01 вересня 2012 року по 24 грудня 2012 року, згідно договору оренди № 2/33 від 15 лютого 2012 року та додаткових угод до нього в сумі 6 498, 57 грн., а за період з 18 лютого 2013 року по 13 травня 2013 року, згідно договору оренди № 44/23 від 18 лютого 2013 року - 4 511, 00 грн.

У порушення взятих на себе зобов'язань військова частина А 0549 орендну плату ОСОБА_3 не сплатила до теперішнього часу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла ( наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні ( наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Частина 1 ст. 811 ЦК України передбачає, що договір найму житла укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина.

Згідно до ч. 1, 2 ст. 813 ЦК України сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки у зв'язку з неналежним виконанням військовою частиною А 0549 умов договорів перед ОСОБА_3 утворилася заборгованість за договорами найму житла.

Доводи відповідача про те, що відсутні кошти для погашення заборгованості, колегія суддів не приймає до уваги, так як відсутність коштів у відповідача не є підставою не виконувати зобов'язання за договорами та підставою для скасування рішення суду.

Крім цього, відповідно до п. 5 Положення про порядок оренди і оплати орендованого житла у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 24 вересня 2001 року № 349 перерахування орендної плати здійснюється безпосередньо військовими частинами у безготівковому порядку в терміни, обумовлені договором оренди.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, пред'являючи позов, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь орендну плату за кожним договором найму житла окремо.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 11 ЦПК України фактично вийшов за межі позовних вимог, зазначивши, що стягненню підлягає загальна сума заборгованості за договорами найму житла.

За таких обставин, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду необхідно змінити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу військової частини А 0549 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2014 року змінити.

Стягнути з військової частини А 0549 (ЄДРПОУ 08540799) на користь ОСОБА_3 ( ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) заборгованість за договором оренди № 2/33 від 15 лютого 2012 року в сумі 6 498 ( шість тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 57 коп.

Стягнути з військової частини А 0549 (ЄДРПОУ 08540799) на користь ОСОБА_3 ( ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) заборгованість за договором оренди № 44/23 від 18 лютого 2013 року в сумі 4 511 ( чотири тисячі п'ятсот одинадцять) грн. 00 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.І. Чорний

/підпис/ В.О. Чуприна

З оригіналом вірно: